Яким повинен бути діалог влади і опозиції в сучасній Україні (або рішення, якого не прийняв Народний форум “За демократичний розвиток України”)?

На думку директора Інституту політики, народного депутата України Миколи ТОМЕНКА, головною метою форуму “За демократичний розвиток України”, який відбувся 14-15 вересня 2002 року в Києві, було визначення можливого формату та завдань загальнонаціонального діалогу влади та опозиції в умовах політичної кризи. Обговорювалося три варіанти перебігу подій. Перший – лояльно-конформістський. Другий – радикально-революційний. Третій – традиційний, європейський.

Після дискусій за основу було взято перший варіант організації діалогу між владою та опозицією, через вже знані форми в сучасній українській політичній практиці. Передбачено створення постійно діючої координаційної ради політичних партій та громадських організацій, яка й повинна визначити ті політичні рішення, що підтримувалися б і опозиційними, і пропрезидентськими силами.

Чомусь оргкомітет форуму не зауважив, що діалог у такій формі, за який вони виступили, завершився “Зверненням Леоніда Кучми до форуму”. Один із новопризначених працівників Адміністрації Президента, колишній п’ятий номер в списку “Команди озимого покоління” Валерій Вощевський зачитав від імені Президента документ, який коротко можна сформулювати таким чином: якщо політичні партії хочуть ставити певні політичні умови перед Леонідом Кучмою, то нехай як всі пересічні громадяни записуються до нього на прийом і в його кабінеті домовляються. Інші форми дискусій Президент принципово не буде приймати. Такий “лист зневаги” особливо болісно сприймався лідерами пропрезидентських парламентських фракцій Сергієм Тігіпком, Михайлом Гладієм та іншими, що сиділи в президії форуму. Після такої реакції Президента, який за традицією передав цей документ, відлітаючи за межі України, рішення про координацію зусиль демократичних сил у співпраці з Президентом виглядали якщо не смішними, то наївними.

Не менш популярним, вже серед рядових учасників форуму, був революційний варіант виходу з кризи. За цим підходом – варто взагалі зняти переговорний процес порядку денного, а використовувати лише акції протесту.

Водночас оптимальний варіант виходу з кризи, про який останнім часом говорять багато експертів, взагалі не обговорювався на форумі. Йдеться про усталену, традиційну в демократичній практиці форму загальнонаціонального круглого столу, де дискусія ведеться безпосередньо Президентом та його командою з парламентською опозицією. Така дискусія ведеться, як правило, за активної участі засобів масової інформації, а то й висвітлюється в прямому ефірі телебачення. Таким чином, відповідальність за заяви чи документи, підписані представниками легітимних всенародно обраних структур (Інститут президентства, Парламент), стає на порядок вищою, ніж за умов кулуарних переговорів.

Отже, форум “За демократичний розвиток України” завершився тим, що прихильники конформістського шляху продовжують блукати по коридорах влади, домовляючись про можливу парламентську більшість і коаліційний уряд, прихильники радикального шляху шукатимуть правди на вулицях, а Леонід Кучма, перебуваючи у Зальцбурзі, може з впевненістю говорити про подальший поступ України до демократичних європейських цінностей.