Прага для України

Головним підсумком участі делегації України у саміті НАТО в Празі стало підписання Плану дій з НАТО. План дій робить ще один крок, який зберігає шанси для України здобути повноправне членство в Альянсі і отримати завдяки цьому надійні зовнішні гарантії безпеки. Ймовірно, що якби не було скандалу із можливим постачанням українських озброєнь Іракові, на саміті в Празі Україні було б за­пропоновано більш радикальні кроки, спрямовані на поглиблення інтеграції з НАТО.

Підписаний у Празі План дій складається з цілей, яких прагне досягти Україна для наближення до стандартів НАТО. У щорічному додатку на 2003 рік записані конкретні дії для реалізації Плану дій. Країни, які отримали запрошення до Альянсу, перед цим виконували Membership Action Plan. Між українським «Планом дій» та МАР спільним є друге та третє слова у назві. МАР означає глибшу інтеграцію, ніж існує на даний момент між Україною і НАТО. Інший документ, «Інтенсивний діалог», який передує МАР, виконували менш готові до стандартів НАТО Македонія та Хорватія. Остання, вже після реалізації «Інтенсивного діалогу», на зустрічі у Рейк’явіку в 2002 отримала запрошення до МАР. Але у хвилю розширення НАТО, проголошену цього року, Хорватія не потрапила. «План дій» з Україною та «Інтенсивний діалог» є аналогічними документами, записані у «Плані дій» заходи не передбачаються для звичайних членів програми «Партнерство заради миру». Тож, теоретично, наступним кроком для України після опрацювання «Плану дій» має стати МАР. «План дій» між Україною і НАТО не має часових рамок. Раз на півроку його виконання буде перевірятися сторонами. Військові пункти «Плану дій» межують з політичними.

Інші результати саміту для України:

–уникнення скандалу на засіданні Ради євроатлантичного партнерства, в якому взяв участь Президент України Л. Кучма. Щоправда, гостей вперше за історію самітів НАТО було розсаджено за французьким алфавітом – таким чином, щоб Президент України не виявився сусідом Президента США та прем’єр-міністра Великої Британії. Це можна розцінювати не як бажання скандалу, а як бажання його уникнути з боку організаторів зустрічі. Той факт, що під час візиту до Праги Президента України не відбулося серйозного демаршу лідерів Заходу, крім того, що держсекретар США Колін Пауел відразу після початку засідання Комісії Україна-НАТО залишив залу засідань, можна вважати певним успіхом Л. Кучми;

–коректний тон заяви НАТО щодо України у декларації глав-держав НАТО: «9. Ми залишаємося відданими міцним відносинам між Україною і НАТО згідно з Хартією про особливе партнерство. Ми відзначаємо прагнення України здійснити повну євроатлантичну інтеграцію, і закликаємо Україну запровадити всі необхідні реформи, включно з посиленням експортного контролю. Новий План дій, який ми підписуємо з Україною, є важливим кроком уперед; він визначає реформи у політичній, економічній та інших сферах, де Україна має здійснити подальший прогрес і в яких НАТО й надалі надаватиме допомогу. Подальший прогрес у наших відносинах вимагає відданості України цінностям Євроатлантичної спільноти».

Можна було б стверджувати, що участь України в саміті НАТО в Празі сприяла до певної міри покращанню іміджу України, якби не тональність реакції західних дипломатів, «здивованих» наполегливістю українського Президента, та реакція західної преси, яка згадувала про візит Л. Кучми виключно в контексті звинувачень у продажу «Кольчуг» Іраку.

Таким чином, той факт, що Україна таки підписала План дій з НАТО, є, безумовно, головним підсумком саміту для України. Це засвідчило, що для нинішнього керівництва України стали очевидними переваги інтеграції з НАТО.