Директор Інституту політики Микола ТОМЕНКО: "Нинішнє київське протистояння - своєрідний президентський виборчий урок для державних посадовців"

Початок київського протистояння має виразний політичний характер. Можемо говорити про своєрідний президентський виборчий урок для державних посадових осіб. Нинішня ситуація змусила Леоніда КУЧМУ взяти під свій особистий контроль хід парламентської виборчої кампанії 2002 року. Намагання голів обласних та районних держадміністрацій, міських голів вести самостійну гру на виборах вже призвело до фантастично низького рейтингу блоку "За єдину Україну!" та до можливих серйозних проблем з іншими пропрезидентськими виборчими блоками (СДПУ(о), "ДемПУ-Демсоюз").

За таких умов Леонід КУЧМА робитиме все, щоб максимально зконцентрувати зусилля державної та місцевої влад, бізнесу на підтримку тих виборчих блоків та партій, що беззастережно підтримують курс Президента і є підконтрольними його команді. Цей правильний президентський список партій і блоків буде виглядати скоріше за все так:

"За єдину Україну!", "Жінки за майбутнє", СДПУ(о), ПЗУ та "ДемПУ-Демсоюз".

Підтримка будь-якої іншої політичної партії чи виборчого блоку представниками місцевої влади буде розцінюватися як гра особисто проти Президента і матиме адекватну реакцію, як в ситуації з Олександром ОМЕЛЬЧЕНКОМ.

Більше того, після останніх київських подій об'єктивно зменшиться активність деяких олігархів, що фінансують так звані "проекти сателітів", скажімо, проект Віктора ПІНЧУКА "Команда озимого покоління", проекти Андрія ДЕРКАЧА і Вадима РАБІНОВИЧА "Народний рух України" та "Райдуга".

Всі олігархи, якщо вони дбають про своє майбутнє, успішну діяльність в Україні після виборів, повинні також, як і всі посадовці, забезпечувати успіх правильних політичних партій, визначених Леонідом КУЧМОЮ, а не експериментувати із самостійними проектами.

Насамкінець, історія з Олександром ОМЕЛЬЧЕНКОМ має і показове моральне підгрунтя. Про чергове серйозне кадрове рішення Президента "потерпілий" ОМЕЛЬЧЕНКО дізнався одним із останніх. Так було в свій час із звільненням Бориса ТАРАСЮКА та інших урядовців. Це вже стає системною ознакою сучасного політичного режиму в Україні.