Сергій МАКЕЄВ,
доктор соціологічних наук

Громадяни України про свободу слова та цензуру

На замовлення Інституту політики “Українське демократичне коло” 26 червня – 7 липня 2003 року провело всеукраїнське опитування. Вибіркова сукупність репрезентує доросле населення України й охоплює всі регіони країни. За місцем проживання опитано 1000 респондентів віком від 18 років.

Наприкінці 2002 року у Верховній Раді пройшли слухання щодо додержання в Україні свободи слова. Виступи та свідчення експертів і журналістів на них продемонстрували слушність та обґрунтованість принаймні двох констатацій. По-перше, існування політичної цензури в Україні є незаперечним фактом. По-друге, технології обмежень на свободу слова стають дедалі витонченішими, результуючись як у відповідній редакційній політиці друкованих та електронних медіа, так і у практиці самоцензурування, які вільно обирають чи до яких – частіше – примушуються журналісти.

За даними опитування, громадяни України тверезо й критично оцінюють стан справ в інформаційній сфері. Тільки кожний восьмий (13%) вважає, що в Україні немає проблем із свободою слова. Водночас дві третини зазначають існування обмежень на висловлювання та поширення думок й оцінок тією чи іншою мірою. При цьому кожний п’ятий (20%) переконаний у повній відсутності свободи слова. І найрадикальніше налаштовані жителі селищ міського типу (25%) та сіл (23%). Саме вони найгостріше відчувають деформованість отримуваної інформації, трактуючи цю деформованість у термінах утискання свободи слова.

Таблиця 1
Як Ви оцінюєте ситуацію зі свободою слова в Україні?
Оцініть, будь ласка, за п’ятибальною шкалою,
де “1” означає відсутність свободи слова, а “5” – повну свободу слова,

(%)

Респондентів запитували також щодо причин, які породжують проблеми із свободою слова. Їм пропонувалося вибрати серед наступних варіантів: неповнота законодавчої бази, порушення чинного законодавства центральною владою й порушення законодавства місцевою владою. Ігнорування чинного законодавства щодо діяльності медіа центральною виконавчою владою (37%) та місцевою виконавчою владою (19%) визнається населенням головною причиною проблем із свободою слова. Тобто більше половини опитаних саме владу називають головним генератором таких проблем. На відсутність відповідних законів, які б регулювали процеси виробництва й поширення соціально значущої інформації, вказує лише кожний шостий (17%). Не стільки вдосконалювати правові засади функціонування медіа в Україні, скільки убезпечувати їх від протизаконного втручання з боку державних структур різного рівня – таким бачать громадяни стратегічний напрямок захисту свободи слова в Україні. Причому, якщо жителі Києва схильні вважати порушення чинного законодавства центральною виконавчою владою (44%) основним джерелом проблем із свободою слова, то жителі селищ міського типу порівну розподіляють провину за порушення між органами центральної (29%) та місцевої влади (26%).

Таблиця 2
Якщо в Україні є проблеми зі свободою слова,
то з чим це насамперед пов’язано?
(%, більше 100% оскільки респонденти могли назвати
усі відповіді, що збігаються з їхньою думкою)

Основним механізмом створення перешкод вільній циркуляції новин та повідомлень була й залишається цензура. У найзагальнішому плані її можна визначити як сукупність процедур та правил селекції подій та фактів, а також їхньої подальшої інтерпретації. Славнозвісні темники – детальні інструкції про те, що показувати та що говорити про показане, – це і є цензура у матеріальному втіленні та дії. Більшість населення України, згідно з даними опитування, переважно згодні з твердженням про існування цензури на телебаченні та в пресі (71%, із них 39% “цілком згодні”). Тільки кожний восьмий (12%) переважно не згодний з таким твердженням, що відповідає відсотку людей, які не бачать проблем із свободою слова в Україні.

Рис. 1.
Якою мірою Ви згодні з таким твердженням: “В Україні в програмах новин на телебаченні та в пресі існує політична цензура, тобто одних людей та одні події показують та розповідають про них, а інші або не показують і замовчують повністю, або ж говорять тільки погане”,
(%).

На думку опитаних, найактивніше здійснює цензуру Адміністрація Президента України (46%). Інші впливові суб’єкти політичного процесу, тією чи іншою мірою причетні до інформаційної сфери суспільства, також не залишаються осторонь. Населення підозрює в цьому керівництво телеканалів та газет (25%), власників телеканалів й газет (23%), Національну рада України з питань телебачення та радіомовлення (23%). Помітно менше тих, хто вважає, що до здійснення політичної цензури причетна Верховна Рада України (кожен шостий), Кабінет Міністрів (кожен сьомий). Тільки кожен одинадцятий опитаний назвав учасниками політичного цензурування журналістів.

Ініціатором та натхненником політичної цензури населення впевнено називає Адміністрацію Президента (45%). Лише незначна частка опитаних (від 2 до 6 відсотків) вважає, що керує політичною цензурою Верховна Рада (6%), Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення (6%), керівники та власники телеканалів і газет (по 4%), Кабінет Міністрів України (2%). При цьому чоловіки частіше за жінок покладають відповідальність за здійснення та керування цензурою на Адміністрацію Президента (50% серед чоловіків та 42% серед жінок). І чим вищий рівень освіти, тим частіше ця структура фігурує у відповідях респондентів (54% серед осіб з вищою освітою називають її керівним центром цензурування при 45% в середньому по вибірці).

Таблиця 3
На Вашу думку, хто переважно займається
політичною цензурою в Україні та хто керує нею?
(%, більше 100%, оскільки респонденти могли назвати
всі відповіді, що збігаються з їхньою думкою)

Більшість опитаних переконані в існуванні політичної цензури на трьох національних каналах. Переважно згодні з твердженням про її присутність на УТ-1 59% опитаних (переважно не згодні 13%), на “1+1” – відповідно 57% проти 18%, на “Інтері” – 55% проти 18%. Саме на цих каналах присутність цензури легше розпізнається та фіксується населенням. Менш упевнені респонденти щодо каналів СТБ, “Новий”, ICTV, “ТЕТ”, “Тоніс” та щодо місцевих телеканалів. Хоча й стосовно цих каналів дещо більше тих, хто схильний констатувати наявність цензури (27% проти 20% переважно не згодних на “Новому”, 31% проти 21% на ICTV, 37% проти 14% на місцевих телеканалах). Проте від половини опитаних до трьох чвертей (“ТЕТ”, “Тоніс”) не спромоглися дати однозначну відповідь, вибравши варіант “Важко сказати”. І справа тут не тільки й не стільки у меншій поширеності прийому цих каналів. Принаймні немає розбіжностей в їхній оцінці жителями Києва, обласних центрів, інших міст та сел. Тобто селективна робота на цих каналах з відбору подій та їхньої інтерпретації не так очевидна й не кидається в очі телеглядачеві.

Таблиця 4
Якою мірою Ви згодні з судженням про телевізійні канали: 
“Політична цензура здійснюється у програмах новин на телеканалі...”?,
(%)

Отже, значна частина населення України усвідомлює, що не має вільного доступу до важливої інформації, а внаслідок ігнорування державними структурами чинного законодавства, на думку більшості опитаних, засоби масової комунікації транслюють препаровану й відфільтровану інформацію, позбавляючи громадян права вибирати джерела повідомлень й новин та нав’язуючи упереджені інтерпретації.