Надія Молочко,
політолог, м. Чернігів

 Чернігівська виборча кампанія
на тлі української великої політики

8 червня цього року відбулися проміжні вибори до Верховної Ради України у 206-му окрузі (м. Чернігів). Попередній депутат Верховної Ради – Валентин Мельничук, член фракції СДПУ(о) – у зв’язку з призначенням на посаду голови обласної державної адміністрації склав депутатські повноваження і, таким чином, звільнив полігон для передвиборчих стартів нових претендентів на депутатську посаду. Змагання відбулися, переможець визначився. Ним став Олександр Владиленович Ярославський – президент акціонерного комерційного інноваційного банку “УкрСиббанк” (м. Харків), який увійшов до депутатської групи “Демократичні ініціативи”. Здавалося б, коли підсумкові результати відомі, то й розмову про вибори можна припинити. Тим більше, що відбувалися вони лише в одному виборчому округу України з 225-ох. Та справа в тому, що, крім арифметичних підсумків, вибори містять у собі багато аспектів, які віддзеркалюють сутність та особливості сучасного виборчого процесу.

 

Формування виборчих стратегій

У спрямуванні парадигми виборчої кампанії “ставленика” влади Олександра Ярославського чітко прослідковувалася аполітичність, робився наголос на практицизмі, конкретному вирішенні буденних питань. Виборців намагалися привчити до побутової мотивації їхнього вибору, тим самим нехтуючи політичною сутністю виборів як таких. Показовим є те, що незадовго до виборів Олександр Ярославський викупив контрольний пакет акцій великого чернігівського підприємства “Хімволокно”. Це забезпечило йому можливість формування відповідної виборчої стратегії, яка виявилася найефективнішою.

Кандидат же від опозиції Дмитро Іванов наголошував на політичному характері виборів, чітко визначаючи свою опозиційну до нинішнього владного режиму позицію; демонстрував інтегральність, тобто єдність різних політичних сил, що поділяють опозиційні настрої.

Під час проміжних виборів по 206 округу пройшла ще одну апробацію технологія ефективного популізму. Призначення якої – мобілізація і утримання некритично мислячого протестного електорату. На чернігівській авансцені це була остання спроба Наталії Вітренко перед президентськими виборами потрапити до парламенту.

 

Тактика і технології

Виборча кампанія Олександра Ярославського характеризувалася багатовекторністю, активністю та ефективністю роботи команди. Перш за все, відчувалося, що командою було проведено критичний аналіз довиборів у одномандатному округу №201 (Черкаська обл.), де переможцем став малознаний Нестор Шуфрич. А ось “варягу” О. Ярославському з моменту призначення ЦВК проміжних виборів у 206 округу активно забезпечували знаність: в останню декаду квітня на чернігівців було спрямовано могутній інформаційний струм – великі біг-борди, які були встановлені в усіх мікрорайонах округу, на перетині транспортних комунікацій, в центрі міста, – сповіщали:

“ЗАТ “Чернігівське Хімволокно”:
виробництво відновлено”.

Під цим повідомленням стояв підпис – “О. Ярославський”. Його фотопортрет був розташований у лівому сегменті біг-борда в такий спосіб, щоб добре запам’ятовувався, але не виглядав нав’язливо, знизу стояв реквізит “УкрСиббанку”. Поза як 14 квітня ЦВК оголосила про початок виборчих перегонів по 206 округу, чернігівці зрозуміли, що досі невідоме їм прізвище – Ярославський – це прізвище претендента на депутатський мандат. Найсприятливіші умови, створені для анонсу цієї особи, свідчили про підтримку його владою. Величезні біг-борди доводили: кампанія поставлена на широку ногу – концертів, феєрверків, подарунків буде чимало. Стало очевидним, що відпрацьовується технологія легітимації перемоги. А працювати було над чим.

16-20 квітня 2003 року громадською організацією “Українське демократичне коло” на замовлення Інституту політики у 206 округу було проведено соціологічне опитування, участь у якому за місцем проживання взяло 590 виборців віком від 18 років. Першим питання звучало наступним чином: “Хто з цих людей вам відомий?”. У список були внесені перші особи – керівники області та міста – і можливі кандидати у депутати Верховної Ради. Найвідомішою виявилася Н. Вітренко (81%), останнє місце серед 16 включених до списку осіб посів О. Ярославський (4%). Довіра до Н. Вітренко була зафіксована у 8% опитаних, до Ярославського – у 1%. На момент опитування за Наталію Вітренко виявили готовність віддати голоси 12% з тих, хто збирався прийти на виборчі дільниці, за Олександра Ярославського – 1%. Ще раз нагадаємо, що на момент опитування до дня виборів залишалося 45-50 днів.

Кампанія О. Ярославського почалася з фальш-старту. Він ще не був зареєстрований кандидатом у депутати, отже міг “вільно” від свого імені та від імені очолюваного ним банку сповістити чернігівцям радісну новину про відродження раніше могутнього, а в останні роки агонізуючого виробництва. Зауважимо, дух закону було порушено, але опоненти не знайшли формальних можливостей зупинити ранній старт О. Ярославського і він продовжував свій спринтерський виборчий забіг. Реакція на перші повідомлення була різною: роздратування (чому йому можна те, що не можна іншим); недовіра (стільки років виробництво вгасало, а перед виборами відновлено), просто сприйняття інформації (виявляється, що є такий Ярославський), певне задоволення і сподівання (а може й справді це зрушення на краще). Останні реакції переважали. Таким чином, можемо констатувати ефективність першої акції.

Політтехнологи Олександра Ярославського використали й ексклюзивні технології. З початком виборчих змагань в Чернігові з’явився благодійний фонд народного депутата Олексія Ярославського (брата претендента), від імені якого Чернігів вітали з травневими святами, запевняли, що старе буде відроджене, а нове – побудоване; організовували концерти заїжджих російських знаменитостей, здійснювали безкоштовний проїзд у тролейбусах (один раз – 9 травня) – натомість тролейбуси возили реквізити фонду Олексія Ярославського протягом всієї виборчої кампанії. Ефективність такої ерзац-політичної роботи стала очевидною після проведення ще одного соціологічного опитування 15-18 травня (через місяць після попереднього). Електоральний рейтинг О. Ярославського становив уже 15%.

Вище описано лише один із векторів виборчих технологій команди О. Ярославського. До речі, стрімке набирання голосів мало свій пік наприкінці травня, а потім зазнало спаду. Коли з 28 травня на славнозвісних біг-бордах була змінена картинка і чернігівці дізналися, що “Чернігів – за О. Ярославського” – така категоричність викликала певний внутрішній протест, який посилювався ще й від суворого погляду “портретного” Олександра Ярославського. Зауважимо, це була громадська кампанія непублічного політика.

У цій ситуації мали спрацювати інші вектори спрямування технологій.

Показовим виявився список зареєстрованих кандидатів в депутати: три Вітренко, два Іванови, чотири Приходьки, два Ярославських. Щоправда, Ярославський Юрій Миколайович, директор приватної фірми “Фалкон” (м. Полтава) зняв свою кандидатуру відразу після проголошення початку агітаційної кампанії, щоб не збивати з пантелику виборців. А ось Іванов Сергій Віталійович, начальник відділення фірми ЗАТ “Київстар-GSM” (м. Суми), свою функцію виконав, відібравши у Дмитра Іванова, кандидата від опозиції, 1169 голосів (притому, що різниця між першим місцем Олександра Ярославського та другим Дмитра Іванова склала 2239 голосів).

А приклад з клонуванням прізвища Вітренко може увійти до підручників з “чорного” піару. Одну з Вітренко, 68-річну пенсіонерку, було знайдено у Полтаві, другу, пенсіонерку 66 років, – у Запоріжжі.

Громадська діяльність полтавської Вітренко, в минулому вчительки початкових класів, мови та літератури восьмирічної та середньої шкіл, обмежилася членством у міськкомі восьмирічної школи. Претендентка із Запоріжжя, в минулому кондуктор та водій трамваю, в автобіографічних даних написала: “Громадську роботу не виконувала (в тому числі на виборних посадах)”. Але ось тепер згадані претендентки на депутатський мандат у своїх передвиборчих програмах, розповсюджених двотисячними тиражами, обіцяли і обіцяли... (від активної участі у формуванні Кабінету Міністрів до участі у відкритті молодіжних клубів).

Не випадково саме до Володимира Приходька було приєднано ще три власника подібного прізвища. Справа в тому, що в березні 2002 року Володимир Приходько вже балотувався по цьому округу в народні депутати, посів друге місце, маючи на своєму боці 14980 голосів прихильників. І це, безумовно, насторожило опонентів, примусило вжити заходів до розпорошення “приходьківських” голосів. Але В. Приходько після погодження дій “Нашої України” з СПУ зняв свою кандидатуру з балотування. Показовим є те, що зразу ж після цього всі три (!) інші кандидати-Приходьки відмовилися брати подальшу участь у виборах.

Не будемо детально зупинятися на використанні неврахованого фінансового та недозволеного адміністративного ресурсів.

Зупинимося лише на деяких “ноу-хау”, що можуть створити тенденцію і відкрити нові можливості для впливу на голосування з метою програмування бажаного результату:

– робота агітаторів “від дверей до дверей”. Агітатори не тільки казали добрі слова про свого кандидата, але й намагалися отримати паспортні дані від людини, що проживає за певною адресою. При цьому район впливу агітаторів чітко відповідав виборчим дільницям. І будь-які спроби надати дані про людей зі сторони не сприймалися комп’ютером (очевидно, була закладена база даних на виборців по відповідних дільницях;

– на тлі копіткої роботи зі списками виборців, що проводилася штабом кандидата в народні депутата, виглядала дуже дивною безвідповідальність, з якою складалися списки виборців уповноваженими на це виконавчими комітетами відповідних рад. Деякі з виборців дізнавалися, що в їх помешканнях проживає ще хтось, крім них самих, інші ж, навпаки, не знаходили себе за своєю адресою. І, мабуть, не багатьох надихнув приклад голови обласної ради Василя Ковальова, який, не знайшовши свого прізвища у списках для голосування, відстоював своє право на волевиявлення через суд. Можна лише здогадуватися, скільки “мертвих душ” було залучено на користь одного кандидата, і скільки живих прихильників не дорахувалися інші.

– технологія формування страху. Деякі керівники певних структур вирішили боротися з абсентеїзмом. Спочатку провели агітаційну роботу за певного кандидата, а потім попередили, що будуть вимагати звіт про те, на якій дільниці голосували підлеглі співробітники. Вимагали і отримували таку інформацію. Таким чином, кожна людина, яка звітувала про те, де вона голосувала, відчувала себе залежною у виборі, мала сумніви у таємності голосування і вмикала свій самоцензор на “потрібне волевиявлення”. На цьому тлі чорний піар і навіть так звана “карусель” здаються дитячою забавкою.

Чернігівський полігон довів, що мало сказати “не бійтеся”, треба переконати мати мужність і розум не боятися. Доречно налагодити проведення елементарного лікбезу щодо процедури голосування, щоб виборці були впевнені в тому, що голосування дійсно є таємним, і мали змогу висловити свою власну, а не зомбовану волю.

 

Опозиція

“Победит без лишних слов кандидат ваш Иванов” – запевняла Вєрка Сердючка, посміхаючись чернігівцям з великих і маленьких календарів. Можливо, якби від самого початку на виборчому кандидатському шляху Дмитра Іванова не домінувало шоу, і освячувала все це не Сердючка, а мудрий Борис Олійник, то й фінал міг би бути інший.

Дмитро Іванов, поет, редактор обласної газети “Гарт”, людина знана в Україні та на Чернігівщині. А ось у самому місті Чернігові, яке охоплює 206 виборчий округ, як засвідчили перші соціологічні виміри, мав невисокий стартовий виборчий потенціал. Разом з тим, саме Д. Іванов мав чи не найбільший політичний електоральний ресурс.

За таких обставин йому треба було винайти переконливі докази, що саме він є найбільш прийнятною фігура в якості кандидата від опозиції.

Щоправда, реалії життя не сприяють здійсненню логічних політичних схем. Місцеві комуністи повели власну гру, висунули свого кандидата – викладача профтехучилища, депутата обласної ради Раїсу Ясочко. Нагадаємо, що від переможця Д. Іванова відділяє 2391 голос, а Р. Ясочко отримала 4365 голосів. Левова частина цих виборців могла б проголосувати за Д. Іванова, бо в багатьох відношеннях його позиція асоціюється з лівоцентристською.

Симптоматичні технологічні прийоми були продемонстровані виборчою кампанією Н. Вітренко. Не зупиняємося на хрестоматійному популізмі, який Наталія Михайлівна ефективно використовувала, ходячи “від двору до двору”. Після зняття Н. Вітренко проявилася інша тенденція. Оскільки їй вдалося мобілізувати значну частину протестного електорату, то й після зняття з перегонів вона утримувала його під своїм контролем, стверджуючи, що буде обов’язково відновлена в бюлетені для голосування, тим самим не даючи можливості протестним голосам переливатися в якийсь інший опозиційний сегмент. Ця мобілізація виявилася настільки сильною, що люди, отримуючи бюлетені для голосування і бачачи біля прізвища Вітренко Н. М. штамп “вибув”, все одно ставили свою позначку навпроти її прізвища, чим сприяли великій кількості недійсних бюлетенів – 7849 (10,7%). Інші на знак протесту проти зняття Н. Вітренко взагалі ігнорували вибори (це, до речі, одне з пояснень невисокої виборчої активності в окрузі – 44,68%). Також, можемо припустити, що значна доля прихильників Н. Вітренко була серед 8201 виборця (11,19%), хто не підтримав жодного кандидата.

 

Результати голосування. Мотивації і висновки

Переможець виборів – Олександр Ярославський – виступив у ролі рятівника промислового підприємства “Хімволокно”, 4 тис. робітників якого (плюс члени їх сімей) не могли залишитися невдячними “благодійнику”, що почав виплачувати колишнім безробітнім зарплату. Пропаганда і самопропаганда цього факту, безумовно, грала на користь майбутнього переможця. Цей феномен можна було б розцінювати як позитивний фактор, адже це – конкретна робота на користь людей. Але доречніше розглядати його з іншої точки зору: людина доведена до такого стану, що стає байдужою до політичної, ідеологічної сутності виборчого процесу, і, навіть, до моральної, бо вона вимушена голосувати за сьогоденний кусень хліба. Висловлюючи цю думку, ми аж ніяк не хочемо кинути хоча б найменший докір виборцю. Не він винен. Він поставлений у такі умови. Перефразуючи відомий вислів, що стосується давнього полководця, і застосовуючи його до переможця виборів по 206 округу, ми могли б сказати: “Прийшов, побачив і… купив”. І це чи не найголовніший підсумок виборів.

Проміжні вибори по 206 округу висвітили й багато інших моментів. Деякі з них ми схильні віднести до позитивних. Перш за все, відзначимо, що електорат не кинувся одностайно в обійми “благодійника”. Значна його частина проявила політичну волю і проголосувала за єдиного кандидата від опозиції – Дмитра Іванова, редактора обласної молодіжної газети “Гарт”. Він здобув 17455 (23,82%) голосів виборців і посів друге місце. Але в даному випадку привертає увагу те, що опозиція не змогла діяти системно, – до спільної виборчої діяльності СПУ, “Нашої України” та БЮТ не приєдналися комуністи. Останні на виборах йшли одноособово і... програли.

 

Результати голосування на проміжних виборах
в одномандатному виборчому окрузі №206, м. Чернігів
(8 червня 2003 року)

 

Загальна кількість виборчих дільниць	75
Кількість виборців, які отримали виборчі бюлетені	73329 (44,68%)
Кількість виборців, які взяли участь у голосуванні	73276 (44,65%)
Кількість виборчих бюлетенів, визнаних недійсними	7849 (10,71%)
Кількість голосів виборців, які не підтримали жодного кандидата	8201 (11,19%)

 

№ п/п	Прізвище, ім’я та по батькові кандидата	Кількість голосів «ЗА»	% голосів «ЗА»
1.	Ярославський Олександр Владиленович	19846	27,08
2.	Іванов Дмитро Йосипович	17455	23,82
3.	Кужель Олександра Володимирівна	10280	14,02
4.	Ясочко Раїса Костянтинівна	4365	5,95
5.	Пухкал Олександр Григорович	1881	2,56
6.	Іванов Сергій Віталійович[1]	1169	1,59

 

Газета “Гарт”, підводячи підсумки виборів по-чернігівськи, констатувала: формально перемогла влада, віртуально – опозиція. Кожен за своїми критеріями оцінює перемогу і поразку. Але головне значення цих проміжних виборів у тому, що вони дали новий унікальний матеріал для аналізу тим, хто має здатність, бажання і волю виправляти свої політичні помилки.

 

[1] Решта учасників виборчих перегонів отримала менше 1% голосів.