30 листопада - 7 грудня 2004 року

Сергей Макеев,
доктор социологии

Взаимная нелюбовь

Как же он, бывший президент Украины, нас, стоящих на Майдане и на многих иных площадях, не любит. Только откроет рот, оттуда и вываливается: «толпа», «улица». Правда, риторику-то он поумерил. Мы, после пленок большого патриота страны майора Мельниченко, возмутившиеся и вышедшие под его, президента, администрацию, названы им были «фашиствующими элементами» (не знаю, покаялся ли публично В.Ющенко, подписавшийся под теми же словами). А мы всего лишь не вынесли оскорблений, которые он наносил в своем кабинете чести и достоинству страны и отдельных личностей. А мы всего лишь не могли понять, как первое лицо страны может посягать на самое святое – жизнь человека: светлая память Гии Гонгадзе.

Что ж, мы отвечаем ему взаимностью. Многосоттысячная (слово-то какое, попробуйте написать его раздельно – рука не поднимется) скандирует на Майдане: «Пшел вон!». Л.Кучму слышит кучка приспешников, которым он пообещал передать власть по наследству и не в состоянии выполнить обещания, поскольку мы ему не позволяем; а также те, кто все еще подглядывает в новости канала Интер, продолжающего услужливо ретранслировать гадкие слова своего патрона. Нас же слышит весь мир, который осведомлен о нашем к нему отношении: эти два слова многократно обогнули земной шар и вряд ли найдется на нем уголок, где бы их не знали.

А ведь как мы были великодушны. Отдавая отчет, что безобразия с выборами организовывались с ведома и под патронатом Л.Кучмы, люди, тем не менее, предоставили ему шанс. Да, мы схватили за руку тех, кто передернул избирательные карты. Верховный Суд, пренебрегши угрозами рвущихся к власти далеко не лучших людей в нашей стране, подтвердил правильность, точнее законность, таких действий. Вот тут бы ему и откреститься от своего окружения. Быстренько отправить их всех в отставку, подписать поправки к закону о выборах и лично проследить за соблюдением процедур волеизъявления. Мы бы ничего не забыли, но все бы простили, помня о последнем благородном поступке. Короче, мы предоставили Л.Кучме шанс позаботиться о своем добром имени.

Он им пренебрег. И продолжает третью неделю пренебрегать как с участием, так и без участия международных посредников. Он продолжает жить вне закона и помимо закона, тупо повторяя: правовое поле, правовое поле, а наши повторные выборы называя плебисцитом (уверен, значения этого слова он не знает). И потому диагноз нами уже выставлен – это неизлечимо, такие опухоли не лечатся терапевтически, они удаляются оперативным путем. Вот почему Майдан не столько славит В.Ющенко, сколько проклинает второго президента независимой Украины. Майдан не желает оставаться в ХХ веке с В.Януковичем, он желает в ХХI век с другими людьми.

В понедельник, 6 декабря от Л.Кучмы открестился и его крестник, простите за тавтологию, В.Янукович. Стало ясно, наконец, кто тот главный «козел», который мешал жить и плодотворно работать кандидату в президенты и его соратникам в северодонецком ледовом дворце. Вот что любопытно: организатор и главарь пока еще властвующей в экзиле (в изгнании) преступной группировки не сдает своих подчиненных, поскольку он их тщательно отобрал и собрал. А вот члены группировки уже в открытую его сдают.

Для пока еще президента наступает вечность одиночества.

Л.Кучма, не сомневаюсь, останется в памяти потомков. Во всех школьных и вузовских учебниках новейшей истории о десятилетнем периоде его правления в Украине сохранится, убежден, всего один, но самый яркий и значительный, эпизод: как многосоттысячный хор граждан гнал его из страны и из власти словами – «Кучму геть!».

Олександр Панібратов,
кандидат економічних наук

 Аналітичні результати голосувань під час виборів Президента України

 Вища судова інстанція України винесла свій вердикт щодо повторного голосування при виборах Президента України у 2004 році. Ухвала Суду остаточна, оскарженню не підлягає і обов’язкова для виконання всіма сторонами. Разом з тим вищі посадові особи держави, Президент України Л.Кучма і екс-Прем’єр-міністр В.Янукович зокрема, які повинні бути прикладом законослухняності, чомусь називають ухвалу Верховного Суду політичною, прийнятою під тиском “вулиці”, про її виконання говорять з обмовками, як не дивно, демонструють правовий нігілізм. Незважаючи на загальновизнану і підтверджену Верховним Судом фальсифікацію виборів, вони ніяк не хочуть визнати небажаного для них результату, чим підтримують і підігрівають настрої тих соціальних верств населення, які незадоволені рішенням Суду.

Верховний Суд, як відомо, визнав факти фальсифікації, які суттєво вплинули на результати голосування, і зафіксував неможливість встановлення дійсного волевиявлення громадян за результатами голосування 21 листопада 2004 року. Зацікавлені особи постійно піднімають на поверхню “ті 15 мільйонів виборців, що проголосували за В.Януковича”. Враховуючи, що йдеться про найбільш густонаселені регіони України, в першу чергу Донецьку та Луганську області, де проживають 7,1 млн, або 15,1% населення України і де проянуковичські настрої особливо поширені чи особливо нав’язуються, було б бажано вказати на інші, прямі чи побічні, обставини, які підтверджували б чи спростовували цю величезну кількість симпатиків В.Януковича. Тому ми пропонуємо застосувати аналітичну оцінку результатів голосування 21 листопада, в тому числі у порівнянні з результатами попередніх голосувань.

Під час президентських виборів 1999 року у першому турі у голосуванні взяли участь 26,3 млн виборців. Немає ніяких підстав вважати, що активність громадян під час повторного голосування мала б бути вищою. Це можна пояснити тим, що до другого туру вийшли не досить популярні у населення політики – Л.Кучма і П.Симоненко, а також тим, що у списках вже були відсутні О.Мороз, Н.Вітренко і Є.Марчук, які, безумовно, мали серед виборців своїх переконаних прихильників, частина яких не бажала брати участь у повторному голосуванні. Нагадаємо, що за цих трьох кандидатів у першому турі проголосували 8 млн виборців. До того ж ті вибори, як ми добре пам’ятаємо, не викликали високої громадянської зацікавленості. Однак, за даними Центрвиборчкому, у повторному голосуванні взяли участь 28,2 млн, або на 1,9 млн більше виборців.

Ця обставина дозволяє припускатися, що під час повторного голосування відбувалося масове вкидання у скриньки фальшивих бюлетенів. Є всі підстави стверджувати, що вкидання було у всіх регіонах, але більше всього на заході і на сході. Пояснення вкидань на заході зрозуміле: влада вдало використала антикомуністичні настрої місцевого населення. Користолюбство влади співпало з уподобаннями жителів регіону, тому і спротиву фальсифікаціям тут не було. Для прикладу: у Закарпатській області 31 жовтня 1999 року взяли участь у голосуванні 547 тис. виборців, а 14 листопада 1999 року – 777 тис. Коментарі зайві…

На сході потрібно було долати прокомуністичні настрої електорату, що успішно було зроблено шляхом використання “технічних бюлетенів”. У Донецькій області у першому турі проголосували 2,4 млн виборців, у другому – 2,9 млн. Явка була збільшена з 66,1% до 78,9%, чого ніколи у Донецькому краї не бувало. Великому кораблю – велике плавання. Хто тоді на Донеччині проводив ту генеральну репетицію, яка до того ж була повторена під час парламентських виборів 2002 року, коли область дала блоку “За ЄдУ” кожен третій голос, – загальновідомо.

Лише у Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській, Полтавській та Чернігівській областях та м. Києві (центральна дуга) тоді явка при повторному голосуванні була нижчою від 0,25% до 1,9%.

31 жовтня 2004 року у голосуванні взяли участь 27,9 млн виборців, що майже на рівні повторного голосування 1999 року. Цей “приріст” пропонуємо розбити на дві приблизно рівні частини. Одна половина – за рахунок підвищення інтересу громадян до виборів у зв’язку з закінченням президентства Л.Кучми, тобто реальне збільшення, друга – за рахунок технічних бюлетенів. До такого “поділу” можна дійти, зважаючи на те, що влада робила таки спробу досягти перемоги у першому турі, але її спіткала невдача. Достатньо зважити, що вже у першому турі у Донецькій області був досягнутий попередній рекорд – 2,9 млн учасників голосування.

Вражаючою є загальна кількість учасників повторного голосування – 30,5 млн виборців. Такого не могло бути, тому що не могло бути. Є речі, які не потребують доказів. Якщо ж зважити, що, за даними Центрвиборчкому, загальна кількість виборців складала 37,7 млн, то є всі підстави підозрювати, що такої кількості людей на території України у цей день взагалі не було. Адже кількість тих, кого влада виштовхнула за межі країни на легальні чи частіше нелегальні заробітки визначається цифрою не менше 7 млн.

Тепер оцінимо повторне голосування у Донецькій та Луганській областях. У Донецькій області проголосувало 3 711 606 виборців при фантастичній явці – 96,65%. Таким чином, загальна кількість виборців у області – 3 840 255. Нагадаємо, що під час повторного голосування у 1999 році їх було 3 742 378. Загальновідомо, що населення України досить стрімко зменшується. Тоді виходить, що у Донецькому краї воно зростає? Звернемось до статистики. У першому півріччі поточного року в області народилося 17 461 дитина, а померло 41 711 людей. Тобто, лише за півроку населення області зменшилося на 24 250 людей. (Принагідно нагадаємо, що під час передвиборчих дебатів кандидат на посаду президента В.Янукович ощасливив нас повідомленням, що з літа поточного року народжуваність в Україні перевищує смертність. Доведемо до відома “кандидата”, що сьогодні в Україні смертність майже вдвічі більша за народжуваність. У жодній області немає природного приросту населення. За одним цим фактом він не має права претендувати на посаду президента). Загальновідома також проблема працевлаштування у цьому індустріальному краї, де переважають галузі, в яких сьогодні стрімко зменшується чисельність зайнятих. З урахуванням концентрації тут добувних і важких галузей це надзвичайний у соціальному відношенні регіон. За оцінками, не менше мільйона донеччан шукають свого щастя за межами області, з них більшість – за межами України, переважно в Росії. Можна стверджувати, що не лише ті, хто у “від’їзді”, а й члени їхніх сімей не мали підстав голосувати за людину, яка має причетність до усіх цих проблем і несе за них відповідальність. Їх можна було змусити до цього лише силою чи страхом. До того ж кандидат у президенти і тут вирішив цинічно використати у власних інтересах надзвичайні соціальні проблеми регіону, поклавши на соціальні низи завдання “вибивати” йому президентство по всій Україні.

У Луганській області виборців було зареєстровано 1 959,7 тис., на 57,3 тис. менше, ніж у 1999 році, що, певне, відповідає дійсності. Але не може відповідати дійсності те, що 1 754,0 тис. з них, або 89,5% взяли участь у голосуванні. Тим більше, що 92,73% з них проголосували за В.Януковича. Демографічні, трудові, виробничі та інші проблеми Луганщини такі ж, як і Донеччини. Хоча, можливо, більші, адже “донецькі” експлуатують і своїх сусідів.

В інших областях півдня та сходу, зрозуміло, відбувалося те ж саме, лише в менших масштабах залежно від віддаленості від Донецька, особливостей регіону і васальної залежності місцевої влади.

Стосовно звинувачень, які лунають із табору прихильників В.Януковича стосовно голосування за чужими паспортами у західних областях, то тут хотілось би привернути увагу до наступного. Західні регіони завжди відзначаються високою громадянською активністю, а під час виборів – високою явкою виборців. Такою ж високою вона була і під час президентських виборів 2004 року. Трохи вищою, ніж на попередніх виборах, але це було ознакою всієї України, а не лише західних областей. Доказом відсутності вкидання є також той факт, що повторне голосування зафіксувало таку ж явку виборців, як і в першому турі. Тоді як на сході спостерігалася разюча різниця між активністю виборців у першому і другому турах голосування.Варто також зауважити, що кількість виборців, які на заході проголосували у другому турі, була у всіх областях меншою, а в деяких суттєво меншою, ніж повторно проголосувало у 1999 році. Цей останній факт також підтверджує фальсифікацію у  1999 році і заперечує її у 2004-му.

Якщо Комітет виборців України оцінив об’єм фальсифікацій у 2,8 млн бюлетенів, то наше далеко не повне дослідження дає підстави стверджувати, що “технічних” бюлетенів було більше і названу КВУ цифру слід вважати мінімальною. Аналітичне дослідження результатів голосувань підтверджує їх масову і суттєву фальсифікацію, але не дає можливості встановити конкретні обсяги “вкидань”.

На наш погляд, цифру фальсифікацій можна встановити за результатами екзит-полу. Якщо оголошену Центрвиборчкомом кількість поданих 21 листопада за В.Ющенка голосів (14 222 289) вважати достовірною і ці голоси, за екзит-полом, становлять 54%, тоді 43% голосів В.Януковича будуть становити 11 325 156, що менше оголошеного Центрвиборчкомом на 3 7685 35 голосів. Це і є приблизний, в межах похибки екзит полу, розмір “вкидань”.