|
Аналіз основних положень проекту Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»
Зазначимо, що для нової влади вже стало своєрідним «фірмовим стилем» внесення ключових законопроектів напередодні їх розгляду у Верховній Раді. Саме так подавалися до парламенту проекти Державного бюджету, урядової Програми соціально-економічного розвитку, Бюджетного та Податкового кодексів. За таких умов і розгляд цих законопроектів у комітеті, і голосування в сесійній залі у першому читанні перетворюються на формальність. Це не може не позначитися на якості як обговорення, так і змісту майбутніх законів, їх відповідності суспільним очікуванням.
Розглянемо основні новації, які пропонує даний проект Закону.
Зміна системи виборів
За чистою мажоритарною системою пропонується обирати, як і дотепер, лише депутатів сільських та селищних рад. Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад планується провести за змішаною системою. Половину депутатів цих рад законопроект пропонує обирати за мажоритарною системою відносної більшості, а половину – за багатомандатними округами.
Певні позитивні сторони у цієї новели є: виборці отримують можливість голосувати безпосередньо за кандидатів-представників їх територіальної громади. Це не може не призвести до підвищення відповідальності депутатського корпусу місцевих рад, наближення їх до виборців та реальних потреб громади.
Але цей «половинчастий» крок створить як мінімум декілька проблем. У деяких невеликих містах чи районах, де загальна кількість депутатів не перевищує 30-40, за партійними списками обиратимуться лише 15-20 депутатів. Тому є висока вірогідність, що деякі партії, які подолають визначений бар’єр у 3% голосів, все одно не отримають мандатів у відповідній місцевій раді через занадто високу виборчу квоту. Інші ж, великі партії за таких умов можуть отримати додаткові місця за рахунок малих партій, тобто на рівні невеликих міст виборчий бар’єр де-факто зросте. Сенс партійно-фракційного представництва за таких умов значною мірою втрачається – адже певні партії будуть представлені лише 1-2 лідерами їх списку.
До речі, поза увагою авторів законопроекту залишилася проблема занадто високої кількості депутатів у деяких радах – норми чисельного складу відповідних рад залишаються на рівні попереднього закону. Тобто, і надалі деякі місцеві ради будуть складатися більш, ніж зі 100 депутатів (з максимально можливою кількістю – 150).
Обрання за мажоритарними округами лише половини депутатського корпусу збільшить розмір виборчих округів, що означає, що на виборах матимуть більше шансів ті кандидати в депутати, які зможуть залучити більший фінансовий ресурс. Змішана система частково успадковує і відомий недолік системи закритих списків – партії отримають змогу включати «потрібних» людей, нерідко чужих для цієї територіальної громади, до партійного списку без можливості виборців вплинути на порядок розміщення кандидатів у ньому.
За таких умов, оптимальним для виборів депутатів місцевих рад міг би стати наступний підхід. Повністю обирати депутатів у одномандатних округах доцільно не лише в сільських і селищних, а й у районних та міських радах (можливо, за винятком Києва та кількох інших найбільших міст). А вже на рівні областей, де партійно-політична структуризація, природно, має бути вищою – можна було би застосувати модель виборів за відкритими партійними списками.
Право на участь у виборах, відповідно до законопроекту, отримають лише місцеві організації політичних партій – створення виборчих блоків не допускається. Складно віднайти раціональні пояснення для заборони політичним партіям, які зареєстровані і діють в установленому порядку в Україні, об’єднуватися в блок для участі у виборах. До речі, у пояснювальній записці до законопроекту ця новела згадується взагалі, тому аргументацію авторів законопроекту простежити неможливо.
У політичному сенсі не слід очікувати серйозних наслідків запровадження цієї норми. Для політичних партій, які мають розгалужену структуру в регіонах та серйозне представництво на національному рівні проведення «ребрендінгу» не має стати значною проблемою, хоча й викличе певні труднощі.
Набагато серйознішим викликом для «національних» політичних сил буде не форма участі у виборах (блок чи партія), а перший в масштабі країни досвід місцевих виборів, які не проводяться одночасно з парламентськими виборами. Адже поєднати вибір національного та регіонального виборчого списку вже не вдасться. Найбільш суттєвою буде кадрова проблема – пошук авторитетних у місцевій громаді людей, лідерів, які можуть не лише вести кампанію у складі партійного списку, а й успішно балотуватися в мажоритарних округах.
Суб’єкти висування кандидатів
Досить відчутним для окремих політичних сил має стати дозвіл брати участь у виборах лише тим місцевим організаціям політичних партій, які були зареєстровані не пізніше, як за рік до дня виборів. Логіку авторів законопроекту в чомусь зрозуміти можна: уже не перший рік в Україні діє норма, згідно з якою у виборах можуть брати участь лише партії, зареєстровані не менш, як за рік до дати виборів. В даному випадку відбулося механічне розширення цієї вимоги не лише на політичні партії, а й на відповідні їх місцеві організації, які безпосередньо і прийматимуть участь у виборах.
Тут, як і у випадку із забороною створення виборчих блоків, можна знайти політичний підтекст. Окремі політичні сили, яких пов’язують із кандидатами на президентських виборах, що відбулися нещодавно, не мають розгалуженої системи регіональних представництв Їх місцеві відділення утворені нещодавно, «під вибори», з метою використання на місцевих виборах рейтингових можливостей того чи іншого бренду.
Але названі вище проблеми лише ілюструють недоліки партійної системи на місцевому рівні. Набагато більшу увагу слід, на нашу думку, звернути на пропозицію висування кандидатів на посаду міського голови та кандидатів у депутати по одномандатних округах лише від місцевих організацій політичних партій. Під час проведення виборів Верховної Ради України такий підхід ще можна вважати виправданим з огляду на потребу забезпечення партійно-політичного структурування суспільства. Але коли мова йде про міських голів, чи кандидатів у депутати деяких рад, виключний партійний принцип тут видається недоречним.
Ліквідація автономії місцевого самоврядування у Києві
Законопроект №6601 не лише змінює законодавство про місцеві вибори, а й вносить значні зміни в частині місцевого самоврядування в столиці. Так, пропонується виключити ст. 10 Закону України «Про столицю України – місто-герой Київ», якою Київська міська та районні в місті ради мають власні виконавчі органи, які утворюються відповідно Київською міською радою, районними в місті радами, підзвітні та підконтрольні відповідним радам.
До цього часу Київ був фактично єдиним регіоном, де місцевою виконавчою владою керували обрані представники громади – або на прямих (міський голова) або на непрямих (голови РДА) виборах. Зараз таку систему пропонується фактично ліквідувати.
Так, пропонується розвести посади голів районних у м.Києві рад (обраних зі складу ради) та голів місцевих районних у м. Києві адміністрацій (яких має призначати Президент за поданням Кабінету Міністрів). При цьому рішення районних у м. Києві рад голова районної адміністрації зобов’язаний взяти до виконання лише у разі, якщо рішення підтримали дві третини депутатів ради. В іншому випадку він може відмовитися виконувати це рішення. Набуття таких повноважень призначеним Президентом державним службовцем ставить місцеве самоврядування у столиці у підпорядковане виконавчій владі становище, робить його декоративним.
Строки проведення кампанії
Законопроектом пропонується суттєво зменшити строки проведення виборчої кампанії: виборчий процес планується розпочинати не пізніше, як за 50 днів до дня виборів, а призначити чергові та позачергові місцеві вибори можна буде за 60 днів до дати їх проведення.
Зменшення строків виборчої кампанії є загалом позитивним кроком. Однак цю новелу не можна відокремлювати від загального контексту. Як відомо, Партія регіонів уже внесла до парламенту проект Постанови про призначення чергових місцевих виборів на 31 жовтня 2010 року, отже, до проведення виборів залишилося чотири місяці. Звісно, найбільшу перевагу за умов короткої виборчої кампанії, яка проводиться за новими правилами, отримують ті, хто володіє адміністративним ресурсом на місцях.
Політичні висновки
В цілому пропоновані зміни до законодавства про місцеві вибори можна вважати такими, що найбільш сприяють Партії регіонів. Обрання половини депутатського корпусу за партійними списками дозволить їй конвертувати свою, все ще дуже високу популярність на національному рівні, у депутатські мандати на місцях. У тих же регіонах, де популярність «регіоналів» залишається незначною, ПР може налагодити співпрацю із депутатами, обраними за мажоритарними округами.
Разом з тим, закон сприятиме і залученню нових кадрів до лав цієї партії. Адже при застосуванні всіх норм цього Закону у багатьох як позапартійних кандидатів-мажоритарників, так і впливових претендентів на посаду міських голів просто не залишиться іншого вибору, як приєднатися до лав Партії регіонів. Для найбільш реальних претендентів на крісла міських голів та депутатські мандати співпраця з Партією регіонів у багатьох випадках виглядає досить привабливим варіантом. Це дасть їм як змогу уникнути формальних проблем при реєстрації, так і можливість співпрацювати з фракціями ПР у місцевих та представниками виконавчої влади на місцях, і таким чином вмонтуватися в систему влади.
Підготовлено експертами Інституту політики
|
|
