Парламентські вибори 2002 року в Німеччині

Перебіг виборчої кампанії

Настільки непередбачуваними вибори не були за всю післявоєнну історію Німеч­чини: до останнього дня правляча й опозиційна коаліції йшли «нога в ногу». Рей­тинг соціал-демократів і християнських демократів був приблизно однаковим, хоча і з невеликою перевагою на користь Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН). Приблизно рівною популярністю користувалися й їхні партнери по коалі­ції – «зелені» та вільні демократи.

На відміну від ряду інших країн у Німеччині агітація не була заборонена навіть у день виборів, хоча дані опитувань громадської думки в останні дні вже не публікувалися.

«Червоно-зелена» коаліція перемогла «чорно-жовту», ще й через те, що «зелені» помітно випередили вільних демократів – імовірних партнерів ХДС/ХСС.

Насамперед Соціал-демократична партія показала на виборах гірший результат, ніж чотири року тому, і якби не успіх «зелених» на чолі з популярним міністром закордонних справ Йошкою Фішером, то влада в країні напевно змінилася б. Партія захисників природи і соціальної справедливості помітно додала на виборах, отримавши 8,5%.

Сумарно це й дало «червоно-зеленій» коаліції нехай і мінімальну, але усе ж таки перевагу в кількості депутатських мандатів, та дозволило сформувати новий уряд. А от потенційні союзники християнських демократів Вільна демократична партія Ні­меччини – представники ліберальної течії – виступили гірше. Вони одержали тіль­ки сім із невеликим відсотків голосів. Це незначно більше, ніж на минулих виборах, але набагато менше, ніж заявлені 11%, на які розраховували ліберальні лідери.

Чимало сприяли цьому внутрішні розбірки та серія скандалів. Та й стихійне лихо – катастрофічна повінь на Ельбі – не сприяла популяризації серед населення ідей лібералізму і ринкової саморегуляції.

Експерти відзначають «полівіння» Німеччини, незважаючи на поразку партії демократичного соціалізму – спадкоємиці Соціалістична єдина партія Німеччини (СЄПН). Від Партії демократичного соціалізму (ПДС) у Бундестаг пройшли тільки два кандидати на виборах по прямих мандатах. За партійними списками ПДС не пройшла до парламенту, набравши лише 4% голосів. При цьому в західній частині країни за ПДС голосували близько 1,1% виборців, у східних землях – у середньому понад 16%. Щоправда в декількох районах колишнього Східного Берліна ця партія посіла перші місця з результатом у 37-39% голосів. Місцеві оглядачі жартують, що якби Східна Німеччина  була самостійною державою, ПДС була б тут легітимно правлячою партією.

Крім того, ультраправа Національна демократична партія (НДП) не зібрала по всій країні й піввідсотка голосів, які давали б їй право на державне фінансування.

Виборча система

Як відомо, парламент Федеративної Республіки Німеччина складається з двох палат, Бундестагу (нижня палата) та Бундесрату (верхня палата або палата земель).

Законодавчим органом ФРН є Бундестаг, а Бундесрат виконує швидше контроль­ні функції. Склад Бундесрату формується з представників земельних урядів, які у свою чергу обираються ландтагами (місцевими представницькими органами земель) – парламентами 16 земель (від 3 до 6 кандидатів за­леж­но від кількості населення). Він не є виборним органом  і не обумовлений певними термінами повноважень. Склад Бундесрату ротується поступово, одночасно з виборами до ландтагів і формуванням земельних урядів. Будучи обраними до парламентів своїх земель, члени Бундесрату повною мірою володіють демократичною легітимністю. За конституцією ФРН до складу Бундесрату не можуть бути делеговані урядовці або парламентарі, які не входять до земельних урядів. Не допускається також одночасне членство у Бундесраті та Бундестазі.

Вибори до Бундестагу Німеччини відбуваються за законом про вибори від 23 лип­ня 1993 року (зі змінами 1999 року) за змішаною системою так званого персоналізованого пропорційного представництва. Половина депутатів  оби­­рається в 328-и одномандатних виборчих округах за мажоритарною системою від­носної більшості, а друга половина – в 16 багатомандатних виборчих округах, ме­жі яких співпадають з кордонами федеральних земель, за пропорційною систе­мою.

Виборці заповнюють два бюлетені: один – за кандидата по місцевому мажори­тарному округу (перший голос), інший – за списки кандидатів, які висуваються партіями від певної землі (другий голос). Причому, виборці голосують за земельний список вцілому, а не за окремих кандидатів у ньому: порядок розміщення канди­датів у списку визначається партією. За допомогою першого голосування вирішу­ється, хто з кандидатів буде представляти в Берліні даний виборчий округ (прямий мандат). Але, яка партія переможе на виборах і який чисельний склад будуть мати фракції в Бундестазі, залежить від «другого голосу», яким виборець віддає перевагу тому або іншому партійному списку.

Другі голоси підраховуються на загальнонаціональному рівні для визначення співвідношення місць, належних кожній політичній партії. Для цього загальна кіль­кість голосів, поданих за списки партій, ділиться на кількість мандатів, які розпо­діляються (встановлюється виборча квота). Після поділу кількості голосів на вибор­чу квоту визначається кількість мандатів, на які мають право кандидати від даної партії. Потім до кількості мандатів, отриманих політичною партією в одномандатних виборчих округах, додаються мандати, необхідні для компенсації відхилень від пропорційного представництва, що виникли внаслідок визначення результатів виборів в одномандатних округах. Таким чином, партії, одна з яких виборола 10% мандатів у пропорційній частині та 10% у мажоритарній, а інша – також 10% за список і жодного в одномандатному окрузі, досягають рівного представництва у німецькому парламенті. Цікаво, що у разі вибуття одного члена Бундестагу, навіть обраного в мажоритарному окрузі, його місце займає кандидат, який був наступним у партійному списку. Тобто довибори в цьому окрезі не проводяться.

Якщо ж партія в одній федеральній землі отримує більше місць, ніж їй належить за результатами голосування за партійними списками, то вона зберігає додаткові мандати. За рахунок цих додаткових мандатів кількісний склад Бундестагу змінюється з кожними виборами. Саме тому загальна кількість депутатів нинішнього Бундестагу складає 603 депутати. Нижня палата парламенту 1998 року скликання нараховувала 669 депутатів, а 1994 – 672 депутати.

Як і в інших країнах, у Німеччині існує виборчий бар’єр при голосуванні за пар­тійними списками. До розподілу місць у Бундестазі допускаються лише ті партії, що отримали не менше 5% голосів. До розподілу допускаються також ті партії, що отримали не менше 3-х мандатів за підсумками голосування в одномандатних округах. Обмежувальний бар’єр не застосовується до виборчих об’єднань національ­них меншин (наприклад, данська меншість в землі Шлезвіг-Гольштейн або лужицькі серби в Саксонії).

Підсумки виборів

У виборах взяли участь 29 політичних партій та виборчих об’єднань Німеччини. З них подолали 5% відсотковий бар’єр 4 суб’єкти виборчого процесу: СДПН, блок ХДС/ХСС, Союз 90/«Зелені» та ВДП. Партія Демократичного соціалізму також представлена в Бундестазі за рахунок двох мандатів, виборених у мажоритарних округах Берліну.

З 61 388 671 громадян Німеччини, що мають право голосу, 48 574 607 скори­ста­лися своїм виборчим правом. Відповідно до першого офіційного звіту виборчої ко­місії, голоси виборців розподілилися в такий спосіб:

Перший голос:

Політичні партії	Кількість голосів у мажоритарних округах	У порівнянні з 1998 р.
СДПН	20 056 007	-2,4
ХДС	15 333 403	+1,1
ХСС	4 308 479	+2,3
Союз 90/«Зелені»	2 694 027	+1,9
ВДП	2 750 646	+1,2
ПДС	2 078 055	-1,1
Партія настання правової держави (Партія Шиля)	120 113	–
Національна демократична партія Німеччини (НДПН)	102 914	+0,1

Другий голос:

Політичні партії	Кількість голосів за партійними списками	% голосів за партійними списками
СДПН	18 484 560	38,5
ХДС	14 164 183	29,5
ХСС	4 311 513	9,0
Союз 90/«Зелені»	4 108 314	8,6
ВДП	3 537 466	7,4
ПДС	1 915 797	4,3
Партія настання правової держави (Партія Шиля)	399 757	0,8
Національна демократична партія Німеччини (НДПН)	214 872	0,4

У голосуванні 2002 року взяли участь 79,1% виборців, тоді як у 1998 році виборчі діль­ниці відвідали 82,2%. Менш активне відвідування виборчих дільниць, зафік­со­ване цього разу, пояснюється тим, що значна частина електорату голосувала пош­тою. Як свідчить статистика, результати «поштового голосування» більш сприятливі для консерваторів. Проте блок ХДС/ХСС одержав на виборах на 8 864 голосів менше, ніж СДПН, і не зміг відтіснити соціал-демократів на друге місце.

Результати виборів до Бундестагу

Назва партії	1998		2002
	% голосів за партійними списками	Кількість мандатів	% голосів за партійними списками	Кількість мандатів
Соціал-демократична партія Німеччини (SPD)	40,9	298	38,5	251
Християнсько-демократичний союз (CDU)	28,4	198	29,5	190
Християнсько-соціальний союз (CSU)	6,7	47	9,0	58
Союз 90/«Зелені» (Grune)	6,7	47	8,6	55
Вільна демократична партія (FDP)	6,2	43	7,4	47
Партія демократичного соціалізму (PDS)	5,1	36	4,3	2
Інші партії разом	5,9	–	2,7	–

Розподіл місць у Бундестазі за результатами виборів 2002 року

Динаміка зміни кількості депутатів за наслідками виборів 2002 року
у порівнянні з виборами 1998  року

Якісний склад Бундестагу та нового коаліційного уряду

«Червоно-зелена» коаліція набрала 47,1% голосів, залишивши консерваторів із ХДС/ХСС позаду із 45,9% голосів. Таким чином, союз соціал-демократів і зелених отримав 306 мандатів, у той час як правоцентристи зуміли набрати 295. Для формування уряду потрібно одержати 301 мандат.

Тож Герхард Шредер і лідер «зелених» Йошка Фішер, якщо їхня співпраця не зруйнується, перебуватимуть при владі як один коаліційний уряд ще чотири роки.

Християнські демократи, яких представляв Едмунд Штойбер, хоча й програли всього 1,2%, залишаються в статусі парламентської та урядової опозиції.

Середній вік німецьких парламентарів за наслідками виборів 2002 року становить 49,3 роки, наймолодшій депутатці – 19 років. 33,2% народних депутатів – жінки, що на 2% більше, ніж у попередньому парламенті. Найбільше жінок – 58,2% – серед представників Партії зелених.

Не зважаючи на загалом неконсервативний ідеологічний напрям урядової коа­лі­ції, у складі нового кабінету формально є троє католиків: міністри закордонних справ Йошка Фішер, економіки і праці Вольфганг Клемент і охорони здоров’я Улла Шмідт. Семеро міністрів – протестанти, а ще четверо – не належать до якоїсь конфесії.

Чотири роки тому, коли починався перший термін правління «червоно-зеленої» коаліції, консервативні політичні і церковні кола із напруженою недовірою очікували моменту виголошення міністрами обов’язкової присяги при вступі на посаду, а саме – чи будуть ними вимовлені заключні слова присяги: «Так допоможе мені Бог»? Сумніви були недаремними. Лише вісім із п’ятнадцятьох міністрів ужили цю релігійну формулу. Не вимовив її й канцлер Герхард Шредер. Йошка Фишер називає себе «католицьким атеїстом». Католиком він став під впливом своєї матері, однак, за його словами, уже давно віддалився від церкви. Кілька міністрів назвали себе атеїстами.

Особливості нинішніх виборів у Німеччині

По-перше, особливістю нинішніх виборів є не тільки мізерно малий розрив між соціал-демократами і ХДС/ХСС, але й хороший результат «зелених», які набрали 8,6% голосів. Від партії Йошки Фішера не очікували такого успіху – їм пророкували не більше 6%. Тож вплив «зелених» у коаліції, який, вочевидь, підсилиться, ймовірно, позначиться на корекції політичного курсу як у внутрішньо­німецьких справах, так і на зовнішньополітичній арені. Щоправда, «зелені» заявили, що вимоги їхньої партії не будуть безмежними.

По-друге, навіть попри програш Е. Штойбера, результати виборів говорять про те, що праві спромоглися перебороти наслідки скандалу довкола фінансової діяльності ХДС. Інформація про зловживання з партійними фінансами, що мала місце наприкінці урядування попереднього канцлера від правих Гельмута Коля, призвела до катастрофічної втрати популярності ХДС/ХСС серед населення чотири року тому. Це і сприяло приходу до влади коаліції соціал-демократів і «зелених».

По-третє, іншим значним результатом виборів стала втрата парламентських позицій  Партією демократичного соціалізму. Наслідки парламентських виборів на загальнонаціональному рівні входять у разючий контраст із результатами місцевих виборів останніх років, внаслідок яких до влади в деяких східнонімецьких землях приходили спадкоємці СДПН.

По-четверте, ще одним наслідком стала зміна в керівництві парламентської фракції християнських демократів ХДС/ХСС. Новий лідер Ангеліка Меркель очолила об’єднану парламентську фракцію ХДС/ХСС. Раніше вона була керівником ХДС, однак змушена була поступитися Штойберу у боротьбі за лідерство в християнсько-демократичному таборі, оскільки партійне керівництво вважало, що німецький електорат не готовий до жінки-канцлера. ХДС (Християнсько-демократичний союз) є загальнонаціональною партією християнських демо­кратів, у той же час ХСС (Християнсько-соціальний союз) є окремою партією, базова­ною виключно у федеральній землі Баварія.

По-п’яте, одним з наслідків парламентських виборів у Німеччині стало погіршення відносин між Німеччиною і США. Напередодні виборів міністр юстиції Німеччини Герта Дойблер-Гмелін порівняла політику адміністрації Буша щодо Іраку з тактикою, що застосовувалася у свій час Адольфом Гітлером. За її словами, «Буш хоче відвернути увагу від своїх внутрішніх проблем. Це класична тактика. Таку ж використовував Гітлер».

Адміністрація США висловила різке незадоволення тим фактом, що критика американської позиції щодо Іраку стала одним із ключових елементів виборчої кампанії канцлера Німеччини Герхарда Шредера.

По-шосте, вкрай важливий вплив на результати виборів мали суб’єктивні фактори. Протягом майже всього року в опитуваннях громадської думки лідирували консер­ватори, але безпосередньо перед виборами кандидатам від правлячої коаліції вдалося переломити хід боротьби. Однією з причин зростання популярності Шредера стала енергія, з якою уряд поводив себе у критичних ситуаціях. Серпневі повені 2002 року заподіяли Німеччині величезні збитки – за деякими оцінками, їхня сума може складати біля 15 мільйонів євро. Відновлення зруйнованого стало ключовою проблемою. Зростання популярності партії канцлера Герхарда Шредера багато в чому пояснюється впевненістю, із якою влада Німеччини організувала боротьбу зі стихією.

Крім того, обидві коаліції стверджуються як центристські, у їхніх програмах немає значних відмінностей. Аналітики, а особливо виборці, порівнювали не стільки передвиборні програми, скільки особисті переваги та недоліки двох кандидатів на пост канцлера – Герхарда Шредера і Едмунда Штойбера. Вперше в історії Німеччини між ними були проведені передвиборні теледебати.

По-сьоме, чинник економіки не став визначальним для результатів виборів. Едмунд Штойбер намагався переконати виборців, що може поширити досвід баварського економічного дива на загальнонаціональний рівень. Герхард Шредер, у свою чергу, покладався на особистий імідж. Е. Штойбер вів кампанію досить формально і поступався нинішньому канцлеру в умінні працювати з засобами масової інформації.

На минулих виборах Г. Шредер обіцяв, що число безробітних у країні скоротить до 3,5 мільйонів осіб. Однак нині кількість безробітних знову зростає. Вона вже досягла майже чотирьох мільйонів чоловік. Таким був рівень безробіття в роки правління попередника Герхарда Шредера, консерватора Гельмута Коля. Економіка Німеччини останнім часом зростає вкрай повільно – менше 1% на рік. Це менше, ніж у більшості інших європейських країн. Тим часом дефіцит державного бюджету впри­тул наблизився до 3%. За правилами єврозони – об’єднання країн, що пере­йшли на євро – цей показник вважається максимально припустимим.

По-восьме, вкрай важливим для наслідків виборів стало позиціонування кан­дидатів щодо міжнародних проблем. Соціологи стверджували, що Герхард Шредер завоював декілька відсотків голосів завдяки тому, що відверто висловив незгоду з планами проведення Сполученими Штатами військової кампанії проти Іраку. Кон­серватори також стверджували, що не схвалюють позицію США, але ствер­джували, що Г. Шредер повівся недипломатично. Ймовірно, несподіваний пацифізм канцлера зу­мовлений підсиленням ролі «зелених» у коаліції на тлі майже однакових резуль­татів у головних конкурентів – ХДС/ХСС і СДПН. Такий підхід шкодить не лише відносинам із США, але й відносинам із Великою Британією. Тож покра­щання відносин із цими країнами, особливо із США, яким країна багато в чому зобов’язана своїм сучасним становищем, стає одним з основних завдань нового уряду.

Окремо слід зазначити, що попри мінімальний розрив у результатах лідерів виборчих перегонів, післявиборча ситуація не була відмічена судовими позовами та оскарженням самих результатів голосування.

	Результати партій на виборах 2002 року у землях Німеччини

Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс ---------------- Рейтинг кандидатів у Президенти України ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44) ---------------- Інші новини ----------------

© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.