Довибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим

 

Правовий статус Криму та конституційні повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим

Як відомо, ст. 2 діючої Конституції визначає України як унітарну державу. Проте Основний Закон країни містить також Розділ Х «Автономна Республіка Крим», який визначає її як невід’ємну складову частину України, що в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Остання (п’ята) редакція Конституції Автономної Республіки Крим (АРК) була прийнята 21 жовтня 1998 року Верховною Радою АРК та затверджена з деякими змінами Верховною Радою України 23 грудня 1998 року. Таким чином, існування в унітарній державі автономії не за національною, а за територіальною ознакою, запроваджене в 1991 році через відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, було закріплено конституційно.

Верховна Рада АРК є представницьким, але не законодавчим органом влади, і приймає рішення та постанови, які є обов’язковими для виконання в АРК. Крім представницьких та нормотворчих (в межах своєї компетенції) Верховна Рада Кри­му здійснює також контрольні функції та повноваження. Органом виконавчої влади в Криму є Рада міністрів АРК, голова якої призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою АРК за погодженням із Президентом України. Районні державні адміністрації АРК підпорядковуються уряду Криму, Кабінету Міністрів України та Президенту України. В АРК, як і в усій Україні, правосуддя здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України. Такий устрій фактично включив Крим в уніфіковану систему влади в Україні загалом.

Питання, які регулюються нормативними актами АРК, дуже близькі до тих, якими на решті території України відає система місцевого самоврядування та місцеві держадміністрації, а саме: сільське господарство та ліси, меліорація та кар’єри, громадські роботи, ремесла та промисли, благодійництво, містобудування та житлове господарство, туризм, готельна справа, ярмарки, музеї, бібліотеки, театри та інші заклади культури, історико-культурні заповідники, транспорт загального користування, автошляхи, водопроводи, мисливство, рибальство, санітарні та лікар­няні служби.

До відання АРК також належить: призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК та затвердження складу виборчої комісії АРК, організація та проведення місцевих референдумів, управління майном АРК, розроблення, затвердження та вико­нання бюджету АРК на основі єдиної податкової та бюджетної політики України, розроблення, затвердження та реалізація програм з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охоро­ни довкілля, визнання статусу місцевостей як курортів, участь у розробці та реалі­зації державних програм повернення депортованих народів, а також ініцію­вання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.

Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані також інші повноваження. В АРК також діє представництво Президента України, статус якого визначається законом, прийнятим у 1992 році.

Особливості діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим

За роки незалежності Крим вважається політично найконфліктнішим регіоном України. Причому, якщо на початку 90-х років вісь політичного конфлікту про­лягала між Центром (Києвом) та автономією (Сімферополем), а його змістом було за­доволення чи обмеження сепаратистських прагнень кримської владної еліти та про­російських політичних кіл, то у другій половині 90-х вона пролягла вже між самими органами влади автономії, в якому державний центр відігравав радше роль арбітра, ніж поліцейського чи прокурора.

Після президентських виборів 1999 року комплекс законодавчих, політичних та економічних складових конфлікту між Радою міністрів та Верховною Радою Криму набув традиційного для АРК характеру та змісту. Законодавча основа конфлікту була закладена в самій кримській Конституції 1998 року, яка, як виявилося, недо­статньо чітко визначила розподіл владних повноважень між різними гілками влади. В ній також були недостатньо чітко і продумано виписані норми про розподіл повноважень між кримською та центральною владою.

У результаті найбільші повноваження отримав голова Верховної Ради Криму Леонід Грач. Перший секретар Кримського республіканського комітету КПУ Леонід Грач намагався перебрати на себе виконання невластивих своїй посаді функцій, всі важелі управління та кадрові питання. У цьому контексті роль, яку виконував Леонід Грач, більше нагадувала першого секретаря обкому партії радянських часів. Його особистий конфлікт з головою кримського уряду, багаторічним членом НДП Сергієм Куніциним поступово перетворився на ідеологічний та системотворчий. Адже за період 1995-1998 років у Криму змінилося з різних причин 4 уряди та 4 спікери. Л. Грач же з С. Куніциним співіснували на своїх посадах чотири роки.

Згідно з результатами виборів 1998 року політичний склад Верховної Ради АРК у порівнянні з попереднім зазнав принципових змін – безумовну перемогу святкували комуністи (36 мандатів зі 100). «Партія влади» НДП здобула лише 7 місць, партія «Союз» та Аграрна партія – по 5, Партія економічного відродження – 2, Соціалістична партія – 1. Решта 44 депутати були обрані як позапартійні. Унаслідок досягнення компромісу між кримськими політичними елітами та центром було утворено коаліційний уряд Криму, який очолив Сергій Куніцин. Проте його слабкі позиції у Верховній Раді Криму спричиняли періодичні відставки членів уряду та політичні загострення. Причини такого стану справ, насамперед, крилися у слабкій структурованості парламенту, обраного на мажоритарній основі, та залежного від фінансово-економічних чинників. Затяжний характер кримської владної кризи також зумовлювало ідеологічне протистояння кримських комуністів з рештою полі­тич­них сил півострова. У такій ситуації, керуючись логікою моменту та користу­ючись законодавчою неврегульованістю, голова парламенту раз по раз намагався перебрати на себе функції глави уряду. Леонід Грач фактично намагався копіювати на регіональному рівні реальні функції та повноваження Президента України. Більше того, Закон України «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» у частині, де йдеться про висловлення недовіри двома третинами депутатського складу голові уряду Криму, і, як наслідок цього, надання згоди на його відставку Пре­зидентом України, фактично обмежує повноваження глави держави, визначені Конституцією України. 27 лютого 2001 року Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України, 30 статей нормативно-правових актів, ухвалених Верховною Радою АРК, які стосуються, зокрема, її регламенту та питань управління майном. Тож новообраній у 2002 році Верховній Раді АРК доведеться розв’язувати багато питань, залишених їй у спадок.

Виборча кампанія березня 2002 року та нова політична ситуація в Криму

Відповідно до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим», прийнятого 12 лютого 1998 року, та змін, внесених до нього
17 січ­ня 2002 року, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим оби­раються громадянами України, котрі постійно проживають в АРК, за мажо­ритар­ною виборчою системою відносною більшістю голосів. Усього обирається 100 депутатів.

Зміни політичного спектру кримського парламенту за результатами виборів
2002 року були так само суттєвими і принциповими, як і в 1998 році. Комуністи отри­мали лише 15 депутатських мандатів. Аграрна партія провела до Верховної Ради АРК 12 депутатів, НДП – 8, СДПУ(о) та Партія регіонів – по 3, блок «За єдину Русь» – 2, Селянська партія, партії «Трудова Україна», «Демократичний союз», Партія промисловців та підприємців, «Російсько-український союз» – по 1.
З обраних депутатів 48 є представниками політичних партій, а 49 – позапартійними.

10 новообраних депутатів були членами уряду автономії, 9 – главами та заступ­никами глав райдержадміністрацій, п’ятеро очолювали міські та сільські ради та
7 були керівниками державних установ. 14 депутатів представляють право­охо­ронні та контролюючі органи.

Однією з основних особливостей березневої 2002 року виборчої кампанії в Криму було тактичне об’єднання різноманітних політичних угруповань проти однієї полі­тичної сили – Кримського республіканського комітету КПУ та його лідера Леоніда Грача. Така тенденція не спостерігалася на попередніх виборах до ВР АРК, а також не була властивою для загальнонаціональної виборчої кампанії 2002 року. Для крим­ських виборців на тлі виборчого блоку Леоніда Грача навіть блок «За єдину Україну!» виглядав як прогресивна та демократична сила. Таке передвиборче проти­стояння призвело до відчутного послаблення позицій кримських комуністів у парла­менті автономії. Якщо до березневих виборів фракція комуністів налічувала 40 депу­татів, то за результатами виборів-2002 до неї було залучено лише 22-х. За резуль­та­тами виборів за пропорційною частиною до Верховної Ради України списку Кому­ністичної партії в Криму віддали перевагу 33,91% виборців, тоді як чотири роки тому їх було 39,34%. Тобто втрата позицій КПУ в парламенті автономії була значно відчутнішою, ніж загальне зменшення симпатиків комуністичної ідеї. Друге місце в Криму зайняли об’єднані соціал-демократи – 12,5%. Принагідно зазначимо, що блок «Наша Україна» завдяки кримським татарам набрав майже 10% голосів, що вдвічі більше за результат блоку «За єдину Україну!».

Ще однією особливістю кримської виборчої кампанії було своєрідне розпоро­шення «адміністративного ресурсу», певними сегментами якого володіли як КПУ, так і блок партій «За єдину Україну!».

Загалом же на відміну від решти України виборчі змагання відбувалися в основному між місцевими політичними силами та наявними в Криму бізнес-елітами. Це сталося, з одного боку, тому, що внаслідок конфлікту Грач – Куніцин увага виборців зосереджувалася передусім на протистоянні саме цих політичних акторів, а з іншого – тому, що політико-економічні групи всеукраїнського рівня не проявили серйозного зацікавлення виборчою ситуацією в Криму. Варто нагадати, наприклад, що місцева організація СДПУ(о) в рамках кримських виборів мала певні тактичні домовленості з місцевою організацією КПУ і дотримувалась їх.

Основною подією березневої кампанії стала судова справа Леоніда Грача. Задіяність судової гілки влади у виборчій кампанії показала, що вона перебуває у цілковитій залежності від політичної ситуації та кон’юнктури. Про це свідчить і надзвичайна кількість спірних судових рішень. На 96 обраних депутатів до Вер­ховної Ради АРК було подано 200 судових позовів. Загалом же судами було розгля­нуто майже 300 справ, пов’язаних з виборами.

25 лютого 2002 року суд Центрального району Сімферополя прийняв рішення про зняття кримського спікера Леоніда Грача з реєстрації за скаргою довіреної особи кандидата в депутати парламенту автономії Т. Красикової. Після підтвердження Апеляційним судом АРК рішення про зняття Л. Грач звернувся до Верховного Суду України, який, прийнявши її до впровадження, розпочав розгляд цього питання тільки після надходження документів з Апеляційного суду Криму, що сталося вже після виборів. 31 березня 2002 року Леонід Грач, прізвище якого не було викреслене з бюлетенів, набрав більшість голосів виборців – 3 790 з 6 619, що брали участь у голосуванні. Його основна суперниця президент Чорноморської телерадіокомпанії Тетяна Красикова отримала 947 голосів. Загальна кількість виборців округу –
13 605. Таким чином саме в цьому окрузі була зафіксована найнижча активність виборців – 38% при середній явці по Криму 57%.

19 квітня 2002 року Верховний Суд України задовольнив скаргу Л. Грача й ви­борча комісія Криму зареєструвала його депутатом парламенту автономії. Проте його надії знову стати головою Верховної Ради Криму швидко розвіялися. 29 квітни 2002 року на першому пленарному засіданні головою ВР АРК 52 голосами з 88 при­сутніх було обрано заступника голови Верховної Ради Криму минулого скликання Бориса Дейча. Леонід Грач зміг набрати лише 22 голоси. 14 депутатів висловилися проти обох кандидатів. Ухвалення рішення про обрання Б. Дейча стало результатом специфічного політичного консенсусу між різними політичними угрупованнями Криму про те, що спікером парламенту автономії не повинен бути Леонід Грач. Борис Дейч влаштовував депутатів своєю політичною нейтральністю та прагма­тизмом. За нього також голосували депутати з числа кримських татар.

Тож Л. Грачу не залишилось нічого, як визначитися на користь роботи депутатом Вер­ховної Ради України, куди він був обраний за списком КПУ. Попередній голова Ради міністрів Криму В. Горбатов також звернувся до кримських депутатів із зая­вою про звільнення у зв’язку з обраням народним депутатом України у вибор­чому окрузі №6. Головою Ради міністрів Криму 64 голосами було обрано Сергія Куні­ци­на.

На засіданні 15 травня 2002 року було створено 2 депутатські фракції: «Ста­біль­ність» – 61 депутат з числа членів та прибічників «команди Куніцина», до складу якої ввійшло і 5 кримських татар, та «Процвітання в єдності» в кількості 23 пар­ламентарів із числа членів КПУ. 12 депутатів лишилися позафракційними. Це пред­ставники групи «Прозора влада» Андрія Сенченка, «Руського блоку» та інші.

Участь у виборах кримськотатарського народу

Ще однією особливістю виборчої кампанії в Криму стала відмова провідних політичних гравців півострова використовувати «антикримськотатарські» настрої. Внаслідок цього кримські татари не провели жодної масової акції протесту, незважаючи на все своє незадоволення неухваленням варіанту закону про вибори до Верховної Ради автономії з квотою для кримських татар.

На виборах 1998 року кримські татари не отримали жодного місця в парламенті за винятком Лентула Безазієва, який обирався за підтримки КПУ, та за якого власне кримські татари майже не голосували. Цього ж разу кримськотатарська еліта навіть за несприятливого для них виборчого закону зуміла досягти значно кращого результату: 8 депутатів ВР АРК (один – член КПУ Л. Безазієв), 922 з 6 614 обраних депутатів місцевих рад Криму (13,9%). Цього вдалося досягти, насамперед, внаслідок організованості кримськотатарського руху та авторитету Курултаю, а також завдяки домовленостям з «командою Куніцина» про єдність дій проти спіль­ного ворога – блоку Леоніда Грача «Процвітання та єдність». Зокрема, кримські татари не виставили жодної кандидатури в 38 виборчих округах зі ста, однак підтримали кандидатури інших некомуністичних та нешовіністичних політичних сил. У 44 округах кримські татари виставили по одній кандидатурі, а в 15 округах з високими шансами на обрання – по 2 кандидатури, і лише в 3 округах було висунуто по четверо кримських татар (один від Курултаю, решта само­висуванці). Варто зазначити, що мажоритарна виборча система в Криму сама по собі містить загрозу етнічного протистояння.

Унаслідок післявиборчих пакетних угод та голосування кримськотатарських депутатів за кандидатури спікера парламенту автономії та керівника уряду, кримські татари отримали посади заступника голови Верховної Ради АРК (Ільмі Умеров), заступ­ника голови Ради Міністрів (Едип Гафаров), міністра промисловості, транспор­ту та зв’язку (Азиз Абдуллаєв) та голови Республіканського комітету у спра­вах національностей та депортованих громадян (Сервер Салієв).

Партійність депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим

Політичні партії	1998	2002
КПУ	36	15
АПУ	5	11
НДП	7	8
СДПУ(о)	–	3
Партія регіонів	–	3
«За єдину Русь»	–	2
СелПУ	–	1
ПППУ	–	1
«Демократичний союз»	–	1
«Трудова Україна»	–	1
«Російсько-український союз»	–	1
«Союз»	5	–
Партія економічного відродження	2	–
СПУ	1	–
Позапартійні	44	49

Довибори 22 вересня 2002 року
як політичний полігон загальнонаціонального значення

Повторні вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим по одноман­дат­ному виборчому округу №30 (Залізничний район міста Сімферополя) за рішенням Виборчої комісії АРК були призначені на 22 вересня 2002 року одночасно з виборами до ВР АРК замість вибулого депутата Леоніда Грача по одномандатному вибор­чому округу №25 (Центральний район Сімферополя), а також довиборами депу­тата ВР АРК по округу №98 (Радянський район АРК). Пізніше, 12 вересня кримський виборчком переглянув ситуацію в окрузі №98, виконав рішення Апеляційного суду та відмінив повторні вибори, визнавши повноваження обраного 31 березня Ф. Адаменя. Таким чином вибори в парламент автономії проводилися лише в двох округах, розташованих у місті Сімферополі.

Ще під час проведення кампанії по довиборах до Верховної Ради Автономної Республіки Крим оглядачі та експерти прогнозували, що її результати потенційно здатні відкоригувати загальну політичну ситуацію в кримській владі. Здебільшого це стосувалося можливостей продовження існування більшості на підтримку прем’єр-міністра АРК Сергія Куніцина, в лавах якої ще влітку нараховувався 61 кримський обранець, проте більшість з них була позапартійними та могли змінити свою політичну орієнтацію в будь-який момент. Іншим аспектом, пов’язаним із цим сюжетом, були питання, які дедалі частіше виникали у контексті певних побажань тих чи інших сил на півострові розхитати прем’єрське крісло під С. Куніциним. Відтак оглядачі пов’язували ключові тактичні кроки для досягнення бажаних результатів з перебігом довиборів, та з початком нового політичного сезону.

Виборчий округ №25

В окружну виборчу комісію №25 увійшло 36 осіб, з яких 24 – від політичних партій, а 12 – від трудових колективів. Це зайвий раз підкреслило те, що вибори в 25-му окрузі стали епіцентром політичного життя автономії. На сцену вересневих виборів у Криму вийшли досить сильні суперники. Єдиним фронтом виступили «Російський блок» і кримські комуністи (ще у березні вони конкурували між собою), а також Громадський комітет «Прозора влада» Андрія Сенченка, громад­сько-політичні, інформаційні та підприємницькі структури народного депутата України Л. Миримського, а також проурядові сили республіки.

Єдиним кандидатом російсько-комуністичного альянсу став головний редактор газети «Кримська правда» Михайло Бахарєв. На противагу йому «Прозора влада» під­тримала президента Чорноморської ТРК Тетяну Красикову, що у березні цього року зайняла друге місце у цьому ж окрузі. Несподіванкою стало висування в кан­дидати парламенту Криму народного депутата України Лева Миримського. Ад­мі­ністративний ресурс зробив ставку на молодого і перспективного начальника Де­пар­таменту акцизного збору податкової адміністрації АРК Володимира Бєляєва, якого одразу ж пов’язали з главою Державної податкової адміністрації України Миколою Азаровим через родинні стосунки. Усього ж кандидатами в депутати по одно­мандатному виборчому округу №25 було зареєстровано 19 осіб, з них 4 Баха­рєви та 3 Бєляєви. До дня виборів знялися з балотування четверо – Веселов­ський С. М., Дмитрієв А. М., Тезіков Б. Б. та Грач Л. І. Останній – 1-й секретар Кримського рескому Комуністичної партії України (трудящих), директор приватного під­приєм­ства «Блок Грача» – став тезкою колишнього кримського спікера перед виборами березня 2002 року, змінивши ім’я та прізвище Олександр Папета на більш відоме в Криму.

У ході виборчої кампанії виборча комісія округу лише двічі брала участь у судових слуханнях. 5 вересня 2002 року по скарзі Бєляєва В. В. окружком виступив від­повідачем, тому що вважав, що Бєляєв В. В. надав не в повному обсязі всі необхідні для реєстрації кандидатом документи (згідно п. 7 ст. 3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим» державні службовці можуть бути зареєстровані кандидатами в депутати, якщо на момент реєстрації вони нададуть у комісію особисте зобов’язання про припинення вико­нання службових повноважень на період виборчої кампанії), і не зареєстрував його кандидатом у депутати 22 серпня 2002 року. Місцевий суд Центрального району Сімферополя підтримав окружком, але Апеляційний суд автономії 18 вересня 2002 року зобов’язав комісію зареєструвати Бєляєва В. В. кандидатом у депутати. Вдруге представник комісії брав участь у судовому розгляді скарги кандидата в депутати ВР АРК Олега Єрмоленка на порушення Михайлом Бахарєвим ст. 31 та 33 вибор­чого Закону, що регулюють обмеження проведення і фінансування передвиборної агі­тації. 9 вересня 2002 року місцевий суд Центрального району Сімферополя визнав скаргу О. Ермоленка обґрунтованою та зобов’язав комісію скасувати своє рішення про реєстрацію М. Бахарєва кандидатом у депутати. М. Бахарєв оскаржив його в Апеляційному суді АРК. Як і у випадку з Леонідом Грачем, рішення суду до дня виборів не набрало законної сили, тож окружна комісія не скасувала реєстрацію М. Бахарєва.

Загальна явка виборців округу склала 6 748 осіб з 12 938 внесених до списків ви­борців або 52,48%. Урешті-решт, в традиційно «червоному» кримському окрузі №25 пе­ремогу здобув депутат Верховної Ради України трьох скликань, відомий крим­ський бізнесмен, президент корпорації «Імперія», лідер партії «Союз» Лев Миримський.

Результати голосування у виборчому окрузі №25

Кандидати	Кількість голосів	% голосів
Миримський Лев, народний депутат України, партія «Союз»	4262	63,1
Бєляєв Володимир, начальник Департаменту акцизного збору податкової адміністрації АРК, позапартійний	1003	14,9
Бахарєв Михайло, редактор газети «Кримська правда», КПУ	998	14,8
Крисикова Тетяна, президент Чорноморської телерадіокомпанії, комітет «Прозора влада»	220	3,3

Решта кандидатів, серед яких три Бахарєви (всі сповідували комуністичні переконання і стверджували, що підтримуються рескомом КПУ), набрали незначну кількість голосів.

Виборчий округ №30

Окружна виборча комісія зареєструвала 15 кандидатів у депутати Верховної Ради АРК по одномандатному виборчому округу №30, п’ятеро з яких по особистій заяві відмовилися надалі від участі у виборчій кампанії.

Основними конкурентами стали Володимир Константинов – генеральний директор фірми «Консоль», що представляє групу впливу «команди Куніцина», колишній депутат Верховної Ради України, киянин Василь Хмельницький та Людмила Денисова – представник Громадського комітету «Прозора влада» (лідер – Андрій Сенченко).

За даними Комітету виборців України загальна чисельність виборців 30-го округу на восьму ранку 22 вересня 2002 року становила 14 367 виборців, а на восьму вечора (з додатковими списками) – вже 15 846 виборців. Явка виборців на дільниці склала 8 765 або 55,31%.

Результати голосування у виборчому окрузі №30

Кандидати	Кількість голосів	% голосів
Василь Хмельницький, тимчасово не працюючий, колишній народний депутат України, позапартійний	4 349	49,73
Володимир Константинов, генеральний директор фірми «Консоль», «команда Куніцина»	3 011	34,43
Афанасій Іванов, колишній депутат ВР АРК, КПУ	265	3,03
Людмила Денисова, колишня міністр фінансів АРК, комітет «Прозора влада»	105	1,20

Переможцем в окрузі №30 став народний депутат України третього скликання, співвласник «Запоріжсталі», донедавна один із лідерів Партії зелених України та натхненник створення блоку «Жінки за майбутнє» на українських парламентських виборах Василь Хмельницький. Загалом це доволі значна підтримка для майже невідомої в Криму людини. Задля своєї перемоги Василь Хмельницький фактично повторив кампанію Нестора Шуфрича в Черкасах на довиборах до Верховної Ради України. В. Хмельницькому вдалося переграти відомих у Криму людей – прези­дента фірми «Консоль» Володимира Константинова, депутата ВР АРК минулого скликання Афанасія Іванова, який під час голосування 31 березня 2002 року набрав найбільшу кількість голосів, а 22 вересня задовольнився підтримкою лише 265 громадян України.

Проте протягом дня голосування спостерігачами було зафіксовано ряд грубих порушень виборчого законодавства. У цілому з величезної кількості складених актів про порушення виборчого законодавства до окружної виборчої комісії №30 надій­шло тільки близько 40 скарг і актів. 11 жовтня Виборча комісія АРК визнала не­дійс­ними результати повторних виборів депутата Верховної Ради АРК по 30-му одно­мандатному виборчому округу. Таке рішення грунтувалося на результатах пе­ревірки, проведеної членами виборчкому за скаргами кандидатів у депутати А. Іва­но­ва та В. Константинова, а також на підставі представлення Прокурора АРК про численні порушення виборчого законодавства в окрузі. Комісія встановила факти підкупу виборців, а також серйозні порушення в діях окружної і дільничних виборчих комісій. Зокрема, рішенням окружної виборчої комісії №30 у дислокацію округу були внесені ряд вулиць, що відносяться до іншого округу, таким чином,
22 вересня у 30-му виборчому окрузі голосував 121 виборець, що на виборах 31 бе­рез­ня відносився до 34-го округу; 104 виборця 30-го округу були позбавлені мож­ливості голосувати. Крім того, слідчим відділом Прокуратури АРК розслідується кримінальна справа по факту підкупу виборців 33-й, 41-й і 43-й дільниць даного округу. Прокуратурою також визначені особи, що проводили підкуп на виборчій дільниці №35, де протягом тижня до виборів були підкуплені близько 100 чоловік. Відділом по боротьбі зі злочинністю вилучена уся виборча документація комісій округу. Ведеться слідство.

Висновки та наслідки

Характерною для всієї України виглядає принципова зміна електоральних настроїв в одних і тих же виборчих округах, що відбулася з 31 березня по 24 ве­рес­ня 2002 року. Так, 25 та 30 виборчі округи до ВР АРК традиційно вважалися «про­ко­муністичними», населеними переважно пенсіонерами та відставними військовими з часів СРСР. 31 березня вони підтвердили цю тенденцію – з великою перевагою тоді перемогли саме висуванці КПУ. Пройшло півроку і ситуація змінилася на проти­лежну – комуністичні кандидати в обох округах опинилися на третіх місцях. Показо­во, що кандидати, яких відкрито підтримувала місцева влада, хоч і випере­дили комуністів, однак катастрофічно відстали від переможців – представників великого за кримськими та українськими стандартами капіталу. За них віддали свої голоси 63% та майже 50% виборців. Очевидно, що цього не могло статися без зміни мотивації виборців, які прийшли голосувати. Ідеологічна складова мотивації, на відміну від березневих виборів, які проходили одночасно з всеукраїнськими парламентськими, поступилася матеріальній вигоді та особистому розрахунку. Ці зміни не є характерними лише для кримської автономії – щось подібне спосте­рігалося у трьох округах на липневих довиборах до Верховної Ради України (див. «Політичний календар» №6, 2002 р.).

Кримські довибори наочно показали не лише те, що великий капітал на сьогодні має сильніші аргументи для виборців, ніж ідеологічні політичні структури, і на цій основі може перемагати опозицію в мажоритарних округах, а й те, що перед ним насправді безсилим є й «адміністративний ресурс» в особі, як мінімум, місцевої влади. Проте, програючи «переконання» виборців, місцева влада бере своє на етапі «переконання» членів виборчих комісій та судів. Обидва переможці кримських довиборів не змогли отримати депутатські мандати. Василь Хмельницький – через визнання виборів недійсними внаслідок масових порушень виборчого законодавства, а Лев Миримський – тому, що не склав повноважень народного депутата України. Причому, В. Хмельницький одразу ж заявив, що не збирається впливати на крим­ську політику, та оголосив про свій намір балотуватися на довиборах до ВР України в Мелітопольському виборчому окрузі Запорізької області. Натомість народ­ний депутат України і відомий кримський політик Л. Миримський напо­легливо бореться з виборчкомом за кримський мандат.

За його словами, він має намір створити в кримському парламенті депутатську фракцію. Ще в ході виборчої кампанії 19 вересня замість фракції «Процвітання в єдності», була зареєстрована нова фракція КПУ, в яку ввійшло лише 11 депутатів. Таким чином, навіть без проурядової «Стабільності» такими, що не визначилися, залишалися близько 30 депутатів, значна частина яких і до цього працювала під ідейним керівництвом Л. Миримського та йменувалася раніше групою «Республіка» та фракцією партії «Союз».

Отже, до остаточної політичної структуризації в Криму ще далеко. За відсутності такої говорити про стратегічну стійкість відносин Верховної Ради Криму і Ради мі­ні­стрів Криму не варто. Симптоматичним виглядало й те, що на посаду голови Верхов­ної Ради АРК потенційно претендували 15 осіб, а прем’єр-міністра – 25. Це вказує на стабільну присутність у структурах влади сил, які за певних умов здатні здійснити чергове перегрупування. Поштовхом до цього може стати не лише неви­ко­нання певних зобов’язань у політико-економічній площині, прагнення тих чи інших сил до активнішої участі в процесах приватизації в автономії, а й суто суб’єктивний чинник – поява серед депутатів нової впливової й авторитетної полі­тич­ної фігури, яка б користувалася певною підтримкою Адміністрації Президента.

Головне завдання, що об’єднало представників «Стабільності» – нейтралізація Леоніда Грача і його виборчого блоку, на сьогодні виконане. Тепер «Стабільність» повинна знайти нову причину для свого існування, адже вона являє собою конгло­мерат, створений на основі компромісу між лідерами декількох впливових крим­ських політико-економічних груп, інтереси яких дуже часто перетинаються. Як пока­зує практика попередніх років, прийнятні для всіх рішення досягаються ними вкрай важко. Особливо це характерно для підприємців, чий бізнес пов’язаний з паливно-енергетичною і курортно-рекреаційною галузями кримської економіки.

Кадрова політика, що проводиться керівництвом «Стабільності», не сприяє власне політичній стабільності на півострові, адже від процесу прийняття рішень на вищому рівні республіки фактично відсторонені, крім комуністів, ще й група екс-прем’єр-міністра АРК, народного депутата України Валерія Горбатова і група, очо­лю­вана народними депутатами України Анатолієм та Ігорем Франчуками. Особ­ливий чинник нестабільності – незадоволеність інтересів групи Андрія Сен­ченка, яка доклала чимало зусиль по виведенню Грача з політичного життя Криму.

Можна прогнозувати, що після утвердження С. Куніцина у колишній ролі Л. Гра­ча, ці групи об’єднають свої зусилля і спрямують їх вже проти «команди Куні­цина». Такі дії можуть підтримати й кримські комуністи. На заваді об’єднанню крим­ської «опозиції» можуть стати лише дострокові президентські вибори. Існує велика ймовірність, що в Криму, як і в решті регіонів України, різні політико-еко­номічні групи робитимуть ставки на різних кандидатів. У тому числі на різних кан­дидатів можуть орієнтуватися й члени фракції «Стабільність». А це, в свою чер­гу, може призвести до традиційного для Криму загострення відносин на рівні пар­ламенту й уряду автономії.

Додатковим чинником кримської політики намагаються бути і кримські об’єднані соціал-демократи. Незважаючи на значний успіх в Криму на парламентських вибо­рах, вони не мають власної фракції у ВР АРК попри й те, що такі впливові крим­ські фігури, як Ігор Франчук, Анатолій Франчук та Валерій Горбатов, є членами фракції СДПУ(о) в українському парламенті. У разі створення у стінах кримського парламенті фракції СДПУ(о) вона може бути поповнена лише за рахунок депутатів із фракції «Стабільність».

Очевидно, що одним із каталізаторів потенційної переструктуризації парламент­ської більшості автономії став розпад фракції «Єдина Україна» у ВР України. Взагалі виникають доволі прозорі аналогії між столичною та кримською парламент­ськими більшостями та принципами їхнього створення. Можливо тому сьогодні кримська влада, не допускаючи в стіни парламенту фінансово потужних політичних гравців, намагається таким чином підстрахувати досягнуте статус-кво. Адже цінові фактори переходу депутатів з однієї фракції в іншу є значним чинником у досяг­ненні мети – створенні більшості.

Довибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим не пройшли непоміче­ними для кримської та української політики й наочно відобразили особливості ниніш­ньої політичної ситуації в Україні: формування парламентської більшості й наміри створення коаліційного уряду за підсумками мажоритарних виборів. І хоча вони поки що не внесли змін у розстановку політичних сил у парламенті автономії, однак чітко розставили акценти щодо можливого розвитку подій у політичному житті півострова та привернули до нього посилену увагу загальнонаціональних політичних сил. Чи будуть ними засвоєні уроки вересневої виборчої кампанії покаже друга спроба довиборів до парламенту автономії.