Біографічні довідки глав Адміністрації Президента України

ХОМЕНКО Микола Григорович

Народився 20 червня 1934 року в селі Курінь Бахмацького району Чернігівської області. Українець. Одружений.

Закінчив Український заочний політехнічний інститут, за спеціальністю інженер-електрик, та Академію суспільних наук при ЦК КПРС.

З 1953 року – електромонтер Шосткінського ВО «Десна»; служба в армії; секретар комітету ЛКСМУ ВО «Десна».

З 1962 року – 1-й секретар Шосткінського МК ЛКСМУ.

З 1964 року – інструктор ЦК ЛКСМУ.

З 1965 року – 1-й секретар Сумського ОК ЛКСМУ.

З 1971 року – заступник завідувача відділу пропаґанди і аґітації Сумського ОК КПУ.

З 1973 року – 1-й секретар Ямпільського РК КПУ.

З 1975 року – завідувач відділу організаційно-партійної роботи.

З 1978 року – 2-й секретар Сумського ОК КПУ.

З 1982 року – секретар Президії ВР УРСР.

З травня 1990 по грудень 1991 року – керівник Секретаріату ВР України.

З грудня 1991 року по липень 1994 року – секретар Адміністрації Президента України.

Член КПРС з 1962 р., кандидат в члени ЦК КПУ.

Депутат Верховної Ради УРСР X і XІ скликань.

Народний депутат України 12(1) скликання з березня 1990 р. (Конотопський виборчий округ №345 Сумської області).

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора (3), «Знак Пошани».

ТАБАЧНИК Дмитро Володимирович

Народився 26 листопада 1963 року в місті Києві. Українець. Одружений.

У 1986 році закінчив Київський університет ім. Т. Шевченка, за фахом історик. У 1989 році закінчив аспірантуру Інституту історії України АН України. У 1991 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Масові репресії в Україні в другій половині 30-х – на початку 40-х рр.». У 1995 році – докторську дисертацію: «Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні в 20-х – наприкінці 50-х рр.». Доктор історичних наук (1995 р.), професор (1997 р.), член-кореспондент АПрНУ (1996 р.), академік АПрНУ (відділ історії і теорії держави і права, історія політичних і правових вчень, грудень 2000 р.). Член редколеґій журналів: «Політика і час», «Український часопис міжнародного права», «Президент», «Пам’ятки України», газети «Бульвар». Автор (співавтор) понад 200 наукових праць.

Трудову діяльність розпочав копіювальником, реставратором Центрального державного архіву кінофонофотодокументів України. Працював: молодшим науковим працівником Інституту історії України АНУ; завідувачем відділу Київського МК ЛКСМУ/МДС.

З січня 1991 року по грудень 1992 року – старший консультант, головний консультант Секретаріату Верховної Ради України.

З грудня 1992 року по березень 1993 року – керівник прес-служби Кабінету Міністрів України.

Березень–вересень 1993 року – прес-секретар Уряду України – начальник Головного управління інформації, преси та зв’язків з громадськістю Кабінету Міністрів України.

З вересня 1993 року по серпень 1994 року – 1-й заступник Голови Державного комітету України у справах видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження.

1990-1994 рр. – депутат Київради.

1994 р. – керівник виборчої кампанії кандидата в Президенти України Л. Кучми.

З вересня 1997 року по травень 1998 року – радник Президента України.

З липня 1994 року по грудень 1996 року – глава Адміністрації Президента України.

З серпня 1994 року по листопад 1996 року – член Ради національної безпеки при Президентові України.

З серпня 1994 року по лютий 1997 року – голова Комісії з державних нагород України при Президентові України.

З липня 1995 року по січень 1997 року – співголова Ради роботи з кадрами при Президентові України.

З грудня 1995 року по квітень 2000 року – член Комісії з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України.

З червня 1995 року по липень 2000 року – член Комітету законодавчих ініціатив при Президентові України.

З листопада 1995 року по лютий 1999 року – професор кафедри політології Української академії державного управління при Президентові України.

З червня 1997 року – головний науковий працівник Інституту національних відносин і політолог ії НАНУ.

1999 р. – заступник керівника виборчого штабу Л. Кучми на виборах Президента України.

Народний депутат України 3 і 4 скликань.

Нагороджений 12 орденами зарубіжних країн.

Кушнарьов Євген Петрович

Народився 20 січня 1951 року в місті Харкові. Росіянин. Одружений. Має сина і дочку.

У 1973 році закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут, за фахом інженер-механік. Кандидат економічних наук.

З 1973 року – інженер-конструктор, механік, начальник цеху Заводу залізобетонних конструкцій №1.

З червня 1981 року по квітень 1990 року – інструктор оргвідділу, заступник завідувача відділу пропаґанди та аґітації – завідувач кабінету політпросвіти Орджонікідзевського РК КПУ м. Харкова; інструктор організаційного відділу, заступник завідувача оргвідділу.

З 1987 року – завідувач оргвідділу Харківського МК КПУ.

З квітня 1990 року по квітень 1998 року – голова Харківської міськради народних депутатів (у 1994 р. – переобраний вдруге).

З 1991 року – голова Харківського міськвиконкому.

20 грудня 1996 року – 23 листопада 1998 року – глава Адміністрації Президента України.

З 27 жовтня 2000 року – голова Харківської облдержадміністрації.

На президентських виборах 1999 року – координатор блоку політичних партій «Наш вибір – Леонід Кучма!».

Член політради і політвиконкому НДП (з лютого 1996 р.), 1-й заступник голови НДП (листопад 1998 р. – грудень 2000 р.).

Був співголовою Харківського міського партклубу. Президент Асоціації міст України (серпень 1994 р. – лютий 1997 р.).

Народний депутат України 12(1) скликання (з 1990 р.).

Нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (листопад 1998 р.).

БІЛОБЛОЦЬКИЙ Микола Петрович

Народився 24 грудня 1943 року в селі Дем’янівка Нижньосірогозького району Херсонської області. Українець.

З 1962 року навчався у Херсонському гідрометеорологічному технікумі. У 1970 році закінчив Херсонський сільськогосподарський інститут, за фахом вчений-агроном. У 1977 році – ВПШ при ЦК КПРС. У 1983 році закінчив аспірантуру при Академії суспільних наук при ЦК КПРС. Захистив кандидатську дисертацію на тему: «Удосконалення методів аналізу господарського керівника».

З 1961 року – робітник Херсонського порту.

Після закінчення технікуму працював за фахом у Волгоградській (Росія) та Миколаївській областях.

З 1964 року – інструктор Миколаївського ОК ЛКСМУ; 1-й секретар Жовт­невого РК ЛСКМУ м. Миколаєва; 1-й секретар Миколаївського ОК ЛКСМУ; 2-й секретар ЦК ЛКСМУ.

З 1979 року – інспектор ЦК КПУ.

З жовтня 1986 року по 1990 рік – 2-й секретар Черкаського обкому КПУ.

З вересня 1994 року по серпень 1996 року – ґенеральний директор акціонерної будівельної компанії «Золоті ворота» м. Києва.

З серпня 1996 року по липень 1997 року – Міністр праці України.

З липня 1997 року по червень 1998 року – Віце-прем’єр-міністр України з питань соціальної політики (до 25 листопада 1998 р.), Міністр праці та соціальної політики України.

З листопада 1996 року по липень 1998 року – співголова Національної ради соціального партнерства.

25 листопада 1998 року – 22 листопада 1999 року – глава Адміністрації Президента України.

З 1 грудня 1999 року – Надзвичайний і Повноважний Посол України в Росії.

Народний депутат України 12(1) скликання.

Член Ради національної безпеки і оборони України (березень-грудень 1999 р.).

Обирався членом Ревізійної комісії ЦК КПУ, членом ЦК ВЛКСМ, депутатом обласної ради.

Нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», «За заслуги» III ступеня (серпень 1998 р.), II ступеня (листопад 1999 р.), 3-ма медалями; почесною грамотою Кабінету Міністрів України (серпень 2001 р.).

ЛИТВИН Володимир Михайлович

Народився 28 квітня 1956 року в селі Слобода-Романівська Новоград-Волинського району Житомирської області. Українець. Одружений.

У 1978 році закінчив історичний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. У 1984 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін (1966-1975 рр.)». У 1995 році захистив докторську дисертацію «Політична арена України: Дійові особи та виконавці (Суспільно-політичний розвиток України у другій половині 90-х років)». Доктор історичних наук, член-кореспондент НАНУ (відділ історії, філософії та права, новітня історія України, з грудня 1997 р.), академік АПрНУ; професор кафедри новітньої історії Київського національного університету ім. Т. Шевченка; член Ради національної безпеки і оборони України (з 21 грудня 1999 р.); член президії ВАК України (з  листопада 1998 р.); член редколеґії журналів «Український історичний журнал» та «Інтелектуальна власність»; заступник голови Ради з питань інформаційної політики при Президентові України (з квітня 2001 р.). Заслужений діяч науки і техніки України (листопад 1998 р.).

1978–1986 рр. – помічник ректора, викладач, старший викладач, доцент  історичного факультету Київського університету ім. Т. Шевченка.

1986–1989 рр. – начальник управління Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР.

1989–1991 рр. – лектор, консультант, помічник секретаря ЦК КПУ.

1991–1994 рр. – доцент історичного факультету, докторант Київського університету ім. Т. Шевченка.

З серпня 1994 року – помічник Президента України.

З листопада 1995 року по вересень 1996 року – заступник глави Адміністрації Президента України.

З вересня 1996 року по листопад 1999 року – 1-й помічник Президента України – керівник ґрупи помічників і референтів Президента України.

22 листопада 1999 року – 18 квітня 2002 року – глава Адміністрації Президента України.

З 18 квітня 2002 року – Голова Верховної Ради України.

МЕДВЕДЧУК Віктор Володимирович

Народився 7 серпня 1954 року в пос. Почет Абанського району Красноярського краю (Росія). Українець. Одружений. Має доньку.

У 1972-1978 рр. навчався на юридичному факультеті Київського університету ім. Т. Шевченка, спеціальність – «Правознавство». У 1996 році захистив кандидатську дисертацію на тему: «Конституційний процес в Україні: організація державної влади і місцевого самоврядування» (Українська академія внутрішніх справ). У 1997 році – докторську дисертацію на тему: «Сучасна українська національна ідея і актуальні питання державотворення» (Національна академія внутрішніх справ). Доктор юридичних наук, академік АПрНУ. Заслужений юрист України (1992 р.). Автор 35 наукових праць.

З 1978 року – адвокат.

З січня 1989 року – завідувач юридичної консультації Шевченківського району Київської міської колеґії адвокатів.

1990–1991 рр. – член правління Спілки адвокатів СРСР від України. Обраний президентом Спілки адвокатів України на Установчому з’їзді у вересні 1990 року в Києві.

З січня 1991 року – президент Спілки адвокатів України.

З березня 1994 року – голова Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури при Кабінеті Міністрів України.

З грудня 1994 року по грудень 1999 року – член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України.

З липня 1995 року по липень 2000 року – член Ради роботодавців та товаровиробників при Президентові України.

З жовтня 1996 року по січень 2000 року – позаштатний радник Президента України з питань податкової політики.

З липня 1997 року – член Вищої економічної ради Президента України.

З березня 1998 року – член Вищої ради юстиції України.

З вересня 1998 року – заступник голови Координаційної ради з питань внутрішньої політики.

З 1 лютого 2000 року – 1-й заступник Голови ВР України.

З 12 червня 2002 року – глава Адміністрації Президента.

Засновник ряду підприємницьких структур, зокрема: Українського кредитного банку, АТ «Футбольний клуб «Динамо-Київ», Міжнародної адвокатської компанії «Бі. Ай. еМ» (президент), Українського промислово-фінансового концерну «Славутич».

З 1995 року – член Центральної ради СДПУ(о). З жовтня 1998 року – голова СДПУ(о).

Народний депутат України 2 (Іршавський в/о №171 Закарпатської області), 3 і 4 скликань (з квітня 1997 по червень 2002 рр.).

Нагороджений орденами «За заслуги» III ступеня (серпень 1996 р.), II ступеня (жовтень 1998 р.), I ступеня (серпень 2000 р.).