Підсумки виборів до Європарламенту (червень 2009)

4-7 червня у 27 країнах ЄС відбулися вибори до Європейського парламенту – найбільшого представницького органу Європейського союзу, у складі якого працюють 735 обраних пропорційно до населення кожної країни депутатів. Право голосу на цих виборах мають 388 мільйонів виборців, що робить їх одними із наймасовіших демократичних виборів у світі.

 

Вибори до Європарламенту традиційно позначаються низькою явкою виборців. Цього разу було побито черговий антирекорд: до виборчих дільниць пришли лише 43,1% громадян країн ЄС, які мали право голосу. Причини цьому – незначна роль парламенту та скептицизм серед значної частини жителів ЄС щодо євроінституцій як таких. Досі, незважаючи на стабільне підвищення ролі європарламенту, його роль і повноваження залишаються незначним порівняно з національними парламентами. Тому й інтерес європейців до цих виборів закономірно низький. Особливо це стосується деяких країн-нових членів, для яких практика виборів євродепутатів усе ще є новою.

 

У більшості країн найбільше мандатів здобули правоцентристські партії. Це означає, що політична група Європейської Народної Партії і надалі залишиться найвпливовішою силою у Європарламенті. Хоча тріумф правих у кожній з окремих країн ЄС має власні причини, однак результати голосування мають стати серйозним приводом для роздумів головних опонентів правих партій – соціалістів. В цілому можна говорити про серйозну поразку останніх: у час економічної кризи ліві та ліво центристи не змогли запропонувати власних оригінальних ідей для її подолання. Відтік лівих виборців сприяв тому, що дещо більшу, ніж на виборах 2004 року кількість голосів здобули на цих виборах «зелені», а також ультраліві партії.

 

Іншим вагомим результатом цих виборів стало те, що перебування при владі в час кризи – не обов’язково веде до електорального провалу, так само, як і опозиційність не означає автоматичної перемоги на виборах. У Німечині та Франції правлячі партії здобули відносну більшість голосів на виборах. Очевидно, що у Німеччині та Франції Ніколя Саркозі та Ангела Меркель, незважаючи на рецесію в економіці, змогли переконати виборців у ефективності своїх антикризових програм.

 

Цього, проте, не вдалося британському прем’єру Гордону Брауну, партія якого зазнала нищівної поразки. Втім, наслідки економічної кризи у Британії є чи не найбільш відчутними серед країн «старого ЄС». Зазнала поразки і провідна урядова партія Ірландії, де темпи падіння економіки також є одними з найвищих у Європі. Провальним виявився результат правлячої Соціалістичної партії в Угорщині, яку підтримали лише 17% виборців – більш, ніж утричі менше, ніж їх конкурентів з консервативного Громадянського союзу.

Натомість певною популярністю користувалися маргінальні, радикальні угруповання як справа, так і зліва, партії національних меншин. Будуть представлені у новому складі Європарламенту Піратська партія Швеції, британські радикальні націоналісти, національна партія поляків Литви тощо. Очевидно, цьому сприяла мобілізація певних електоральних груп саме на цих виборах. Якщо в перспективі окремої країни певні партії не мали би шансів серйозно впливати на політику, то можливість представлення тієї чи іншої «екзотичної» позиції у Європарламенті була достатнім мобілізаційним фактором для її прихильників.

 

Розглянемо підсумки голосування у окремих найбільших країнах ЄС.