Закон про вибори народних депутатів повинен обновити політичну еліту, а не закріпити партійну бюрократію

Як не дивно, прийнятий 5 березня у першому читанні законопроект “Про вибори народних депутатів України”, який закріплює пропорційну виборчу систему, що традиційно вважається однією з ключових вимог опозиції щодо проведення політичної реформи, спрямований на консервування політичної еліти держави. Тепер вже цілком очевидно, і нещодавні довибори до парламенту в одному з донецьких округів яскраво це засвідчили: якщо сьогодні до Верховної Ради приходять брати, діти, інші родичі нинішніх високопосадовців та політичних діячів, то за кілька років ми матимемо ситуацію, коли, умовно, 70 відсотків депутатів залишатимуться у парламенті по 2-3 і більше строків підряд. Це вже навіть не азіатський монархізм, а такий-собі “сімейний підряд” від влади.

Законопроект про вибори народних депутатів, який сьогодні розглядається парламентською Комісією Гавриша-Мороза як основний, природньо, нічим не вирішує названу проблему. Для того, щоб оновити політичну еліту, необхідно запровадити систему відкритих виборчих списків, коли виборці мають змогу впливати на черговість кандидатів в депутати, а також посилити внутрішньопартійну демократію. Що мається на увазі? Передусім, це – необхідність надати виборцям право додатково підтримати когось з кандидатів із будь-якої частини списку. Таким чином, як кажуть, ті, хто був останніми, можуть стати першими. Якщо, звичайно, вони користуються народною підтримкою.

Крім того, необхідно передбачити обов’язковість процедури таємного голосування за передвиборні списки на партійних з’їздах та конференціях, законодавчо закріпити 20-відсоткову мінімальну квоту участі у списку жінок та гарантовану половину місць для представників регіонів. Це дозволить не тільки зробити політичний процес більш демократичним, але й дасть змогу уникнути низки небезпек, про які сьогодні говорять як більшість, так і опозиція, а саме: авторизації партійної системи, “узурпації” прохідних місць у партійних списках столичними політиками тощо.

І, нарешті, ще одна, чи не ключова, позиція: заради оновлення політичної еліти, забезпечення поступального розвитку України, руху вперед, доцільно було б встановити дворазове обмеження строків перебування у депутатському кріслі – так, як це має місце у випадку з президентом та іншими чиновниками. Тобто, народний депутат має працювати у парламенті не більше двох термінів поспіль. Це складний для політичного бомонду крок. Але, схоже, іншого шляху змінити владні покоління еволюційним, а не революційним способом ми не маємо.

Всі названі пропозиції до законопроекту про вибори народних депутатів, я, як народний депутат України, маю намір найближчим часом запропонувати Тимчасовій спеціальній комісії з опрацювання проектів законів про внесення змін до Конституції України, і, сподіваюся, народні депутати, які зацікавлені у розвитку внутрішньопартійної і представницької демократії, підтримають їх у другому читанні. Бо сьогодні вся дискусія стосовно виборчої проблематики, фактично, зведена до питання рівня виборчого бар’єру. Це, звичайно, важлива, але не визначальна тема. Ключовим, на мій погляд, є те, як формуються виборчі списки. Саме це має бути сьогодні предметом дискусії. Звичайно, якщо ми хочемо “розконсервувати” існуючу систему влади, оновити політику та щось змінити у цій державі.   

 

Микола Томенко