Центральна виборча комісія:
методичне забезпечення проведення виборів

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» Центральна виборча комісія є постійно діючим державним органом, який згідно з Конституцією України та законами України забезпечує організацію підготовки і проведення виборів народних депу­татів України. У процесі здійснення своєї діяльності ЦВК приймає відповідні рішення, які спрямовані на безпосередню реалізацію повноважень ЦВК або сприяють суб’єктам вибор­чого процесу в розумінні положень виборчого законодавства. З огляду на невизначеність або двозначність багатьох положень Закону України «Про вибори народних депутатів України», а також Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» «нормотворчість» ЦВК стає одним з ключових елементів виборчої кампанії.

Одним з перших документів, які дали старт нинішній виборчій кампанії до Верховної Ради України, була Постанова ЦВК №69 від 30 грудня 2001 року «Про орієнтовну середню кількість виборців в одномандатних виборчих округах та утворення одномандатних вибор­чих округів по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року». Посилаючись на дані Державного комітету статистики України, ЦВК визначила, що орієнтовна серед­ня кількість виборців в одномандатних округах становить 170075 осіб, і утворила 225 одномандатних виборчих округів по виборах народних депутатів України 31 березня 2002 року із зазначенням їх номерів, меж, центрів, орієнтовної кількості виборців у кожному окрузі. Цікаво, що цей на перший погляд технічний документ для деяких потенційних претендентів на депутатський мандат  виявився насправді доленосним. Адже, порівняно з виборами
1998 року, у Херсонській області зник один виборчий округ, а в Закарпатській області, навпаки, зростання кількості виборців набуло настільки масштабного характеру, що ЦВК вирішила збільшити представництво закарпатців у Верховній Раді. До речі, подібне рішення стало першим прикладом лінії поведінки ЦВК щодо застосування недосконалого виборчого закону. Не зважаючи на очевидний політичний підтекст цього рішення, формально ЦВК не вийшла за межі наданих законодавством повноважень.

Згідно з частиною сьомою статі 56 Закону України «Про вибори народних депутатів України» Центральна виборча комісія забезпечує в державних засобах масової інформації роз’яснення щодо заборони надання грошей чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей, інших матеріальних цінностей. Текст роз’яснення затверджується ЦВК і двічі на тиждень друкується в газетах «Голос України» і «Урядовий кур’єр» на першій сторінці та транслюється телерадіоорганізаціями, починаючи за 30 днів до дня виборів. Постановою ЦВК №38 від 10 січня 2002 року таке роз’яснення було затверджено, проте більш конкретних формулювань і заходів, ніж це міститься у Законі, текст Постанови не дає. ЦВК обмежилась формальним нагадуванням норми Закону.

У цьому плані даний документ співзвучний з Положенням про Всеукраїнський конкурс на краще висвітлення засобами масової інформації підготовки та проведення виборів народних депутатів України (постанова ЦВК №66 від 27 грудня 2001 року). Як зазначається у пункті 2 цього Положення метою конкурсу є заохочення засобів масової інформації, а також окремих журналістів до повного та об’єктивного висвітлення процесу підготовки і проведення виборів народних депутатів України 31 березня 2002 року, забезпечення відкритості та прозорості виборчого процесу, сприяння виконанню заходів щодо підвищення правової культури суб’єктів і учасників виборчого процесу. Узагальнення поданих на конкурс матеріалів і встановлення його результатів здійснює конкурсне журі, що створюється на пари­тет­них засадах у складі шести осіб, з яких три – представники ЦВК, по одному від Держав­ного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення та Національної спілки журналістів України. Фінансування витрат на проведення конкурсу та нагородження його переможців здійснюється ЦВК за кошти, передбачені у Держбюджеті на підготовку та проведення виборів народних депутатів України.

Виглядає таким чином, що ЦВК свідомо займає нейтральну позицію щодо передвиборної агітації у засобах масової інформації, які й без означеного конкурсу відповідно до Закону зобов’язані «повно та об’єктивно» висвітлювати виборчу кампанію. Проте пункт 3 статті
14 Закону України «Про Центральну виборчу комісію» однозначно встановлює, що ЦВК здійснює контроль за виконанням виборчого законодавства і забезпечує відповідно до законів України його однакове застосування. У такому разі найкращим заохоченням до відкритості та прозорості виборчого процесу, рівності політичних партій (блоків), кандидатів у депутати було б створення не конкурсного журі, а моніторингової групи, яка б стежила за висвітленням передвиборчої агітації у засобах масової інформації. Відсутність надходження заяв і скарг від суб’єктів виборчого процесу не позбавляє ЦВК обов’язку контролювати дотримання засобами масової інформації виборчого законодавства. Частиною четвертою статті 56 Закону України «Про вибори народних депутатів України» передбачено, що державним та комунальним засобам масової інформації, їх посадовим та службовим особам і творчим працівникам під час виборчого процесу в своїх матеріалах і передачах, не обумовлених угодами, забороняється агітувати «за» або «проти» кандидатів у депутати, партій (блоків), оцінювати їхні передвиборні програми або віддавати їм перевагу в будь-якій формі. У разі порушення ними цієї вимоги за поданням ЦВК діяльність цих засобів масової інформації за рішенням суду може бути тимчасово припинена. Отже, необхідними контрольними повноваженнями Закон наділяє ЦВК. І бодай одноденний огляд державних і комунальних ЗМІ спонукав би ЦВК не до надання призів, а до подання до суду.

Разом з рішеннями, прийняття яких прямо передбачено Законом України «Про вибори народних депутатів України», важливе значення мають методичні рекомендації та роз’яснення ЦВК. Подібні документи хоч і не мають нормативного значення, проте дозволяють всім суб’єктам виборчого процесу краще орієнтуватись у виборчому законодавстві, а також сприяють однаковому застосуванню закону. Наприклад, процедурні моменти і правовий статус офіційних спостерігачів від політичних партій, виборчих блоків політичних партій, кандидатів у депутати, офіційних спостерігачів від іноземних держав, міжнародних організацій докладно врегульовано у методичних рекомендаціях і роз’ясненні ЦВК, затверджених відповідно Постановою №44 від 15 січня і Постановою №39 від 10 січня.

Не менш актуальним є видання ЦВК документів щодо організації підготовки та проведення виборів депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів. Проблема полягає у тому, що ЦВК, на відміну від виборів до Верховної Ради, на місцевих виборах не є вищою комісією і всю основну роботу щодо забезпечення місцевих виборів в Україні здійснюють відповідні територіальні комісії. Без здійснення з боку ЦВК консультативно-ме­то­дичного забезпечення виборів до місцевих рад і сільських, селищних, міських голів, перед­баченого статтею 1 Закону України «Про Центральну виборчу комісію», неможливе однако­ве застосування Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищ­них, міських голів». Зокрема, в ході минулої виборчої кампанії досить корисними були Протокольне рішення ЦВК №7 від 11 лютого 1998 року «Про схвалення відповідей щодо окремих питань, які виникають під час підготовки виборів депутатів місцевих рад та сіль­ських, селищних, міських голів» та методичні рекомендації ЦВК «Про деякі питання застосування виборчими комісіями положень Закону України «Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 16 лютого 1998 року.

Для забезпечення місцевих виборів 31 березня 2002 року ЦВК вже прийняла Положення про статус офіційних спостерігачів від іноземних держав, міжнародних організацій на виборах депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів (Постанова №65 від
24 січня 2002 року).

Отже, за умов низької правової культури суб’єктів виборчого процесу та органів держав­ної влади, роз’яснювальна та рекомендаційна робота ЦВК має забезпечувати попередження порушень виборчого законодавства і сприяти політичним партіям (блокам) і кандидатам у депутати в практичному застосуванні законів про вибори.