Ярослав Київський: Суспільно нелегітимні „Великі українці”

 

Насмілимося стверджувати, що такі результати проекту не тільки неочікувані, вони не відповідають настроям українців і через це не є суспільно легітимними. Це доводить не лише велика кількість критики, незгоди та звинувачень у фальсифікаціях результатів голосування, а й соціологічні дослідження, які проводилися кількома компаніями під час перебігу проекту „Великі українці” - зокрема, „Українським демократичним колом” на замовлення Інституту політики та  Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС).

 

„Українське демократичне коло” щодо відповідного проекту телеканалу „Інтер” провело всеукраїнське опитування 19-27 січня 2008 року, під час якого було опитано 1206 респондентів віком від 18 років.

 

Експерти, які формували анкети, дійшли до висновку, що до списку претендентів на звання великих українців некоректно включати сучасних політичних діячів. В опитуванні респондентам пропонувався список, до якого були включені вчені, державні та культурні діячі різних історичних епох, а з наших сучасників - лише ті, хто вже завершив свою державотворчу чи культурологічну місію на благо українського народу. В списку, розташованому за абеткою, респондент мав обрати не більше трьох прізвищ.

 

В результаті перша десятка лідерів громадського рейтингу виглядала так:

 

Тарас Шевченко	43,4%
Леся Українка	23,8%
Богдан Хмельницький	17,6%
Iван Франко	13,9%
Микола Гоголь	11,8%
Михайло Грушевський	11,3%
Леонiд Биков	11,1%
Ярослав Мудрий	10,9%
Олександр Довженко	10,6%
Григорiй Сковорода	10,2%

 

КМІС пішов дещо іншим шляхом, поставивши „відкрите” запитання, де респонденти мали запропонувати свого кандидата на звання великого українця. У період з 7 по 16 грудня 2007 року було опитано 2039 респондентів, що мешкають у різних областях України за стохастичною вибіркою, репрезентативною для населення України віком від 18-ти років.

 

У результаті виявилося, що 41% опитаних взагалі не змогли нікого назвати. Стосовно решти, то їхні голоси розподілилися таким чином (перша десятка):

 

Тарас Шевченко	24,0%
Юлія Тимошенко	3,1%
Леся Українка	3,0%
Богдан Хмельницький	2,4%
Віктор Ющенко	2,2%
Микола Амосов	2,0%
Михайло Грушевський	1,3%
Іван Мазепа	1,2%
Віктор Янукович	1,1%
Іван Франко	0,9%

 

Очевидно, що останнє дослідження є менш об’єктивним, оскільки визначали великих українців лише найактивніші респонденти. Якщо у випадку дослідження „Українського демократичного кола” з вибором визначилася абсолютна більшість респондентів (більше 90%), то у випадку із КМІСом – лише 59% опитаних.

 

Якщо порівнювати обидва опитування та виключити з дослідження КМІСу сучасних політиків, то, очевидно, що найбільш авторитетними громадськими та державними діячами, що найбільше сприймаються в Україні, в обох випадках є Тарас Шевченко (в обох опитуваннях він на першому місці), Леся Українка (в обох – на другому місці) та Богдан Хмельницький (на третьому місці). Причому перевага у сприйнятті суспільством Тараса Шевченка є абсолютною і безперечною: в опитуванні „Українського демократичного кола” - 43,4%, у варіанті КМІСу – 24%.

 

Прізвище Миколи Амосова не було внесено до анкети дослідження „Українського демократичного кола”. Але якщо зважати на те, що серед доданих респондентами до запропонованого списку близько двох десятків відомих прізвищ найчастіше згадувався саме хірург Микола Амосов, то можна припустити, що це прізвище також потрапило би до першої десятки лідерів. У дослідженні КМІСу Микола Амосов опинився на 6-му місці.

 

Цікаво, що сприйняття „бронзового призеру” інтерівського варіанту „Великих українців” Степана Бандери в обох дослідженнях є надзвичайно низьким: КМІС - 0,7% (14 місце), „Українське демократичне коло” – 5,6% (17 місце).

 

Переможець „Великих українців” Ярослав Мудрий у дослідженні „Українського демократичного кола” опинився на 8 місці, а у дослідженні КМІСу він взагалі не згадувався.

 

Отож, можна констатувати, що результати телепроекту „Великі українці” суттєво відрізняються від настроїв громадян України. Очевидно, зважаючи на надмірну політизацію та непродуману концепцію цього проекту, його фінал перетворився передовсім на протистояння політичних структур. Про це свідчить і  запущена на східних радіостанціях інформація про боротьбу між руським князем і провідником ОУН, і масштабна маніпуляція громадською думкою та інші фальсифікації під час фінального голосування, про які публічно зізнався вже екс-шеф-редактор проекту „Великі українці” Вахтанг Кіпіані.

 

Політична кон’юнктура у „Великих українцях” призвела до повного ігнорування думки суспільства. Даний проект апріорі виглядав не тільки як неефективний, а навіть як шкідливий. Попри декларації керівництва каналу щодо виключної важливості цього „суспільно-просвітницького проекту, який має об’єднати українців, підвищити рівень їхньої національної самоідентифікації та гордості за свою країну”, ця програма тільки призвела до розчарування та недовіри суспільства до подібних „загальнонаціональних” конкурсів.

 

На жаль, унікальна можливість відкрити справжню українську історію та об’єднати країну була втрачена через політичні ігри, в результаті чого Україна отримала черговий скандал та історичне протистояння.

 

Найсумніше в цій історії те, що поодинокі спроби науковців та громадських діячів ще на початку проведення цього проекту змінити формат програми з ток-шоу на пізнавально-просвітницьку передачу не були підтримані, а організатори проекту та керівництво каналу нещадно розкритикували будь-які намагання поставити під сумнів концепцію „принципово нового для українського телебачення суперпроекту” - „Великі українці”.