1. Бельгія – 24

2. Чехія – 24

3. Данія – 14

4. Німеччина – 99

5. Естонія – 6

6. Греція – 24

7. Іспанія – 54

8. Франція – 78

9. Ірландія – 13

10. Італія – 78

11. Кіпр – 6

12. Латвія – 9

13. Литва – 13

14. Люксембург – 6

15. Угорщина – 24

16. Мальта – 5

17. Нідерланди – 27

18. Австрія – 18

19. Польща – 54

20. Португалія – 24

21. Словенія – 7

22. Словаччина – 14

23. Фінляндія – 14

24. Швеція – 19

25. Велика Британія – 78

Якщо у 2007 році до ЄС буде запрошено Румунію та/ або Болгарію, то їхнє представництво у Європейському Парламенті буде розраховано у відповідності до цифр 33 і 17 відповідно.

– Європейська Рада визначає генеральні політичні лінії і пріоритети ЄС (ст. І-20). Європейська Рада складається з глав держав або урядів держав-членів, разом із Президентом та Президентом Європейської Комісії, у її роботі також бере участь Міністр іноземних справ. Президент Європейської Ради та Президент Європейської Комісії не мають права голосу на засіданнях. Європейська Рада засідає що три місяці, Президент може скликати її й частіше в разі потреби. В разі потреби також може бути ухвалено рішення, щоб у Європейській Раді брали участь міністри національних урядів. Рішення Європейської Ради ухвалюється консенсусом, крім випадків, передбачених конституцією. Європейська Рада обирає кваліфікованою більшістю Президента на термін два з половиною роки, також може й достроково припиняти його повноваження у разі порушень. Президент Європейської Ради має виконувати свої функції, зокрема забезпечувати потрібну підготовку тяглість роботи з Президентом Європейської Комісії та консенсус у межах Європейської Ради, представляти звіт Європейському Парламентові після кожного засідання Європейської Ради.

– Рада Міністрів разом із Європейським Парламентом, впроваджує законодавство, здійснює бюджетні функції та політичні і координуючі функції. Рада міністрів складається з представників країн-членів. За виключенням випадків, передбачених Конституцією, рішення Ради Міністрів приймається кваліфікованою більшістю.

Відповідно до протоколу до Конституції, після вступу до ЄС у травні наступного року 10 нових членів, кількість голосів кожної країни в Раді Міністрів розподілиться наступним чином:

Пропозиції від Європейської Комісії мають ухвалюватися щонайменше 232 голосами “за” від більшості країн ЄС. В іншому випадку пропозиції мають ухвалюватися щонайменше 232 голосами “за” від щонайменше двох третин країн ЄС.

Також у випадках, коли Європейська Рада або Рада Міністрів мають, згідно з Конституцією, ухвалювати рішення кваліфікованою більшістю, це означає, це означає, що ця більшість має складатися з більшості країн-членів, які представляють щонайменше три п‘ятих від населення ЄС (ст. І-24).

У межах Європейської Ради діють Законодавча і Загальна Ради, які забезпечують роботу Ради, так само як Рада Закордонних Справ.

Рада Закордонних Справ очолюється Міністром закордонних справ ЄС, інші ради в межах Європейської Ради очолюються за принципом ротації представниками держав-членів ЄС та представництва різних регіонів Європи. Термін повноважень між ротаціями – не менше року.

Європейська Рада може ініціювати законодавчі зміни, але повинна бути одностайна у своєму рішенні і попередньо консультуватися з національними парламентами та Європейським Парламентом.

– Європейська Комісія здійснює виконавчу владу, доводячи ініціативи до завершення. Вона реалізує бюджет та програми, представляє зовнішнє представництво ЄС за винятком спільної закордонної політики та політики у сфері безпеки. Європейська комісія складається з Президента Комісії, Міністра закордонних справ/ Віце-президента та тринадцяти Європейських комісарів. Європейські комісари обираються за принципом рівного представництва країн-членів ЄС. Однак Європейська Комісія є повністю незалежним органом від національних урядів, які не мають права давати їй або її членам жодних вказівок чи рекомендацій.

Президент Комісії має право призначати комісарів без права голосу. Це зроблено через те, що комісарів лише 13, тоді як держав-членів ЄС незабаром має бути вже 25. Президент Комісії обирається Європейським Парламентом за поданням кваліфікованої більшості Європейської Ради.

Комісари обираються наступним чином: кожна держава пропонує трьох осіб (з тим, щоб були представлені обидві статі). Президент Комісії обирає одну з них, і пропонує на затвердження Європейському Парламентові. Термін роботи Європейської Комісії – 5 років. Європейські Комісари мають подавати у відставку на вимогу Президента Європейської Комісії.

Міністр закордонних справ ЄС призначається Європейською радою кваліфікованою більшістю за погодженням з Президентом Європейської Комісії. Міністр закордонних справ є одним із Віце-президентів Європейської Комісії.

– Судову владу здійснює Суд юстиції, який включає Європейський суд юстиції, Верховний суд і спеціалізовані суди.

– Європейський центральний банк разом з національними центральними банками держав, які використовують євро, здійснює монетарну політику Європейського союзу.

– Також у межах ЄС діє низка дорадчих органів, таких, як Комітет Регіонів, Соціально-Економічний Комітет тощо, які представляють або місцеву владу країн членів, або роботодавців та профспілок у країнах-членах тощо.

– Здійснення політики у сфері безпеки затверджується на одностайному голосуванні Ради Міністрів.

– Там, де Конституція вимагає одностайного голосування Ради Міністрів, Європейська Рада може ухвалювати за власною ініціативою правило, яке дозволяє Раді Міністрів діяти у даній сфері на основі кваліфікованої більшості.

– Законодавство ЄС ухвалюється спільно Радою Міністрів та Європейським Парламентом за пропозиціями від Європейської комісії, або за спеціальними процедурами.

– ЄС та його члени мають діяти солідарно в разі терористичної атаки на члена ЄС чи в разі природної чи іншої катастрофи (ст. І-42). Те, що в цьому положенні відсутня згадка щодо зовнішньої загрози, характеризує той факт, що ЄС дуже слабкий в сенсі питань безпеки, і союз з НАТО є на сьогодні для держав-членів ЄС більш реальною можливістю гарантувати свої інтереси у сфері безпеки.

– Держава має право припиняти своє членство в ЄС, а також ЄС має право виключати державу зі свого складу.

– У тексті Конституції є ст. І-56, яка стосується відносин ЄС з найближчим оточенням. Згідно з цією статтею, ЄС може розвивати спеціальні відносини з країнами-сусідами, засновані на спеціальних угодах. Ця стаття, так само як і стаття про набуття членства в ЄС, так само може стосуватися сьогоднішньої України.

У Конституції ЄС з’явилася низка нововведень, зокрема принцип так званої “кваліфікованої більшості”. Багато європейських країн вимагали включення в проект Конституції положення щодо голосування на основі принципу так званої “кваліфікованої більшості”. Вони стверджували, який зміст засновувати посаду міністра закордонних справ ЄС, якщо всього одна країна, навіть найменша, зможе заблокувати своїм вето спільне рішення?

Ці країни побоювалися, що якщо для прийняття того чи іншого рішення буде потрібна абсолютна одностайність, то голосування буде безрезультатним, а важливі рішення так і не будуть прийняті.

Конституція ухвалювалася досить важко. Великобританія не згоджувалася з низкою положень. Саме на вимогу Великої Британії з першої статті Конституції, що містить визначення Союзу, зникло слово “федеративний”. Лондон довгий час виступав проти ідеї єдиної європейської зовнішньої й оборонної політики. По-друге, британці наполягали на збереженні права вето при визначенні, скажімо, податкової й економічної політики. Незважаючи на твердження Жискара д’Естена про те, що він ніби-то поступився на британські вимоги про обмеження повноважень центральних органів союзу, у самому британському уряді лунають голоси тих, хто вважає ці поступки косметичними і що Лондон буде змушений поступитися значною часткою своїх суверенних повноважень Брюсселю. Багато членів парламенту від правлячої лейбористської партії підтримають вимоги консерваторів про проведення окремого референдуму з питання прийняття європейської конституції.

Невеликі держави-члени ЄС виступали проти запровадження інституту президента Євросоюзу, тому що це, на їхню думку, остаточно закріпить провідні позиції саме великих держав у складі ЄС. Малі країни побоювалися, що президент не стане до них прислухатися.

Малі держави також вимагали, щоб кожна країна неодмінно мала хоча б одного представника в Європейській Комісії, що зробило б її непомірно громіздкою і фактично непрацездатною. Це вилилося у запровадження статусу комісарів Європейської Комісії без права голосу, що викликано насамперед не організаційними, а політичними потребами.

Одне з найбільш спірних питань, що стосується майбутнього ЄС – спільна оборонна політика. Вісь “Берлін-Париж”, підтримувана Бельгією і Люксембургом, прагне створити європейські сили швидкого розгортання і взагалі по можливості зробити Європу самодостатньою у військовому відношенні. Німеччина і деякі інші країни хочуть, щоб ЄС володів набагато більш вагомими наднаціональними повноваженнями, включаючи і винесення рішення про загальну зовнішню політику. Уряд Греції заявляв, що новий документ зробить Європу рівноправним партнером США на світовій арені.

Інший табір, у якому Британія, Іспанія та держави Східної Європи, а також деякі маленькі і традиційно пацифістські країни, що взагалі не бажають додавати скільки-небудь значних зусиль у військовій сфері, виступає за подальше зміцнення НАТО і трансатлантичного партнерства. Зокрема, Данія серед тих країн, що хочуть обмежити владу ЄС і заблокувати ініціативи, спрямовані на те, щоб політика Євросоюзу у сфері оборони була незалежна від НАТО.

Затверджений проект Конституції розчарував тих, хто хотів перетворити ЄС у дієздатний глобальний політичний альянс. Фактично забуто ідею перейменування Євросоюзу в “Єдину Європу” чи “Сполучені Штати Європи”. Окремі держави будуть як і раніше цілком суверенні в сфері зовнішньої політики. Таким чином, не відбулося створення справді єдиної і дієздатної Європи як єдиного цілого.

Таким чином, на шляху до створення єдиної Європи, який з перервами триває понад 50 років, якщо рахувати Європейські співтовариства, і 2000 років, якщо рахувати від Римської імперії, не зроблено прориву в зв’язку з ухваленням Конституції ЄС. Однак, навряд чи європейські уряди ставили завдання такого прориву.

Європа зближується поступово, в умовах підвищення конкурентноздатності виробництва у зв’язку із розширенням єдиного ринку, та в “тепличних” геополітичних умовах, забезпечених блоком НАТО.

Серед критиків Конституції були й східноєвропейські країни, які ще не є членами ЄС. Представники деяких з цих держав, зокрема, Польщі незадоволені тим, що розроблювачі нової європейської конституції не включили в текст цього документа жодного релігійного контексту.

У тексті документа, наполягають вони, є положення про необхідність поваги національної ідентичності інших народів і захисту прав людини, зобов’язань підтримувати справедливість, берегти природу тощо. Але в жодній із глав немає посилань на релігійні і, зокрема, християнські ідеали. На згадуванні релігії і Бога в конституції ЄС наполягали не тільки католики, але і представники іудейських, мусульманських і протестантських конфесій.

Ці та інші зміни до щойно затвердженого проекту Конституції ЄС дебатуватимуться протягом найближчого року, аж до остаточного її затвердження. Також очевидно, що окрім внутрішньоєвропейських причин геополітичні обставини будуть визначати прискорення чи гальмування ухвалення Європейської Конституції.

 

Етапи створення Європейського союзу (Історична довідка)

Створення Європейського Союзу та європейська інтеграція беруть свій початок з повоєнного періоду, коли було розпочато підписання основних договорів, які складають правову базу Європейських Співтовариств.

Перший етап – це розробка і введення в дію 1 січня 1952 року Договору про створення Європейського Об’єднання Вугілля та Сталі (ЄОВС), або Паризького Договору, який став початком формування Європейського права, заклав основи інтеграції. До об’єднання увійшли 6 держав – Франція, Італія, країни Бенілюксу та ФРН. Основним завданням Договору було сприяти економічному розвитку, росту зайнятості та підвищенню життєвого рівня шляхом створення спільного ринку в галузі вугледобувної та сталеливарної промисловості. В умови входило встановлення максимально низьких цін, покращання умов праці, сприяння росту міжнародної торгівлі. ЕЄВС – перше Співтовариство, яке мало наднаціональний характер в межах цілей, передбачених в Договорі, яке, проте, стало моделлю для подальшого розвитку Співтовариств.

Другий етап – створення двох інших Співтовариств: 1957 рік – підписання Договору про Створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Договору про створення Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євроатом). Вступ в силу 1 січня 1958 року цих договорів заклав підстави для подальших інтеграційних процесів в Європі: Договір про ЄЕС сформулював основні умови та порядок функціонування інтеграційного об’єднання, закріпив положення щодо створення “спільного ринку”, основні принципи європейського права. В цей період починає формуватися система вторинного законодавства ЄС, нормативні акти, які забезпечують створення та порядок функціонування інститутів Європейських Співтовариств.

ЄЕС має особливе значення для формування Європейського права, детально і ретельно регулює завдання та цілі Співтовариства. На підставі укладення спеціальних угод формуються інститути, які охоплюють всі три Співтовариства, створюються єдина Парламентська Асамблея та Суд Європейських співтовариств.

Договір підтверджує, окрім цього, що кожна з Співдружностей є самостійною юридичною особою. Відповідно до рішень суду, поступово формується правовий статус Співдружностей, правова система та принципи взаємодії держав-членів з Співдружностями.

З 1972 по 1986 роки до ЄС приєднуються Англія, Ірландія, Данія, в 1979 – Греція, в 1986 – Іспанія і Португалія. Вступ цих країн до ЄС – свідчення успішності проведення політики Європейської Інтеграції, об’єднання зусиль, розвитку багатовекторного економічного, культурного, соціального співробітництва. За цей час стало зрозумілим, що необхідне прийняття більш глобального нового установчого акту, який би зафіксував нову інституційну та політичну систему.

Як наслідок цих процесів виявляється необхідність в прийнятті Єдиного Європейського акта (ЄЄА), який вступив в силу в 1987 році. ЕЄА розширює компетенцію Європейських Співтовариств, змінює інституційну структуру органів управління, створює засади розвитку спільної зовнішньої політики і безпеки. Фактично, згодом, саме ЄЄА заклав правову основу для виходу на вищий рівень співробітництва – організації Європейського Союзу. ЄЄА започаткував перехід від спільного до єдиного внутрішнього ринку, що пізніше призведе до створення Економічного та Валютного Союзів.

ЕЄС багато уваги приділяє культурному та науковому співробітництву, єдиній соціальній політиці, вільному руху капіталів, товарів, послуг та робочої сили, єдиній екологічній політиці.

ЕЄС підтвердив статус Комісії та Ради Європейських Співтовариств, створив інші постійно діючі інститути.

Договір про Європейський Союз – наступний етап інтеграції. За місцем підписання (м. Маастрихт, лютий 1992 року) він отримав назву Маастрихтський Договір (введений в дію в листопаді 1993 року). Союз створюється на базі існуючих Співтовариств, має політичні цілі та визначені форми співпраці в галузях політики та безпеки, юстиції та внутрішніх справ.

Договір визначає перш за все, склад та структуру ЄС, його цілі та принципи. Завдання Союзу – збереження досягнень Співтовариств, подальше просування до більш тісного співробітництва, захист прав та свобод людини.

Маастрихтський договір відомий нововведенням побудови Європейського Союзу на так званих трьох стовпах:

1. Три існуючих Співтовариства.

2. Спільна зовнішня політика та політика безпеки.

3. Співробітництво в кримінально-правовій сфері поліції та органів суду.

Революційність договору в тому, що ЄС стає вже не тільки економічним та фінансовим союзом, а політичним життєздатним наднаціональним утворенням.

Недостатня врегульованість деяких питань взаємодії ЕС з державами-членами, необхідність більш чіткого формулювання положень договору призводять до проведення Міжурядової Конференції, яка готує новий установчий документ для Європейського Союзу. Ним стає підписаний 2 жовтня 1997 року Амстердамський договір, який структурно і концептуально реформує інститути Союзу в зв’язку з запланованим розширенням його складу, об’єднує в собі всі консолідовані договори Співтовариств, закріплює демократичні положення і робить акцент на захисті прав людини.

21 червня 2003 року на самміті в Греції затверджено проект Конституції ЄС.

Раніше термін «Конституція ЄС» включав у себе договори про Європейське Співтовариство по Вугіллю та Сталі, Європейське Економічне Співтовариство, Євроатом, Єдиний Європейський Акт, Шенгенські Угоди, Угоди про Приєднання: Данія, Ірландія, Великобританія; Греція; Іспанія і Португалія; Австрія, Фінляндія і Швеція; Маастрихтський Договір 1992 року, Амстердамський Договір 1997 року, який об’єднує в собі усі договори Співтовариства в консолідованому вигляді, а також договір 2000 року, підписаний в Ніцці державами ЄС.