Олександр Палій,
експерт Інституту політики

 Одностайний вибір у Грузії:
політичні наслідки для країни та регіону

 При висвітленні позачергових президентських виборів у Грузії питання кількості зареєстрованих виборців породило найбільше спекуляцій в Україні, зокрема в тих українських ЗМІ, які намагалися поставити під сумнів легітимність зміни влади в цій країні. Водночас, у самій Грузії це питання не викликає запитань у громадськості, оскільки є досить простим і не передбачає суперечливих варіантів тлумачень.

Відповідно до законодавства Грузії, перед черговими виборами громадяни проходять реєстрацію, яка триває три місяці. Цю норму було запроваджено через те, що кількість грузинського населення змінюється в зв’язку з постійними та тимчасовими міграціями, тоді як національне законодавство визнає вибори такими, що відбулися лише у випадку, коли у них взяло участь понад 50% виборців.

На попередніх президентських виборах (квітень 2000 року) у Грузії було зареєстровано 3 млн 88 тис. виборців.

На президентських виборах 2004 року – лише 2 млн 231 986 виборців. Такий результат зумовлений не лише зменшенням населення Республіки внаслідок природного скорочення кількості населення та негативного сальдо міграції, але й через низку інших причин. Оскільки вибори цього року проходили позачергово, то певна частина пасивних виборців могла не встигнути зареєструватися. Хоча за грузинським законодавством ті виборці, які не встигли зареєструватися, мали право зробити це безпосередньо в день виборів. Тобто процес попередньої реєстрації виборців не обмежував права громадян на участь у голосуванні. Ті особи, які не зареєструвалися в якості виборців та не взяли участі в голосуванні, не вважаються в Грузії виборцями до того часу, доки наступні вибори не дадуть їм можливості зареєструватися чи взяти безпосередню участь у наступних виборах.

Крім того, попередня реєстрація виборців не відбувалася не лише на території Абхазії та значної частини Південної Осетії (як на президентських виборах 2000 року), але й на території Аджарської автономії, керівництво якої майже до дня виборів вагалося, чи братиме ця автономія взагалі участь у виборах президента Грузії. Саме цими чинниками зумовлена значно менша кількість зареєстрованих виборців у Грузії в 2004 році у порівнянні з виборами 2000 року.

Кількість підрахованих бюлетенів на виборах у Грузії становила понад 1 млн 900 тис., тобто несуттєво відрізняючись від кількості зареєстрованих виборців. Цей факт дозволив говорити про явку виборців, що значно перевищувала 80% від кількості зареєстрованих виборців.

Президентські вибори в Грузії закінчилися більш ніж упевненою перемогою Михаїла Саакашвілі, який набрав понад 96% голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

Таблиця 1.
Остаточні офіційні результати президентських виборів у Грузії 2004 року

Головними причинами такого результату грузинських виборів є наступні чинники:

– Михаїлу Саакашвілі вдалося представити себе і свою позицію населенню країни таким чином, що з ним пов’язалися сподівання на вирішення болючих політичних, соціальних та економічних проблем країни.

– Попередні політичні, економічні та соціальні проблеми суттєво підвищили протестний потенціал грузинського суспільства.

– Повалення режиму Едуарда Шеварнадзе і провідна роль у цьому Михаїла Саакашвілі суттєво посилило вплив цього політика.

– Опозиція виступила об’єднаною, завдяки союзові таких політиків як М. Саакашвілі, Н. Бурджанадзе та З. Жванія, а також очолюваних ними партій. Це не дало можливості противникам опозиції використати суперечності в їхніх позиціях та зруйнувати “кумулятивний ефект” від перемоги опозиції в “оксамитовій революції”.

– Противники опозиції виявилися деморалізованими відстороненням їх від влади. Вони не змогли виставити конкурентоздатної кандидатури, більшість із них не пішла на вибори, оскільки шансів перемогти Михаїла Сааакашвілі майже не існувало.

Таким чином, нова влада в Грузії отримала достатній запас підтримки населення для вирішення нагальних соціально-економічних та політичних проблем. Подальший авторитет влади і її дієздатність прямо залежатимуть від її успіхів, зокрема в соціально-економічній сфері.

Крім того, однією з головних проблем, яку вирішуватиме новий уряд в Тбілісі, є проблема поновлення територіальної цілісності країни.

Офіційно Південна Осетія і Абхазія – регіони Грузії, що у війнах 1990-1993 рр. отримали фактичну незалежність від Тбілісі, не брали участі у виборах президента Грузії, і, відповідно, на цих територіях не відбувалася попередня реєстрація виборців.

Слід зауважити, що осетинський сепаратистський уряд, розташований у місті Цхінвалі, контролює близько половини території колишньої Південно-Осетинської автономної області (вся територія цієї області становить 3,9 тис. км кв.).

Цілковито поза контролем центральної влади Грузії сьогодні перебуває територія розміром близько 10,5 тис. км кв. (8,6 тис. км кв. Абхазії і частина Південної Осетії), із загальної території Грузії в 69,7 тис. км кв. Тобто, центральний уряд сьогодні цілковито не контролює трохи більше ніж 1/7 території країни з населенням близько 210 тисяч в Абхазії і 60 тисяч в Південній Осетії.

Оскільки значна частина Південної Осетії населена грузинами, а також завдяки тому, що останнім часом у цьому регіоні вдалося зняти грузино-осетинське міжетнічне протистояння, частина населення Південної Осетії – як грузини, так і частина осетин – взяли участь у виборах президента Грузії.

Крім того, за даними Центрвиборчкому Грузії, близько 10 тисяч грузинів, що мешкають в Абхазії, приїхали до основної частини Грузії, щоб взяти участь у голосуванні.

Обмежено контролюється центральним урядом Тбілісі Аджарія.

В Аджарії не відбувалося попередньої реєстрації виборців, але вибори пройшли, під час яких і відбулася реєстрація. Територія Аджарії становить 3 тис. км кв., оцінка кількості населення (і відповідно кількості виборців) суттєво відрізняється у центральної та місцевої влади.

У той час, як Михаїл Саакашвілі заявляв, що кількість виборців у республіці не може перевищувати 170 тисяч осіб (тобто усе населення може становити до 250 тисяч), керівник Аджарії Аслан Абашидзе приспускав, що кількість виборців може сягати 300 тисяч, тобто населення може перевищувати 400 тисяч. Щоб зняти питання про кількість потенційних виборців у республіці, цими днями керівництво Аджарії провело перепис населення. В Аджарії взяли участь у голосуванні понад 60 тисяч виборців, що Центрвиборчком Грузії, на підставі даних попередніх виборів, розцінив як участь 26% виборців цієї автономії. Це один з найнижчих показників явки по країні, що зумовлено високим впливом серед населення місцевої влади Аджарії, яка виступила проти проведення виборів.

Однак, участь Аджарії і частини населення Південної Осетії у виборах президента Грузії означає, що ці дострокові вибори не завдали шкоди єдності країни. Навпаки, вибори президента сприяли зміцненню єдності країни. Таке зміцнення відбулося насамперед завдяки тому, що в країні встановилася авторитетна в очах населення влада.

У центрального уряду Грузії потенційно можуть виникнути проблеми у районі Джавахетія, населеному переважно вірменами (його площа невелика, менше 2 тис. км кв.). Головною проблемою центрального уряду в цьому регіоні є те, що у місті Ахалкалакі розташована російська військова база, яку Росія не має наміру виводити протягом найближчих 11 років. Однак, як показали останні президентські вибори, місцеве вірменське населення продемонструвало лояльність до нової владі в Тбілісі (за Михаїла Саакашвілі в Ахалкалакі проголосувало 90% виборців, у Ніноцмінді – 85%). Таким чином, небезпека втрати лояльності населення цього регіону щодо Грузії та відділення Джавахетії є на сьогодні малоймовірною.

Таблиця 2.
Попередні результати президентських виборів по регіонах Грузії
(число голосів, поданих за кожного кандидата)

Як видно з даної Таблиці, підтримка Михаїла Саакашвілі характерна для всіх без винятку регіонів Грузії, де населення взяло участь у голосуванні. Таким чином, для поствиборчої ситуації в Грузії характерний високий авторитет нової влади у майже всіх регіонах країни (крім сепаратистських). Це створює унікальну для новітньої історії Грузії ситуацію об’єднання більшості нації в підтримці одного політика і впливових політичних сил, що стоять за ним. Таким чином, суттєво зростає дієздатність влади в Грузії як у сфері вирішення економічних, соціальних та внутрішньополітичних, так і зовнішньополітичних завдань.

Головними зовнішньополітичними завданнями сьогоднішньої Грузії є забезпечення необхідного міжнародного політичного середовища для возз’єднання країни, а також вихід з-під впливу Росії. Росія зберігає вагомі важелі впливу на Грузію у вигляді військових баз у Батумі (Аджарія) та Ахалкалакі (Джавахетія), а також завдяки існуванню миротворчих контингентів у Абхазії та Південній Осетії. Через вирішальний вплив на сепаратистські регіони та їхні еліти Росія зберігає можливість гальмувати кроки до відновлення територіальної цілісності Грузії. Крім того, Росія контролює значну частину енергетики Грузії. Цілком очевидно, що у своїх діях щодо звільнення з-під впливу Росії, нове керівництво Грузії покладатиметься на геополітичного конкурента Росії в цьому регіоні – США. Цей процес уже розпочався. Розширення НАТО і перспектива розміщення військових баз США в Румунії і Болгарії, а також наявність кордону між Грузією і членом НАТО Туреччиною, збільшують американські мотивації щодо підвищення активності в Грузії. Запланований візит державного секретаря США Коліна Пауела на інавгурацію Михаїла Саакашвілі 25 січня цього року свідчить про початок активізації політики США в Грузії.

Таким чином, можна очікувати загострення конкуренції між США і Росією у Закавказзі в цілому, при чому цю конкуренцію керівництво Грузії використовуватиме для вирішення своїх національних інтересів, у першу чергу – для об’єднання країни та досягнення більшої енергетичної, а отже економічної й політичної незалежності.