Зміни до Конституції України: проект Партії регіонів
Проект змін до Конституції України був зареєстрований у Верховній Раді України VI скликання 8 липня цього року (). Враховуючи підпис під законопроектом лідера фракції, цей документ можна вважати остаточним на сьогодні офіційним формулюванням конституційних змін Партією регіонів. З-поміж основних його положень варто звернути увагу на наступні новели.
Повноваження Верховної Ради України
Пропонується скасувати норму про повноважність Верховної Ради за умов обрання не менше, як двох третин від її конституційного складу (пропозиція відповідає практиці європейських країн, де подібні норми відсутні).
Інститут парламентської коаліції зберігається, а її повноваження розширюються – коаліцію пропонується наділити правом призначати Прем’єр-міністра та весь персональний склад уряду без участі Президента.
Верховна Рада отримує додаткове право на призначення всеукраїнського референдуму щодо схвалення рішення про вступ України до міждержавних об’єднань.
Пропонується закріпити на конституційному рівні дві суттєві зміни процедури виборів Верховної Ради.
Перша передбачає що вибори парламенту мають відбуватися „на засадах пропорційної системи з відкритими списками”.
Друга, ще більш суттєва новела стосується розподілу місць у парламенті. Пропонується встановити, що політична партія, яка отримала більшу відносно інших партій кількість голосів виборців, але меншу тієї, що забезпечує обрання більшості від конституційного складу парламенту, отримує 226 депутатських мандатів.
Повноваження Президента України
Їх за цим проектом пропонується дещо звузити, зокрема, позбавивши Главу держави таких важелів впливу, як внесення до Верховної Ради кандидатури Прем’єр-міністра, подання кандидатур на посаду міністрів оборони та закордонних справ, призупинення актів Кабінету міністрів з одночасним зверненням до Конституційного суду щодо їх конституційності.
Процедуру імпічменту Президента пропонується суттєво спростити. Її здійснення допускається не за вчинення державної зради або іншого злочину (як це передбачено чинною конституцією), а „за дії, що шкодять національним інтересам України”. Рішення простої більшості від конституційного складу достатньо для створення спеціальної комісії, яка проводитиме розслідування. Висновки роботи комісії розглядає Верховна Рада України, двох третин голосів якої (без участі Верховного та Конституційного судів) достатньо для здійснення імпічменту.
Крім цього, повноваження Президента припиняються достроково у разі набуття чинності обвинувачувальним вироком суду щодо нього.
Повноваження Уряду та процедура його формування
Єдина суттєва зміна наводилася вище - Уряд пропонують позбавити будь-яких механізмів впливу на нього з боку Президента.
Місцеве самоврядування
Інститут місцевих державних адміністрацій пропонується замінити представництвами Кабінету Міністрів України, які призначаються, відповідно, урядом за поданням Прем’єр-міністра.
Голови Представництв отримують суттєві повноваження у сфері контролю за діяльністю органів місцевої влади. Зокрема, можуть зупинити дію рішень відповідної місцевої ради, не зареєстрованих органами юстиції з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України, з одночасним зверненням до суду щодо визнання їх протиправними.
Повноваження судів і прокуратури
Суттєвою новелою є обрання суддів на п’ять років громадянами відповідних територіальних громад (району, міста, області), а суддів Верховного, Конституційного, Київського та Севастопольського міських судів та Верховного Суду Автономної Республіки Крим – обираються та відкликаються на загальнодержавних виборах.
Певних змін у проекті зазнає принцип формування Вищої ради юстиції. Право делегувати до її складу свої представників позбавляються Президент України, з’їзд представників вищих юридичних навчальних закладів та наукових установ та всеукраїнська конференція працівників прокуратури. До складу ВРЮ запропоновано також ввести Голову Конституційного Суду України.
Висновки щодо проекту
В цілому даний проект змін до Конституції можна характеризувати як такий, що створює потужний центр влади в Україні – сформований парламентською більшістю Уряд. Безперечним позитивом такого державного устрою є мінімізація загрози двовладдя в країні. Однак, у разі прийняття цього законопроекту, виникають інші загрози, передусім надмірної концентрації влади та відсутності розвитку місцевого самоврядування.
Зокрема, можна висловити ряд зауважень стосовно «бонусної» системи голосування, яка передбачає автоматичне отримання партією, що здобула відносну перемогу на виборах, 226 депутатських мандатів. Це означатиме що один голос виборця, відданий за партію-відносного переможця виборів, виявляється, умовно кажучи, вартий більше, ніж голос, відданий за будь-яку іншу політичну силу. Можна вважати це певним порушенням конституційного принципу рівності усіх громадян.
Не варто забувати і про можливість, що, скажімо, партія яка перемогла може набрати відносно небагато голосів, однак отримати всю владу в країні. Скажімо, 2002 року на парламентських виборах відносний переможець - „Наша Україна” - отримала 23,6%, а 1998 року Комуністична партія – 24,6%. Не виключено, що за кілька виборчих циклів ця ситуація в Україні може повторитися – і суспільна легітимність такого уряду буде доволі обмеженою. Особливо, якщо виявиться, що партії, які займають 2-3 місця, та є близькими ідеологічно, отримують разом більшу підтримку, ніж відносний переможець виборів та їх основний опонент, але незважаючи на це, змушені перебувати в опозиції.
Не виключена й інша небезпека – маргіналізація дрібних партій та створення двопартійної системи. В українських умовах логіка такої виборчої системи може дуже швидко еволюціонувати і далі – до системи „1+”, з надпотужною правлячою партією та невпливовою і роз’єднаною опозицією.
У подібному вигляді така система, з європейських країн, діє в Італії. Однак там вона вже з моменту запровадження у 2006 році піддавалася критиці як недемократична. Крім того, запровадження такої системи не допомогло позбутися політичної нестабільності – цього року там відбулися позачергові парламентські вибори.
Законопроект також містить ряд неоднозначних положень, які регулюють статус судової системи. Ряд положень законопроекту є цілком, на нашу думку, виправданими, зокрема, запровадження виборності місцевих суддів Проте, відсутня у демократичних країнах процедура „загальнодержавних виборів суддів” вищих рівнів навряд чи може слугувати чомусь іншому, окрім подальшої політизації Конституційного та Верховного судів. Не зовсім зрозумілою є іпропозиція виборів суддів у містах Києві, Севастополі та у Криму громадянами всієї України.
