ОЦІНКА ДІЯЛЬНОСТІ УРЯДУ В. ЮЩЕНКА

Механізм вирішення економічних проблем було визначено у Програмі Уряду «Реформи заради добробуту», яка була розроблена на початку 2000 року. 6 квітня 2000 року 261 депутат Верховної Ради підтримав урядову Програму. Програма діяльності Уряду була спрямована на зміцнення державності, підвищення загального добробуту населення, поліпшення морально-психологічного клімату в Україні, зняття соціальної напруги в суспільстві та демократичні перетворення. У Програмі були запропоновані нові підходи до визначення шляхів усталеного розвитку української економіки у тісному поєднанні політики проведення структурних змін та економічного зростання з активною соціальною політикою держави, які базуються на розширенні економічних свобод громадян і суб’єктів підприємницької діяльності та на економічній достатності регіонів.

2000 рік став для України першим роком відновлення економічного зростання, яке торкнулося переважної більшості галузей народного господарства. Валовий внутрішній продукт (ВВП) – найважливіший показник економічної діяльності в Системі національних рахунків. За даними Державного комітету статистики України, реальний ВВП зріс на 6%, що є позитивним фактором.

Очевидним є те, що зростання ВВП у 2000 році сталося завдяки відновленню активності у промисловості, при цьому загальний обсяг виробництва промисловості в цілому виріс на 12,9%, а в деяких галузях рівень зростання перевищив 20%.

Важливою особливістю приросту ВВП є його стабільність, тобто не різкі перепади, а ритмічний приріст протягом усього року. Крім внутрішніх чинників даному процесу сприяли ряд зовнішніх факторів. По-перше, – це сприятлива зовнішньоторговельна кон’юнктура на світовому ринку. В силу того, що основні країни-споживачі українського експорту переживають економічний підйом, Україна отримала можливість збільшити експортні поставки на традиційні ринки – Росію та країни Європейського Союзу.

Структурні зрушення в українській промисловості, що тривають з 1993 року, характеризуються зростанням питомої ваги, перш за все, експортноорієнтованих галузей важкої індустрії (енергетика, паливна, чорна металургія) та різким падінням частки машинобудування і легкої промисловості. Частка першої групи в 2000 році сягнула 63% всього промислового виробництва. Серед базових галузей промисловості України неухильно зростає частка чорної металургії (28,2%), так у 2000 році було видобуто 55,9 і 2,7 млн. тонн залізної та марганцевої руди, виплавка чавуну і сталі склала відповідно 25,7 і 31,8 млн. тонн.

На підприємствах кольорової металургії у 2000 році зросло виробництво алюмінієвого, латунного, мідно-нікелевого, титанового прокату в 2-3 рази. У хімічній та нафтохімічній промисловості у 2000 році отримано приріст виробництва у порівнянні з попереднім роком на 5,0%.

Разом із тим, слід зауважити, що крім позитивних тенденцій мали місце й негативні. Так, в електроенергетиці обсяг продукції за 2000 рік порівняно з 1999 роком скоротився на 2,9% і становив 169 млрд. кВт/год. електроенергії, у тому числі 77 – атомними електростанціями,
81 – тепловими і 11 млрд. кВт/год. – гідроелектростанціями. Порівняно з попереднім роком випуск електроенергії збільшено лише на атомних електростанціях (на 7,3%).

У паливній промисловості протягом останніх років динаміка виробництва залишається негативною. В 2000 році спад випуску продукції проти попереднього року становив 4,1%. Така ситуація зумовлена, насамперед, значним скороченням обсягів виробництва у нафтопереробній галузі.

У машинобудуванні та металообробці протягом 2000 року спостерігалось нарощування щомісячних обсягів виробництва проти попереднього року, в результаті чого річний приріст продукції в галузі становив 16,8%. Зріс випуск продукції на підприємствах майже всіх галузей машинобудування, найбільше – в автомобільній (на 61%), авіаційній (52%), суднобудівній (42%) та електротехнічній (на 41%) промисловості. Разом із тим, скоротилось виробництво продукції у гірничошахтному та гірничорудному (на 10%), хімічному й нафтовому (на 2,2%) машинобудуванні.

На підприємствах деревообробної й целюлозно-паперової промисловості отримано найвищий річний приріст продукції – 37,1%.

Приріст виробництва за рік у легкій промисловості у 2000 році становив 39,0% проти 5,7% у 1999 році. Впродовж 2000 року суттєве нарощування обсягів випущеної продукції спостерігалось на підприємствах харчової промисловості – найбільш інвестиційно-привабливої галузі. Приріст виробництва продукції у даній галузі становив 26,1% у порівнянні з 1999 роком та 111,1% – проти 1995 року.

У 2000 році вдалося зупинити довготривалий спад виробництва в аграрному секторі. Вперше за останні 10 років намітилася тенденція до економічного зростання в сільському господарстві. У 2000 році виробництво валової сільськогосподарської продукції (у порівняльних цінах) зросло проти 1999 року на 7,6%. При цьому слід акцентувати увагу на тому, що у сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності воно скоротилося на 8,8%, а в господарствах громадян – зросло на 18,9%. Сільськогосподарські підприємства, які були створені на основі колишніх колективних сільськогосподарських підприємств (КСП), скоротили обсяг виробництва на 6%.

Важливою рисою 2000 року стало випереджаюче зростання інвестицій в основний капітал, які збільшилися на 11,2% порівняно з 1999 роком. Поряд з інвестиціями стабільно зростала і сфера споживання. Приріст роздрібного товарообороту за рік становив 6,9%. Разом із позитивними тенденціями у динаміці виробництва та споживання спостерігалася стабілізація у фінансовій сфері. Реальні надходження до Державного бюджету збільшилися за 2000 рік на 38,9%. Тоді як, фактично, від здобуття Україною незалежності існував бюджетний дефіцит (1992 р. – 10,8%; 1993 р. – 6,9%; 1994 р. – 9,3%; 1995 р. – 6,8%; 1996 р. – 4,9%; 1997 р. – 6,8%), у 2000 році було досягнуто його профіциту в розмірі 0,7% ВВП.

Піднесення економіки, а також профіцит бюджету разом із профіцитом у зовнішньому балансі країни свідчать про запас макроекономічної стабільності. Завдяки цьому Уряд зміг виконати свої зобов’язання з обслуговування і погашення зовнішнього боргу практично без залучення зовнішнього фінансування. Вперше з 1995 року скоротився зовнішній державний борг, в тому числі перед МВФ.

Варто зауважити, що протягом року зафіксовано стабільність курсу гривні, яка підтримувалась виключно економічними методами, продовжувалася політика здешевлення кредитних ресурсів банків шляхом послідовного зниження облікової ставки Національного банку. Це сприяло збільшенню кредитів комерційних банків у реальний сектор економіки (на 62% з початку року).

Інфляція в 2000 році мала найбільше значення у січні (4,6%), що є найбільшим ростом цього показника з жовтня 1998 року. Зростання цін на продовольчі товари та послуги справило найбільший вплив на індекс споживчих цін (5,5% та 5,4% відповідно). З грудня 1999 року по грудень 2000 року зростання інфляції склало 25,8%, що перевищує показник за аналогічний період 1998/1999 років (19,2%). Індекс споживчих цін у 2000 році становив 125,8%, при цьому середньомісячний приріст цін – 1,9%. Приріст цін на послуги та продовольчі товари у 2000 році у 3,5 та 3,2 раза перевищив приріст цін на непродовольчі товари. У 1999 році ціни на продовольчі товари зросли на 26,2%, а приріст цін (тарифів) на послуги та непродовольчі товари був майже однаковим (11,9 та 10,6%).

Протягом 2000 року приватизовано 5351 об’єкт, з них 1733 – об’єкти державної власності та 3618 – об’єктів комунальної власності. До приватизації були залучені підприємства, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки країни. До Державного бюджету від приватизації об’єктів державної власності перераховано 2075,3 млн. грн., що становить 80,6% річного завдання.

У 2000 році в Україну вкладено 595 млн. дол. США у формі прямих іноземних інвестицій, що на 20% більше, ніж у 1999 році. У харчову галузь було вкладено близько 40% прямих іноземних інвестицій, які надійшли до промисловості. Залучення прямих іноземних інвестицій здійснювалось, в основному, через приватизацію майна державних підприємств.

Щодо зовнішньої торгівлі, то вона впевнено відновлювала свої обсяги, втрачені в кризовий період 1998-1999 років. У 2000 році зовнішньоторговельний оборот України становив 33,4 млрд. дол. США, вартісні обсяги експорту товарів збільшилися на 3,26 млрд. дол. США або на 26% і становили 15 млрд. 722 млн. дол. Збільшення експортних поставок відбулося майже за всіма товарними групами. Спостерігалося значне збільшення українського експорту в хімічній та пов’язаних з нею галузях промисловості (в 1,5 раза), а також експорту неблагородних металів та виробів з них (в 1,4 раза), мінеральних продуктів (на 19,1%) тощо. Як вже зазначалося, головним фактором, який сприяв збільшенню обсягів експорту, стало поліпшення кон’юнктури на світових ринках для товарів традиційного українського експорту. Зокрема, мав місце високий попит на продукцію металургійної та хімічної промисловості.

Зростав також експорт високотехнологічних товарів з високим ступенем доданої вартості. Так, збільшилися обсяги експорту машин та устаткування (на 47,5%), зокрема механічних машин (на 39,%), електричних машин (на 49,5%), засобів наземного транспорту, крім залізничного (в 1,6 раза більше), локомотивів (на 3,3 %) тощо.

Обсяги імпорту в 2000 році зросли на 2,88 млрд. дол. і складали 18,12 млрд. дол. США. Збільшення імпорту також відбулося майже за всіма товарними позиціями. Зменшився тільки імпорт живих тварин і продукції тваринництва, продукції харчової промисловості та засобів транспорту. Переважав імпорт сировини: питома вага мінерального палива, нафти та продуктів її переробки склала 43%.

На думку експертів Інституту політики, можна вирізнити декілька факторів економічного розвитку України, які вплинули на загальні оцінки результатів діяльності Уряду В. Ющенка. По-перше, це наведення жорсткої фінансової дисципліни в економічній сфері, зокрема, це обмеження і поступове витіснення бартеру як засобу відшкодування витрат в процесі виробництва продукції та переведення розрахункових операцій на грошову форму. По-друге, утримання інфляційних процесів в рамках прогнозованих. По-третє, відсутність в Україні зовнішніх запозичень дозволила «дисциплінувати» Уряд. За 10 місяців 2000 року зовнішній борг зменшено на 2,5 млрд. дол. США і, враховуючи зафіксований протягом минулого року економічний прогрес, тенденція до зменшення боргу характеризуватиме економічний розвиток України в найближчій перспективі.

Позитивною тенденцією, яка свідчить про економічні зрушення в країні, також можна вважати вчасне прийняття бездефіцитних бюджетів на 2000 і 2001 роки.

Послідовність заходів Уряду в паливно-енергетичному комплексі протягом минулого року дозволяє говорити про активне реформування цієї сфери, суттєве послаблення в цій сфері позицій ряду фінансово-політичних (олігархічних) груп. Наслідком наведення порядку в енергетиці, спроб диверсифікувати галузь можна вважати, як зазначалося вище, зафіксоване Держкомстатом України незначне зменшення виробництва електроенергії на теплових і гідроелектростанціях та збільшення виробництва електроенергії атомними станціями. Минулий рік засвідчив, що Уряду вдалося реалізувати передбачені Програмою заходи з реорганізації галузі, передусім, щодо створення прозорих, конкурентних і ефективних ринків енергоносіїв, необхідних умов для збільшення обсягів власного видобутку вугілля, природного газу і нафти, виробництва електроенергії, щодо забезпечення енергетичної незалежності країни
в цілому.

Оцінка діяльності Уряду в соціальній сфері

У соціальній політиці Уряду В. Ющенка вдалося досягти певних позитивних зрушень, погасити заборгованість з пенсій та соціальних виплат. Значні кошти на розвиток соціальної сфери передбачені Держбюджетом на 2001 рік, який можна вважати найбільш соціально-орієнтованим за усі роки державної незалежності України. За даними Держкомстату України, заборгованість з виплати пенсій та грошової допомоги установами Мінфіну та Пенсійного фонду України після її повної ліквідації протягом вересня 2000 року в подальші місяці не виникала.

У вересні 2000 року Кабінет Міністрів постановою № 1370 «Про посилення соціальної сфери» затвердив заходи з реалізації основних напрямів соціальної політики на період до 2004 року. Заходами передбачено вирішення широкого спектру проблем, зокрема, щодо забезпечення розвитку народонаселення, скорочення прихованого безробіття, вдосконалення трудових відносин, реформування системи пенсійного та соціального забезпечення, створення сучасної системи соціального страхування, посилення адресної підтримки незахищених верств населення.

Ще одним пріоритетом роботи Уряду в соціальній сфері можна вважати розпочату пенсійну реформу, спрямовану на розв’язання проблеми забезпечення соціальної справедливості, створення за рахунок індивідуальних внесків загальнообов’язкового державного та добровільного пенсійного страхування потужного інвестиційного ресурсу, здатного забезпечити фінансування розвитку вітчизняної економіки та досягти вагомих надбавок до пенсій. З метою підтримання купівельної спроможності пенсіонерів прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат пенсіонерам», відповідно до якої з 1 грудня 2000 року підвищено розміри пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Видатки на це становили 105 млн. грн. щомісяця.

В стадії доопрацювання – проект трирівневої пенсійної системи, згідно з яким перший рівень означає запровадження «солідарної системи» (в залежності від окладу та стажу трудової діяльності), другий рівень – обов’язкові накопичення, третій рівень – добровільне пенсійне страхування. У 2000 році пенсійна реформа в основному була спрямована на погашення заборгованості з виплати пенсій, підвищення її розміру. Рівень заборгованості по Пенсійному фонду досяг у вересні 2000 року нульової позначки і протягом року не виникав. З початку 2000 року фактичний розмір пенсій проіндексовано на 7,5%, що дало можливість певною мірою підтримати купівельну спроможність пенсіонерів. Середній розмір пенсій порівняно з початком року зріс на 5% і на 1 вересня 2000 року становив 72,5 грн.

Розпочата реформа системи середньої освіти означає перехід на 12-ти річну загальну середню освіту, нове змістовне навантаження дошкільної, загальної середньої та позашкільної освіти; впровадження новітніх технологій в галузі освіти; комп’ютеризацію навчального процесу; розробку і впровадження нового покоління вітчизняних підручників, навчальних посібників та засобів навчання. Результати опитувань громадян України свідчать про неоднозначне ставлення до реформи системи середньої освіти, запропонованої Міністерством освіти. Відповідно до результатів опитування киян, проведеного компанією GfK-USM (Українські опитування та дослідження ринку) наприкінці 2000 року на замовлення Інституту політики, більше половини киян ще не готові до переходу на 12-ти річну програму в середніх школах та на запровадження 12-ти бальної системи оцінки знань. У 38% киян реформа освіти викликає скоріше занепокоєння, аніж надії.

За даними міністерств та інших органів виконавчої влади по закладах освіти, що знаходяться в їхньому підпорядкуванні, заборгованість із виплат стипендій та грошового забезпечення студентів, курсантів та учнів протягом січня 2001 року зменшилась в 5,3 раза і станом на 1 лютого 2001 року становила 1,7 млн. грн., що в 8,8 раза, або на 13,6 млн. грн. менше суми заборгованості за відповідний період минулого року.

Однією з найгостріших соціальних проблем України залишалася наявність безробіття. На початок лютого 2001 року на обліку в державній службі зайнятості загалом перебувало 1188,7 тис. незайнятих громадян, з яких 96,7% мали офіційний статус безробітних. Більшу частину громадян, які звернулися до державної служби зайнятості, становили жінки (53,3%). Кожен третій безробітній (38,8%) – у віці до 28 років. Рівень зареєстрованого безробіття за 2000 рік практично не змінився і залишився на рівні 4,2% працездатного населення (в 1999 році – 4,3%). На 1 січня 2001 року він склав 1155,2 тис. чол. Частка безробітних у загальній кількості робочої сили на кінець року склала 5,31%. За повідомленнями підприємств, установ та організацій, на початок лютого поточного року кількість вільних робочих місць та вакантних посад становила 71,8 тис. проти 50,7 тис. на відповідну дату минулого року та 68,2 тис. на початок поточного року.

Номінальні грошові доходи населення за 2000 рік порівняно з 1999 роком збільшились
на 40,4% і становили 86833 млн. грн., а реальні грошові доходи, визначені за винятком обов’язкових платежів, добровільних внесків та з урахуванням впливу інфляції, зросли
на 6,3%.

Середньомісячний грошовий дохід у розрахунку на душу населення за 2000 рік становив 146 грн. проти 103,3 грн. за 1999 рік, грошові витрати та заощадження населення за 2000 рік складали 83681 млн. грн., що на 40,6% більше порівняно з 1999 роком.

У більшості місяців 2000 року темп росту номінальної заробітної плати випереджав темп росту споживчих цін і, як наслідок, реальна заробітна плата щомісячно зростала в середньому на 0,3%. Разом з тим, середньорічний індекс реальної заробітної плати у 2000 році відносно попереднього року становив 99,1% (у 1999 році стосовно 1998 року він становив 91,1%).

Загальний обсяг заборгованості з виплати заробітної плати скорочувався, починаючи з лютого 2000 року. У 2000 році вдалося досягти суттєвого зменшення суми заборгованості із виплат заробітної плати. Порівняно з початком 2000 року вона зменшилась на 23%, або на 1,5 млрд. грн. і на 10 січня 2001 року становила 4927 млн. грн. Слід зазначити, що у 1999 році зменшення обсягу боргу становило лише 1,8%, а у 1998 та 1997 роках спостерігався його приріст на 26,2% та 23,3% відповідно. Заборгованість із виплат соціальної допомоги,
передбаченої Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», протягом січня 2001 року збільшилась на 1,3%, або на 0,8 млн. грн. і станом на 1 лютого 2001 року складала 62,3 млн. грн., що на 19,7% більше у порівнянні з відповідним періодом минулого року, або на 10,3 млн. грн. У січні фактично профінансовано в рахунок погашення заборгованості
21,8 млн. грн. (25,9% від потреби).

Бюджетно-регіональні аспекти діяльності Уряду

Основною метою державної регіональної політики, відповідно до Програми діяльності Уряду, було розв’язання соціально-економічних проблем регіонів шляхом створення умов для подолання істотних відмінностей у рівнях їх соціально-економічного розвитку, що передбачає: децентралізацію функцій виконавчої влади, делегування регіонам їх значної частини; розмежування та збалансування повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; визначення ефективного механізму контролю за виконанням місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування делегованих їм повноважень; забезпечення фінансової самодостатності регіонів шляхом закріплення за ними достатніх джерел доходів місцевих бюджетів і оптимізації міжбюджетних трансфертів; завершення процесу формування власності територіальних громад; затвердження на законодавчому рівні критеріїв, за якими регіони можуть бути віднесені до депресивних (слаборозвинутих), впровадження ефективних механізмів надання їм державної підтримки та стимулювання соціально-економічного розвитку; заохочення розвитку регіонального міжнародного співробітництва.

Можна стверджувати, що у 2000 році Уряду не вдалося досягти серйозних змін в системі внутрішньобюджетних відносин і, таким чином, в отриманні органами місцевого самоврядування очікуваного фінансового підкріплення та нового прориву в створенні єдиних «правил поведінки» в системі місцевого самоврядування.

Запропонована Урядом схема розрахунку бюджетних показників давала можливість закласти в нього біля 700 повноцінних бюджетів обласних центрів, міст обласного підпорядкування, територіальних громад. Але запропонована Урядом система міжбюджетних відносин була вилучена з проекту Бюджету-2001 практично напередодні голосування в парламенті. Причина цього криється у невдоволенні київської та обласних еліт тим, що проектом було передбачено значне посилення самостійності бюджетів міст обласного і районного підпорядкування. Президент України в цьому питанні теж зайняв жорстку критичну позицію, розуміючи, що фінансова децентралізація означатиме і зменшення впливу Адміністрації Президента та обласних і районних адміністрацій на ситуацію в регіонах.

У бюджеті, на думку експертів, були чітко окреслені шляхи реформування системи міжбюджетних відносин, а саме: розмежування повноважень у здійсненні витрат; закріплено положення про прибуткові повноваження; розподіл трансфертів за об’єктивними, а не суб’єктивними критеріями. Щодо схеми формування обласних бюджетів, то вони мали стати похідними від бюджетів територіальних громад й отримувати 25% прибутку, закріпленого за бюджетами місцевого самоврядування. Інші ж потреби обласних бюджетів у витратах компенсувалися б за рахунок трансфертів з Державного бюджету.

Політичні аспекти діяльності Уряду

Оптимістичні прогнози щодо функціонування Уряду базувалися на факті створення у Верховній Раді парламентської більшості, яка проголосила про підтримку реформаторських кроків Президента та Уряду України. Однак, «парламентська більшість» була штучним, ситуативним утворенням. Найбільш правомірно було б вести мову про наявність реформаторського потенціалу в проурядової частини парламентської більшості (приблизно 120–150 народних обранців). Голосування у Верховній Раді України з приводу внесених на її розгляд урядових ініціатив давали можливість стверджувати, що проурядова частина більшості в нинішньому українському парламенті (на відміну від пропрезидентської) не була ситуативною.

Натомість домінуючі на сьогодні в Україні фінансово-політичні угруповання проявляли відверте невдоволення діями та ініціативами Уряду, що знайшло своє відображення у низці публікацій (телепрограм) підконтрольних їм ЗМІ. Безумовно, що критика з боку певних політичних сил була відповіддю на кампанію, ініційовану Урядом та спрямовану на виведення з-під контролю фінансово-політичних (олігархічних) груп енергетичної галузі країни, активну боротьбу з уникненням ними оподаткування, а також на усунення їх зі сфери приватизації інших галузей економіки, – тих груп, які активно використовували офшорні зони, помітно впливали на процес прийняття управлінських рішень, розподіл бюджетних коштів. Активізація протистояння з олігархічними структурами призвела до того, що певні політичні сили та олігархічні структури вдалися до спроб перетворити взаємини між Президентом та Прем’єр-міністром на взаємини опонентів, поширюючи в суспільстві тезу про В. Ющенка як одного з перспективних кандидатів на наступних президентських виборах. Використовуючи підконтрольні ЗМІ, вони намагалися створити йому імідж політика, який вже тоді активно вів підготовчу роботу із забезпечення своєї участі в наступних президентських виборах, нехтуючи розв’язанням конкретних соціально-економічних проблем країни. Поширення в суспільстві набули й чутки про можливу відставку В. Ющенка із займаної ним посади навесні 2001 року. Попри все зазначене, час діяльності Уряду В. Ющенка ознаменувався помітним послабленням всевладдя низки фінансово-політичних груп, проявом більш жорсткої позиції Уряду при здійсненні експортно-імпортних операцій, в паливно-енергетичному секторі, з приводу приватизації великих державних об’єктів.

Попри різноманітні заяви депутатів з фракцій, які називають олігархічними, конкретні голосування парламентаріїв засвідчили, що ступінь підтримки Уряду В. Ющенка парламентом протягом щонайменше року була достатньою, щоб реалізувати ті пріоритети, які було прийнято в Програмі діяльності Уряду.

Відзначимо, що практично від самого початку своєї діяльності Уряду довелося працювати в умовах жорсткої критики не лише з боку ряду олігархічних парламентських фракцій та підконтрольних їм ЗМІ, але й з боку Президента. В основному вона була сконцентрована на діяльності Уряду в паливно-енергетичному секторі та сфері приватизації. Ускладнювали роботу Уряду певні протиріччя з питань реформування української економіки, що виникли між Урядом В. Ющенка та Державною податковою адміністрацією, Радою Національної безпеки та оборони України наприкінці 2000 року.

Активізація політичного життя суспільства в 2001 році, фактично початок передвиборної кампанії, недосконалість сучасного законодавства, безумовно, теж суттєво вплинули на ситуацію навколо діяльності Уряду.

Оцінка законотворчої діяльності Уряду

Загалом, станом на 7 березня 2001 року, парламент розглянув 212 законопроектів, поданих Урядом В. Ющенка. З них 82 були прийняті в цілому, а 62 відхилені або зняті з розгляду. Інші законопроекти перебували на різних стадіях опрацювання. Порівняно невелика кількість поданих Урядом законопроектів, однак, не вказує на неефективну роботу Кабміну. Від самого початку свого перебування на посаді Прем’єр-міністра, Віктор Ющенко відкликав з розгляду велику кількість законопроектів попереднього Уряду, значна частина з яких пізніше повернулася на розгляд Верховної Ради у доопрацьованому вигляді, але маючи авторство попереднього Уряду.

Наводимо деякі показники результатів розгляду законопроектів Кабміну у Верховній Раді України за період діяльності урядів В. Ющенка та В. Пустовойтенка.

Тематика	Уряд Ющенка			Уряд Пустовойтенка
законопроектів	Всього розгля- нуто	Прий- нято	% прийня- тих	Всього розгля- нуто	Прий- нято	% прийня- тих
Економічна політика	85	24	28,24	209	54	25,83
Соціальна політика	34	11	32,35	72	15	20,83
Галузевий розвиток	31	8	25,80	73	35	47,94
Гуманітарна політика	6	3	50,0	21	13	61,9
Державне будівництво	5	2	40,0	7	–	–
Правова політика	21	5	23,8	56	17	30,36
Безпека і оборона	2	2	100,0	21	9	42,9
Міжнародні угоди	28	27	96,43	103	92	89,32
Разом	212	82	38,68	562	235	41,81

Співпраця Уряду і парламентської більшості

Дослідження Інституту політики на предмет підтримки парламентом урядових ініціатив протягом 2000 року дають підстави для висновку, що саме політичні обставини були визначальними у такій підтримці. Парламентська більшість сама по собі ніколи не була монолітним утворенням, а радше ситуативним союзом учасників з різною логікою політичної чи соціально-економічної мотивації. Аналіз голосувань по ключових законопроектах Уряду в 2000 році виявляв суттєві зміни у структурі та настроях більшості у кожний конкретний момент. Загалом, більшість важко було назвати проурядовою. Але не дивлячись на те, що Кабінет міг розраховувати на стабільну підтримку близько 150 народних депутатів, було досягнуто певного рівня співпраці між Урядом і парламентом, який дозволяв втілювати основні ініціативи Кабінету Міністрів. Однак, саме нова жорсткіша політика Уряду, в першу чергу в енергетичному секторі, викликала невдоволення впливових фінансових олігархічних угруповань. Це, безперечно, ускладнювало відносини між Урядом і більшістю. Фактично, ми можемо говорити про опозиційне ставлення до Уряду не лише традиційно-формальних опозиціонерів – КПУ, ПСПУ, а й частково таких фракцій, як, наприклад, «Відродження регіонів» чи СДПУ(о), у складі яких і перебувають люди, чиї інтереси не збігалися з позицією Уряду. В цьому сенсі правомірно стверджувати, що співпраця між головними законодавчим і виконавчим органами була ідеологічно послідовнішою за часів перебування Валерія Пустовойтенка на посту Прем’єр-міністра. Цікавим є той факт, що у процентному співвідношенні кількість законопроектів Уряду В. Ющенка, які були підтримані парламентом, є на 3,13% менша за кількість прийнятих законопроектів, поданих Урядом Пустовойтенка. На 16,48% більше відхилено законопроектів, поданих попереднім Кабінетом Міністрів. Це може означати, зокрема, більшу економічну конкретність законопроектів десятого Уряду та відповідну контраверсійність з точки зору кланових інтересів.

Безперечно, показовими в сенсі співпраці Кабінету Міністрів з парламентською більшістю були голосування за Програму діяльності Уряду В. Ющенка та Закон «Про Державний бюджет України на 2001 рік». Свідченням цього стала відносно неконфліктна та своєчасна процедура прийняття у порівнянні з відповідними документами попередніх урядів. Програма діяльності Уряду «Реформи заради добробуту» була прийнята 6 квітня 2000 року більшістю у 261 голос проти 103. Ще 25 депутатів з присутніх 389 осіб утримались або не голосували. Хоча статус Програми не визначений жодною нормою Конституції, й не має чітких правил поведінки на випадок її ухвалення (вона стає законом) або відхилення (Уряд іде у відставку), відповідне голосування відбулося наприкінці перших 100 днів роботи нового Уряду. Закон про бюджет на 2001 рік було прийнято 249 голосами проти 126. З присутніх 423 народних депутатів утримались або не голосували 48. Конфігурація і поведінка парламентської більшості в обох випадках була відмінною. Відносно послідовно проти ініціатив Уряду висловлювалися комуністи, прогресивні соціалісти та фракція «Яблуко». Одночасно Уряд зміг заручитися підтримкою фракцій, що не входили до складу парламентської більшості. Так, під час голосування за законопроект про внесення змін до Закону України «Про електроенергетику» (які стосувалися врегулювання питань купівлі-продажу та розрахунків за електроенергію), 95 зі 115 представників фракції Комуністичної партії підтримали законопроект (лише
2 висловилися проти). Це свідчить про те, що попри всі політичні суперечки і негаразди, Урядові вдалося частково налагодити міжфракційну співпрацю з парламентом загалом – як інституцією, хоча й досить ситуативну.

Під час прийняття законопроектів ліберального характеру політично конкурентні до Віктора Ющенка депутатські угруповання як правило голосували позитивно. Так, показовим стало голосування 15 березня 2001 року з питання вивізного (експортного) мита на насіння олійних культур, яке напряму торкається українського бізнесу та економіки, а також подальшого співробітництва з Міжнародним валютним фондом. Адже саме В. Ющенко, а не
Л. Кучма, був орієнтиром для прийняття рішень МВФ та Світовим банком щодо кредитування України. Значна частина представників фракцій СДПУ(о) та «Відродження регіонів» підтримала Уряд у цьому питанні. Це підтверджує те, що для багатьох партій існує, з одного боку, позиція лідерів, а з іншого – реальна, економічно обумовлена, лінія поведінки у парламентській роботі. Отож, неправильно було називати тодішнє політичне протистояння конфліктом Уряду і парламенту, оскільки він радше був конфліктом Уряду та частини депутатських груп і фракцій. Цей конфлікт був мало пов’язаний з ефективністю роботи Уряду як такою. Він стосувався окремих галузевих напрямів, свідченням чого є ухвалення парламентом лише 25,8% законопроектів Уряду, які стосувалися галузевого розвитку, у порівнянні з 47,94% відповідних законопроектів Уряду В. Пустовойтенка, як видно з вищенаведеної таблиці.

Партійна оцінка урядової діяльності

Протягом всього періоду діяльності Уряду Віктора Ющенка найвпливовіші парламентські партії за своїм ставленням до Кабміну поділялися на такі умовні групи.

Перша група парламентських політичних партій завжди займала до Уряду виразно опозиційний характер, виходячи з ідеологічних міркувань. Ця своєрідна ідеологічна опозиція до Уряду, що складалася з КПУ, ПСПУ, СелПУ, від моменту обрання В. Ющенка Прем’єр-міністром або голосувала проти урядових законопроектів, або утримувалася від голосувань. Щоправда існували деякі виключення, коли комуністи підтримували урядові ініціативи (наприклад, в енергетичній сфері). Окремо варто згадати фракцію СПУ, що, попри ідеологічні розбіжності з програмою Уряду В. Ющенка, була скоріше його ситуативним союзником, аніж опонентом.

Друга група партій – УНР, ПРП, НРУ, «Батьківщина» – прихильники ідеології курсу реформ, що сповідував Уряд. Діяльність цих політичних партій була спрямована на підтримку всіх ключових ініціатив Прем’єра, проте передбачала різне тлумачення конкретних механізмів реалізації цих реформ.

До третьої групи партій ситуативної підтримки Уряду відносилися НДП, «Трудова Україна», ПЗУ, «Солідарність», Партія регіонів України. Попри подібність програмних засад цих партій з Програмою діяльності Уряду, мотивація їх голосувань залежала від різних обставин. Найголовнішими мотивами щодо характеру їх голосувань були позиція Президента, власні корпоративні інтереси та конкретний зміст законопроекту.

Четверта група партій – СДПУ(о), «Демократичний союз» та «Яблуко». Попри майже повне співпадіння програмних засад цих партій з програмою Уряду, протягом всього періоду діяли як політичні опоненти Віктора Ющенка. Така тактика передбачала або інформаційний та політичний тиск на Уряд перед прийняттям принципових рішень, або серйозну обструкцію конкретних урядових постанов чи, власне, діяльності Прем’єр-міністра.

Ще одним парадоксом партійної співпраці з Урядом є специфічне представництво членів парламентських політичних партій або фракцій в Кабміні. Представники третьої та четвертої групи партій були найбільш представленими в складі Кабінету Міністрів та загалом у системі виконавчої влади, в той час як ПРП та НРУ не були жодним чином представлені в Кабінеті Міністрів. «Батьківщина» певний час була представлена Юлією Тимошенко (Віце-прем’єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу) та Іваном Кириленком (Міністр аграрної політики України, який згодом перейшов до АПУ), а УНР – Іваном Зайцем (Міністр екології та природних ресурсів) та Іваном Драчем (голова Держкомітету з питань інформаційної політики, телебачення та радіомовлення). Більш детально з партійним представництвом десятого Уряду можна ознайомитися з таблиці.

Громадська оцінка діяльності Уряду

Ставлення населення до Уряду Віктора Ющенка. Прихильниками Уряду В. Ющенка вважали себе 35% громадян країни, 15% – його супротивниками, а 27% – байдужі до Уряду (решта не визначилася). Відповідно, серед киян – 52% прихильників, супротивників – 10%, байдужих – 29%. Зростання економіки у 2000 році 31% українців назвав заслугою саме Уряду В. Ющенка, 14% наполягали на тому, що основний внесок у це належить попереднім урядам, а 55% не змогли дати відповіді. Серед киян 45% вважали це заслугою Уряду
В. Ющенка, а 11% – попередніх урядів.

Населення України, подібно до жителів столиці, авторитет особисто Прем’єр-міністра оцінювало вище за авторитет самого Кабінету Міністрів, а роботу В. Ющенка – вище за роботу очолюваної ним «команди». Наприклад, прихильниками Уряду В. Ющенка назвали себе 52% киян, а самого В. Ющенка – 63%. Проте у населення всієї країни ці показники в середньому на 10-12% менші, ніж серед жителів столиці.

Діяльність В. Ющенка на чолі Уряду позитивно оцінювали 43%, негативно ж у два рази менше – 22%. Жителі столиці, відповідно, – 63% позитивно та 15% негативно, тобто більш як у чотири рази менше.

Партійно-політичне представництво в органах державної виконавчої влади України

№ п/п	Депутатські фракції та групи Верховної Ради України	Члени Кабінету Міністрів, керівники центральних органів виконавчої влади		Керівники обласних органів виконавчої влади
1.	Депутатська група «Трудова Україна»	Кужель О.В. Дубина О.В.	– голова Держкомітету з питань регуляторної політики та підприємництва – Віце-прем’єр міністр України з питань промислової політики	Засуха А.А.	– Київська ОДА
2.	Депутатська група «Відродження регіонів» (представлена партією «Демократичний союз» та АПУ)	Жулинський М.Г. (ЛПУ) Кириленко І.Г. (АПУ)	– Віце-прем’єр-міністр України – Міністр аграрної політики	Гладій М.В. (АПУ) Гаркуша О.М. Щербань В.П. (ЛПУ) Янукович В.Ф. Вишиванюк М.В. (АПУ) Сорока М.П. (АПУ)	– Львівська ОДА – Миколаївська ОДА – Сумська ОДА – Донецька ОДА – Івано-Франківська ОДА – Рівненська ОДА
4.	Фракція СДПУ(о)	Кремень В.Г. Червоненко Є.А	– Міністр освіти та науки – голова Держкомрезерву	—
5.	Фракція НДП	Єхануров Ю.І. Москаленко В.І. Цибух В.І. Осауленко О.Г.	– Перший віце-прем’єр-міністр України – Міністр охорони здоров’я – голова Держкомітету з молодіжної політики, спорту і туризму – голова Держкомітету статистики	Куніцин С.В. Іванов Ю.І. Лушкін В.А. Кушнарьов Є.П. Єфремов О.С. Гриневецький С.Р. Жунько Л.М.	– Прем’єр-міністр АР Крим – Вінницька ОДА – Житомирська ОДА – Харківська ОДА – Луганська ОДА – Одеська ОДА – Севастопольська ОДА
6.	Депутатська група «Регіони України»	Азаров М.Я.	– голова ДПАУ	—
7.	Фракція УНР	Заєць І.О.   Драч І.Ф.	– Міністр екології та природних ресурсів – голова Держкомітету з питань інформаційної політики, телебачення та радіомовлення	—
8.	Фракція НРУ	—		Бауер Т.Й.	– Чернівецька ОДА
9.	Фракція ПЗУ	Шевчук О.Б.	– Голова Держкомітету зв’язку та інформатизації	—
10.	Фракція «Реформи-Конгрес»	—		—
11.	Фракція «Батьківщина»	—		—
12.	Фракція «Яблуко»	—		—

 

Ставлення населення до діяльності Кабінету Міністрів. Діяльність Кабінету Міністрів із реалізації Програми «Реформи заради добробуту» позитивно оцінили 23% опитаних, стільки ж – негативно, а 35% взагалі нічого не чули про таку Програму (інші не визначилися). У Києві позитивно оцінили Програму 34%, негативно – 23%, не знають про таку Програму – 34%.

Хоча третина населення зміни на краще пов’язувала із діяльністю десятого Уряду, проте лише 13% погоджувалися із судженням, що «реалізація Програми «Реформи заради добробуту» вже сьогодні дозволила б підвищити рівень життя таких людей, як Ви» (серед киян таких 16%), а 42% із цим не погоджувалися (у цьому питанні кияни налаштовані навіть критичніше – 56%). Досить скептично громадяни ставилися й щодо перспектив. Принаймні із судженням про те, що «реалізація Програми «Реформи заради добробуту» у найближчі рік-два дозволить підвищити рівень життя таких людей, як Ви» погодилися 18% (серед киян 29%) опитаних, не погодилися – 32% (серед киян 36%), інші не визначилися.

Принципове значення мала позиція громадян стосовно продовження діяльності нинішнього Кабінету Міністрів. Так 43% респондентів були переконані, що Верховна Рада під час звіту Кабміну в квітні 2001 року повинна підтримати його та оцінити його діяльність позитивно (кияни – 65%), а 19% (серед киян – 14%) вважали, що цю діяльність необхідно оцінити негативно і Верховна Рада мусить рекомендувати Президентові відправити його у відставку.

Ставлення до Уряду в партійному вимірі. Якщо розглядати питання щодо позитивної чи негативної оцінки діяльності Уряду прихильниками різних політичних сил, можна стверджувати, що ініціюючи вотум недовіри Уряду та виступаючи за відставку В. Ющенка, лідери, насамперед, таких партій, як «Яблуко», СДПУ(о), «Трудова Україна», «Демократичний союз», не відображали настроїв рядових членів та прихильників своїх партій. Як бачимо з таблиці, ініціатори відставки Прем’єра вступали в серйозні суперечності з позицією більшості прихильників своїх партій. Для прикладу, 71,4% прихильників «Яблука», чи 67,7% прихильників СДПУ(о) визначилися стосовно позитивної оцінки діяльності Уряду та необхідності продовжити термін перебування Віктора Ющенка на посаді Прем’єр-міністра.

Прихильники партій	Позитивно (%)	Негативно (%)	Важко відповісти (%)
Комуністична партія України	33,3	35,9	30,8
Соціалістична партія України	46,2	21,2	32,7
Партія зелених України	56,7	13,5	29,7
Соціал-демократична партія України (об’єднана)	67,7	11,8	20,6
Народно-демократична партія	80,0	13,3	6,7
«Реформи і порядок»	89,7	–	10,3
Народний рух України	89,3	3,6	7,1
«Батьківщина»	57,9	15,8	26,3
Прогресивна соціалістична партія України	42,1	26,3	31,6
Український народний рух	88,2	5,9	5,9
«Трудова Україна»	66,7	16,7	16,6
«Демократичний союз»	66,6	–	33,3
«Яблуко»	71,4	28,6	–
Загалом	42,6	19,2	38,2

Ставлення до Уряду в регіональному вимірі. Не менш цікавим за партійний був регіональний вимір підтримки Уряду. Підтримка Уряду В. Ющенка найвища на заході країни, де майже три чверті опитаних висловлювалося за позитивну оцінку його діяльності Верховною Радою. Вона поступово зменшувалася у напрямку сходу і півдня, де лише кожний третій
опитаний підтримував Уряд. Проте на сході та півдні зростала не частка противників Уряду, а частка тих, хто не мав усталеної думки щодо нього: таких тут половина.

«Невдовзі Верховна Рада заслуховуватиме звіт Уряду. На Вашу думку,
чи має Верховна Рада позитивно оцінити роботу Уряду і підтримати його,
або ж негативно оцінити роботу й рекомендувати Президенту
відправити його у відставку?»,
(%)

	Позитивно оцінити й підтримати	Негативно оцінити й відправити у відставку	Важко сказати
У середньому	43	19	38
Західний	70	12	18
Київ	65	14	21
Північний	54	16	30
Центральний	37	24	39
Східний	30	22	48
Південний	29	21	50

Ставлення різних категорій населення до Уряду В. Ющенка. Серед усіх категорій населення третина і більше не змогли визначити свого ставлення до Уряду В. Ющенка. Водночас частка позитивно налаштованих громадян України більше ніж удвічі перевищувала частку негативно налаштованих. Чоловіки частіше за жінок висловлювалися на підтримку Уряду (44% проти 41%). Найпопулярнішим Уряд був серед молоді до 30–49%, найпрохолодніше оцінювали його громадяни України старші за 60 років – 38%.

«Невдовзі Верховна Рада заслуховуватиме звіт Уряду.
На Вашу думку, чи має Верховна Рада позитивно оцінити роботу Уряду
і підтримати його, або ж негативно оцінити роботу й рекомендувати
Президентові відправити його у відставку?»,
(%)

	Позитивно оцінити й підтримати	Негативно оцінити й відправити у відставку	Важко сказати
В середньому	43	19	38
чоловіки	44	20	36
жінки	41	19	40
18 – 29 років	49	17	34
30 – 39 років	43	20	37
40 – 49 років	45	23	32
50 – 59 років	46	25	29
60 років і старші	38	16	46
жителі села	46	19	35
жителі міст із населенням до 50 тисяч	42	19	39
жителі міст із населенням 51 – 100 тисяч	57	15	28
жителі міст із населенням 101 – 500 тисяч	44	15	41
жителі міст із населенням понад 500 тисяч	32	24	44
Самооцінка рівня життя:
набагато вищий за середній	56	8	36
вищий за середній	42	24	34
середній	46	18	36
дещо нижчий за середній	43	13	44
значно нижчий за середній	24	29

Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс ---------------- Рейтинг кандидатів у Президенти України ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44) ---------------- Інші новини ----------------

© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.