Чи призведе інформаційна війна
до запровадження надзвичайного стану?

Останні події у вітчизняному політикумі, маю на увазі те, що трапилося в Донецьку, ситуацію, яка склалася в парламенті, тощо, яскраво засвідчили, що інформаційна (чи тільки?) війна влади проти опозиції набула особливого розмаху. Говорить про це також і те, що сьогодні вітчизняні медіа затиснуті у жорсткіші рамки, ніж навіть це було ще кілька тижнів тому.

Так, розповсюджувані Адміністрацією президента України "темники" вже містять не коротку характеристику того чи іншого інформаційного матеріалу, а цілком чіткі та розгорнуті інструкції щодо порядку висвітлення певних подій.

Для ілюстрації: у "темнику", розповсюдженому 5 листопада і присвяченому порядку висвітлення подій навколо дострокового закриття засідання Верховної Ради України вжите формулювання: "аналітики вважають, що при її [ситуації в парламенті – авт.] висвітленні ЗМІ строго дотримуватимуться наступної логіко-інформаційної рамки: "Наша Україна" в черговий раз зірвала засідання парламенту... Все це [важливі питання, що мали бути розглянуті парламентом – авт.] було принесено в жертву політичній кон’юнктурі... Буде поданий розгорнутий синхрон Р.Богатирьової... Буде поданий розгорнутий синхрон Н.Шуфрича ... ЗМІ візьмуть низку синхронів депутатів-центристів щодо поведінки "Нашої України" і подадуть у репортажі найкритичніші з них з найжорсткішими формулюваннями... ЗМІ подадуть фінальну заяву В.Литвина "Блокуйте собі далі!".

Але кожна війна, що колись розпочата, повинна рано чи пізно й завершитися. І я переконаний, що аналітики з Банкової вже надали своєму керівництву власне бачення подальшого розвитку подій. Ми можемо лише здогадуватися, що конкретно планують дійсні ініціатори нинішньої політичної кризи. Однак, загальний контекст ситуації дозволяє особисто мені спрогнозувати наступні два варіанти.

Донецькі події та парламентська криза цього тижня підштовхують до висновку про запланований владою парламентський переворот, кінцевим результатом якого має стати зміна керівництва Верховної Ради, включно з її Головою Литвином, та доведення до логічного завершення ідеї обрання президента парламентом.

Початок такому розвитку ситуації вже покладено пропозицією Кучми призначити першого віце-спікера парламенту Генеральним прокурором України. Продовженням може стати перегляд "розкладу" у керівному складі Верховної Ради та повна зміна ситуації в парламенті.

Цікаво, що ключовою у наведеній низці подій, імовірно, стане роль фракції комуністів, яка в обмін на призначення, наприклад, Мартинюка першим віце-спікером Верховної Ради розіграє свою "золоту акцію" на користь президентського варіанту парламентського перевороту.

Підтвердженням сказаному може слугувати факт відмови представників фракції комуністів голосувати на засіданні парламентського Комітету з питань правової політики за проект Постанови "Про призначення 31 жовтня 2004 року чергових виборів Президента України".

На згаданому засіданні Комітету, представниками КПУ було чітко заявлено, що "вони розглянуть дану постанову лише після того, як Конституційний Суд оприлюднить висновки проекту закону про внесення змін до Конституції, підготовлений комуністами разом з представниками пропрезидентської більшості". Нагадаю, що саме в цьому проекті пропонується передати право обирати президента України від громадян до парламенту...

Щодо другого варіанту розвитку політичної ситуації в країні скажу лише, що, як на мене, не слід "знімати з рахунків" і можливість повторення в Україні грузинського чи, скажімо, азербайджанського варіанту – застосування владою в особі Кучми "надзвичайного" шляху.

До екстремальних я відношу варіанти розпуску парламенту внаслідок, наприклад, штучно викликаного зриву бюджетного процесу чи спровокованого оточенням глави держави блокування роботи Верховної Ради, а також "вміле" використання ситуацій на зразок тієї, що склалася довкола Тузли.

У такому разі президент може своїм указом якщо й не скасувати взагалі, то, принаймні, перенести вибори, скажімо, на 2006 рік, коли чергова, зумовлена "демократичними" парламентськими виборами, відповідна зміна депутатського корпусу дозволить оточенню Кучми гарантовано реалізувати плани щодо політичного перевороту та обрання глави держави Верховною Радою.

Чи можливий у такій ситуації третій – нормальний – варіант розвитку подій? Гадаю, що так. Пропонований для цього алгоритм виглядає приблизно таким чином:

– Парламент заслуховує звіти керівників силових відомств щодо внутрішньо- та зовнішньополітичного аспектів ситуації в країні, а також інформацію колишнього Генерального прокурора Піскуна про хід розслідування вбивства Гонгадзе;

– Верховна Рада ухвалює постанову про призначення виборів президента України на жовтень 2004 року;

– Щонайменше третина членів ЦВК призначається за поданням чотирьох опозиційних фракцій;

– Нарешті, між парламентськими більшістю та опозицією має бути досягнуто політичної угоди щодо механізму забезпечення демократичних виборів президента у жовтні 2004 року. До речі, стороною такої угоди міг би стати і діючий глава держави.

На жаль, сьогодні все говорить про те, що влада схиляється до втілення у життя перших двох з названих варіантів розвитку подій. Тому парламенту залишається, умовно, тиждень до наступного продовження сесійної роботи для того, щоб вирішити для себе, домовитися, яким шляхом йому йти: демократичним чи екстремальним.

Микола Томенко - директор Інституту політики, народний депутат, член фракції "Наша Україна"