Міжнародні наслідки Празького саміту

Головним міжнародним результатом саміту НАТО в Празі стало запрошення сімох держав Східної Європи приєднатися до Альянсу. До НАТО у найближчому майбутньому приєднаються Литва, Латвія, Естонія, Словаччина, Словенія, Румунія і Болгарія. Поза розширенням НАТО до наступного саміту залишаться Хорватія, Македонія й Албанія. Нові країни – члени НАТО формально приєднаються до Альянсу тільки в травні 2004 року, після того як угода про розширення блоку буде схвалена парламентами всіх держав-членів. Прийом до НА0ТО групи нових країн дозволить підсилити Альянс, заявив президент США Джордж Буш. За його словами, запрошення вступити до НАТО Болгарії, Латвії, Литві, Румунії, Словаччини, Словенії й Естонії «не тільки збільшить наші військові можливості, але й оновить дух нашого великого демократичного Альянсу… Кожний, хто стане вашим ворогом, буде і нашим ворогом. Більше ніколи ви не будете самотніми перед обличчям небезпеки… Рішення про розширення – це вирішальний і історичний момент у долі нових членів Альянсу… Це стане найзначнішою зміною в структурі Північно­атлантичного альянсу з 1949 року… Вступаючи в НАТО, країни Центральної і Східної Європи (ЦСЄ) беруть на себе глобальну відповідальність, оскільки стандарти членства в НАТО дуже високі». Як сказав президент США, його країна всебічно підтримує розширення НАТО «зараз і в майбутньому». Це формулювання є важливим для України. Також на саміті велика увага приділялася пропозиції створити в нато сили швидкого розгортання чисельністю 21 тис. особового складу. Такі сили повинні бути готові до дій через чотири роки.

Таким чином, мирним шляхом кардинально змінюється геополітична карта континенту. Зовнішні параметри геополітичних змін визначатимуться приєднанням країн Центрально-Східної Європи до НАТО і ЄС, що виступають ядром об’єднав­чих процесів. У нових історичних умовах розширення Північноатлантичного альян­су і Європейського Союзу слід розглядати, з одного боку, як поширення простору стабільності, безпеки і добробуту, а з другого – як реальний шлях природного повернення країн ЦСЄ до нової європейської єдності країн і народів. Україна офіційно вітає успіхи своїх західних сусідів, і, як свідчать заяви українських відповідальних органів, прагне долучитися до цих успіхів.

На сьогодні можна стверджувати, що світоглядно-інформаційний вплив євроатлантичної інтеграції країн Центрально-Східної Європи може стати не менш важливим, аніж суто матеріальні дивіденди, які отримає демократична спільнота від включення нових членів до НАТО.

Варто наголосити, що сукупний демографічний, економічний та військовий потенціал деcятьох країн Східної Європи, які оголосили про свій намір приєднатися до НАТО, досить значний. Загальна кількість населення цих країн перевищує 50 мільйонів чоловік (з Україною – удвічі більше). Кількість населення сімох країн, запрошених до членства в НАТО на саміті в Празі становить 44 мільйони осіб. Геополітичний вибір цих країн здатен спричинити серйозний вплив на моделювання геополітичного майбутнього регіону. Важлива цінність цих країн для євроатлан­тичних структур безпеки (насамперед для Організації Північноатлантичного догово­ру) – це їхнє розташування, яке дозволяє контролювати східну частину континенту, ключові порти та інші комунікації регіону. Також надзвичайно важливо те, що по­ширення гарантій НАТО на ці країни розширить зону стабільності в Східній Європі і, навпаки, зменшить зону «вакууму безпеки», що є вкрай небезпечною потен­ціальними зіткненнями і катаклізмами.

Останні дії Росії, спрямовані на нормалізацію відносин з НАТО, свідчать, що по­літичне керівництво цієї країни усвідомлює контрпродуктивність ідеї протистояння з НАТО. Глава МЗС Росії Ігор Іванов одразу після Празького саміту заявив, що, «як­би НАТО не змінився і притримувався б старої стратегії, Росія висловлювала б сер­йозне занепокоєння з приводу наближення НАТО до своїх кордонів... У нас один спільний ворог – міжнародний тероризм – і ми повинні боротися з ним спільними зусиллями. Ми повинні зосереджуватися не на міфічних або гіпотетичних загрозах, а на вирішенні реальних проблем, якими зараз займається Рада НАТО–Росія... З тих пір як Рада була створена шість місяців тому, вона показала свою ефе­ктивність... Це не просто черговий механізм, а конструктивно працюючий орган. Ми не ведемо порожніх дискусій, а виробляємо найбільш ефективні шляхи вирішення проблем». І. Іванов також заявив, що у вступові до НАТО країн Балтії є позитивні сторони. Це змусить їх приєднатися до домовленостей про звичайні збройні сили в Європі. Коментарі І. Іванова різко контрастують із чітко негативним відношенням до будь-якого розширення НАТО, яке Москва демонструвала останні роки. Росія, що хоча тепер і взаємодіє з Альянсом у рамках Ради НАТО, виступала проти будь-якого розширення цього блоку, особливо за рахунок Латвії, Естонії і Литви.

Генеральний секретар НАТО Джордж Робертсон у свою чергу заявив, що рішення щодо розширення НАТО «не позначиться на інтересах Росії у сфері національної безпеки». За його словами, членство нових країн у НАТО навпаки «створить велику зону стабільності в центрі європейського континенту», і це «повинно бути гарною новиною для Москви».

Розширення НАТО здатне послабити геополітичний тиск з боку Росії й на країни колишнього СРСР. Поширення НАТО на Схід викличе тенденцією до падіння впливу Росії на всьому просторі СНД. Очевидно, що в більш далекій перспективі приєднання країн Східної Європи до євроатлантичних структур сприятиме поступовій демократизації Росії. Монополізація геополітичного простору демокра­тичних держав навколо Росії рано чи пізно зумовила б демократизацію самої Росії. Тож розширення НАТО на Схід може означати ініціювання процесу раціонального самообмеження Росією своїх геополітичних інтересів.

Варто зазначити, що перспектива майбутнього членства уже чинить конструктив­ний вплив на поведінку сусідів України, що в майбутньому стануть членами НАТО.

Усвідомлення того, що ні Європейський Союз, ні НАТО не бажають обтяжувати себе додатковими конфліктами, які стосуються або прав меншин, або взаємних тери­торіальних претензій, вже дало поштовх для досягнення компромісів, що відпові­датимуть стандартам, усталеним Радою Європи. Те ж стосується й тієї умови, що лише демократичні країни можуть одержати право членства.

Варто також наголосити, що час довів надуманість одного з головних публічних аргументів опонентів розширення НАТО – фінансового.

Згідно з деякими дослідженнями, пряма вартість розширення НАТО для трьох східноєвропейських країн – Польщі, Чехії та Угорщини упродовж наступних десяти років становитиме усього лише 1,3 мільярди доларів США. До модернізації збройних сил ці б країни мусили вдаватися в будь-якому випадку, однак ніяка модернізація і ніякі витрати коштів не дали б цим країнам тих гарантій безпеки, які вони мають завдяки членству в НАТО. Цим державам вдалося гранично мінімізувати витрати на приєднання до НАТО.

Нові члени НАТО заявляють, що сума їхніх загальних витрат  при розширенні менша, аніж вартість невідворотної модернізації їхніх збройних сил у випадку невступу. Тож держави ЦСЄ успішно інтегруються до НАТО без видимої шкоди для своїх національних економік. З цього приводу варто зауважити, що Україна може через перспективу інтеграції до НАТО оптимізувати поточні оборонні витрати.

 

Підсумки

Керівництво української держави, попри останні заяви про намір тримати повноправне членство в НАТО, не використовує в достатній мірі сприятливість міжнародної ситуації для побудови оборонної системи, яка б відповідала потребам держави і вимогам сучасності. Декларації, знову озвучені на саміті в Празі, не означають реальних дій, яких бракує. Для цього потрібна політична воля і відповідальність лідерів держави.

НАТО – це відкрита організація демократичних держав, створена для гарантування безпеки своїм членам, яка упродовж півстоліття довела свою ефективність, надаючи надійні гарантії своїм членам. Привабливість НАТО для демократичних держав доводять останні саміти НАТО в Мадриді і Празі, на яких було запрошено до членства в Альянсі 10 країн регіону Центрально-Східної Європи із населенням, що перевищує 100 мільйонів чоловік.

Свого часу оглядачі відзначали особливу роль існування перспективи подання Україною заявки на вступ до НАТО 1997 року у визнанні Росією непорушності українських кордонів міждержавним Договором, укладеним за півтора місяці до Мадридського саміту НАТО.

Крім того, розширення НАТО створює в регіоні ЦСЄ сприятливий клімат щодо геополітичного плюралізму впливів демократичних європейських держав, у якому інте­реси України як суб’єкта міжнародної політики можуть бути задоволені значно біль­шою мірою, аніж у випадку моноцентричного домінування одного центру впливу.

Особливо важливим для України є включення до НАТО західних сусідів держави, через те, що таким чином утворюється тривалий кордон з НАТО. Західний кордон нашої держави (який лише з теперішніми членами НАТО Польщею і Угорщиною сягає відповідно 542 і 135 кілометрів, а разом з майбутніми членами НАТО, запрошеними на  самітв Празі – Румунією і Словаччиною перевищуватиме 1000 км.) здатен справити значний стримуючий вплив на державу-недобро­зичли­вицю нашої країни. Очевидно, що існування кордону України з державами НАТО вже позбавило, і, можливо, ще позбавить Україну чималих загроз, розмір і руйнівний потенціал яких вкрай небезпечний для самого існування держави.

Таким чином, розширення НАТО за рахунок країн-сусідів України має стратегічне позитивне значення для України, особливо завдяки тому, що політика НАТО продовжує базуватися на стратегії «відкритих дверей». Негативні наслідки розширення НАТО для міжнародного клімату в регіоні ЦСЄ пов’язані майже виключно із реакцією Росії на цей процес. Однак вони є природним побічним результатом процесу розширення, тимчасовим і незначним у порівнянні з перевагами, які несе розширення НАТО для процесу поширення зони стабільності і безпеки у Європі.

Для розвитку плідної співпраці України з НАТО необхідна чітка політика викорінення антинатовських і антизахідних штампів масової свідомості, які використовуються на шкоду інтересам безпеки України.

Чим швидше Україна просуватиметься шляхом внутрішніх політичних і економічних реформ, тим імовірнішою може бути допомога Заходу, зокрема й у сфері безпеки. У випадку успіху внутрішніх реформ Україні буде легше інтегруватися до європейських структур. І навпаки, гальмування процесу реформ досі є небезпечною перешкодою на шляху до успішної інтеграції Української держави до Євроатлантичної спільноти.

Задля реалізації оптимального варіанту співпраці України з євроатлантичною спільнотою, і, зокрема, з НАТО, необхідно:

–   у максимально короткий термін модернізувати Збройні Сили. Добитися високого професіоналізму, бойової підготовки і озброєння професійної частини армії, водночас зберігаючи і нарощуючи мобілізаційні можливості, що існують за умов загального військового обов’язку. Це можливо у разі використання досвіду військ територіальної оборони Великої Британії, Балтійських країн тощо. Зробити національну оборону пріоритетним напрямом державної політики;

–  піднести престиж армії та силових структур у суспільстві;

–  провести кадрові зміни і ротації на всіх щаблях силових структур і державного апарату з метою підвищення їхнього патріотизму і професійного рівня;

–  проводити економічну і енергетичну політику в союзі із Західними державами, добитися зростання інвестицій західних країн і більшої присутності західних компаній на українському ринку;

–  провести інформаційними засобами держави інтенсивну роз’яснювальну роботу серед населення з метою роз’яснення переваг євроатлантичного вибору;

–  налагодити максимально тісні взаємовигідні відносини в усіх сферах з окремими країнами-членами НАТО (зокрема, із сусідами України);

–   брати участь у максимальній кількості інтеграційних організацій і заходів, що існують на Захід від України;

–  ефективним управлінням держави, у тому числі й у сфері економіки, та конкретними політичними заходами зменшити вплив і можливості антипатріотичних сил, зокрема сепаратистських;

–  провести переговори з НАТО щодо можливості застосування до України прискореної процедури вступу нашої держави до НАТО;

–  нарощувати військове співробітництво України з НАТО;

–  забезпечити виведення з території України Чорноморського Флоту Росії, що перебувають на території України.

Варто наголосити, що ці кроки, які мають бути деталізовані в процесі практичного втілення, можуть бути здійснені лише за наявності відповідної політичної волі вищого українського керівництва, чіткого розуміння в середовищі політичної еліти України важливості співпраці з НАТО для гарантування зовнішньої безпеки України.