Сергій Макеєв,
завідувач відділом Інституту соціології АН України,
доктор соціології

 

Громадяни обговорюють ініціативи Президента України
щодо політичної реформи: поінформованість, участь,
ставлення до механізмів здійснення

 

Протягом минулого десятиліття багато хто, якщо не всі, щиро увірував, що ідею й практику всенародних обговорень будь-чого відправлено в найглухіше місце політичної крамниці старожитностей. Та аж ніяк. У дванадцятий рік існування незалежної України цей анахронізм знову витягнено на світ божий. Тим часом досвід так званого всенародного обговорення ще за колишньої влади виявив кілька показових ознак його.

По-перше, ні про яке обговорення, в якому беруть участь усі, не може бути й мови. З цим не впоралася “вся рать” комуністичних, комсомольських та профспілкових організацій. Масштаби охоплення колективів трудящих справді були вражаючими. Однак усі знали, що енергія призначуваних й добровільних активістів практично нівелювалася пасивною споглядальністю мовчазної більшості. Проте бадьорість активістів сприймалася як “глас народу” і відповідно видавалася за саме таку.

По-друге, така пасивна споглядальність зовсім не безпідставна. Якщо для обговорення пропонуються речі складні й серйозні, то брати участь у ньому зі знанням справи у змозі далеко не всі. І тому утримуватися від некомпетентної участі – означає виявляти здоровий глузд і свідомо ухилятися від розмови про те, на чому не розуміються. Правда, тодішні політтехнологи слідували якщо не прозоро сформульованому, то інтуїтивно засвоєному правилу: некомпетентними легше маніпулювати, їм значно простіше нав’язати щось. Відтоді культивування некомпетентності у формі трансляції однобокої інформації міцно ввійшло в навичку керівників та організаторів широких народних мас.

По-третє, результативність таких обговорень неухильно зводилася до нуля. Тисячі, іноді десятки тисяч пропозицій та уточнень до конкретних документів мали своїм результатом лише легкі редакційні корективи запропонованих для інтерактивних дискусій текстів. Іншими словами, змістовна сторона “всенародних обговорень” – так усталилося – була справою навіть не десятирядної, а набагато меншої, важливості. Громадяни брали участь у процесі вироблення рішень та не впливали на кінцевий результат. Процедура беззаперечно домінувала над змістом, ставала самоціллю.

По-четверте, і це, треба думати, найважливіше: політичний зміст масового залучення громадян у публічну дискусію полягав лише в тому, щоб організатори обговорення переконалися в лояльності учасників, а також змогли сконструювати, чи ж видати в якості фактично наявної, легітимацію ініціатив та дій влади. “Всенародність” обговорення необхідна для демонстрації неподільності влади й народу, так само як і надання легітимності починанням влади. Вже в період “перебудови” апеляція до “народу” – чи то у формі всенародного обговорення, чи то у формі референдуму – стала знаком політичної кризи режиму пізнього соціалізму. В Україні, до речі, така апеляція також указувала на кризу у відносинах еліт: так було під час прийняття Конституції та на сумновідомому референдумі 2000 року.

Результати всеукраїнського опитування, проведеного “Українським демократичним колом” на замовлення Інституту політики 11-22 квітня 2003 року (опитано 2000 осіб, які репрезентують доросле населення країни старше 18 років за статтю, віком, освітою, типом поселення; помилка вибірки не перевищує 3%), не тільки підтверджують сформульовані вище характеристики “всенародного обговорення”. Громадяни, але не владна еліта, ухиляються від застарілого канону. Розглянемо це трохи докладніше.

 

Поінформованість населення щодо змісту ініціатив Президента України

Люди, як відомо, підвищений інтерес виказують до того, що безпосередньо торкається їхніх особистих інтересів, уявляється їм як важливе й невідкладне. Свідомо можна було припускати, що політична реформа не схвилює значну частину громадян. Так, узагалі ж, і сталося.

 

Таблиця 1.

5 березня 2003 р. Президент Л.Кучма висловив пропозиції
про внесення змін до Конституції України,
спрямованих на реформування політичної системи.
Чи знайомилися Ви з проектом Закону України
“Про внесення змін до Конституції України”?, (%)

 

Так – читав проект Закону і добре знаю його основні положення	8,5
Так – чув/ читав викладення основних положень	21,5
Щось чув/ читав про це	29,9
Ні, не знайомився	39,5
Немає відповіді	0,6

 

Дві п’ятих населення (39.5%) взагалі нічого не чули про ініціативи Президента України. Однак робота засобів масової інформації, державних адміністрацій на місцях мала позитивний ефект. 60% опитаних знають і чули про політичну реформу та пропозиції Президента України зі зміни Конституції. Саме собою зрозуміло, що ступінь поінформованості громадян дуже різниться. Найчисленнішою категорією є ті, хто лише поверхово обізнаний з тим, як пропонується реконструювати політичну систему України (29.9%). Вони поінформовані – і не більше того, – що відбувається, але явно воліють залишатися осторонь. І лише 30% потенційних виборців й учасників референдуму або самостійно читали проект Л.Кучми (8.5%), або чули викладення його основних положень (21.5%). Причому частка тих, хто добре знає зміст реформи, вище серед прибічників партій та блоків партій, які представлені у Верховній Раді (12%-16% при середній по вибірці 8.5%). І, звичайно ж, чим вище рівень освіти, тим більше частка тих, хто розібрався в змісті пропозицій Президента України. Так, серед випускників вищих навчальних закладів таких 13.1%, що в півтора раза більше, ніж у середньому за вибіркою. Жінки меншою мірою виявили зацікавленість змістом пропонованих конституційних змін. Серед тих, хто добре знає його, – 65% чоловіків і 35% жінок.

Перебіг обговорення пропозицій Президента України у Верховній Раді показав, що вони або сприймаються без застережень, або сприймаються із застереженнями, або їм протиставляється альтернативний проект. Ми спробували з’ясувати, якою мірою громадяни інформовані про позиції вищих державних осіб й парламентських фракцій.

 

Таблиця 2.

Чи знаєте Ви, яку позицію щодо пропозицій Л.Кучми
про внесення змін до Конституції мають
такі політики та політичні сили?, (%)

 

	Так	Ні	Немає відповіді
Блок Віктора Ющенка “Наша Україна”	32.0	66.6	1.4
Комуністична партія України	29.0	70.0	1.0
Блок Юлії Тимошенко	26.9	71.7	1.4
Соціалістична партія України	25.8	73.1	1.1
Прем’єр-міністр В.Янукович	24.9	73.7	1.4
Голова Верховної Ради В.Литвин	24.1	74.5	1.4
Соціал-демократична партія України (об’єднана)	22.5	76.1	1.4
Партія регіонів України	10.6	88.1	1.3

 

У цілому рівень поінформованості щодо позицій політиків та політичних сил виявився нижчим від рівня поінформованості про ініціативи Президента України. Кожен третій знає про позицію блоку “Наша Україна” і лише кожен дев’ятий – про позицію Партії регіонів України. Інакше кажучи, розмаїтість точок зору на пропоновану реформу не донесена до значної більшості населення. І це ще одне підтвердження того, що з боку його організаторів не було виявлено турботи про підвищення компетентності потенційних учасників обговорення.

Участь в обговоренні пропонованої політичної реформи

Існує пряма залежність між ступенем поінформованості про суть обговорюваних проблем і реальною участю в обговоренні. Чим поінформованішою є людина, тим частіше вона включається в публічну розмову про суть реформ. Причому вік, стать чи місце проживання не є такими факторами, що виразно диференціюють масштаби участі в публічних дискусіях. Так, серед тих, хто особисто брав участь в обговоренні, – 48% чоловіків і 52% жінок, а в сільській місцевості зміни до Конституції обговорювалися не рідше, ніж в обласних центрах. При цьому, повторимо, більш освічені громадяни є й більш інформованими, і більш компетентними.

 

Таблиця 3.

Бажання, можливості та реальна участь
в обговоренні змісту політичної реформи

	Так	Ні	Немає відповіді
Чи бажаєте Ви брати участь в обговоренні пропозицій Л.Кучми про внесення змін до Конституції?	36.6	63.1	0.6
Чи брали особисто Ви участь в обговоренні пропозицій Л.Кучми про внесення змін до Конституції на зборах у трудовому колективі або на зборах за місцем проживання?	11.8	88.0	0.2
Чи мали Ви можливість публічно обговорювати пропозиції Л.Кучми про внесення змін до Конституції?	9.6	90.1	0.6

 Частка бажаючих обговорювати (36.6%) лише злегка перевищує частку знаючих про що йдеться в пропозиціях Президента України (30%). Пасивні та непоінформовані громадяни, таким чином, не схильні брати участь у тім, про що вони знають тільки з чуток або розмов, чи ж не знають зовсім. Однак лише кожний восьмий опитаний (11.8%) особисто брав участь в обговоренні пропозицій Л.Кучми про внесення змін до Конституції країни. Причому лише 9.6% громадян вважають, що вони мали можливість привселюдно обговорювати ці пропозиції (розходження між 11.8% і 9.6% значуще на 5%-му рівні). Тобто не всі ті, хто бере участь, відчували й знали: далеко не усім нададуть слово (подібне й неможливо), а отже, їхньою думкою зневажають. Принаймні 52% тих, хто особисто брав участь в обговоренні, переконані, що вони мали можливість висловити свою точку зору. Водночас 48% опитаних визнають себе мовчазною, але обов’язковою (добровільною чи змушеною) аудиторією. Утім, так це, звичайно, і буває у випадку колективних заходів такого роду.

Чим поінформованіші люди, тим вони є громадянські активнішими. Серед тих, хто добре знає зміст та сенс ініціатив Президента України (таких є 8.5% опитаних), 41%, тобто 2/5, особисто брали участь в обговоренні. Ті, хто має вищу освіту, частіше вказували на наявні можливості привселюдно висловити свою точку зору (15.4% проти 9.6% у середньому за вибіркою).

Загалом, зібрана інформація не вказує на наявність дискримінованих категорій населення – тих, кого з якихось причин виключено з процесу обговорення положень конституційної реформи. Вікова, освітня, професійна, поселенська структури тих, хто брав участь в обговоренні, в цілому відповідають їхній частці в структурі нашої вибірки, а отже, і частці в структурі всього населення. Дана обставина свідчить про організований характер “всенародного обговорення”, в основі якого – підвищена увага до реально існуючої соціально-демографічної структури населення. “Всенародність”, отже, можна трактувати як “представленість, репрезентативність”. Але зовсім не в суто кількісному аспекті. Тим часом у засобах масової інформації уже пролунали звіти державних адміністрацій, які явно тяжіють до перенесення акценту саме на кількісний аспект.

Наше опитування було завершено 22 квітня. Від 26 квітня й аж до 12 травня можливості проведення обговорень в організаціях та на підприємствах були утруднені через традиційні свята. Звідси наведені дані, ймовірно, трохи менші від реальної чисельності тих, хто брав участь в обговореннях. Але навіть із виправленням убік збільшення немає підстав стверджувати факт “всенародного обговорення”. Якщо офіційні дані, які обіцяно неодмінно обнародувати, будуть помітно відрізнятися від отриманих в опитуваннях, то вже сама відмінність вкаже на їхню сумнівність. У цьому випадку, як і в добрі старі часи, рапорти відповідальних чиновників видаватимуть за голос народу.

Ставлення до механізмів здійснення політичної реформи

Представлений до обговорення проект змін у Конституції викликав неоднозначну реакцію в парламенті, в експертних колах, у громадськості. З усього різноманіття проблем, ставлення до яких можна було з’ясовувати в масовому опитуванні, було обрано дві: пропозиції Л.Кучми проводити вибори в представницькі органи й Президента України в один рік, а також думка громадян про те, хто повинен здійснювати реформу – Л.Кучма чи ж той, хто буде обраний у 2004 році.

Пропозиція проводити вибори в один рік у проекті сформульовано вкрай абстрактно. Насправді ж, вона припускає, що у разі затвердження такої конституційної норми вибори Президента чи Верховної Ради треба буде проводити достроково. Варіантів тут не так і багато. Вибори можна провести достроково в 2003 році: Л.Кучма йде на скорочення терміну своїх повноважень та повноважень Верховної Ради. Їх можна провести і в 2004 році: повний термін повноважень Л.Кучми й скорочення терміну повноважень Верховної Ради. Їх можна провести в 2006 році: продовження повноважень Л.Кучми, чого так побоюється опозиція; або скорочення терміну повноважень обраного в 2004 році Президента й повний термін повноважень Верховної Ради. Однак про скорочення своїх повноважень Л.Кучма не говорить узагалі, а продовження терміну категорично заперечує. Якщо це так, то це положення реформи припускає або скорочення терміну повноважень парламенту, або скорочення терміну повноважень обраного в 2004 році нового Президента. При цьому дилема редукування строку повноважень репродукуватиметься й пізніше.

Щоб з’ясувати ставлення громадян до проблеми виборів в один рік, ми задавали два запитання про дату виборів окремо Президента України й Верховної Ради. Відповіді зведені в Табл. 4 і 5.

 Таблиця 4.

Як Ви вважаєте, коли треба провести
вибори Президента України?, (%) 

Вибори Президента треба провести достроково в 2003 р.	43,1
Вибори Президента треба провести, як і заплановано, у 2004 р.	39,5
Повноваження Президента України Л.Кучми треба продовжити на 2 роки, а вибори нового Президента провести в 2006 р.	3,2
Важко сказати	14,2
Немає відповіді	0,1

 

Таблиця 5.

Як Ви вважаєте, коли треба провести вибори
до Верховної Ради України?, (%) 

Вибори треба провести достроково – у 2003 р.	26,5
Вибори до Верховної Ради треба провести достроково – у 2004 р. – в один рік із запланованими виборами Президента	19,7
Вибори у Верховну Раду треба провести, як і заплановано, у 2006 р.	31,4
Важко сказати	21,9
Немає відповіді	0,5

 

Як видно з наведених даних, найбільшу підтримку громадян отримав варіант з достроковими виборами в поточному році. У випадку виборів Президента такий варіант прийнятний для 43.1% населення, у випадку Верховної Ради – 26.5%. Прийнятним для громадян можна вважати і варіант виборів у 2004 році – 39.5% і 19.7% відповідно. За продовження повноважень Л.Кучми виступає лише 3.2% тих, хто брав участь в опитуванні. І все-таки наймасовішими є відповіді, що наполягають на збереженні незбігу термінів виборів. За вибори Президента України в 2004 році висловилися 39.5%, а за вибори Верховної Ради в 2006 році – 31.4% опитаних. Ідея одного терміну, отже, мала б шанси на підтримку громадян тільки в практично нездійсненному варіанті дострокових виборів у 2003 році.

Для виборців України, як у тім однозначно переконують результати виборів у Верховну Раду в березні 2002 року, важливими є не тільки зміст конституційної реформи, а й склад тієї “команди”, що її буде проводити в життя. Тоді майже 60% голосів у багатомандатному окрузі одержали партії та блоки партій, які винесли вимоги політичної реформи у свої передвиборні програми, а нині знаходяться в опозиції. Блок “За єдину Україну!”, що обстоював необхідність збереження політичного статус-кво і відтворював цим тодішню позицію Л.Кучми, одержав майже 11% голосів виборців. Через рік настрій громадян практично не змінився.

 

Таблиця 6.

На Ваш погляд, хто має проводити політичну реформу –
чинний Президент, повноваження якого минають у 2004 році,
чи новий Президент, який має обиратися в 2004 році?, (%)

 

 

Більше половини опитаних (56.5%) дотримують думки, що політичну реформу повинен проводити новий Президент України. Але це в середньому. Між тими, хто добре знає сенс і зміст реформ (їх 8.5%), так думають аж 65.7%, а серед тих, хто знає основні положення (їх 21.5%), – 64.4%. Тобто, найкомпетентніші та активні громадяни більшістю у дві третини голосів готові доручити реалізацію реформи новому Президентові України. До речі, й серед тих, хто брав участь в обговоренні положень конституційної реформи, такої думки дотримуються 62.7%.

Отже, про “всенародне обговорення” можна говорити тільки метафорично, оскільки лише відносно 30%, які відповідали на запитання анкети, ми маємо право говорити як про таких, хто розібрався в сутності запропонованих політичних новацій. 12% опитаних, станом на кінець квітня, взяли участь у процесі формулювання нових й редагуванні наявних статей Конституції. І, насамкінець, найістотніше, громадяни фактично відмовляють у легітимності ініціативам Л.Кучми. Більшість з них впевнені, що реформування політичної системи – це завдання для майбутнього Президента України.

Отже, “всенародне обговорення” в умовах сучасного політичного режиму не могло відбутися. Воно реально й не відбулося.