УРЯД АНАТОЛІЯ КІНАХА:
деякі аспекти зовнішньої політики

29 травня 2001 року указом Президента України було звільнено з посади глави українського Уряду Віктора Ющенка у зв’язку з відставкою Кабінету Міністрів України і призначено на цю посаду президента Українського союзу промисловців і підприємців, голову Партії промисловців і підприємців України Анатолія Кінаха. Також звільнено з посади Міністра закордонних справ України і перепризначено на цю посаду Анатолія Зленка.

В оцінках новопризначеного глави одинадцятого за рахунком Уряду незалежної України оглядачі зарубіжних мас-медіа в цілому сходяться на тому, що Анатолій Кінах – компромісна фігура, “яка не дихатиме в потилицю чинному Президенту держави”, продовжуватиме політику реформаторського, “прозахідного” Уряду В. Ющенка (в контексті того, що не будуть скасовані ті реформаторські кроки, які зробив попередній Уряд). При цьому вони наголошують на тому, що А. Кінах “розуміється на економіці”, представляє інтереси значної частини великих промислових підприємств, належить до найближчих соратників нині діючого Президента України, який колись також очолював УСПП. Відтак, вони роблять висновок, що “навряд чи від нового Прем’єра слід очікувати якихось енергійних і самостійних кроків” – “це буде Прем’єр-міністр, підпорядкований Президенту держави”.

Водночас, керуючись міркуваннями прагматизму, економічної ефективності, пріоритетності національних інтересів, А. Кінах заявив, що новий Уряд планує розробити цілісну концепцію зовнішньоекономічної діяльності Уряду, зорієнтовану на довготривалу перспективу, “а не тільки на поточні, сьогоденні потреби”.

Незмінними, безперечно, залишаться такі стрижневі напрямки української зовнішньої політики (зовнішньополітичні пріоритети) як курс України на європейську інтеграцію, подальший розвиток відносин стратегічного партнерства з Російською Федерацією і Сполученими Штатами Америки. Виходячи з того, що геополітично Україна розташована на межі двох інтеграційних зон – європейської та євразійської, А. Кінах у виступі на засіданні Верховної Ради України 29 травня 2001 року заявив, що для нас вкрай важливо активізувати співробітництво з державами по обидва боки цієї межі. Інакше кажучи, Україна й надалі буде продовжувати дотримуватися курсу на адаптацію своєї зовнішньої політики до реальних потреб країни, використовувати інститут стратегічного партнерства для реалізації її зовнішньополітичних перспектив. А ось чи слід очікувати на цій ділянці за час прем’єрства А. Кінаха значного просування уперед, особливо з огляду на реалії сьогодення та проведення у березні 2002 року парламентських виборів, – покаже час.

Особисто А. Кінах, про що свідчать його офіційні заяви, інтерв’ю засобам масової інформації, обстоює позицію, що “необхідно припинити дискусію навколо питання, якої зовнішньої політики має дотримуватись Уряд, Україна в цілому – прозахідної, проамериканської чи проросійської”; “в українського Уряду може бути лише одна політика – проукраїнська” (така позиція А. Кінаха цілком співпадає з оприлюдненою з цього приводу позицією глави РНБОУ Є. Марчука). Примітно, що 15 червня 2001 року на своїй першій офіційній прес-конференції А. Кінах, вже у ранзі Прем’єр-міністра України, заявив журналістам, що він є патріотом-прагматиком і тому спокійно ставиться до того, що його, на відміну від В. Ющенка, називають “проросійським”. Також ним було заявлено, що “наша країна об’єктивно задіяна у процеси глобалізації, що розгортаються у світі. Програвати тут ніяк не можна, бо програш буде стратегічним. До цього зобов’язують масштаби, глибина і потужність інтеграційних процесів, які розгортаються біля наших кордонів”.

Серед заявлених А. Кінахом пріоритетів зовнішньої політики українського Уряду та перших його кроків (ініціатив) у зовнішній політиці виокремлено такі:

 

– Забезпечення європейського інтеграційного вектору зовнішньої політики України; інтеграція економіки України до європейської та світової економічної системи.

Про помітне посилення останнім часом уваги керівництва України до європейського (євроатлантичного) вектору української зовнішньої політики свідчить ініціатива України щодо подальшої інституціалізації ЄС шляхом прийняття Конституції ЄС, закріплення в ній “принципу відкритості ЄС для усіх держав континенту, котрі прагнуть увійти до його складу”.

Спільна зацікавленість у зміцненні “стратегічного партнерства між Україною і ЄС” була відмічена А. Кінахом 20 червня 2001 року на прес-конференції за результатами його зустрічі з главою шведського уряду Й. Перссоном. Було заявлено, що український Уряд розглядає демократичні і ринкові реформи, а також інтеграцію в європейську економічну і політичну систему як єдиний процес і єдину мету. Підтвердженням курсу України на європейську інтеграцію є наступний вислів А. Кінаха на цій прес-конференції: “Уряд налаштований продовжувати і закріплювати ті результати, котрі вже досягнуті Україною на шляху інтеграції в європейську і світову систему. Україна сьогодні має унікальний шанс радикально прискорити економічні реформи”.

Підтвердженням європейського вибору України є забезпечення нею належних умов, запобігання виникненню конфліктних ситуацій під час візиту глави Ватикану до України у червні 2001 року. Водночас, цей візит засвідчив зацікавленість Європи у тому, аби зусилля України, спрямовані на інтеграцію в європейське співтовариство, мали конкретні результати.

Варто зазначити, що для використання сьогодні Україною інституту стратегічного партнерства із США, її інтеграції до Євросоюзу існують ряд сприятливих тенденцій.

Передусім, нинішнє (так само як і попереднє) керівництво США чітко дотримується позиції на підтримку незалежної, демократичної та орієнтованої на ринкові відносини України, її інтеграції в євроатлантичне співтовариство за умов здійснення нею активних і дієвих кроків з реформування економіки та політичної системи. При цьому Україна розглядається як “надзвичайно важлива країна” з точки зору “її незалежності та перспектив розвитку”. Перебіг подій впродовж останніх місяців засвідчує, що США очікують сьогодні від України прояву політичної волі, більшої ініціативи та наполегливості у проведенні радикальних реформ, зміцненні “влади закону” за власної ініціативи. В цілому основні сучасні вимоги офіційного Вашингтону до української влади зводяться до того, щоб українська сторона дотримувалася у своїй діяльності демократичних норм і орієнтувалася на здійснення радикальних економічних реформ.

Зацікавленість США у євро-інтеграційному курсі України підтвердив виступ Дж. Буша у Варшавському університеті під час його червневого турне по Європі. Було заявлено, що “Європа, яку будуємо, повинна включати Україну, націю, що бореться із травмою перехідного періоду”; “ми повинні протягнути руку Україні, що Польща вже рішуче здійснила”, Польща є мостом між НАТО та Україною та відіграє для неї важливу роль. Україні був присвячений окремий абзац в спільній заяві Дж. Буша і О. Кваснєвського. Обидві сторони зобов’язалися сприяти інтеграції України в західні інституції, а також закликали українських лідерів до консенсусу задля проведення необхідних реформ, побудови вільної ринкової економіки та громадянського суспільства, забезпечення свободи і демократії.

Іншим сприятливим фактором для реалізації Україною європейського курсу зовнішньої політики, інтеграції до Євросоюзу, в цілому – до підвищення її зовнішньополітичної активності в Європі є неупереджене ставлення, посилення досить відчутного прагматичного інтересу до України з боку європейського співтовариства. Цю тенденцію засвідчили такі події:

– Поява 22 травня 2001 року в “International Herald Tribune” статті “Прогрес України повинен стати пріоритетом для усієї Європи”, авторами якої є лідери ЄС Г. Перссон і Р. Проді). Практичне значення, безумовно, матиме проголошений у цій статті намір ЄС розглядати, як одну з умов вступу до ЄС держав-кандидатів, розширення їх співробітництва з Україною.

– Позитивна оцінка міністрами іноземних справ країн-членів Центральноєвропейської Ініціативи (ЦЄІ), яка була оприлюднена на спільній робочій зустрічі в Мілані 23 червня
2001 року, рішення червневого саміту “США – ЄС”, який відбувся 14 червня 2001 року в Гетеборзі (Швеція), щодо залучення України до більш інтенсивного співробітництва (прийняття рішення запросити Україну до більш тісної співпраці з ЄС на політичному рівні, зокрема, в рамках роботи Європейської конференції), реалізації програм і проектів в рамках ЦЄІ, пов’язаних з розвитком транспортної інфраструктури, малого і середнього підприємництва, прикордонного і міжрегіонального співробітництва, посиленням співпраці в сфері культури, технологій, боротьби з організованою злочинністю, молодіжної політики, захисту національних меншин).

На зустрічі А. Кінаха з послом Великої Британії в Україні Р. Смітом 21 червня 2001 року, останнім було заявлено, що глава британського уряду Т. Блер висловлює “величезну зацікавленість” у розвитку українсько-британського співробітництва. Повідомивши про цей факт на зустрічі з активом промисловців і підприємців в Луганську 22 червня 2001 року, А. Кінах заявив, що проведення зустрічей і переговорів українського керівництва з керівництвом західних країн, зокрема, з прем’єр-міністром Швеції Й. Перссоном, свідчить про наявність розуміння у світі того, що Україна здатна на демократичних засадах вирішувати існуючі проблеми і просуватися вперед. Таке розуміння, відмітив А. Кінах, а також відповідні дії української влади останнім часом привели до того, що на даний час “вишикувалася черга” з керівників західних країн, котрі бажають відвідати Україну і зустрітися з її керівництвом.

 

– Розвиток відносин стратегічного партнерства з США та поглиблення спеціального партнерства з НАТО.

Продовжує мати місце тенденція до активізації українсько-американського співробітництва у військовій сфері, що засвідчує підписання протоколу про співробітництво міністерств оборони США і України під час червневого візиту Р. Рамсфельда в Україну, проведення
4-6 липня 2001 року в рамках програми “Партнерство заради миру” та за участю представників усіх 19-ти країн-членів Альянсу, членів Військового комітету НАТО, міжнародного симпозіуму “Світ у ХХІ столітті: співробітництво, партнерство, діалог”.

Безумовно, що перспективним напрямком зовнішньої політики України залишатиметься й поглиблення співробітництва з НАТО у галузі миротворчості та врегулювання кризових ситуацій. Вартий уваги той факт, що понад 90 тис. дол. США з цивільного бюджету НАТО і приблизно таку ж суму з національних бюджетів Канади, Польщі, Угорщини та ряду інших країн-членів НАТО планується виділити на реалізацію першої фази пілотного проекту “Україна–НАТО” з попередження повеней у Закарпатті.

Варто зазначити, що порівняно з іншими напрямками зовнішньої політики і політики в галузі безпеки України, відносини з НАТО на поточному етапі є найактивнішими і одними з найпродуктивніших. На користь цього висновку свідчить постійне поглиблення діалогу української сторони з офіційними структурами НАТО – як на формальному, так і на неформальному рівнях – а також велика кількість заходів військово-політичного характеру (спільні з НАТО навчання на українських полігонах і в акваторії Чорного моря), а також спільна миротворча діяльність. Розширення участі України у роботі Ради євроатлантичного партнерства НАТО та в Програмі “Партнерство заради миру”, має сприяти трансформації Альянсу до структури загальноєвропейської безпеки. Активна участь України в Програмі “Партнерство заради миру” і особливий статус відносин з НАТО надає їй можливість набути ключової ролі у сфері відносин НАТО з країнами СНД, особливо з тими, що не увійшли до Договору про колективну безпеку СНД (“Ташкентська угода”).

Показовим прикладом підвищеного інтересу США до сучасної України може слугувати оприлюднена в американських ЗМІ ініціатива конгресмена К. Велдона щодо реалізації в Україні “плану Маршалла”. На його думку, Україна заслуговує на значно більшу увагу і підтримку з боку законодавчої й виконавчої влади США. Про це конгресмен заявив на зустрічі у Конгресі США з главою Адміністрації Президента України В. Литвином у ході візиту делегації України до Вашингтону в червні 2001 року. К. Велдон заявив, що Україна важлива для США не лише як країна, яка відіграє стратегічну роль в регіоні Центрально-Східної Європи, але й тому, що дві країни мають спільні інтереси і поділяють загальні цінності. Він визнав помилкою, що протягом тривалого часу американська адміністрація не приділяла Україні належної уваги, зосередившись, в основному, на Росії як правонаступниці СРСР.

Якісною ознакою прагматизму сучасної американської зовнішньої політики США по відношенню до України є “офіційне дистанціювання” Вашингтону від внутрішньополітичних проблем України. Цю тенденцію засвідчують результати візиту до України на початку червня 2001 року міністра оборони США Р. Рамсфельда, під час якого він не вдавався до оцінки сучасного перебігу внутрішньополітичних подій в Україні, не торкнувся теми забезпечення свободи слова та прав людини в Україні, теми корупції, “обійшов” такі теми як відставка Уряду В. Ющенка, “касетного скандалу”, не проявив ніякого інтересу до ініціювання “українською опозицією” референдуму за дострокове припинення повноважень нині діючого Президента України тощо.

Аналіз офіційних та публічних заяв, коментарів офіційних представників Білого дому з приводу чергової зміни українського Уряду дає підстави стверджувати, що нова адміністрація США орієнтується на ділову і конструктивну співпрацю з Урядом А. Кінаха, на встановлення з новим Урядом України “таких же гарних стосунків, які вона мала з Кабінетом
В. Ющенка”.

 

– Розвиток рівноправних і взаємовигідних відносин з Російською Федерацією.

Враховуючи той факт, що стратегію розвитку українсько-російських відносин складає економіка, а також з огляду на результати участі української урядової делегації у червневому економічному саміті країн-членів СНД в Санкт-Петербурзі, можна виокремити такі підходи українського Уряду до “російського вектору” зовнішньої політики: відмова від романтизму в двосторонніх відносинах, активний захист національних інтересів і на цій основі поглиблення інтеграції і з Росією, і з СНД, і з Європою; прагматична позиція українського Уряду не виключає ринкової конкуренції взаємозалежних економік України і Росії; обом країнам потрібно виробити механізм превентивних заходів, щоб не загострювати цю конкуренцію і виключити антидемпінгові розслідування; український Уряд не планує розплачуватися за газові борги Росії стратегічними об’єктами українського нафтогазового комплексу; “Кабінет (А. Кінаха) буде робити все, щоб забезпечити диверсифікацію енергопостачання в Україну за рахунок будівництва нафтопроводу Одеса-Броди-Західна Європа і оптимізації поставок туркменського газу російською територією”. У Санкт-Петербурзі А. Кінах заявив, що перша гілка нафтопроводу Одеса-Броди буде готова до кінця 2001 року, а Україна має намір зменшити транзитні тарифи на російську нафту, яка йде по українському нафтопроводу “Дружба” й далі нафтопроводом “Адріа” та призначена для обслуговування потреб в сировині країн Південної Європи, якщо Росія збільшить поставки нафти на 15 млн. т на рік і призупинить будівництво нафтопроводу “Суходольна-Родіонівська”. Варто відмітити, що ця гілка нафтопроводу йде в обхід України і у випадку завершення її будівництва все це може негативним чином вплинути на існування українського нафтопроводу “Придніпровські магістральні трубопроводи”.

Варто відмітити, що у формуванні українсько-російських відносин Уряд А. Кінаха велике значення надає міжрегіональному економічному співробітництву.

 

– Розвиток взаємовигідних відносин із стратегічно важливими сусідніми державами.

У цьому плані помітними та значущими подіями для України стали проведення 3-4 червня 2001 року в Дніпропетровську четвертого українсько-польського форуму; затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 року угоди між урядами України і Білорусі про співробітництво і взаємну допомогу в митних справах (дана угода була підписана 22 вересня 2000 року в Мінську).

За результатами українсько-польського економічного форуму були прийняті, зокрема, рішення про створення Агроторгівельного дому “Україна – Польща”, відкриття малих прикордонних переходів, спільний митний контроль і охорону кордонів, співробітництво в сфері енергетики. Польська сторона висловилася за встановлення міцних контактів на рівні регіонів з урахуванням того, що вже підписаний договір про співробітництво між Нижньою Сілезією і Дніпропетровською областю. Безумовно, що результати проведення цього форуму помітно відобразяться на перспективах діяльності Уряду А. Кінаха в контексті необхідності розв’язання низки проблем у сфері середнього і малого бізнесу, пов’язаних зі створенням спільних підприємств, розвитком транспортних структур, проведення спільної стандартизації та сертифікації товарів тощо. Варто зазначити, що сьогодні між Польщею та Україною тривають переговори про можливість поставок польського устаткування для модернізації української вугільної промисловості та лізингу гірничого обладнання із закритих вугільних шахт у Польщі. Міністерство економіки Польщі бачить можливість посилення промислового співробітництва в галузі виробництва кранів та шляхопрокладних машин. Очікується також інтенсифікація співробітництва в поставках вугілля та інших сировинних матеріалів, а також напівфабрикатів для виробництва автопокришок та ліків.

Знаходженням взаємопорозуміння між обома сторонами (на час проведення четвертого українсько-польського форуму) щодо питання про побудову нового російського газопроводу через територію Польщі в обхід України можна пояснити неприйняттям Польщею остаточного рішення з цього приводу та її намір співпрацювати з Україною в питаннях транспортування газу до країн Євросоюзу.

Проведення саміту країн-членів ГУУАМ 6-7 червня 2001 року було показовим у контексті надання ідеї регіонального співробітництва країн Чорноморсько-Каспійського регіону в межах ГУУАМ більш практичної значущості. Безумовно, що реалізація цієї ідеї визначатиме один з пріоритетів зовнішньої політики Уряду А. Кінаха. Насамперед, результатом роботи саміту стало підписання країнами-членами ГУУАМ Хартії, в якій зазначається, що метою їх співробітництва є сприяння соціально-економічному розвитку країн-учасниць, зміцнення і розширення торгово-економічних зв’язків, розвиток і ефективне використання в інтересах країн-членів ГУУАМ транспортно-комунікаційної магістралі й відповідної інфраструктури, розташованої на їх території, зміцнення регіональної безпеки у всіх сферах діяльності. Водночас, на цьому саміті не було підписано угоди про зону вільної торгівлі.

 

 

 

– Поновлення співпраці з МВФ.

Новопризначений глава українського Уряду планує спрямувати іноземні інвестиції, зокрема, в “інноваційний розвиток, на структурні реформи, створення умов для малого і середнього бізнесу”. Затримка з поновленням співробітництва України з МВФ сьогодні негативно впливає на реструктуризацію боргу України перед Паризьким клубом, реалізацію нових спільних програм із Світовим банком та Експортно-імпортним банком США. Варто відмітити, що 20 червня 2001 року глава Місії МВФ Дж. Беренгаут, підсумовуючи низку зустрічей, які були проведені Місією МВФ в Україні, визнав їх “дуже діловими, прагматичними та націленими на пошук конкретних результатів”.

Про помітну увагу Уряду А. Кінаха до питання отримання іноземних інвестицій свідчить факт досягнення попередніх домовленостей щодо збільшення обсягів інвестування в економіку України з боку ЄБРР під час проведення зустрічі А. Кінаха з президентом ЄБРР
Ж. Лем’єром 19 червня 2001 року.

 

– Посилення уваги до питань диверсифікації джерел постачання енергії й стратегічної сировини, до створення і розбудови європейських і євразійських транспортних коридорів, що ведуть через Україну та інші країни Чорноморсько-Каспійського регіону, забезпечення їх надійного функціонування.

Примітно, що Уряду А. Кінаха під час його зустрічі 6 червня 2001 року з К. Паскуалем було запропоновано отримати від міжнародних компаній – експортерів нафти (від тих компаній, котрі добувають нафту в Казахстані і в Каспійському регіоні, та починають її транспортувати через Новоросійськ) довгострокові зобов’язання щодо її транспортування цим маршрутом. Ще раніше, К. Паскуаль надав Уряду В. Ющенка інформацію про перелік таких компаній, зацікавлених в українському варіанті транспортування каспійської (передусім, казахської) нафти.

Про перехід Уряду А. Кінаха до “більш глибокої роботи” з формування Євразійського нафтотранспортного коридору (що, на думку А. Кінаха, в цілому надає Європі можливість диверсифікувати постачання нафти для своїх потреб), про те, що “це питання вийшло з площини теоретичних підходів”, свідчать такі факти:

– Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 21 червня, планується створити за участю спеціалістів США робочу групу з вивчення комплексу питань, пов’язаних з організацією функціонування нафтопроводу Одеса-Броди, його фінансування, укладання контрактів на транспортування нафти, вирішенням інших організаційних питань. За результатами роботи цієї групи до 25 серпня 2001 року будуть підготовлені висновки щодо економічної ефективності функціонування нафтопроводу та нафтотерміналу “Південний” поблизу Одеси.

– Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів від 23 червня 2001 року, на базі державних акціонерних товариств “Магістральні нафтопроводи “Дружба” (м. Львів) і “Придніпровські магістральні нафтопроводи (м. Кременчук) створено ОАТ “Укртранснафта”, 100% акції якого передаються НАК “Нафтогаз України”. На думку екс-міністра палива і енергетики С. Єрмілова, регулювання тарифів “на транзит нафти в рамках єдиної української нафтотранспортної компанії є єдиною можливістю “зупинити” будівництво Росією нафтопроводу “Суходольна-Родіонівська” в обхід України. Питання об’єднання нафтопроводів і тарифів досить тісно пов’язане з питанням добудови нафтопроводу Одеса-Броди і з початком його функціонування. НАК “Нафтогаз України” планує закупати технологічну нафту для нафтопроводу Одеса–Броди за рахунок діючих нафтопроводів, кредитів комерційних банків і транспортерів нафти. Водночас і до теперішнього часу на урядовому і міжнародних рівнях не вирішено питання про закупівлю технологічної нафти, не опрацьовані контракти на її прокачування і не сформований портфель замовлень.

 

Південно-східний вектор зовнішньої політики Уряду А. Кінаха характеризує його намір ініціювати створення спільної українсько-японської міжурядової комісії з питань торговельно-економічної співпраці, про що було ним заявлено 20 червня 2001 року на зустрічі з главою комітету із просування проектів в країнах СНД японської компанії “Мітсуї” Такео
Суетомі. В ході зустрічі українська сторона підтвердила зацікавленість у реалізації окремих проектів, зокрема, стосовно участі Японії в рамках програми “Офіційна допомога розвитку” в реконструкції аеропорту “Бориспіль”, будівництві мосту через Південний Буг у Миколаєві тощо.

 

Безумовно, що одним з пріоритетів зовнішньої політики Уряду А. Кінаха є посилення внеску України у побудову системи глобальної та європейської безпеки, її ролі в сфері нерозповсюдження, контролю над озброєннями і роззброєнням; забезпечення активної участі у миротворчій діяльності під егідою ООН і ОБСЄ шляхом поширення свого представництва у миротворчих операціях. Все це має посилити увагу дипломатичного відомства України до адекватного забезпечення її представництва у підрозділах секретаріату ООН. У цьому контексті варто зазначити, що Україна є учасницею чотирьох з п’яти багатосторонніх режимів контролю за експортом озброєнь і технологій, в т.ч. Комітету Зангера, Групи ядерних постачальників, Режиму контролю за ракетними технологіями, Вассенаарської угоди, не приймає участі лише в роботі Австралійської групи.

З огляду на вищенаведені матеріали, не менш важливим завданням для України є не допустити її перетворення у певний східноєвропейський “буфер” між двома протиракетними “парасольками” та відповідними “зонами безпеки” – євро-американською та євразійською. В контексті забезпечення національних інтересів США не можна виключати, що США й надалі орієнтуватимуться на створення “Європейської України”, що протистоятиме “Євразійській Росії” – “східного форпосту євроатлантичної безпеки”, “важливого буферу проти Росії” (саме на такі наміри офіційного Вашингтону по відношенню до України вказують ряд аналітиків американських ЗМІ). В кінцевому рахунку, Україну за часів А. Кінаха очікує “політичне маневрування”, виконання своєрідної ролі “дволикого Янусу” з метою досягнення взаємопоєднання європейського та російського векторів своєї зовнішньої політики, з огляду хоча б на наявність асиметричної взаємозалежності України з Росією.

На думку експертів Інституту політики, за досить короткий проміжок прем’єрства А. Кінаха було б не логічно вдаватися до узагальнюючих оцінок зовнішньої політики новопризначеного Уряду. Водночас, його перші зовнішньополітичні кроки та заявлені наміри дозволяють припустити, що концептуальні підходи до формування й реалізації цієї політики, що характеризували діяльність попередніх урядів України у цій сфері, будуть збережені й трансформовані у нову якість, а саме: дотримання принципу прагматизму в міждержавних відносинах, посилення “економізації” зовнішньої політики України.

Експерти Інституту політики також припускають, що саме економізації зовнішньої політики України буде приділено Урядом А. Кінаха найбільше уваги, аніж це було дотепер. Водночас, активізація концепції “економічного прагматизму” з боку Росії повинна продемонструвати готовність української правлячої еліти забезпечити власну, як задекларовано, “проукраїнську” зовнішню політику.