17 січня 2001 року

Доповідачі:
п. Х. Северинсен, Данія
п. Р. Вольвенд, Ліхтенштейн

Слідчий візит до України, 10-12 січня 2001 року

І. Вступ

1. На своїй зустрічі 18 грудня 2000 року в Парижі Комітет з юридичних питань і прав людини обмінявся думками щодо останніх подій в Україні, зокрема загроз свободі вираження поглядів і переконань та функціонування парламентської демократії, і вирішив вимагати обговорення даного питання у терміновому порядку під час сесії Парламентської Асамблеї у січні 2001 року. Ця вимога буде представлена на розгляд Бюро Асамблеї під час його наступної зустрічі 22 січня 2001 року.

2. 19 грудня 2000 року Комітет з виконання державами-членами Ради Європи своїх обов’язків і зобов’язань (Моніторинговий Комітет) було поінформовано щодо згаданої вимоги, і після дискусії на предмет наявної в Україні ситуації, Комітет вирішив: (і) підтримати вимогу Комітету з юридичних питань і прав людини; (іі) виразити готовність представити доповідь Асамблеї під час її сесії у січні 2001 року, що може служити основою для термінового обговорення, якщо на те буде відповідне рішення Бюро; та (ііі) уповноважити доповідачів (п. Х. Северинсен та п. Р. Вольвенд) здійснити в цьому контексті слідчий візит до України.

3. Відповідно до рішення Комітету, доповідачі здійснили слідчий візит до України протягом 10-12 січня 2001 року і висловлюють свою вдячність українським владним структурам та українській парламентській делегації в Асамблеї за їхню співпрацю. Усі проведені обговорення і події лягли в основу даної доповіді.

ІІ. Історія питання: функціонування парламентської демократії в Україні

4. З моменту вступу України до Ради Європи у листопаді 1995 року було зроблено три доповіді стосовно виконання нею своїх обов’язків і зобов’язань. Остання з них, doc. As/Mon (2000) 26, була ухвалена Моніторинговим Комітетом і надана українській делегації 19 вересня 2000 року для висловлення зауважень протягом трьох місяців. До сьогоднішнього дня ці зауваження не досягли доповідачів.

5. Протягом останніх двох років Україна продовжувала робити успіхи у сфері деяких основних свобод, включаючи право на мирні зібрання і об’єднання, свободу віросповідання та повагу до прав людини.

6. Однак, залишаються проблеми щодо введення в дію і забезпечення законів на підтримку конституційних гарантій. У січні 1999 року Парламентська Асамблея у своїй Резолюції 1179 висловила глибоке занепокоєння повільністю України, як члена Ради Європи, у втіленні своїх обов’язків і зобов’язань, зокрема в прийнятті рамкового закону щодо правової політики захисту прав людини, рамкового закону з правової та судової реформ, нового кримінального кодексу, нового цивільного кодексу, нового закону про політичні партії, ратифікації Європейської Хартії з регіональних мов і мов меншин та Протоколу № 6 Європейської Конвенції з прав людини, який скасовує смертну кару.

7. У червні 1999 року своєю Резолюцією 1194 Асамблея постановила, що у разі, якщо не відбуватимуться грунтовні зміни, правомірним буде розпочати процедуру припинення частини прав української парламентської делегації. Відтоді Верховна Рада прийняла новий закон про політичні партії (хоча він досі не підписаний Президентом, оскільки його було відправлено на розгляд Конституційного Суду) та ратифікувала Європейську Хартію регіональних мов і мов меншин. У лютому 2000 року Верховна Рада також проголосувала за скасування смертної кари, вирішуючи в такий спосіб одну з найбільших проблем, яка ставила під загрозу членство України в Асамблеї.

8. У листопаді 1999 року Президент Кучма був переобраний на другий термін, отримавши рішучу перевагу над своїм опонентом з Комуністичної партії Петром Симоненком. У цьому зв’язку варто згадати, що Спеціальний комітет Бюро Асамблеї, створений для нагляду за президентськими виборами в Україні, схарактеризував виборчу кампанію як “надзвичайно підозрілу” та зробив висновок, що “зараз, коли президентські вибори завершилися, останнє, чого може очікувати міжнародне співтовариство – це поява надзвичайно запізнілого відчуття відповідальності на обох полюсах досі прикро розділеного лідерства країни, не лише з боку виконавчої влади, але й з боку парламенту. Якщо таке станеться, можуть відбутися швидкі позитивні зміни. В Україні не повинно виникнути значних політичних перешкод для вияснення, раціоналізації та реформування загальної правової бази для виборів та нормального функціонування ЗМІ, включаючи належний порядок розгляду скарг”.

9. Після відмови Верховної Ради знову призначити Прем’єром Валерія Пустовойтенко, Віктор Ющенко, колишній голова Національного Банку України, був затверджений новим Прем’єр-міністром у грудні 1999 року. Маючи високу повагу як у своїй власній країні, так і за кордоном, за свою роботу у Національному Банку, пан Ющенко оголосив про своє прагнення знайти вихід з політичного тупика.

10. У Верховній Раді одинадцять політичних фракцій правоцентристського спрямування утворили більшість на підтримку Президента Кучми та нового Уряду. За широкої електоральної підтримки, маючи реформістський Уряд і парламентську більшість, Президент Кучма розпочав боротьбу за виведення Верховної Ради з-під контролю лівих партій та за зміну балансу влади між парламентом і президентом. Однак, парламентська більшість виявилася слабкою і невитривалою вже перед лицем перших законодавчих ініціатив нового Уряду. Незважаючи на нові можливості для співпраці між Урядом та новоутвореною більшістю, Президент Кучма продовжував наполягати на проведенні національного референдуму 16 квітня 2000 року, призначеного для запровадження змін у структурі влади.

11. Доповідачі відвідали Україну 16-19 лютого 2000 року з метою конкретного вивчення реформування інститутів країни. Ця доповідь (Doc. 8666) стала причиною ухвалення Рекомендації 1451 (2000), в якій Асамблея висловила “своє велике занепокоєння щодо так званого “референдуму” з реформування державних інститутів, призначеного на 16 квітня 2000 року”.

12. Квітневий референдум 2000 року був спрямований на висловлення вотуму недовіри наявному складу Верховної Ради, внесення змін до Конституції з метою зменшення кількості депутатів (з 450 до 300), створення верхньої палати парламенту, щоб збільшити президентські повноваження по розпуску Верховної Ради, та скасування депутатської недоторканності. Такі зміни мали значно збільшити президентський вплив на парламент. Після того, як Конституційний Суд скасував два інших запитання референдуму, останній було у відповідні терміни проведено, а результати із значною перевагою голосів оголошено на користь Президента Кучми. Однак, невідомо, наскільки швидко “воля народу” перетвориться на закон шляхом затвердження рекомендацій референдуму Верховною Радою.

13. Референдум, таким чином, створив можливість великої конституційної кризи. Він також визвав міжнародну критику, не лише з боку Парламентської Асамблеї, але й з боку Венеціанської Комісії.

14. Хоча у першому читанні законопроект п. Кучми щодо збільшення президентських повноважень через внесення змін до Конституції був прийнятий простою більшістю голосів у липні 2000 року, невідомо чи п. Кучма зможе зібрати дві третини голосів, потрібних у другому читанні, що вимагатиме частини голосів лівих депутатів, які бойкотували попереднє голосування.

15. З іншого боку, доповідачів повідомили, що парламент, імовірно, може ухвалити принаймні частину положень законопроекту – враховуючи тиск, який п. Кучма та його союзники в змозі чинити на депутатів і масштаб “закулісних угод”(Backroom – також можна перекласти як “таємний, незаконний” – (прим. пер.)), який існує в українській політиці. Хоча такі обіцянки, як більші податкові поступки у галузях, в яких існує зацікавлення лівих депутатів, або компромісна угода уповільнити процес внесення змін до Конституції, можуть забезпечити потрібні голоси лівих, сподіванням  п. Кучми зібрати дві третини голосів депутатів може завадити розкол у правоцентристських групах у парламенті.

16. Доповідачі вважають, що якщо результати референдуму будуть законодавчо оформлені, це матиме глибокий вплив на політичну структуру України, значно підсилюючи владу Президента і послаблюючи позиції опозиційних партій у парламенті. Крім того, імплементація рішень референдуму містить загрозу подальшої поляризації політичної системи. Зважаючи на слабку політичну підтримку, такі дії можуть призвести до розколу нестабільної коаліції одинадцяти партій, що підтримують теперішній Уряд, спричинивши розкол в Уряді, в той час, як термінові реформи потребуватимуть парламентської підтримки. Це також підсилить єдність та рішучість антикучмівських сил зліва. А головне, це може поставити під сумнів легітимність будь-яких нових політичних заходів, що стане джерелом значної політичної невизначеності у майбутньому.

17. Доповідачі вважають, що просуванню політичної реформи в Україні перешкоджає слабкість структури управління та вироблення національної політики. В основі такої слабкості лежить розкол країни у декількох різних площинах: націоналізм, державність, суперечки між сходом і заходом та відносини з Росією і СНД. Ставлення різних груп до ринкових реформ також тісно переплітається з цими розбіжностями, що робить дані реформи навіть ще більш політично спірними, ніж це було у сусідніх країнах.

18. Доповідачі також вважають, що політичні інститути, створені для подолання цих розколів і конфліктів не були ефективними. Розподіл повноважень між Президентом і Верховною Радою досі є предметом суперечок і розбіжностей. Верховна Рада сама розділена на велику кількість нестабільних політичних фракцій, які мають відмінні погляди щодо ключових політичних і економічних питань. Політичні партії є відносно слабкими і здебільшого орієнтовані на підтримку окремих політичних фігур. Це спричинило довготривале політичне протистояння щодо економічної і політичної реформи. Тим не менш, останній рік ознаменувався деяким покращанням економічної ситуації.

ІІІ. Загроза свободі вираження поглядів і переконань: справа Гонгадзе

19. Доповідачі вважають, що багато наявних в Україні проблем найбільш рельєфно проілюстровано кризою, яка склалася через зникнення журналіста Інтернет видання Георгія Гонгадзе.

20. Пан Гонгадзе спеціалізувався на розслідуванні фактів корупції для Інтернет газети “Українська правда”, редактором якої він був. Web-сторінка журналіста (www.pravda.com.ua) у дуже критичному світлі представляла Президента і його оточення. Журналіст зник 16 вересня 2000 року по дорозі з роботи додому. 3 листопада 2000 року “Українська правда” повідомила про знахідку обезглавленого і спотвореного тіла у лісі під Таращею (біля Києва). (Хоча колеги-журналісти та дружина журналіста вважали, що труп належав Гонгадзе, владні структури оголосили результати експертизи лише 10 січня 2001 року).

21. Зникнення п. Гонгадзе викликало величезний суспільний протест у країні. Колеги-журналісти продемонстрували справжню солідарність у пошуку п. Гонгадзе, а Верховна Рада створила спеціальну комісію для розслідування цього зникнення.

22. 28 листопада 2000 року, коли тіло ще не було офіційно ідентифіковано, лідер Соціалістичної партії Олександр Мороз представив на розгляд ВР аудіо плівку, яка начебто була записана у кабінеті п. Кучми і прямо пов’язувала Президента із справою Гонгадзе. Результатом цього викриття стало різке і швидке падіння авторитету і довіри до багатьох українських найвищих посадових осіб.

23. Наступний етап викриття, зробленого Морозом, стався 12 грудня 2000 року, коли слідча комісія показала депутатам Верховної Ради відеоплівку зі свідченнями на підтримку звинувачень, які дав п. Мельниченко, колишній офіцер державної Служби безпеки (СБУ), який стверджує, що записував розмови у кабінеті Президента. В цьому зв’язку, доповідачів було поінформовано п. Кармазіним, головою Комітету Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, що 14 грудня 2000 року Верховна Рада ухвалила два рішення, які закликають Президента звільнити з посад Міністра внутрішніх справ п. Кравченка, голову СБУ п. Деркача та п. Соловкова, голову Державної митної служби.(Остання відставка вимагалася у зв’язку з інцидентом у аеропорту “Бориспіль” в грудні 2000 року – троє членів слідчої комісії були обшукані митниками, незважаючи на їхню депутатську недоторканність.)

24. Президент України Леонід Кучма рішуче заперечував будь-яку свою участь у даній справі і заявив, що усі звинувачення є “абсолютно безпідставними” та представляють спробу шантажувати його. Пан Кучма звинуватив “великі гроші і професіоналів” у власній країні у керівництві розповсюдженням скандалу, який пов’язує його із зникненням провідного журналіста. (Перед тим п. Кучма заявляв, що фурор навколо зникнення Гонгадзе є великомасштабною провокацією, спланованою силами за межами України, які намагаються ввергти націю у хаос).

25. На засіданні 21 грудня 2000 року ВР наказала Генеральному прокуророві, п. Потебеньку, послати слідчого за кордон, щоб офіційно допитати п. Мельниченка, оскільки його свідчення, відзняті на плівку, не мають жодної юридичної сили. Однак, п. Потебенько наполягав, що п. Мельниченко має повернутись до України для допиту. Одночасно Рада звернулася до міжнародних організацій (ОБСЄ та Ради Європи) з проханням провести незалежну експертизу аудіозаписів, пов’язаних зі зникненням п. Гонгадзе, та експертизу тіла, знайденого у Таращанському районі біля Києва, з метою його ідентифікації.

26. 5 січня 2001 року Генеральний прокурор заочно звинуватив п. Мельниченка у наклепі та підробці, оскільки він “навмисне розповсюджував відверто неправдиву інформацію, яка дискредитує інших осіб… у зв’язку зі справою зниклого журналіста Георгія Гонгадзе… , звинувачуючи їх у вбивстві”.

27. На масову демонстрацію у Києві на початку січня 2001 року вийшло близько 5000 осіб, включаючи представників парламентських фракцій комуністів, Руху, християнських демократів і “Яблуко”. Ця множина людей із зазвичай ворогуючих політичних партій була названа владою представниками виключно екстремістських політичних течій. (Хоча, це правда, що союзниками соціалістів у протесті стали і представники УНА-УНСО, екстремістського правого руху, який має найбільше прихильників на заході України). Доповідачів також повідомили, що хоча справа Гонгадзе викликала демонстрації, вона також стала приводом для виголошення невдоволень Президентом Кучмою і його владою.

28. Після масового маршу, який зібрався біля парламенту та Адміністрації Президента, п. Кучма зустрівся з лідерами цього руху. За їхніми словами, Президент погодився розглянути відставку Міністра внутрішніх справ Юрія Кравченко, шефа СБУ Леоніда Деркача та Юрія Соловкова, голови Державної митної служби – відповідно до вимог парламенту.

29. Звичайно, доповідачі не хочуть втручатись у цей суспільний скандал щодо участі найвищих посадових осіб держави у зникненні п. Гонгадзе. Але вони засуджують той факт, що показні зусилля влади у розслідуванні справи є некомпетентними, позбавленими уяви та жорстокими – наприклад, у неодноразових допитах колег п. Гонгадзе і припущеннях, досить неймовірних, що він просто втік через свої борги. Представники українських ЗМІ також повідомили доповідачів, що зникнення відповідає загальній антипатії влади до мас-медіа.

30. У своїй промові щодо розслідування справи Гонгадзе в українському парламенті 10 січня 2001 року, Генеральний прокурор сказав, що не існує достатньо підстав для “категоричного” висновку, що тіло, знайдене у Таращанському районі Київської області, належить зниклому журналісту Георгію Гонгадзе. Однак, на основі аналізу ДНК, проведеного російськими судовими експертами, п. Потебенько зазначив, що ймовірність того, що п. Леся Гонгадзе є матір’ю невідомого чоловіка, знайденого в Таращі, є не меншою за 99,6%. Тому доповідачі з подивом почули від п. Потебенька, що його відомство досі працює з припущенням, що “п. Гонгадзе ще живий”.

31. Мати п. Гонгадзе повідомила доповідачів, що вона вимагала визнати себе потерпілою стороною у справі зникнення її сина. Вона також наполягала, щоб Генеральна прокуратура визначила дату вбивства та його причини. Вона сказала, що нещодавно подала до суду на Генерального прокурора Михайла Потебенька.

32. Слідча комісія Верховної Ради повідомила доповідачів про численні порушення під час слідства, вчинені Генеральною прокуратурою (деякі члени Комісії звинуватили регіональних прокурорів у знищенні доказів, пов’язаних із справою).(У листопаді 2000 року п. Воротинцев, слідчий у справах насильницької смерті, провів розтин обезглавленого тіла і черепа, знайдених біля Києва, а також експертизу особистих речей, які за словами дружини п. Гонгадзе належали її чоловікові. Доповідь слідчого ніколи не була оприлюднена. Депутати повідомили, що оперативні працівники, які обшукали дім і службовий кабінет Ігоря Воротинцева, забрали “усі предмети і документи”, які могли бути пов’язані зі справою. “Такі дії мають на меті завадити доповіді слідчого та дезорієнтувати слідство”, вважають члени комісії.)

33. Пан Лавринович, голова Слідчої комісії, та інші члени Комісії знову і знову наполягали, що Рада Європи має допомогти у незалежному аналізі оригінальних записів Мельниченка. Доповідачів повідомили, що зараз копія запису перебуває на аналізі у Міжнародному інституті преси у Відні. Доповідачі повідомили Слідчу комісію Верховної Ради, що вони очікують офіційного звернення з цього приводу.

34. В зв’язку з цим Міністерство юстиції України надало доповідачам офіційну заяву директора Київського дослідного інституту судової експертизи, згідно з якою “неможливо встановити, чи фрази у дослідженому записі належать громадянам Кучмі, Кравченку, Литвину і Деркачу, через редагування, вирізання, додавання окремих частин слів і звуків, а також низьку якість досліджених записів. Це не дозволяє визначити достатню кількість ознак для наукової судової ідентифікації особи”.

IV. Висновки

• Доповідачі глибоко стурбовані періодичними виявами агресії, залякуванням та вбивствами журналістів в Україні. Очевидно, не може бути свободи преси в атмосфері терору і страху. Тому вони вважають справу Гонгадзе перевіркою свободи ЗМІ та функціонування парламентської демократії в Україні. Після свого слідчого візиту вони знову підтверджують вимогу обговорити ці питання на сесії Асамблеї безвідкладно.

• Доповідачі вважають, що інтересам України найкраще відповідатиме швидке і прозоре розслідування цієї справи. Вони вважають що владні структури повинні повністю провести це розслідування і зробити це якомога скоріше. Органи, які наглядають за дотриманням закону, мають виявити більше співчуття і розуміння до родичів журналіста.

• Доповідачі пропонують, щоб Рада Європи допомогла у незалежній експертизі оригінальних записів, оскільки на те існує офіційне звернення Слідчої комісії Верховної Ради.

• Доповідачі погоджуються з тими, хто порівнює справу Гонгадзе із справою Дрейфуса, яка потрясла Францію в кінці 19-го століття. Як і у тій історичній справі, вони вважають і дуже сподіваються, що ця трагічна подія призведе до встановлення законності в Україні.

(Неофіційний переклад здійснено Українською правничою фундацією.)

Рекомендація 1497 (2001)
(Дебати Асамблеї 25 січня 2001 року (6-те засідання). Див: Док. 8945, доповідь Комітету про виконання обов’язків та зобов’язань державами-членами Ради Європи (доповідачі: пані Северинсен та пані Вольвенд), Док. 8946, висновок Комісії з правових питань та прав людини (доповідач: пан Йорші) та Док. 8946, висновок Комісії з питань культури, науки та освіти (доповідач: пан Урбанчик). Текст прийнято Асамблеєю 25 січня 2001 року (7-ме засідання).)

1. Асамблея посилається на свою Резолюцію 1239 (2001) щодо свободи вираження поглядів та переконань і функціонування парламентської демократії в Україні та рекомендує Комітетові Міністрів:

і. закликати органи влади України, аби вони якомога швидше поінформували його про результати розслідування щодо зникнення чи смерті журналіста Георгія Гонгадзе;

іі. за умови, якщо Верховна Рада України прийме рішення щодо звернення:

а. забезпечити проведення незалежної експертизи оригіналів аудіозаписів з метою встановлення їх автентичності;

b. забезпечити проведення незалежної експертизи із метою встановлення точного часу та причин смерті особи, чий труп знайдено біля Таращі, у тому числі нової експертизи ДНК цього тіла;

с. здійснити опублікування результатів цих експертиз.

ііі. звернутися з проханням до урядів країн–членів Ради Європи надати політичний притулок панові Мельниченку, колишньому членові служби охорони Президента України, якщо таке прохання надійде від нього;

іv. надавати ще більшої допомоги України, аби досягти помітного покращення загальної структури, в рамках якої функціонують засоби масової інформації, та сприяти суттєвим змінам у культурі стосунків між посадовими особами та журналістами.

Рада Європи

(Неофіційний переклад здійснено Українською правничою фундацією.)

Свобода вираження поглядів та переконань
і функціонування парламентської демократії в Україні

Резолюція 1239 (2001) (Дебати Асамблеї 25 січня 2001 року (6-те засідання). Див. Док. 8945, доповідь Комітету про виконання обов’язків та зобов’язань державами-членами Ради Європи (доповідачі: пані Северинсен та пані Вольвенд), Док. 8946, висновок Комісії з правових питань та прав людини (доповідач: пан Йорші) та Док. 8946, висновок Комісії з питань культури, науки та освіти (доповідач: пан Урбанчик). Текст прийнято Асамблеєю 25 січня 2001 року (7-ме засідання).)

1. Хоча Асамблея віддає належне різним заходам, яких упродовж останніх десяти років вживає Україна для забезпечення основних прав людини і свобод, у тому числі в галузі свободи вираження поглядів та переконань, вона стурбована залякуванням, неодноразовими проявами нападів та вбивствами журналістів в Україні та постійним зловживанням владою з боку компетентних органів влади в Україні стосовно свободи вираження поглядів та переконань.

2. Заходи, що вживаються українськими органами влади та Верховною Радою (парламентом) щодо розслідування зникнення журналіста Георгія Гонгадзе, та їхні зусилля з метою належним чином оцінити дії всіх, хто причетний до цього, слід вважати своєрідною перевіркою свободи вираження поглядів та переконань і функціонування парламентської демократії в Україні. Асамблея висловлює занепокоєння з приводу затягування розгляду цієї справи Генеральною прокуратурою України. Різні результати розслідування, що проводилося Генеральною прокуратурою та Тимчасовою слідчою комісією Верховної Ради, спричинили кризу довіри між виконавчою владою та парламентом.

3. Твердження щодо причетності українських органів влади до зникнення пана Гонгадзе може мати дуже серйозні наслідки для функціонування українських інститутів влади. Отже, надзвичайно важливо встановити автентичність доказів, на яких грунтуються ці твердження – аудіозаписів, наданих паном Мельниченком, колишнім працівником служби охорони Президента України. У цьому відношенні Асамблея бере до уваги, що українські органи влади висловили готовність надавати допомогу у процесі встановлення автентичності цих записів.

4. Асамблея зазначає, що 16 січня 2001 року Верховна Рада організувала парламентське слухання з проблем, пов’язаних зі свободою вираження поглядів та переконань, і схвалює діяльність Верховної Ради щодо сприяння свободі преси та засобів масової інформації в Україні. Асамблея також бере до уваги президентський Указ “Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні” як ознаку того, що проблема преси в Україні може зрештою належним чином вирішуватися на найвищому владному рівні.

5. Асамблея звертається до відповідних органів влади України вжити з метою удосконалення загальної структури, в рамках якої функціонують засоби масової інформації, та з подальшою метою створення підґрунтя для стабільної і необоротної демократизації в галузі засобів масової інформації наступні дії:

– невідкладне і прозоре розслідування усіх випадків насильства і смерті журналістів;

– негайне скасування положень і практики, що дозволяє позасудове закриття засобів масової інформації та припинення трансляції;

– прийняття без будь-яких зволікань змін до законодавства стосовно штрафів чи відшкодування за наклеп та декриміналізації наклепу;

– внесення змін до закону про Раду з питань національного телебачення та радіо у відповідності до експертних висновків, наданих Радою Європи;

– створення рівних умов для функціонування всіх засобів масової інформації, а саме: шляхом внесення змін до акту 1997 року про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів;

– припинення практики тиску на засоби масової інформації через важелі друкування та поширення;

– сприяння громадським засобам мовлення;

– ратифікація Європейської конвенції про транскордонне телебачення.

6. Що стосується конкретно справи пана Гонгадзе, Асамблея звертається до українських органів влади з вимогою:

і. встановити час і точні умови смерті особи, чий труп знайдено поблизу Таращі;

іі. провести невідкладне, повне і прозоре розслідування стосовно зникнення чи смерті пана Гонгадзе та якомога швидше повідомити про результати цього розслідування;

ііі. встановити точні причини і умови зникнення чи смерті пана Гонгадзе та притягти до відповідальності винних за вчинення цього злочину;

іv. наполягати на тому, щоб Тимчасова слідча комісія Верховної Ради (парламенту) України продовжувала роботу якомога швидше і ретельніше;

v. наполягати на тому, щоб виконавча влада надавала допомогу, але не втручалася в проведення жодного розслідування;

vі. поважати права родичів потерпілого, в тому числі їхнє право бути потерпілою стороною у справі смерті пана Гонгадзе.

7. Асамблея вважає, що якщо буде звернення Верховної Ради України з проханням надати допомогу, Рада Європи має забезпечити:

і. незалежну експертизу для встановлення автентичності оригіналів вищезазначених аудіозаписів;

іі. незалежну експертизу для встановлення точного часу та причин смерті особи, чий труп знайдено біля Таращі, в тому числі новий аналіз ДНК цього тіла.

8. Асамблея також вважає, що результати цих експертиз мають бути опубліковані.

Декларація

(Неофіційний переклад здійснено Інститутом політики.)

Голови Європейського Союзу від імені ЄС
щодо умов роботи засобів масової інформації України
та з метою нагадати про занепокоєння у зв’язку із справою Гонгадзе

5 лютого 2001 року

Європейський Союз хоче знову висловити своє занепокоєння з приводу проблематичних умов праці мас-медіа в Україні і хоче наголосити українській владі на необхідності створення безпечного і спокійного середовища для роботи журналістів. Особливо важливо, щоб надання ліцензій на трансляцію радіостанціям проводилося вільно і прозоро. Європейський Союз хоче бачити дотримання цього важливого принципу у випадку з радіо “Континент”.

Не дивлячись на доповідь Генерального прокурора у Верховній Раді 10 січня щодо справи Гонгадзе, Європейський Союз не має впевненості, що ця справа була розслідувана достатньо прозоро і грунтовно.

Європейський Союз закликає до повного і прозорого розслідування зникнення п. Гонгадзе. Таке розслідування викличе більшу довіру до ведення справи українськими уповноваженими структурами.

Європейський Союз поділяє занепокоєння, висловлене Парламентською Асамблеєю Ради Європи у її резолюції від 25 січня, та знову нагадує про заклики ПАРЄ до відповідних українських владних установ вжити заходів для покращання загального середовища для роботи мас-медіа, а у більш довготривалій перспективі запровадити основу для стабільних та безповоротних демократичних реформ у галузі ЗМІ в Україні. Європейський Союз підтримує заклик Парламентської Асамблеї Ради Європи до Ради Європи організувати незалежну експертизу так званих аудіозаписів Гонгадзе.

У більш широкому сенсі Європейський Союз нагадує про свою відданість зміцненню політичних свобод в Україні, включаючи право на мирні збори, які складають основу його партнерства з цією країною згідно з умовами Угоди про партнерство і співробітництво.