“Українське питання”:
оцінка європейських структур

26 квітня 2001 року на засіданні квітневої сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) у Страсбурзі Ханна Северинсен та Рената Вольвенд доповіли про ситуацію в Україні. Після тривалої дискусії прийнято Резолюцію та Рекомендацію стосовно виконання Україною прийнятих нею зобов’язань перед Радою Європи (За проект Резолюції проголосувало 111 парламентарів, проти – 19, утрималось – 7. Примітно, що першим питанням порядку денного квітневої сесії ПАРЄ було обговорення ситуації в Україні, другим – “чеченська проблема”.). Основна вимога ПАРЄ до української влади – вона повинна законодавчо забезпечити свободу слова і права людини в Україні. У Резолюції міститься рекомендація керівництву України терміново – до червневої 2001 року сесії ПАРЄ – досягти суттєвого прогресу в дотриманні прав людини і свободи преси (На виконання зобов’язань перед Радою Європи дається три роки з моменту вступу будь-якої країни до цієї європейської організації. На початку 2001 року українські дипломати досягли домовленості з доповідачами Моніторингового комітету ПАРЄ, що звітувати про хід виконання взятих нею при вступі до Ради Європи зобов’язань Україна буде в липні, а не в червні 2001 року.) Україна досить гостро критикувалася європарламентарями за невиконання зобов’язань, даних нею при вступі до Ради Європи у 1995 році: за неприйняття нових законів про права людини, Цивільного кодексу, за нератифікацію Європейської хартії про регіональні мови і мови меншин тощо.

Як було зазначено в офіційній заяві МЗС України з цього приводу, ухвалені ПАРЄ тексти Резолюції та Рекомендації мають у цілому збалансований і конструктивний характер. Відсутні необгрунтовані заклики щодо виключення України з Ради Європи, які містилися у попередніх проектах цих документів, ухвалених 5 квітня 2001 року в Парижі Моніторинговим комітетом ПАРЄ. Водночас, у вищезгаданій офіційній заяві українського дипломатичного відомства було зазначено, що, незважаючи на пом’якшення формулювань, ухвалені Рекомендація та Резолюція є “емоційними” за своїм характером, в недостатній мірі враховують динаміку та відповідну спрямованість демократичних процесів в Україні, не відображають належним чином прогрес, якого було досягнуто останнім часом у дотриманні Україною своїх зобов’язань перед Радою Європи.

Від початку виникнення “українського питання” в ПАРЄ Україні був відведений термін для досягнення “значного прогресу” у виконанні зобов’язань, узятих нею при вступі до Ради Європи. Із прийняттям українським парламентом нового Кримінального кодексу (в якому не передбачена смертна кара), а також ряду інших законодавчих актів “значний прогрес” був досягнутий вже у квітні 2001 року. Крім того, за визнанням самої Х.Северинсен, рекомендації Моніторингового комітету базувалися в основному на думці ряду лідерів української опозиції. Відтак, Моніторинговий комітет ПАРЄ, приймаючи своє рішення, на думку української влади, автоматично приймав сторону однієї з конфронтуючих в Україні політичних сил, що згідно з міжнародним правом кваліфікується як втручання у внутрішні справи.

Прийняття ПАРЄ на квітневій 2001 року сесії в цілому позитивного рішення з “українського питання” багато в чому було зумовлене копіткою роботою українських дипломатів, офіційних представників України в ПАРЄ. Так, результатом переговорів української делегації в ПАРЄ з політичною групою лівих сил, представлених в цій євроструктурі, стало прийняття ними рішення про підтримку України під час розгляду на сесії “українського питання”. Водночас, деякі члени ПАРЄ пропонували пов’язати прийняття рішення щодо України з результатами розгляду у Верховній Раді України питання про відповідальність українського Уряду. Напередодні прийняття ПАРЄ остаточних текстів Резолюції та Рекомендації, під час зустрічі Міністра закордонних справ України А.Зленка з Головою ПАРЄ лордом Расселом-Джонстоном, українська сторона заявила, що розглядає плідне співробітництво з Ради Європи як важливу складову її курсу на європейську інтеграцію, відмітивши незбалансованість рішення ПАРЄ стосовно України, яке виносилося на розгляд квітневої частини сесії ПАРЄ, неадекватність рекомендацій Моніторингового комітету щодо початку процедури виключення України з Ради Європи.

Тривога українських політиків, дипломатів з приводу цілком ймовірного прийняття європейськими парламентарями негативного для України рішення була не безпідставною. 16 січня 2001 року в Парижі відбулося чергове засідання Моніторингового комітету ПАРЄ з питань забезпечення в Україні свободи слова і переконань в контексті ситуації, що склалася навколо “справи Гонгадзе”. Дискусія, що виникла в ході проведення засідання, базувалася в основному на критичних виступах доповідачів ПАРЄ по Україні – Х.Северинсен і Р.Вольвенд за підсумками їхнього візиту в Україну 10-12 січня 2001 року. За результатами дискусії Моніторинговий комітет підтвердив раніше прийняте рішення рекомендувати Бюро ПАРЄ винести “українське питання” на розгляд січневої сесії ПАРЄ в рамках позачергових дискусій. Ухвалено проект Резолюції ПАРЄ, в якій містився заклик до органів державної влади України якнайшвидше завершити розслідування “справи Гонгадзе”. Крім того,
ПАРЄ, Комітету Міністрів РЄ рекомендувалося сприяти проведенню незалежної експертизи оригіналів аудіоплівок, у випадку звернення із таким проханням до Ради Європи українського парламенту.

Ще 5 квітня 2001 року відбулося засідання Моніторингового комітету ПАРЄ, на якому була заслухана інформація доповідача по Україні Х.Северинсен про її візит до України 28-30 березня та були представлені проекти Резолюції й Рекомендації з оцінками розвитку ситуації в Україні. (Делегація Моніторингового комітету РЄ за результатами свого візиту до України зафіксувала “чисельні порушення свободи слова в республіці, утиск опозиції та відсутність довіри української суспільної думки до її державних інститутів”, що й знайшло своє відображення у виступі Х.Северинсен на засіданні Моніторингового комітету РЄ 5 квітня 2001 року.). Після тривалої дискусії члени Комітету ухвалили поправку до проекту Резолюції, яка передбачала започаткування процедури виключення України з Ради Європи і містила рекомендацію Комітету Міністрів РЄ вжити статутних заходів для позбавлення України членства в цій організації. Водночас, у прийнятій поправці було відсутнє посилання на можливість застосування санкцій до України у разі відсутності суттєвого прогресу в справі виконання нею своїх зобов’язань до червня 2001 року. Перебіг подій, пов’язаний з розглядом “українського питання” в Моніторинговому комітеті ПАРЄ 5 квітня, в цілому характеризувала досить критична оцінка європарламентарями нинішньої ситуації в Україні. Найбільш гострими за своїм характером були виступи А.Барсон, М.Еорсі (Угорщина) і Г.Фрунді (Румунія). Саме Г.Фрунді запропонував радикальну поправку до проекту Резолюції, а саме – розпочати процедуру виключення України з Ради Європи і рекомендувати Комітету Міністрів РЄ вжити статутних заходів для позбавлення України членства в цій організації. Після тривалої дискусії Моніторинговий комітет відхилив більш помірковані пропозиції Х.Северинсен і Ж.Амарала та майже одностайно схвалив (2 члени Комітету при цьому утрималися) згадану поправку Г.Фрунді. Варто відмітити, що одним із двох членів Моніторингового комітету, що утрималися, був його Голова – Ж.Амарал.

18 квітня проект відповіді на Рекомендацію ПАРЄ “Свобода слова та функціонування парламентської демократії в Україні”, ухвалену в січні 2001 року, було розглянуто на засіданні Комітету Міністрів РЄ. Вилучено пункт 7, в якому містилося посилання на пункт 1 Рекомендації ПАРЄ щодо заклику країн-членів Ради Європи надати політичний притулок М.Мельниченку (їх “випередили” в цьому США); знято останню частину пункту 11, в якій було записано, що Комітет Міністрів РЄ надаватиме особливу увагу Рекомендації, яку
прийме Парламентська Асамблея на квітневій сесії стосовно дотримання Україною своїх зобов’язань.

Позиція європейських парламентарів на квітневій сесії ПАРЄ з цього питання є логічним продовженням результатів дискусії січневої сесії ПАРЄ про свободу слова і функціонування парламентської демократії в Україні. Під час розгляду доповідачі Моніторингового комітету Х.Северинсен і Р.Вольвенд внесли поправки, спрямовані на пом’якшення тексту проекту Резолюції з питання про виконання Україною її зобов’язань перед Радою Європи. Зокрема, вони просили замінити пункт Резолюції з рекомендацією Кабінету Міністрів РЄ розпочати процедуру виключення України з Ради Європи на пункт наступного змісту: “Асамблея висловлює жаль з приводу того, що попередні резолюції, зокрема Резолюції 1194 (1999) та 1239 (2001), очевидно, не переконали українські органи влади в необхідності проведення низки заходів з виконання обов’язків і зобов’язань, взятих нею, як країною-членом Ради Європи. У відповідності до Резолюції 1194 (1999) Асамблея приймає рішення про те, що коли до відкриття сесії у червні 2001 року не буде досягнуто значного прогресу у виконанні обов’язків і зобов’язань, то вона, згідно з положеннями 6 та 9 Правил Процедури, відповідно розгляне питання введення санкцій проти парламентської делегації України”. Крім того, було запропоновано внести новий параграф, в якому йде мова про те, що Асамблея буде рекомендувати Комітету Міністрів приділити належну увагу позиції ПАРЄ у частині виконання зобов’язань Україною і, якщо не буде досягнуто значного прогресу до початку червневої сесії ПАРЄ 2001 року, розглянути питання про позбавлення України її права на представництво відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи. Серед поправок, які внесли представники України в ПАРЄ до проекту резолюції з “українського питання”, який був представлений на розгляд січневої сесії ПАРЄ, і які знайшли позитивний відгук у європарламентарів, були й такі: Асамблея не повинна брати на себе повноваження юридичної організації; у випадку проведення незалежної експертизи аудіозаписів Мельниченка; не оприлюднювати її результати до закінчення розслідування “Тейпгейту”.

Більшою виваженістю вирізнялася позиція Парламентської асамблеї ОБСЄ (у порівнянні з позицією ПАРЄ) у підходах до визначення свого ставлення до сучасних подій в Україні, що засвідчує характер і тональність заяви Головного комітету ПА ОБСЄ з питань демократії, прав людини і гуманітарних питань з цього приводу від 20 квітня 2001 року. (Текст цієї заяви (див. Додаток на стор. 58) був узгоджений з іншими комітетами ПА ОБСЄ, що автоматично надає документу статусу офіційної заяви ПА ОБСЄ.) Активну позицію у підтримці України під час розгляду “українського питання” на квітневому засіданні Комітету Міністрів РЄ зайняв постійний представник Німеччини в Раді Європи. У своєму виступі на цьому засіданні він заявив, що Рада Європи повинна допомогти Україні в перебудові правової системи і демократизації суспільства.

Варто відмітити достатньо активну позицію представника США в ОБСЄ Д.Джонсона при обговоренні в ПА ОБСЄ “українського питання”, про що засвідчують зроблені ним заяви (які можна вважати офіційною позицією США) 15 лютого та на початку березня
2001 року. У заявах містився заклик до української влади провести широкомасштабне розслідування обставин зникнення українського журналіста Г.Гонгадзе, відмовитися від практики залякування ЗМІ, в т. ч. з використанням податкової поліції та інших силових структур; європейським організаціям пропонувалося активно сприяти забезпеченню свободи українських ЗМІ.

Загострення процесу розгляду в ПАРЄ і ПА ОБСЄ “українського питання”, багато в чому було зумовлене політичною кризою в Україні: затягуванням з розслідуванням “справи Гонгадзе”; обставинами “касетного скандалу”; активізацією опозиційних до Президента України політичних сил; наданням США політичного притулку В.Мельниченку та дружині Г.Гонгадзе – Мирославі. Так, 22 січня Моніторинговий комітет ПАРЄ оприлюднив Резолюцію, в якій рекомендував країнам-членам Ради Європи не видавати М.Мельниченка українській владі.

Зазначені обставини спричинили появу низки документів, офіційних заяв, звернень з боку як вищих посадових осіб США, (Наприкінці лютого 2001 року в оприлюдненій щорічній доповіді Держдепартаменту США про стан прав людини в світі в 2000 року зазначалося, що у минулому році українська влада “продовжувала втручатися в життя громадян країни і обмежувала їх право на приватне життя, свободу слова, втручалася у діяльність ЗМІ”. 1 березня 2001 року США заявили, що фінансова допомога Україні залежатиме від того, чи залишиться Україна демократичною і чи дотримуватиметься її Уряд принципу верховенства закону. Президент України Л.Кучма отримав кілька жорстких заяв Держдепартаменту, особистих послань з цього приводу від Президента США Дж.Буша. США заявили, що вони змінять свої плани щодо надання допомоги Україні, якщо вона не вдасться до серйозних заходів з демократизації суспільства та лібералізації економіки. 10 березня на розгляд Палати представників Конгресу США члени Конгресу М.Кептур і К.Уелдон внесли резолюцію, в якій, зокрема, була висловлена стурбованість розвитком подій в Україні, Президентові України було запропоновано провести відкрите розслідування обставин зникнення опозиційного журналіста Г.Гонгадзе. 2 травня США висловили Уряду України офіційний протест з приводу подій, що мали місце на початку травня у Києві.) так і з боку європейських структур на адресу України з жорсткою критикою за авторитаризм та недотримання прав люди, з приводу забезпечення в Україні свободи слова і засобів масової інформації, дотримання конституційних прав і свобод громадян, з висловленням стурбованості станом відносин між владою і опозицією. Своє серйозне занепокоєння ситуацією з українськими ЗМІ офіційні представники Європейського Союзу, зокрема, висловили під час візиту до Києва 5 лютого 2001 року. Вони також заявили про свою невпевненість у тому, що справа Г.Гонгадзе розслідується з достатньою відкритістю та ретельністю.

Тривожним є той факт, що вже після проведення квітневої 2001 року сесії ПАРЄ та з огляду на те, що остаточне рішення щодо членства України в Раді Європи буде прийнято у червні поточного року (рішення про припинення або про позбавлення членства країни-члена Ради Європи приймає Комітет Міністрів цієї організації, рішення ж ПАРЄ носять лише рекомендаційний характер), 4 травня Президент цієї організації лорд Рассел-Джонстон виступив із заявою, в якій була висловлена стурбованість станом свободи слова в Україні й Росії. При цьому він акцентував увагу на тому, що останні події в цих країнах свідчать про те, що демократія в них залишається тендітною, а це “потребує від нас пильності та, якщо необхідно, твердості щодо актів, які не відповідають нашим принципам і цінностям”.

Негативно позначилися на відносинах України з європейськими структурами і непоодинокі випадки звинувачення в корупції, відмиванні “брудних грошей”, проведення у ряді європейських країн розслідувань щодо окремих представників української “політичної еліти”, яким інкримінується приховування валютних коштів за межами України.

В цілому ж відносини України з європейськими організаціями впродовж останніх років можна охарактеризувати як досить напружені. Нерідко мали місце різкі оцінки сучасної ситуації в Україні, діяльності української влади, що у більшості випадків нагадувало “з’ясування позицій”. Все це надає ще більшої актуальності виконанню Україною протягом найближчих місяців зобов’язань, які вона взяла на себе при вступі до Ради Європи, але з тих чи інших причин досьогодні ще не виконала. Зрозуміло, що в міру виконання цих зобов’язань Україна отримає право порушити питання перед ПАРЄ про припинення відносно неї процедури моніторингу.

З огляду на офіційно заявлене Києвом сподівання на продовження конструктивної співпраці з ПАРЄ та Радою Європи в цілому, а також, на те, що ПАРЄ неупереджено поставиться до розгляду “українського питання” в майбутньому, своїми рекомендаціями та рішеннями сприятиме процесу демократичних перетворень в Україні, на офіційне звернення до ПАРЄ напередодні проведення її квітневої сесії: Генпрокурора України – з проханням до країн-членів Ради Європи посприяти в проведенні експертиз у розслідуванні “справи Гонгадзе”, українського парламенту – із закликом до європейських парламентарів зважено підійти до розгляду “українського питання” на квітневій сесії ПАРЄ, а також прийняття
ПАРЄ Рекомендації №1497 від 25 січня 2001 року щодо проведення експертизи в “справі Гонгадзе” (експертизи “таращанського тіла”), оригіналів аудіокасет, пов’язаних з цією справою, активного підключення до цієї роботи Ради Європи, – правомірною є наступна позиція України: будь-які експертизи, які планується провести під егідою Ради Європи, мають здійснюватися в межах правового поля – юрисдикції Ради Європи; у контексті тих багатосторонніх конвенцій, які на сьогодні діють під егідою Ради Європи. Необхідні експертизи по відношенню до України повинні проводитися лише згідно з чинним кримінально-процесуальним законодавством України уповноваженими на це органами. Також проведення експертиз повинно регламентуватися міжнародно-правовими нормами, зокрема, Європейською конвенцією про взаємну допомогу в кримінальних справах від 1959 року, яку Україна ратифікувала і є державою-учасницею. У випадку залучення Ради Європи до розв’язання проблем України, будь-які експертизи чи кримінальні справи повинні регламентуватися угодами Ради Європи.

Не викликає сумніву те, що введення в дію Кримінального кодексу і прийняття нового Цивільного кодексу України сприятиме послабленню напруги у відносинах України з Радою Європи, додасть додаткового імпульсу конструктивному діалогу і співробітництву. Існує нагальна потреба в пошуку і запровадженні нових форм співробітництва України з Радою Європи, зокрема, у питаннях імплементації спеціального плану допомоги Україні в сфері ЗМІ, прийнятого Комітетом Міністрів РЄ за ініціативою України, вдосконалення процедури моніторингу за виконанням Україною своїх зобов’язань з боку цієї організації та в цілому механізму проведення експертиз законодавчих актів тощо.

 

Проте, окрім формального боку справи, українська влада приречена системно змінювати ситуацію стосовно гарантування політичних прав і свобод в країні.

Можна прогнозувати, що саме оцінка реальної “демократичності українського суспільства” буде визначальною при прийнятті рішення щодо України на червневій 2001 року сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи.

 

 

---

Додатки

---

 

Заява Парламентської асамблеї ОБСЄ
про ситуацію в Україні

 

(20 квітня 2001 року під час проведення Парламентської Асамблеї Організації з безпеки і співробітництва в Європі (Копенгаген, 19-20 квітня) Головний комітет ПА ОБСЄ з питань демократії, прав людини і гуманітарних питань виступив із заявою (текст якої був узгоджений з іншими комітетами ПА ОБСЄ) про нинішню політичну ситуацію в Україні.)

 

Висловлюючи занепокоєння щодо нинішньої політичної ситуації в Україні;

Сподіваючись, що в перспективі буде продовжуватися процес демократизації й економічних реформ;

Головний комітет Парламентської асамблеї ОБСЄ з питань демократії, прав людини і гуманітарних питань:

Закликає парламент України знайти адекватні рішення для поточної політичної ситуації з метою зміцнення процесу демократизації в країні й активізації процесу реформ, розпочатих нинішнім Урядом України.

Закликає Президента України скористатися своїми конституційними повноваженнями і виконати свій обов’язок для забезпечення демократії, захисту громадянських прав і свободи слова, і наполегливо рекомендує різним державним інститутам і опозиції України знайти шляхи зміцнення взаємної довіри для того, щоб уникнути подальшого поглиблення політичної і соціальної кризи.

Герт Вайсскірхен, член парламенту (Німеччина),

Голова

 

Дорота Симонідес, член парламенту (Польща),

Віце-голова

 

---

Відповідь Комітету Міністрів РЄ

на Рекомендацію ПАРЄ 1497 (2001)

“Свобода слова та функціонування

парламентської демократії в Україні”.

 

(Подається зі скороченнями. Повний текст оригіналу розміщено в Інтернеті на сайті ПАРЄ: “http://stars.coe.fr/index”.)

 

Депутати прийняли наступну відповідь на Рекомендацію Парламентської асамблеї 1497 щодо свободи слова та функціонування парламентської демократії в Україні:

 

1. Комітет Міністрів поділяє занепокоєння Асамблеї, висловлене у її Резолюції 1239 (2001) “Щодо свободи слова та функціонування парламентської демократії в Україні”, до якої відноситься Рекомендація 1497.

2. У цьому контексті Комітет Міністрів також закликає, в межах проведення власного моніторингу, підготувати аналіз щодо “свободи слова та інформації” на основі контактів та інформації, зібраної Генеральним Секретарем за рішеннями від 5 та 6 червня 2000 року.

3. Беручи до уваги питання, підняті у Рекомендації 1497 (2001), Комітет Міністрів прагне привернути увагу Асамблеї до того факту, що згідно з підпараграфом 1(і) цієї Рекомендації, українська делегація у Комітеті Міністрів інформувала депутатів 1 березня та 18 квітня 2001 року про результати розслідування у справі зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Ця інформація подається у першому додатку.

4. Беручи до уваги підпараграф 1(іі) Рекомендації, Президент Парламентської Асамблеї передав Голові Комітету Міністрів лист Голови українського Парламенту, датований 14 березня 2001 року. У цьому листі підтверджено зацікавленість українського парламенту в отриманні допомоги від Ради Європи, особливо щодо проведення незалежного розслідування, згаданого в Рекомендації Асамблеї та у Резолюції українського парламенту від 21 грудня 2000 року “щодо заходів з прискорення розслідування у справі зникнення журналіста Г. Гонгадзе”, а саме:

– встановлення автентичності аудіозаписів щодо справи Гонгадзе;

– експертиза “таращанського тіла” на предмет точного часу та причин смерті, включаючи експертизу ДНК.

5. Комітет Міністрів зауважує, що Голова українського Парламенту, у своєму листі до Президента Парламентської Асамблеї, просить, щоб ця експертиза була здійснена у відповідності до положень Європейської конвенції про взаємодопомогу в проведенні кримінальних справ, яка набула чинності в Україні з 9 червня 1998 року, та чинного законодавства України.

6. Виходячи з цього, Комітет Міністрів запрошує країни-члени, які є учасниками Конвенції №30, надати допомогу Україні у проведенні незалежної експертизи вищезгаданих аудіозаписів та тіла з метою зібрання відповідних доказів, відповідно до статті 3 Конвенції, до підтвердження компетентними органами української влади цього запиту, відповідно до статті 15 Конвенції та Декларації щодо України від 31 січня 2000 року.

7. Відповідно до підпараграфу 1 (іv) Рекомендації, українська делегація у Комітеті Міністрів представила депутатам 1 березня 2001 року матеріали, включаючи пропозиції щодо ряду заходів, що стосуються свободи ЗМІ, на перевірці та підтримці якої наполягала Рада Європи.

8. У світлі цих пропозицій, було запропоновано План Дій. Метою плану є допомога українській владі у запровадженні та використанні постійної структури для ЗМІ, з дотриманням відповідних засобів Ради Європи, зокрема, статті 10 Європейської конвенції з прав людини та відповідної правової бази Європейського суду з прав людини. План також передбачає сприяння розвиткові вільних, незалежних та плюралістичних ЗМІ в Україні.

9. Комітет Міністрів зауважує, що зараз немає відповідних коштів для фінансування цієї програми з підтримки реформ у сфері мас-медіа і тому запрошує країни-члени зробити добровільні внески. Може бути розглянута і спільна ініціатива з іншими інституціями, особливо з Європейським Союзом.

10. Комітет Міністрів продовжуватиме спостерігати за ситуацією в Україні, зокрема, щодо верховенства закону, плюралістичної демократії та прав людини.

 

 

---

 

Парламентська Асамблея Ради Європи

Виконання обов’язків і зобов’язань,

взятих Україною при вступі до організації

 

 

Резолюція 1244 (2001)

 

(Текст прийнято Асамблеєю 26 квітня 2001 року (15-е засідання).)

 

Розглядаючи питання виконання обов’язків і зобов’язань, взятих Україною, Асамблея приймає до уваги Резолюції 1179 (1999), 1194 (1999) і 1239 (2001) та Рекомендації 1395 (1999), 1416 (1999), 1451 (2000) і 1497 (2001).

Незважаючи на декілька позитивних заходів, здійснених українськими органами влади, особливо ратифікацію Протоколу №6 Європейської Конвенції з прав людини від 4 квітня 2000 року, постанову Конституційного Суду України про неконституційність смертної кари, Асамблея вважає, що Президент, Уряд та Парламент (Верховна Рада) не змогли виконати обов’язки і зобов’язання України, як країни-члена Ради Європи.

У цьому зв’язку Асамблея пригадує тверду обіцянку української делегації та керівників партій і фракцій у Верховній Раді про те, що зобов’язання України в законодавчій сфері, перелічені Асамблеєю у Висновку 190 (1995), будуть виконані. Дані зобов’язання включають:

i. рамковий акт щодо правової політики України в питаннях захисту прав людини;

ii. рамковий акт щодо правової та судової реформи;

iii. нові Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси;

iv. нові Цивільний та Цивільно-процесуальний кодекси;

v. трансформація ролі і функцій Прокуратури.

Крім того, Україна має завершити призупинений процес ратифікації Європейської Хартії про регіональні мови або мови меншин та забезпечити незалежний захист усіх меншин в Україні.

4. Асамблея стурбована вбивствами, неодноразовими нападами та безперервним залякуванням журналістів, парламентарів та опозиційних політиків в Україні, частими та серйозними зловживаннями з боку українських органів виконавчої влади стосовно свободи слова та зборів.

5. Асамблея закликає українські органи влади, особливо Президента, покінчити з практикою залякування і репресій опозиційних політиків і незалежної преси та прийняти усі необхідні заходи з метою припинення нападів і погроз на адресу журналістів та інших представників ЗМІ. Вона знову закликає відповідні органи української влади удосконалити загальні умови роботи ЗМІ, визначені у параграфі 5 Резолюції 1239 (2001).

і. оперативне та прозоре розслідування усіх випадків насилля та смерті журналістів;

іі. термінове скасування постанов та відмова від практичних дій, які дозволяють позасудове закриття органів інформації й припинення телетрансляцій та радіомовлення;

ііі. усунення будь-яких подальших зволікань поправок до законодавства щодо штрафів чи збитків, заподіяних наклепом, та декриміналізації наклепів;

іv. поправки до Закону про Національну Раду з питань телебачення і радіомовлення у відповідності до експертизи, проведеної Радою Європи;

v. створення однакових умов для функціонування усіх ЗМІ, особливо шляхом внесення поправок до Закону про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів від 1997 року;

vi. припинення практики тиску на ЗМІ через створення перешкод під час друкування та розповсюдження;

vii. сприяння розвитку громадського телебачення та радіомовлення;

viii. ратифікація Європейської Конвенції про транскордонне телебачення.

 

6. Водночас Асамблея зазначає, що останнім часом з метою виконання положень Резолюції 1239 (2001) Україна здійснила декілька заходів:

– декриміналізація наклепів з прийняттям нового Кримінального кодексу;

– відсутність повідомлень з січня 2001 року про позасудове закриття органів інформації та прикладів тиску на ЗМІ через створення перешкод під час друкування та розповсюдження;

– створення 13 квітня 2001 року за дорученням Президента України робочої групи з питань підготовки до створення мережі громадського телебачення та радіомовлення;

– січнева (2001 року) рекомендація Верховного Суду України народним судам дотримуватися “розумних меж” при розгляді справ про наклепи та дифамацію.

Асамблея ще раз звертається до України з закликом продовжувати роботу з залучення правових та інших механізмів з метою забезпечення вільної та безперешкодної діяльності засобів масової інформації.

7. Асамблея вважає, що повага до прав людини, плюралістична демократія і верховенство закону, особливо шляхом належних правових процедур, справжня свобода преси, слова і зборів без страху перед репресіями – у поєднанні з серйозним політичним діалогом – зможуть сприяти виходу України з політичної кризи, – політичні партії, парламентську та позапарламентську опозицію і Президента – взяти на себе відповідальність і без зволікань розпочати змістовний політичний діалог при повній повазі до демократичних прерогатив кожної сторони. В цьому зв’язку Асамблея наполягає аби українські органи влади негайно надали демократичній опозиції час в ефірі державних телевізійних каналів та каналів радіомовлення.

8. Асамблея також висловлює рішучу підтримку спробам реформування політичного процесу та зміцнення громадянського суспільства, створення справжнього розподілу та збалансування виконавчої, законодавчої та судової влади, а також справді відкритої, чесної та підзвітної системи врядування.

9. Асамблея висловлює жаль з приводу того, що попередні резолюції, зокрема Резолюції 1194 (1999) та 1239 (2001), очевидно, не переконали українські органи влади в необхідності проведення низки заходів з виконання обов’язків і зобов’язань, взятих нею, як країною-членом Ради Європи. У відповідності до Резолюції 1194 (1999) Асамблея приймає рішення про те, що коли до відкриття сесії у червні 2001 року не буде досягнуто значного прогресу у виконанні обов’язків і зобов’язань, то вона, згідно з положеннями 6 та 9 Правил Процедури, відповідно розгляне питання введення санкцій проти парламентської делегації України.

10. Крім того, Асамблея вважає, що Комітет Міністрів має приділити належну увагу позиції Парламентської Асамблеї у зв’язку з виконанням обов’язків і зобов’язань Україною, і в тому випадку, коли до відкриття сесії в червні 2001 року не буде досягнуто значного прогресу, розглянути питання позбавлення України права представництва у відповідності до статті 8 Статуту Ради Європи.