9 - 16 листопада 2004 року

Олександр Дергачов,
політолог,
головний редактор видання “Прозора політика”

“Влада може бути демократичною тільки тоді,
коли вона радиться з людьми і відповідає перед людьми.
А ефективною – тоді, коли ці поради стають
складовою частиною її політики”.

 Дебати: два світогляди, дві технології

 Теледебати це дуже добре. Це новий епізод в українській політичній історії, крок у розвитку політичної культури. Дебати дозволяють уточнити власні враження про кандидатів, порівняти їх в умовах особистого зіткнення. Але вони не дають змоги як слід розібратися у змісті. А зміст набуває особливого значення, адже самі дебати виявилися занадто зарегульованими. Були паралельні промови, не було запитань і власне дискусії. То про що говорили Віктор Ющенко та Віктор Янукович?

Не випадковий відбір окремих тез виглядає так.

Вступне слово. Я: Особисті почуття під час роботи на посаді голови уряду. Роздуми про те, чому ми раптом стали бідними, хто зробив країну бідною, “як вирішити питання”. “Майбутнє в наших руках”. Ми розберемося “де є правда і хто такі опоненти”.

Ю.: Занедбання соціальної сфери. Критика соціальної та економічної політики уряду. Потреба у змінах і готовність суспільства до змін. Робочі місця і зарплата. Боротьба з корупцією.

Блок “соціальна політика”. Ю.: Невиправдано низькі заробітна плата та пенсії. Збагачення урядовців. Конкретика щодо зростання цін на продовольчі товари, пальне. Економічне зростання не відчувається пересічним українцем. Критика урядових доплат до пенсій. Крадіжки на непрозорій приватизації. Мізерне фінансування конкретних соціальних програм і великі витрати з бюджету на облаштування резиденцій. Викладення основних пунктів своєї виборчої програми.

Я.:Програма уряду до 2015 р. Звіт про роботу уряду. Важка спадщина, що її отримав уряд (борги). Критика монетарної політики попередніх урядів, інфляції початку 90-х рр. Намір повернути довіру до влади. Відновлення пільг, відмінених урядом Ющенка. Плани збільшення пенсій.

Блок “Економічна політика”. Я.: Повторення тези про важку спадщину. Уряд Януковича підняв економіку. Статистика росту. Збільшення частки заробітної плати у собівартості продукції. Скорочення чисельності збиткових підприємств. Ліквідація бартеру. Розпочата детінізація економіки.

Ю.:Україна має непрофесійний уряд. 55% ВВП – в тіні. Тіньову економіку завжди організовує влада. Критика уряду за зовнішні запозичення при зростаючій економіці. Тиск на бізнес: невідшкодування ПДВ, збір податків наперед… Скорочення валютних резервів НБУ. Падіння довіри до гривні. Подорожчання кредитів. Загроза бюджетної кризи через зростання державних боргів. Урядовці останні місяці займаються виборами, а не своїми професійними обов’язки.

Блок “Внутрішня політика”. Ю.: Влада корумпована і контрольована олігархами. Влада діє проти спокою і стабільності, розколює країну. Українську націю не розділить ні мова, ні історія… Аналіз фальсифікацій під час голосування 31 жовтня. Перший його Указ як президента – про боротьбу з корупцією. Зміна принципів роботи судів, міліції, органів влади на місцях . Об’єднання різних політичних сил.

Я.:Необхідно зробити владу новою. Неможна, щоб влада працювала так як працює зараз. Звинувачення Ющенка у тому, що він зробив владу такою. Народ не дозволить йому повернутися до влади: “Ваш час минув”. Ющенко не опозиція, а збанкрутіла влада. Опозиція – це комуністи і Вітренко. У чиї руки потрапили обленерго… Відключення електроенергії… Закриття ЧАЕС. При уряді Януковича з енергозалежної держави ми перетворилися на експортера. Будівництво нового нафтопереробного заводу. Відрізняти правду від брехні.

Блок “Зовнішня політика”. Я.: Зовнішня політика має сприяти економіці. Україна експортно орієнтована держава. Будувати сильну економіку на основі покращання співпраці з Росією. ЄЕП – крок вперед. Подвійне громадянство залежатиме від угоди з Росією та бажання громадян. Статус російської мови – питання референдуму. Звинувачення Європейського Союзу у застосуванні подвійних стандартів. Інтеграція – покращання життя. Реформування Збройних Сил – спосіб розбудови європейської системи безпеки разом з Європою та Росією. Виважено ставитись до вступу до СОТ. Не поспішати.

Ю.:Влада не має зрозумілої виваженої зовнішньої політики. Ми втрачаємо і на Сході, і на Заході. Втрати інвестицій. Чи можна розраховувати на партнерство за умов корумпованості, непрозорості дій влади, відсутності гарантій для цивілізованого підприємництва. Наші стратегічні інтереси є і на Сході, і на Заході. Нам потрібен ринок Росії, але було б помилкою не боротися за ринок Європи.

Заключне слово. Ю.: Яку Україну ми маємо і якої прогнемо? Мужність та мудрість дозволять зробити вірний вибір. Демократична Україна і чесна влада. Голосуй і захищай свій голос.

Я.:Кампанія Ющенка будується на брехні та залякуванні. Я ще не в усьому розібрався, але розберуся. “Градобанк”, партнери Ющенка, що переправляли золотовалютні резерви на Кіпр. Тимошенко, яка знаходяться у міжнародному розшуку. “Все, що говорили про мене – зухвала брехня. Я отримав благословення старців на горі Афон”. “Нова влада вже прийшла. Немає засобу її видавити”. “Україна переможе”.

Як оцінити результати дебатів? Мабуть виступи кандидатів по-різному сприймалися різними за переконаннями та рівнем підготовки глядачами. Для когось важливий зовнішній вигляд, для інших, – прояви внутрішньої культури. Частина з нас бажала підтвердження відомого, хтось шукав аргументів для остаточного визначення власної позиції.

Для освіченої аудиторії було очевидно, що Янукович зовсім не готовий обговорювати проблеми внутрішньої політики, погано орієнтується у міжнародних справах. Слід відзначити, що йому було не досить “статистичних успіхів” його уряду в соціально-економічній сфері і він вдався до критики влади, яка “всі останні роки обкрадала народ”. Він для цієї аудиторії безумовно програв. Для Ющенка дебати, – це можливість прорвати інформаційну блокаду, вийти чи не вперше у прайм-тайм на загальнонаціональну аудиторію. І він більше працював під час ефіру саме з аудиторією, знаходячи аргументи для всіх. Так само, він використав нагоду ширше оприлюднити і підтвердити його домовленості про подальшу співпрацю і з лівими, і з центристами заради об’єднання країни та відновлення народовладдя.

Проте, причини бути задоволеними результатами є й у Януковича та його команди. По-перше, кандидат, що не має досвіду та хисту публічного політика тримався “в рамках”, не провалився, виглядав впевнено. Він особисто доклав зусиль до того, що виборчий процес став відкритішим. Демонстрація впевненості в своїй перемозі, врешті, – це обов’язок для кандидата. Але коли кандидат застосовує відверту брехню і зухвало перекручує очевидні факти, то цим він не тільки виказує зневагу до громадян. Зважаючи на дії його “нової влади”, він розраховує на її силу. Поблажлива посмішка Януковича – це попередження. І це, можливо, головна цінність дебатів.

Сергій Макеєв,
доктор соціології

Біблейські сюжети в президентських виборах

Чого тільки не було на нинішніх виборах й про що тільки не говорили у зв’язку з ними. Здається, нам таки вдалося здивувати цивілізований світ. На загальнонаціональних та регіональних телеканалах громадян вперто переконують: люди-виборці, будьте пильні, підняли голову й зміцнилися націоналізм та фашизм. І це в самісінькому центрі Європи! Ніде в світі немає зараз фашизму. А у нас є.

От й антиамериканизм у нас особливий. Звісно, він зараз досить поширений у світі, цими настроями не здивувати. Проте й тут ми відзначилися. У нас не просто антиамериканізм. У нас повно агентів американського імперіалізму, вони майже об’єдналися, як казали дуже давно, у горезвісну “п’яту колонну” (не знаю, що це достеменно означає, але це дуже погана річ). Що ж, гарні дядьки опікуються нашим телевізійним простором, добру пам’ять мають й живуть на політичному смітнику історії. Й молодих журналістів вишуканим речам навчають, та й нинішня молодь нехай вчиться політичній мові середини минулого століття, прилучається до культури “холодної війни” між двома супердержавами.

Серед цих діамантів політичного анахронізму вирізняються біблейські сюжети. Такого світ точно не бачив (до речі, смак до усього небаченого незвичайно розвинений у представників нашої влади; Г.Кірпа збудував у Києві небачений у Європі вокзал за небачені у світі строки; Кабмін так підстьобнув економіку, що вона помчала вперед з небаченою у світі швидкістю тощо). Американці, скажімо, полюбляють розповідати історію про хлопчину, який продавав газети, а потім став мільйонером та президентом найкращої в світі країни. Проте в жодній державі біблейські сюжети не збігалися з політичними сюжетами. За винятком України.

Спочатку новозавітний сюжет. У місті Єрусалим народився, виховувався й набирався розуму іудей на ім’я Савл. На життя він заробляв собі пошиттям палаток, а у вільний час брав участь у громадському житті. На той час все більше ставало людей, які називали себе християнами (свого роду опозиція іудейству). І дуже вони Савлу не подобалися. Він грабував, калічив й навіть убивав християн. А потім був йому голос і світло: що ж ти робиш, бідаку, схаменись. Він і схаменувся. Хоча й не знав Христа і не входив до числа дванадцяти апостолів, був згодом до них прирівняний та багато чого перетерпів від своїх колишніх соратників-однодумців. Від християнства, однак, не відступився, усе надолужив, й прийняв, за деякими відомостями, мученицьку смерть вже під ім’ям Павло.

От і в нас схожа історія. Був собі хлопець у донецькому краї, дуже рано ступив на недобрий шлях, два рази засуджений чи то за грабіж, чи то за нанесення фізичних пошкоджень слабшій людині. Проте згодом змінив поведінку, хоча й не змінив ім’я, зробив політичну кар’єру і нині балотується на посаду президента України. Його палкий прибічник, перший Президент України Л.Кравчук вважає таку біографію достоїнством, необхідним досвідом для державного чоловіка. Тобто переповідає нам новозавітну історію у новому історичному інтер’єрі. Сподіватимемося, що він внесе поправку до Закону Про вибори Президента, згідно з якою надалі право балотуватися на вищу державну посаду матимуть люди не менш, ніж з двома судимостями (ініціатива підказана мені одним колегою).

Що ж, стати іншим можна. Історія Павла про це свідчить. Але це в принципі, а в житті раз на раз не випадає. В історію навернення В.Януковича можна було вірити до подій у Мукачевому (ніякої реакції на неподобства, що творяться невідомими в чорних куртках, та на бездіяльність міліції), а також до його етапної промови 4 липня на з’їзді Партії регіонів, що й висунув його кандидатом у Президенти. Не тієї пригладженої промови, що опублікована на сайті Кабінету Міністрів, а тієї, котру він дійсно вимовив, й запис якої опублікувала «Українська правда». Вона насичена «силовою лексикою»: кандидат у президенти має намір наводити порядок залізною рукою.

Ви уявляєте собі Павла, що поширює християнство силою? Якщо представляєте, то далі не читайте.

Або взяти його жовтневий виступ на зустрічі з виборцями десь у Луганській області. Той самий, де він згадує «козлів, що заважають нам жити». Виборці заіржали, заулюлюкали, засвистіли, здійнялися з місць у пориві передвиборного захвату й зааплодували. У відповідь розсміявся й прем’єр-міністр: свої, рідненькі. Я, зізнаюся, не зрозумів реакції. Тобто не зрозумів, фактично, мови, на якій кандидат у президенти спілкувався з тими, у кого шукав підтримки. Незабаром мені пояснили значення слова «козел» у їхній мові (словників їхньої мови не мав, не маю і не буду мати).

Ви уявляєте собі Павла, що не порвав зі своїм колишнім середовищем, з нехристями Римської імперії, й продовжує говорити на їхній мові? Якщо представляєте, то сміло можете потиснути руку Л.Кравчуку та всьому його найближчому оточенню.

Є безпомилкова прикмета, за якою можна впевнено судити, чи обернувся Савл у Павла. От що б сказав Павло, якби йому раптом запропонували зайняти вищий пост у країні. Він сказав би: «біографію переписати неможливо. Омани й помилки молодості я виправляю все життя, що залишилося. Але біографія накладає обмеження. Вона, така як трапилася, не дозволяє займати мені вищий пост». І Павло зняв би свою кандидатуру.

Те, що ми маємо справу не з Павлом, недавно підтвердили й комуністи України. Ще Сталін увів практику: у боротьбі з політичними опонентами найближчими соратниками є кримінальні елементи. У системі ГУЛАГ саме вони були правою рукою адміністрації, залякуючи, принижуючи й грабуючи «дисидентів». Вони були «соціально близькими», вони не були «ворогами» на відміну від політичних опонентів. О.Солженіцин у своєму «Архіпелазі» розповідає тільки про один випадок, коли кримінальних вгомонили. Наприкінці Другої світової на архіпелаг стали надходити більші партії бійців УПА. Там, оцінивши й зрозумівши ситуацію, вони швиденько організувалися в групи й оголосили “соціально близьким” справжню війну: око за око, зуб за зуб. Ті й притихли. Адміністрація ГУЛАГА вжила заходів й «западенців» згодом розосереджували малими групами.

Якщо хтось думає, що в Україні існують «нові» комуністи, то після четвертого листопада 2004 року мати такі погляди вже неможливо. На своєму пленумі вони начебто б прийняли рішення не підтримувати нікого в другому турі. І це була жалюгідна спроба зберегти лице, адже виборці КПУ дружно підтримали представника влади. Слідом за ними потягнулися й лідери. Минулого тижня в новинах каналу «Інтер» ідеолог комуністів Г.Крючков заявив, що не бачить іншого президента, крім В.Януковича. Хто б сумнівався – йдеться про «соціально близького».

Зрозуміло, що Павло не допускав, щоб його оточення відкрито сіяло ворожнечу й розбрат. Не те відбувається в оточенні В.Януковича. У жовтні в рекламних роликах неодноразово показували карту України, розділену на зони першого, другого й третього сортів. Вона супроводжувалася написом – так вони, опозиція, представляють Україну. Виготовлювачі цього рекламного продукту повідомляли нам усім: це ми так думаємо, що вони так думають. Насправді ж, поділена на сектори Україна – не здобуток штабу В.Ющенко, а справа штабу іншого кандидата. Адже вони й справді так думають.

От останній приклад. Доктор юридичних наук С.Гавриш з телеекрана роз’яснює, що В.Ющенко підтримали «депресивні регіони» (тобто 17 з 27). А от економічно розвинені підтримали В.Януковича. Інакше кажучи, є «здорові» регіони, і є «хворі». Що ж класифікація як класифікація. Науковець й народний депутат промовчав лише про найсуттєвіше: здоров’я «здорових регіонів» (Донецької області, наприклад) забезпечується небувалими податковими пільгами, тобто звільненням від сплати податків у бюджет на розвиток «хворих регіонів». Промовчав, оскільки ціль отут інша: розділити й протиставити. І нічого більше.

Насамкінець про сюжет з Книги Буття. У Ноя були три сини: Сам, Хам та Іафет. Одного разу Ной, якому було більше 600 років, випив вина й заснув без одягу. Його побачив Хам й весело розповів братам як виглядає батько. Вони взяли одяг й спиною, щоб нічого не побачити, вкрили його. Довідався Ной, розгнівався й сказав: від двох братів візьмуть початок добрі люди, а від тебе, Хам, раби їхніх рабів. Від Сама пішли семіти, від Іафета арійці, а від молодшого – раби їхніх рабів.

На початку минулого століття в Росії окремі неврівноважені інтелігенти попереджали про прийдешнє пришестя Хама. 31 жовтня 2004 року понад десять мільйонів українців побажали бачити на вищій державній посаді людину, якій в ув’язненні дали ім’я Хам.

Олександр Панібратов,
кандидат економічних наук

 Дещо про технології фальсифікації результатів виборів
і про фахівців цієї справи

 Представник кандидата на посаду Президента України В.Януковича у Центрвиборчкомі Степан Богданович Г., безперервно повторює напрацьований текст про фальсифікацію результатів голосування 31 жовтня у західних областях України шляхом завищення кількості виборців, які взяли участь у голосуванні. Мовляв, з урахуванням великої міграції робочої сили з цього регіону такої кількості виборців там не було фізично.

Спробуємо розглянути цей факт не емоційно, а з цифрами в руках (чи то в голові, як казав поет). На сайті Центрвиборчкому бачимо, що під час цього останнього голосування явка виборців у цілому по Україні була на 5,1% вищою, ніж під час президентських виборів 1999 року (74,95% проти 69,81%) і на 9,7% вищою, ніж під час парламентських виборів 2002 року. Активність виборців зросла у всіх без виключення областях, містах Києві та Севастополі, а не лише у західних областях.

Підвищення активності населення повністю відповідає загальній економічній та політичній ситуації у країні. Економічні кризи, які з дивною регулярністю накочуються на суспільство (зернова, хлібна, паливно-енергетична, м’ясна), безпардонна приватизація у рік виборів всього і вся найближчим оточенням Президента і Прем’єра, стрімке зростання інфляції, яке загрожує перейти у неконтрольовану фазу, непослідовність і маніпуляції при проведенні конституційної реформи, закритість у діяльності уряду, нехтування законністю та безмежний передвиборчий популізм влади з одночасним зростанням її агресивності, незрозумілі населенню і не підтримувані ним безперервні реорганізації системи державного управління та кадрові зміни, особливо у силових структурах, тотальний контроль з боку адміністрації Президента майже усіх засобів масової інформації і такий же тотальний тиск на ті їх залишки, які не захотіли підкоритися, – все це змусило українців на певний час забути про городи і подумати про своє майбутнє і майбутнє своїх дітей.

Поглянемо, як зросла активність виборців по регіонах. У більшості областей, включаючи західні, явка збільшилася на один – три відсотки, у деяких до п’яти.

Виключення складають:

м.Севастополь +17,5% (явка становила 70,29%)

м.Київ    +12,8% (75,84%)

Донецька область         +12,5% (78,1%)

Луганська область        +9,0% (75,62%)

Автономна Республіка Крим +7,1% (65,97%)

Одеська область           +6,7% (64,79%)

Закарпатська область   +6,2% (66,5%)

Харківська область       +5,6% (71,83%)

Як бачимо, це густонаселені області, які, на відміну від західних, традиційно не відзначаються високою політичною активністю, але які під час останнього голосування зрівнялися за явкою з західними областями. 31 жовтня саме тут (за виключенням м.Києва) влада кувала собі перемогу. Як кувала, Степану Богдановичу пояснювати, гадаємо, не потрібно, він знає це краще нас. Тому і вирішив відвернути нашу увагу від цих регіонів і каналізувати її на захід. 31 жовтня В.Янукович половину голосів набрав у чотирьох областях: Донецькій, Луганській, Харківській та Дніпропетровській. І в цьому, між іншим, для нього криється небезпека. Ми далекі від думки, що 9 з 10 жителів Донеччини, 8 з 10 жителів Луганщини, кожен другий житель Дніпропетровщини і Слобожанщини палко люблять Віктора Федоровича. І що там відсутні інші політичні погляди і життєві переконання, ніж ті, які сповідує сьогоднішня українська влада. Заява Л.Кравчука, що резервів виборців за В.Януковича у цих областях значно більше, ніж тих, хто проголосував за О.Мороза та П.Симоненка, разом взятих, і які можуть у другому турі проголосувати за В.Ющенка, абсурдна: ці останні голоси реальні, а ті перші – міфічні. Чи може, це заявка на 100-відсоткову і тому вже смішну явку виборців на голосування у цих областях? Чого, дійсно, не бувало навіть за радянських часів.

Чому у цей перелік попала Закарпатська область, теж зрозуміло. Облагодіяна щедротами Президента після мукачівських подій місцева влада була впевнена у перемозі кандидата від влади і все робила для цього. Проте їй вдалося лише збити показник В.Ющенка до 47 відсотків, зробити його найнижчим у західних областях.

Стосовно Києва теж зрозуміло: столиця нарешті згадала про своє призначення лідера нації і почала його виконувати. Безперечно, наслідки повторного голосування у Києві будуть ще більш вражаючими. Запорукою цього є недолугі дії тієї ж влади. Хіба що терміново надати кожному киянину “у власність та довгострокову оренду” по 6 гектарів “території” у Пущі-Водиці?

Проте, сказане Степаном Богдановичем про фальсифікацію голосування виникло не на пустому місці. Він, певне, згадав президентські вибори 1999 року і результати голосування у другому турі, особливо у західних областях. Згадаємо ті події і ми.

Нижче наводимо таблицю результатів тих голосувань у першому і другому турі по деяких областях (“взяли участь у голосуванні” – у відсотках до загальної кількості виборців, “проголосували за Л.Кучму” – у відсотках до тих, що взяли участь у голосуванні)

Явка на голосування у першому турі, як завжди на заході, була дуже високою. Проте вражає суттєве її підвищення у другому турі, як і відсоток тих, хто проголосував за Л.Кучму. Тоді як загальним правилом голосувань є значне зменшення явки у другому турі.

Більш наглядними будуть кількісні показники. Так, у Закарпатській області у першому турі проголосувало 547,6 тис. виборців, у другому – 777,6 тис., тобто на 230 тис. більше! У Львівській області більше на 193 тис., в Івано-Франківській – на 121 тис., у Тернопільській – на 74 тис., у Рівненській – на 54 тис., у Волинській – на 27 тис. За Л.Кучму у Львівській області тоді проголосувало більше виборців, ніж у Донецькій (1 624 тис. чол.. проти 1 557 тис. чол..), хоча виборців у Донецькій області майже вдвічі більше. Варто також нагадати, що сьогодні міграція робочої сили з Донецької області чи не більша, ніж із західних областей. За оцінками аналітиків, за межами області працюють не менше одного мільйона донеччан. Чи, може, усі вони 21 листопада приїдуть додому, щоб проголосувати саме за В.Януковича?

Безперечне надзавдання штабів й усіх прихильників В.Ющенка під час голосування у другому турі – звернути особливу увагу на ті області, де є “запас” явки виборців після першого туру: влада буде робити все, щоб зарахувати цей “запас” у свій актив, тепер уже по всій Україні. Тим більше, що В.Янукович у другому турі “буде грати на своєму полі”. “І що ж ти, с… сину, – відреагувала на цей спіч Прем’єра інтелігентна літня жінка, – будеш витворяти на своєму полі, коли так розпоясався на чужому?”

І спасибі Степану Богдановичу, що він про все це своєчасно нагадав опозиції.