Громадський рейтинг „Великих українців”

 

Наприкінці грудня 2007 року активним та інтерактивним голосуванням усіх зацікавлених завершився другий етап проекту «Великі українці». Ще кілька місяців триватиме підрахунок пред’явлених уподобань (повідомляється про понад чотири тисячі запропонованих кандидатур і це на додаток то півтисячного орієнтовного списку від організаторів, який був доступний на сайті проекту) й готуватимуться інформаційні телевізійні ролики про обраних населенням 100 «великих українців». Швидко з’ясувалося, що ставлення до проекту в експертному та журналістському середовищі не просто різне – протилежне. Полюси тут визначені двома його оцінками: а) як провокації, що спекулює, або навіть поглиблює розкол України на східну та західну; б) як суто розважального інтерактивного шоу, залучені учасники якого здатні неодноразовим чи «мобілізованим» голосуванням просунути свого кандидата в заповітну сотню. Між ними містилися, зрозуміло, й більш зважені судження.

 

Рекламна кампанія, обговорення в студентських аудиторіях, електронних та друкованих медіа мали позитивний ефект в плані формування аудиторії проекту. Принаймні на запитання про те, чи знають вони про проект «Великі українці» дві третини опитаних (66%) відповіли ствердно, а не знають про нього 34%. При цьому найгірше поінформованими були молодь у віці 18-29 років (42% не чули про проект) та жителі сіл (37%, тоді як серед киян таких 27%). Чоловіки та жінки, жителі різних областей знали і не знали про проект так, як у вибірці в цілому: дві третини знають, третина – ні.

 

Вже на початку проекту гостро дискутувалося питання про те, чи включати до переліку претендентів на звання великих українців сучасних політиків, громадських, релігійних діячів та спортсменів. Експерти не дійшли згоди, дискусія перекинулася в засоби масової інформації, думки громадян також розділилися. В опитуванні за надання такого шансу сучасникам висловилися 38% респондентів, а проти 36% (26% не визначилися). Проте серед тих, хто знає про проект, пропорції дещо інші: 43% воліли би бачити в списку сучасних українців, а 39% проти цього (18% не визначилися). Водночас опитані в західних областях частіше погоджувалися з цим, аніж респонденти на сході країни (36% проти 27%), тобто орієнтація на сучасність притаманна їм більшою мірою.

 

Більшість громадян країни критично поставилися до необхідності сучасним політикам або спортсменам виступати у ролі експертів, які визначатимуть великих українців. 42% опитаних висловилися проти такої ідеї, підтримали її 29%, не визначилися 28% громадян.

 

В опитуванні респондентам пропонувався список, до якого були включені вчені, державні діячі, діячі культури різних історичних епох, а з наших сучасників лише ті, хто вже завершив свою державотворчу чи культурологічну місію на благо українського народу. В списку, розташованому за абеткою, респондент мав обрати не більше трьох прізвищ. Результати, впорядковані за рейтингом популярності, представлені нижче у таблиці. Не змогли визначитися з вибором в середньому 10% опитаних, а найбільший відсоток серед респондентів південних областей України – 16%.

 

Подаємо першу десятку лідерів громадського рейтингу:

 

Тарас Шевченко	43,4%
Леся Українка	23,8%
Богдан Хмельницький	17,6%
Iван Франко	13,9%
Микола Гоголь	11,8%
Михайло Грушевський	11,3%
Леонiд Биков	11,1%
Ярослав Мудрий	10,9%
Олександр Довженко	10,6%
Григорiй Сковорода	10,2%

 

Якщо розглянути оцінку "Великих українців" за сферою діяльності, то перша п’ятірка державних та політичних діячів виглядає так:

 

Богдан Хмельницький	17,6%
Михайло Грушевський	11,3%
Ярослав Мудрий	10,9%
В'ячеслав Чорновiл	10%
княгиня Ольга	9%

 

Перша п’ятірка діячів науки, культури та освіти:

Тарас Шевченко	43,4%
Леся Українка	23,8%
Богдан Хмельницький	17,6%
Iван Франко	13,9%
Микола Гоголь	11,8%

 

Як бачимо, опитані віддають перевагу насамперед діячам культури. Майже кожний другий опитаний у свою трійку обраних включав Тараса Шевченка, кожний четвертий – Лесю Українку, кожний сьомий обов’язково згадував Івана Франка. Один з десяти респондентів віддавав перевагу Михайлу Грушевському, Леоніду Бикову, Олександру Довженко, Григорію Сковороді. В першій десятці три державних діяча – Богдан Хмельницький (17.6%), Михайло Грушевський (11,3%) та Ярослав Мудрий (10.9%).

 

Щодо перших двох – Т.Шевченка та Л.Українки – серед українців склалася певна згода, адже вони очолюють ієрархію претендентів на звання «Великого українця» з запропонованого списку майже в усіх регіонах та групах і категоріях населення. І тільки потім починають даватися взнаки регіональні особливості сприйняття тих чи тих історичних постатей. В західних областях після них до п’ятірки найзаслуженіших входять І.Франко та С.Бандера (по 17%), а також М.Грушевський (16%). В центральних областях – Б.Хмельницький (20%), княгиня Ольга (13%), М.Грушевський (13%). В східних областях за Т.Шевченком респонденти обирали Б.Хмельницького (20%), Л.Українку (19%), Л.Бикова (17%), М.Гоголя (16%, на заході його обрали серед трьох тільки 4%). В південних областях перша п’ятірка виглядає так: Т.Шевченко (38%), Л.Українка (22%), Б.Хмельницький (16%), М.Гоголь (15%, І.Франко (13%).

 

Опитувані додали до списку, що містився в анкеті, ще близько двох десятків прізвищ, серед яких називалися як діячі ХХ століття, так і наші сучасники, відомі діячі культури, а також політики і спортсмени. Серед перших найчастіше згадувався хірург М.Амосов. Серед сучасників – Ю.Тимошенко та боксери Віталій та Володимир Кличко.

 

Отже, з наведених результатів опитування можна зробити такий висновок: через довготривалий недержавний статус України державні діячі від часів Київської Русі до національно-визвольних змагань отримали суттєво меншу оцінку своїх заслуг, аніж діячі культури. Це, у свою чергу, вказує на необхідність активної інформаційно-просвітницької кампанії, присвяченої висвітленню життєдіяльності відомих історичних постатей нашої країни. Тому славу й позитивний імідж Україні, на думку громадян, сьогодні створюють передовсім майстри слова й образів, оскільки саме вони найповніше представляють Україну світові і їх в першу чергу треба цінувати та шанувати.