"> Проект Програми Уряду Віктора Януковича: амбіційні наміри та проблема виконання

Ігор Бураковський,
спів-директор Інституту економічних досліджень
та політичних консультацій,
професор Національного університету
Києво-Могилянська Академія

Проект програми Уряду Віктора Януковича:
Амбіційні наміри та проблема виконання

 Коментувати подібні документи завжди нелегко, оскільки з ними завжди пов’язуються певні (можливо й завищені) очікування. При цьому завжди в душі рефреном звучить питання: все, начебто, вірно, але скільки таких документів вже написано та прокоментовано, і що далі? Складається враження, що життя йде само по собі, а чергова програма згадується від випадку до випадку.

Що стосується змісту даного документу, то практично всі поставлені в проекті Програми завдання дійсно важливі, а тому і висновок доволі простий – це все треба робити. Для того, щоб забезпечити неупередженість аналізу представленого документу, розглянемо його в запропонованому Урядом форматі.

Почнемо з декількох дійсно сильних, на мою думку, моментів.

По-перше, в проекті Програми в цілому правильно названі чинники, які стримують економічний розвиток країни. Я б тільки додав, що сьогодні фактично мова має йти про реформу системи державного управління в широкому розумінні цього слова, яка має передбачати перегляд ролі та функцій держави в економіці в цілому та реальну зміну пріоритетів та принципів економічної політики. На користь цього висновку свідчить сам перелік завдань в окремих галузях та список законодавчих актів, які необхідно прийняти.

По-друге, вельми важливим є завдання інвентаризації об’єктів державної власності та запровадження ведення реєстру державного майна. Я б виніс це завдання на перше місце, оскільки не можна управляти, не знаючи реальних масштабів об’єкту управління. Взагалі, питання інформаційного та статистичного забезпечення потребує спеціальної уваги.

По-третє, Уряд правильно ставить завдання забезпечити високі темпи економічного зростання та постійно підвищувати конкурентоспроможність українських товарів та виробництв як на національних, так і на міжнародних ринках.

По-четверте, не може не викликати повагу проголошення намірів запроваджувати саме ринкові механізми в діяльність різних галузей та виробництв, розвивати конкуренцію, створювати рівні умови для всіх підприємств тощо.

Разом з тим, ідею “повернення у державну власність об’єктів, придбаних у процесі приватизації, у разі невиконання або неналежного виконання покупцями взятих на себе зобов’язань, а також визнання у судовому порядку відповідних договорів купівлі-продажу недійсними з наступною приватизацією таких об’єктів” можна зрозуміти таким чином, що крім судової процедури держава може запровадити якісь інші позасудові способи відчуження майна. А такий варіант навряд чи додасть довіри державі з боку інвесторів та підприємців.

По-п’яте, можна тільки вітати те, що Уряд вбачає сьогодні основним своїм завданням вступ до СОТ та формування в суспільстві проєвропейської більшості. При цьому, на нашу думку, навряд чи є виправданою постановка задачі “про створення належної бази для набуття Україною повноправного членства в ЄС”. Сьогодні більш актуальним є вироблення стратегії співпраці України з ЄС з врахуванням його розширення, терміни якого вже досить точно визначені.

По-шосте, заслуговують на всіляку підтримку наміри щодо реформування податкової системи.

По-сьоме, видається прогресивною ідея щодо запровадження мінімальної погодинної оплати.

Програма надзвичайно масштабна, оскільки охоплює 24 “великі пріоритети”, кожен з яких, в свою чергу, складається з певної кількості більш дрібних завдань. Очевидно, що Уряд намагався максимальною мірою врахувати всі можливі та неможливі економічні моменти з тим, щоб дати відповіді практично на будь-які питання щодо своїх намірів.

Такий підхід, безумовно, має право на існування, але тоді, звичайно, виникає питання щодо ключових пріоритетів, адже неможливо зробити все.

До речі, попри таку масштабність в проекті Програми практично не згадується питання щодо співпраці Уряду з Міжнародним валютним фондом, Світовим банком та Європейським банком реконструкції та розвитку. На мою думку, Уряд не може не викласти своє бачення щодо перспектив контактів з цими міжнародними фінансовими установами.

На мою думку, даний документ тільки б виграв, якби в ньому була більш чітко сформульована порівняно невелика кількість пріоритетних завдань, так би мовити, “наскрізного плану”. Мова йде про проблеми системного плану, без вирішення яких неможливо говорити про позитивну динаміку кожного сектора та економіки в цілому.

Для того, щоб уникнути звинувачень в критиканстві, та прекрасно розуміючи складний політичний підтекст розробки та прийняття Програми дій Уряду, хотілося б викласти лише деякі думки щодо даного документу.

Особисто для мене було б цікавим дізнатися з проекту Програми не стільки що збирається робити Уряд (хоча важливість такої інформації не викликає сумнівів), скільки як він збирається це робити. Коли мова йде про прийняття певних законодавчих актів, то можна сподіватись, що вони так чи інакше врегулюють певну проблему. Коли ж зустрічаєшся з формулюваннями типу “створення умов”, “вживання дієвих заходів” тощо, виникає питання, а що ж конкретно буде зроблено в тому чи іншому випадку.

Так, Розділ 4.3. “Розвиток паливно-енергетичного комплексу” передбачає створення прозорих конкурентних та ефективних ринків енергоносіїв та адаптацію підприємств паливно-енергетичного комплексу до роботи в ринкових умовах. І це, безумовно, стратегічно вірний напрямок діяльності.

Але серед інших питань називається модернізація енергоблоків Зміївської та Старобешівської ТЕС, добудови енергоблоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС. Одразу виникає питання, за рахунок чого будуть здійснені ці проекти. До речі, і в інших розділах проекту називаються об’єкти, проекти та заходи, які прямо чи опосередковано будуть фінансуватись за рахунок держави. Тому виникає питання, а чи існує десь оцінка, скільки (хоча б приблизно) необхідно коштів для цього.

Цей момент також стосується і вартості реалізації різного роду загальнонаціональних та галузевих програм, які Уряд має намір реалізовувати.

До речі в цьому пункті також згадується “забезпечення гарантованої виплати поточної заробітної плати та інших соціальних виплат, часткового погашення існуючої заборгованості” у вугільній галузі. Виникає питання, як це буде зроблено – за рахунок бюджету, шляхом судових позовів до керівництва вугільних підприємств, припинення тіньових операцій? Ці запитання не є риторичними, адже вже зараз українське законодавство передбачає кримінальну відповідальність за невиплату заробітної плати, а проблема все ж таки існує.

Велику цікавість викликає Розділ 4.4 “Ефективне використання промислового потенціалу”. У цьому розділі, зокрема, передбачається захист інтересів національних товаровиробників “шляхом проведення антидемпінгових, антисубсидійних, спеціальних та інших заходів”. В принципі такі можливості передбачені українським законодавством, а тому така теза може сприйматись як обіцянка Уряду активно обмежувати імпорт відповідним шляхом. З іншого боку, цей пункт можна витлумачити як намір Уряду обмежитись виключно названими інструментами. В останньому випадку Уряду можна лише побажати стійкості у боротьбі з лобістами.

Цей розділ містить пункт про “нарощування випуску продукції, що відповідає європейським стандартам”. Одразу виникають питання, а чому лише європейським та як же це буде реалізовано на практиці?

Розділ 2.2. передбачає “створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини”. Далі в розділі говориться про розвиток охорони здоров’я, подолання негативних демографічних тенденцій, реалізацію Національної доктрини розвитку освіти, державну мовну політику тощо. Це все вірно, тільки не зрозуміло, чому саме в цьому розділі і лише наприкінці згадується побудова громадянського суспільства.

На мою думку, теза про громадянське суспільство варта того, щоб бути винесеною в передмову документу як стратегічний пріоритет діяльності Уряду та його співпраці з іншими гілками влади.

Одним з завдань, передбачених у Розділі 3.7 “Удосконалення системи державного управління”, є запровадження механізмів стратегічного планування діяльності органів виконавчої влади та моніторингу виконання прийнятих рішень”. Дане формулювання дає підстави зробити висновок про те, що до цього часу такий моніторинг не проводився. Якщо це так, то Уряд дійсно бере на себе надзвичайно високі зобов’язання.

Не зрозуміло, що мається на увазі у п. 3.8, коли ставиться завдання започаткувати “у роботів органів виконавчої влади та органів самоврядування обов’язкового узгодження заходів щодо розвитку відповідних галузей у регіонах”.

Якщо мова йде про певні соціальні аспекти – це одна справа, але коли мається на увазі пряме втручання держави в розвиток тих чи інших виробництв, то такі проблеми значно ефективніше регулює нормальне цивілізоване ринкове середовище.

Майже в усіх розділах містяться певні кількісні показники типу “скорочення не менше ніж на третину кількості закріплених у державній власності пакетів акцій акціонерних товариств”, щорічна гармонізація “не менш 500 національних стандартів з міжнародними”, залучення до занять у дитячо-юнацьких спортивних школах не менш як 10 відсотків дітей та підлітків” тощо. Без бодай короткого пояснення, незрозуміло, що стоїть на цими цифрами.

Ці та інші моменти, список яких можна продовжувати, ускладнюють розуміння намірів Уряду. Але, на мою думку, головне питання сьогодні полягає не стільки в змісті Програми, скільки в тому, яка її очікує доля. Якщо відкинути різного роду політичні та кон’юнктурні моменти, то для того, щоб мати змогу реалізувати свою програму, вона має бути підтримана не просто більшістю голосів, а отримати схвалення у вигляді певного політичного документу (наприклад спільної політичної декларації Верховної Ради та Уряду). В цьому випадку можливості Уряду реалізувати задекларовані наміри суттєво посилюються.

   Порівняльна таблиця щодо відмінностей між проектами програм Уряду, винесеними на розгляд 22 лютого і 17 березня 2003 року

Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.