Економічна криза: втрати і можливості для України

Світова економічна криза не оминула України, її симптоми стають дедалі більш відчутними. Дефіцит кредитних ресурсів уже спричинив серйозні проблеми у цілому ряді галузей вітчизняної економіки: фінансовий сектор, страхування, будівництво. Зростання безробіття у поєднанні з високою інфляцією неминуче означатиме різке скорочення темпів приросту ВВП в Україні, зменшення реальних доходів громадян.

Відтік іноземного капіталу в умовах глобального дефіциту фінансових ресурсів призвів  у вересні-жовтні до девальвації гривні на міжбанківському та готівковому ринках, що спричинило зниження її обмінного курсу до долара США майже на 20%. Незважаючи на те, що Національному банку вдалося стабілізувати курс, ситуація досі залишається непередбачуваною.  Дедалі більше експертів говорять про подальше здешевлення української національної валюти.

Із поширенням кризи на реальний сектор економіки її наслідки будуть відчутними вже для кожного українця. Зменшення витрат домогосподарств і споживання спричинять проблеми і у суміжних галузях економіки – торгівлі, транспорті, сфері послуг. Тому навіть незначне зростання ВВП в Україні наступного року можна вважати досить сприятливим сценарієм розвитку ситуації.

Більшість експертів, однак, сходяться на думці, що сьогодні доволі складно передбачити як глибину і тривалість світової економічної кризи, так і її масштаби для України. До того ж, чимало економічних прогнозів мають характер таких, що «збуваються самі по собі».

Наприклад, у разі поширення чуток (навіть необґрунтованих) про банкрутство того чи іншого банку – фінансова установа неодмінно матиме серйозні проблеми, незалежно від її реального стану. Саме лише домінування у ЗМІ теми глобальної економічної  кризи здатне і без жодних інших передумов спричинити відкладення споживачами деяких витрат, що автоматично зменшує попит і сповільнює динаміку економічного зростання. Дискусія про майбутні масові звільнення та безробіття може спонукати і компанії, котрі не мають серйозних проблем, скорочувати штат «про всяк випадок», що означатиме згортання їх діяльності та виникнення ризику втрати кваліфікованих кадрів, яких після закінчення кризи буде непросто повернути.

Разом з тим, нинішня ситуація може принести і певні позитиви, спричинити переоцінку моделей розвитку економіки, котрі довели свою неефективність. Розглянемо, наприклад, ринок нерухомості, котрий і став однією з першопричин фінансової кризи спершу у США, а згодом – і у світі.

На ринку житла в Україні, починаючи з 2000-2002 років була, фактично, створена фінансова піраміда, основами якої було галопуюче зростання цін на житло, яке компенсувало високу вартість іпотечних кредитів. За таких умов житло стало зручним об’єктом для спекулятивних операцій. Вітчизняний ринок будівництва житла здебільшого був спрямований не на вирішення житлової проблеми, а слугував радше засобом інвестування та вкладання коштів.

Зараз українському ринку нерухомості не вдасться уникнути долі аналогічних ринків у США чи Європі. За відсутності платоспроможного попиту житло втрачає одну з найголовніших рис привабливого інвестування – ліквідність. Тому падіння цін на нерухомість в умовах економічного спаду є явищем неуникним, питання полягає лише у його масштабах.

Скорочення штатів у будівельних компаніях відбувається уже зараз. Можна прогнозувати в недалекому майбутньому навіть банкрутство деяких компаній у будівельній сфері. Не виключено, що окремі компанії будуть поставлені перед вибором: або припинення роботи на надвисокій рентабельності і зниження цін на житло, або банкрутство.

Після уроків всесвітньої фінансової кризи український ринок нерухомості має шанс реструктуризуватися. Значного падіння цін та появи на ринку дешевого і доступного житла очікувати не варто. Проте не виключено, що фінансова криза стане тим чинником, який нарешті стимулюватиме владу і суспільство до пошуку прийнятного механізму вирішення житлової проблеми. У разі загострення будівельної кризи та появи значної кількості об’єктів незавершеного будівництва одним з виходів може бути переоцінка вартості існуючих об’єктів та їх націоналізація державою з подальшою добудовою. Зростання публічних замовлень у цій сфері стало би одним із механізмів утримання робочих місць у будівництві та суміжних галузях та стимулювання економіки.

Цілком очевидно, що нинішні проблеми іпотечного кредитування матимуть тривалий характер і у майбутньому цей механізм зазнає суттєвих змін. Фінансові установи переглянуть власні вимоги до кредитоотримувачів та проводитимуть більш зважену кредитну політику.  Обмеження споживчих кредитів, однак, може спричинити деякий позитивний зовнішній ефект: корекцію поведінки населення у бік більш раціонального планування сімейних бюджетів. Теоретично, за умов відновлення довіри до банківського сектору у тривалому періоді, це може стимулювати українців до більшого обсягу заощаджень та інвестицій, а не видатків на споживання. Це, поряд із значним обсягом відкладеного під час кризи попиту на товари та послуги, стимулюватиме економічне зростання після завершення часів несприятливої економічної кон’юнктури.

Певні позитивні моменти може мати і поступова девальвація гривні, більше того – за нинішніх умов це може стати прийнятним виходом. Підтримку отримають експортери (підприємства металургійної, хімічної галузей, аграрники) – збільшення вартості продукції у гривневому еквіваленті допоможе їм дещо компенсувати втрати, завдані падінням попиту на їх продукцію. Подорожчання зарубіжних товарів і послуг може стимулювати національне виробництво у цілому ряді галузей. Саме подібний варіант був реалізований в Україні у 1998-99 роках і став основою для відновлення економічного зростання.

Економічна криза може також дати певні шанси на оптимізацію виробництва та зростання продуктивності праці. Ще кілька місяців тому на українському ринку праці, зокрема у столиці, роботодавці по кілька місяців могли не могли заповнити цілий ряд вакансій та у багатьох випадках приймали на роботу людей без відповідної кваліфікації. Зараз ці часи уже в минулому, і це, безперечно, стимулюватиме працівників до зростання якості і стандартів їх власної праці.  

Реалізація можливостей, про які мова вище, потребує, однак, створення передумов з боку держави. Першочерговим завданням має бути утримання стабільності банківської системи та недопущення паніки на валютному ринку. Повинні бути обмежені державні видатки, спрямовані насамперед на споживання: зростання зарплат і пенсій, різноманітних компенсаційних виплат, на зразок тих, що проводилися  на початку 2008 року. Це має бути зроблено, незважаючи на неминуче падіння реальних доходів громадян, інакше негативні наслідки (передусім – галопуюча інфляція) будуть набагато більш відчутними, ніж зростання номінальних виплат населенню.

Мають бути скорочені і адміністративні видатки на утримання державного апарату. При цьому не обов’язковим є механічне скорочення штатів державних органів – період економічної кризи і зростання безробіття не є найкращим часом для цього. Натомість, ряд видатків органів влади, на кшталт утримання резиденцій глави держави, витрат на зарубіжні відрядження, лікування державних службовців, культурні мегапроекти – мають бути суттєво згорнуті. 

Та весь набір антикризових заходів може знівелюватися у разі політичної невизначеності в державі, адже здійснювати ефективне та оперативне управління кризою може лише стабільна і легітимна влада. Тому серйозною загрозою в нинішніх умовах для України є розгортання на фоні економічної кризи ще й кризи влади та її інститутів.

Прийнятним виходом із ситуації може бути досягнення компромісу між усіма політичними силами та формування, після парламентських виборів чи без них, нового «антикризового» уряду на основі усіх парламентських фракцій. Саме такий уряд може провести непопулярні кроки з антикризового управління, які дозволять не лише подолати економічну кризу, а й використати ті можливості, які вона відкриває.