Вибори Тернопільської обласної ради: висновки для політиків та суспільства

15 березня у ряді областей України відбулися позачергові вибори до місцевих органів влади. Найрезонанснішим стало голосування до Тернопільської обласної ради, яке на деякий час стало однією з головних дискусійних тем в українській політиці.

Нагадаємо передісторію призначення цих виборів. Обласна рада попереднього скликання на Тернопільщині виявилася недієздатною внаслідок тривалого конфлікту між головою обласної держадміністрації та більшістю у обласній раді на чолі з БЮТ. Фракція «Наша Україна» позбавила окремих своїх депутатів повноважень, застосувавши норму про імперативний мандат депутатів місцевих рад. У результаті засідання облради тривалий час не могли розпочатися, що і призвело до припинення її повноважень.

Під час розгляду у парламенті питання про позачергові вибори до Тернопільської облради 18 грудня минулого року БЮТ став тією фракцією, яка дала найбільше голосів за їх призначення – 153. Всього ж за це питання проголосували 398 народних депутатів (148 від Партії регіонів, 44 – від «НУ–НС», 26 комуністів та 20 – від Блоку Литвина).

Однак уже 2 лютого у Верховній Раді було зареєстровано проект Постанови щодо скасування виборів до Тернопільської обласної ради, яку внесли лідери фракцій БЮТ – І.Кириленко та «НУ–НС» – М.Мартиненко. 3 березня парламент ухвалив цю Постанову голосами 147 представників Партії регіонів, 141 депутата від БЮТ, та 4 – від «НУ–НС». Не брали участі у голосуванні за це рішення фракції КПУ та Блоку Литвина. Не підтримали його і 14 депутатів від БЮТ (О.Боднар, А.Веревський, С.Власенко, І.Гринів, К.Жеваго, В.Левцун, Г.Омельченко, Ю.Сербін, Є.Суслов, М.Томенко та А.Шевченко не голосували; С.Олійник при голосуванні утримався, а М.Косів та П.Мовчан були відсутніми).

Подальші події розвивалися вкрай несприятливо для організаторів скасування виборів. На підставі рішень Тернопільського обласного та Львівського окружного адміністративного судів виборчий процес було відновлено. Справді, зазначена Постанова парламенту містить низку правових прогалин. Відповідно до пункту 30 статті 85 Конституції України, до повноважень Верховної Ради України належить призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування. Разом з тим, Основний Закон не надає Верховній Раді повноваження їх припиняти. Так само і Закон України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» не передбачає такої підстави припинення виборчого процесу, як скасування нормативного акту про його призначення.

У результаті 15 березня 2009 року голосування у Тернопільській області відбулося. Порівняльний аналіз із результатами минулих парламентських виборів має досить умовний характер, адже явка виборців на виборах до обласної ради була суттєво меншою, ніж у 2007 та 2006 роках. Однак певні висновки все ж можна зробити (див. додатки 1 і 2).

Виборчу кампанію в Тернополі та події навколо неї можна характеризувати як серйозну поразку, перш за все, для Блоку Юлії Тимошенко. Передусім це стосується позиціонування політичної сили: вибори стали індикатором суттєвого падіння рейтингу БЮТ порівняно із минулими парламентськими виборами. Очевидно, що Блок Юлії Тимошенко надалі потребуватиме суттєвого перегляду свого позиціонування, визначення принципів, засобів діяльності та базового електорату.

Вибори в Тернополі поставили й питання про адекватність застосовуваних БЮТ методів політичної боротьби та їх сприйняття суспільством. Спроби політичної сили скасувати вибори, як показали тернопільські події, не додає авторитету і популярності політичній силі. Крім цього, скасування виборів у Тернополі відбулося в один день із голосуванням частини фракції БЮТ за відставку Міністра закордонних справ Володимира Огризка. Це було використано конкурентами Блоку, зокрема і на тернопільських виборах, як демонстрація «проросійської» позиції БЮТ у надзвичайно чутливому до цих питань регіоні.

Перебіг подій навколо виборчої кампанії та її скасування з усією гостротою поставив і питання якості партійного будівництва на місцях, ефективності комунікації між керівництвом партії та регіональними осередками.

До цих стратегічних прогалин додалися кілька серйозних тактичних помилок: невизначеність щодо намірів ведення кампанії, перерви у її ході; ідея про вихід із кампанії та бойкот виборів, яку не вдалося реалізувати на рівні ТВК; відмова від спостереження за виборчим процесом, що ускладнило як судове оскарження виборів, так і публічне заперечення їх легітимності; вразливі правові аргументи на користь скасування виборів, що виявилося у несприятливих для Блоку судових рішеннях.

Натомість найбільшим переможцем цих виборів є, без сумніву, ВО «Свобода». Ще під час минулих виборчих кампаній об’єднанню Олега Тягнибока вдалося сформувати в цьому регіоні власну електоральну базу, яка, без сумніву, зростала в міру розчарування у провідних політичних силах.

«Свобода» активно вела виборчу кампанію до обласної ради практично від моменту оголошення і не припиняла її навіть під час спроби скасування виборів. «Свобода» натомість почала активну кампанію з «відстоювання можливості вибору», що безперечно стало додатковим чинником електорального успіху.

У підсумку, якщо у січні 2009 року, за даними соціологів, за «Свободу» готові були голосувати 10% від усіх опитаних мешканців області, то 15 березня на виборах за неї проголосували майже 18% від усіх виборців регіону – 155 038 жителів Тернопільщини або 34,4% від тих, хто взяв участь у виборах.

Втім, електорат «Свободи» – це не лише націонал-радикальний виборець, а, значною мірою – протестний електорат розчарованих «помаранчевих». Так, за даними опитування «Українського демократичного кола», серед тих, хто мав намір голосувати за ВО «Свобода» на виборах до обласної ради, більше половини на президентських виборах підтримали б Арсенія Яценюка, а 11,5% – голосували би проти всіх. Зазначимо, втім, що це опитування відбувалося за півтора місяці до виборів, і за цей час електоральна ситуація в регіоні могла суттєво змінитися.

Високий результат на цих виборах непопулярного на національному рівні «Єдиного центру» (14%) можна пояснити як застосуванням технологій адміністративного впливу, так і наявностю певного рівня підтримки дій голови облдержадміністрації Ю.Чижмаря. Однак, слід взяти до уваги і декларування своєї опозиційності губернатору цілим рядом партій, які брали участь у виборах, – «Свобода», Партія регіонів, БЮТ. З цього можна зробити висновок, що більшість виборців висловила недовіру не лише центральній, а й обласній владі.

Серйозного успіху під час виборів досягла і Партія регіонів. Проте, враховуючи набагато нижчу явку на останніх виборах, у абсолютних цифрах зростання електорату ПР порівняно з 2007 роком було високим (у два рази), проте менш відчутним, ніж у процентному співвідношенні. Однією з причин цього міг стати ефект «скрінінгу», коли у виборах могла свідомо не брати участі частина прихильників певної політичної сили, в даному випадку БЮТ та Блоку Яценюка, що автоматично підвищувало результат інших партій. Імовірно також, що під час соціологічних опитувань деякі респонденти приховували свій вибір. Адже Тернопільщина – це один із тих регіонів, де антирейтинг Партії регіонів традиційно є надзвичайно високим.

Не виключеними є і фальсифікації, застосування «мережевих технологій» з підкупу виборців. Втім, на даний момент жодних фактів таких дій ані зацікавленими сторонами, ані правоохоронними органами встановлено не було, тому про їх масштаб складно робити якісь обґрунтовані висновки.

Вибори підтвердили подальшу втрату уваги виборців до бренду «Наша Україна»: за цю партію проголосували лише 5,5% жителів області. Партія, очолювана Віктором Ющенком, набрала у регіоні найменше голосів від усіх політичних сил, поступившись не лише «Єдиному центру», а й УНП. Останній вдалося на виборах до облради зібрати голоси лише половини свого електорату на парламентських виборах 2006 року. Ймовірно, значний відтік відбувся до ВО «Свобода», яка активно працювала на тому ж ідеологічному полі.

Тенденцію до зростання в області демонструє електорат Блоку Литвина. Якщо у 2006 та 2007 році за нього віддали свої голоси приблизно однакова кількість виборців, то у 2009-му – у 1,5 рази більше. Своїх виборців у регіоні зберегла і Соцпартія, хоча для подолання 3% бар’єру цього виявилося замало.

Відзначимо також ще одну обставину: досить значна кількість виборців – майже 7% – проголосували проти всіх партій і блоків. Це ще раз підтверджує гіпотезу: несподівані, на перший погляд, результати тернопільських виборів зумовлені не лише ефективними кампаніями їх переможців чи фальсифікаціями результатів, а, передусім, є свідченням надзвичайно високого розчарування виборців у провідних політичних силах.

Після оголошення результатів виборів БЮТ вдався до їх оскарження. 18 березня Київський окружний адміністративний суд заборонив публікувати результати виборів, задовольнивши позов депутата Тернопільської обласної ради від БЮТ Володимира Бойка. Однак, переможці виборів і тут зіграли на випередження: рішення Тернопільської ТВК на момент судової ухвали вже було оприлюднене. 19 березня новообрана Тернопільська обласна рада провела своє перше засідання.

Як бачимо, стратегія оскарження виборів та відмовив від визнання нового складу обласної ради навряд чи може бути виграшною для Блоку Тимошенко. Адже будь-які події навколо цієї теми дозволяють їй триматися в загальнонаціональному інформаційному полі. Подальші судові розгляди, незалежно від остаточних рішень, можуть використати на свою користь і переможці виборів, адже їх стратегічним завданням, очевидно, не є робота у Тернопільській облраді. Для ВО «Свобода», зокрема, вкрай принциповим зараз є набуття статусу альтернативної нинішній владній еліті політичної сили, котра здатна подолати 3% бар’єр на парламентських виборах.

Із загальнонаціонального резонансу і дискусії, яка розгорнулася навколо тернопільських виборів у ЗМІ та серед політиків, можна зробити ще один важливий висновок. За політизацією місцевих виборів відходять на другий план власне проблеми територіальної громади, регіонального розвитку та посилення повноважень місцевого самоврядування. Позачергові вибори до місцевих рад, які відбуваються за партійними списками, у національному порядку денному стають своєрідним зондажем електоральних настроїв, ефективності виборчих технологій, демонстрацією розчарування виборців у одних політичних силах і перспективності (в тому числі в національному масштабі) – у інших.

Це змушує під новим кутом поглянути на доцільність проведення місцевих виборів за партійними списками. Застереження щодо доцільності такої системи виборів на рівні районних та міських рад висловлювалися неодноразово. Однак, навіть на обласному рівні існування партійних списків виглядає достатньо сумнівним, оскільки сприяє надмірній політизації місцевих виборів та регіоналізації країни.

	2009 (облрада)	2007 (ВР)	2006 (ВР)
ВО «Свобода»	155038 (34,5%)	22 886 (3,4%)	13 317 (2%)
Партія регіонів	43 432 (9,8%)	20 069 (3%)	13 617 (2%)
БЮТ	35 056 (8,1%)	342 930 (51,6%)	232 331 (34,5%)
УНП	35 647 (8%)	–	68 751 (10,2%)
НСНУ	24 439 (5,5%)	233 843 (35,2%)	230 079 (34,2%)
Блок Литвина	15 908 (3,6%)	10 323 (1,6%)	9 435 (1,4%)
СПУ	9 252 (2,1%)	7 507 (1,1%)	24 682 (3,7%)
Проти всіх (%)	30 190 (6,8%)	1,11%	1,06%