ПАРЛАМЕНТСЬКА БІЛЬШІСТЬ
І ПОЛІТИЧНА КРИЗА В УКРАЇНІ

Минув рік з того часу як в Україні вперше було створено парламентську більшість. Проголошеною метою її створення була політична підтримка діяльності переобраного Президента України Леоніда Кучми, а також законодавче забезпечення проведення реформ новопризначеного Кабінету Міністрів на чолі з Віктором Ющенком. Прихованою метою значної частини ініціаторів її створення була зміна лівого керівництва Верховної Ради, та парламентських комітетів, а також демонстрація лояльності до Президента з тим, щоб переконати його відмовитись від проведення всеукраїнського референдуму і розпуску парламенту.

Від самого початку формування парламентської більшості, всі її учасники по різному тлумачили своє призначення. Одна частина фракцій більшості відкрито проголошувала себе пропрезидентською ("Трудова Україна", "Відродження регіонів", СДПУ(о), НДП, частково "Солідарність"), інша - проурядовою ("Реформи-Конгрес", "Батьківщина", НРУ, УНР, частково "Солідарність"). Одні фракції використовували антикомуністичну риторику, а інші - антиолігархічну. Це не могло не позначитися на еволюції політичної структури парламенту. Справжнім випробуванням на міцність парламентської більшості стали не внутрішні загрози, пов'язані з конфліктом інтересів під час виборів керівних органів парламенту чи чергових координаторів більшості, а зовнішні причини, зокрема, послаблення Президента і виконавчої гілки влади внаслідок політичної кризи, пов'язаної зі зникненням журналіста Гонгадзе, та звинуваченням у причетності до цього найвищих посадових осіб держави на чолі з Президентом. На фоні цього політичного скандалу парламентська більшість розкололася не за ідеологічною ознакою, а за ознакою лояльності до Президента і силових міністрів.

Наявність внутрішніх протиріч усередині парламентської більшості засвідчують голосування депутатських груп і фракцій, які входять до парламентської більшості, з ряду принципових законопроектів. У грудні 2000 року це були голосування по проектах постанов про інформацію Тимчасової слідчої комісії з розслідування обставин зникнення Г.Гонгадзе та щодо рекомендацій Президенту в зв'язку з цим звільнити силових міністрів. Результати голосувань дали підстави говорити про тенденцію до утворення нової ситуативної (тимчасової) більшості, заснованої не на антикомуністичних, а на антипрезидентських засадах.

У січні 2001 року на цю тенденцію наклалися додаткові протиріччя між президентською владою і значною частиною депутатів з парламентської більшості. Це було пов'язано із затягнутою в часі проблемою імплементації рішень референдуму, а також із різними підходами Президента і більшості депутатів парламенту до системи майбутніх парламентських виборів.

18 січня 2001 року 254-а голосами "за" було прийнято закон про вибори народних депутатів України на пропорційній основі. Закон підтримали такі фракції парламентської більшості, як "Реформи-Конгрес", "Батьківщина", УНР, НРУ, ПЗУ, "Яблуко" та частина НДП, а також фракції меншості - КПУ та СПУ. Депутатські групи "Трудова Україна", "Відродження регіонів", "Солідарність", а також фракції СДПУ(о) та частково НДП, які входять до складу парламентської більшості, так само, як і Голова Верховної Ради та обидва його заступники, обрали тактику неголосування.

Натомість, цього ж дня під час розгляду проекту закону про внесення змін до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму тактику неучасті у голосуванні продемонстрували фракції більшості - УНР, НРУ, "Батьківщина", "Яблуко" і частина депутатської групи "Відродження регіонів". Фракція "Реформи-Конгрес" голосувала переважно проти, як і фракції меншості КПУ та СПУ. Голосів "Трудової України", СДПУ(о), НДП, ПЗУ, "Солідарності", частково "Відродження регіонів" та незалежних депутатів виявилося недостатньо (163 голоси) для прийняття рішення з цього питання. Разом з цим рішенням було провалено всю процедуру імплементації, відповідальність за яку було фактично перекладено на депутатів майбутнього складу Верховної Ради.

Кількість твердих президентських прибічників у парламенті (163 голоси за імплементацію) практично співвідноситься з кількістю його принципових противників (140 голосів за внесення до порядку денного постанови про ініціювання імпічменту Президента у вересні 2000 року, тобто ще до політичного скандалу).

Експертна рада інституту політики прийшла до висновку, що в нинішніх умовах загострення політичної кризи в Україні у парламенті склалася система динамічної рівноваги, коли голоси депутатів кожної, навіть, найменшої фракції можуть виявитися вирішальними при розгляді принципових кадрових питань. Можлива, наприклад, нова конфігурація ситуативної парламентської більшості, пов'язана з прагненням відправити у відставку Уряд Віктора Ющенка.

ідеологічні відмінності фракцій і депутатських груп відійшли на другий план і жодна із сторін політичного конфлікту не має достатньої для перемоги над суперниками кількості голосів.

імовірним є також перетворення конфлікту у затяжне позиційне протистояння, яке може закінчитися загальною системною політичною кризою в Україні.

---

Додатки

Результати

голосування народних депутатів України
Про проект Закону "Про вибори народних депутатів України" - в цілому

Дата голосування: 18 січня 2001 р.

Не входять до складу фракцій
(кількість депутатів: 45)

 

---

Фракція Комуністичної партії України
(кількість депутатів: 111)

 

 

---

Фракція Українського народного руху
(кількість депутатів: 23)

 

---

Фракція Соціалістичної партії України
(кількість депутатів: 16)

 

 

---

Фракція Партії зелених України
(кількість депутатів: 17)

 

 

---

Фракція Народно-демократичної партії
(кількість депутатів: 20)