Події осені 2000-го року, пов’язані зі зникненням журналіста Георгія Гонгадзе, затягуванням екпертизи знайденого у Таращанському лісі тіла, оприлюдненням Олександром Морозом аудіо- та відеокасет майора Мельниченка, неправовими діями проти народних депутатів України в аеропорту “Бориспіль” під час проходження ними митного контролю та інші, суттєво вплинули на поведінку сьогоднішніх основних політичних акторів, на статус головних політичних структур, а також на політичну систему України в цілому.

Після президентських виборів 1999 року і, особливо, всеукраїнського референдуму квітня 2000 року, закріпилося суттєве домінування провідного неформального політичного угруповання – нової “партії влади”, що включала в себе “адміністративну” та “правоохоронну” складові. Саме ця нова “партія влади” забезпечувала позитивні для Президента України результати голосування в усіх без винятку регіонах України. Фінансово-політичні чи олігархічні угруповання були скоріше союзниками цього домінуючого політичного гравця, в той час, як парламент та політичні партії все більше і більше віддалялися від центру прийняття рішень в державі на політичну периферію.

У специфічному становищі весь цей час знаходився й Уряд, який був немов би розщеплений на верхню – публічну, урядову частину на чолі з Прем’єр-міністром Віктором Ющенком та низку непублічних адміністративних структур, що функціонували як самодостатні й непідпорядковувалися Прем’єр-міністру. Серед найважливіших з них – МВС, СБУ, Державна податкова адміністрація, обласні та районні державні адміністрації. При цьому, варто зауважити, що певні управлінські, тобто урядові за визначенням, функції здійснювали і Адміністрація Президента, і апарат Ради національної безпеки та оборони.

Узагальнюючи вищезазначене, можна зробити висновок, що в Україні формувалися і все виразніше проявлялися ознаки президентської республіки з елементами авторитаризму, де парламент, як інститут, практично втрачав функцію стримування та противаги виконавчій гілці влади, а інститут президентства, спираючись на правоохоронні органи, податкову службу та місцеві держадміністрації й підміняючи собою Уряд, ставав практично самодостатньою владною структурою з повним домінуванням у політичній системі України.

Однією з найбільших загроз демократичному процесу в Україні та причиною його поступового згортання стала нездатність Верховної Ради впливати на прийняття принципових політичних рішень в Україні. А одночасне з цим проведення кампанії по дискредитації Уряду в загальнонаціональних медіа створювало підгрунтя для реалізації російського, білоруського чи інших євразійських сценаріїв політичного розвитку країни.

Дискусії стосовно так званої “касетної” та інших справ створили передумови для певної квазістабілізації ситуації та відновлення балансу між політичними інститутами. Так, нанесений серйозний удар по репутації Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки та Генеральної прокуратури, послабивши їх вплив на прийняття політичних рішень. Не лише для політичної еліти, а й для українського суспільства загалом, після періоду закритості інформації про діяльність силових відомств, стало відомо про серйозні недоліки в їх роботі та непрофесіоналізм у розкритті найрезонансніших злочинів в Україні. В свою чергу, Верховна Рада почала повертати втрачені позиції важливого політичного актора. Рішення парламенту щодо необхідності суспільного контролю за діяльністю силових структур та щодо кадрових змін в них зафіксували також появу нової конфігурації в парламентській більшості.

Експерти Інституту політики неодноразово звертали увагу на ситуативне, а не системне походження парламентської більшості у Верховній Раді, що проявлялось через суттєві розбіжності в оцінці діяльності Уряду і ставлення до важливих політичних та соціально-економічних питань фракціями та парламентськими групами більшості. Останні події продемонстрували відсутність системної пропрезидентської природи парламентської більшості. Постанови, прийняті парламентом 14 грудня та 21 грудня 2000 року, засвідчили спільність оцінки політичної ситуації, що склалася в країні, фракціями меншості – КПУ, СПУ, членів ПСПУ та СелПУ разом з депутатськими групами та фракціями більшості – “Реформи-Конгрес”, УНР, більшої частини НРУ, “Батьківщини” та “Яблука”.

Наскільки стійкою виявиться нова конфігурація парламенту буде залежати від подальших дій Президента України, парламентських партій та результатів експертизи касет і тіла, знайденого в Таращанському районі Київської області.

Загалом можна прогнозувати три варіанти подальшого перебігу політичного процесу в Україні.

Перший характеризуватиметься подальшим зміцненням позицій парламенту та інших конституційно визначених інститутів політичної системи, перш за все, Уряду, за рахунок послаблення інституту президентства, зменшенням впливу адміністративного та правоохоронного ресурсів на політичне життя в Україні, а отже, певну демократизацію та деолігархізацію. Радикальною альтернативою розвитку цього процесу можуть бути дострокові президентські вибори та певні конституційні зміни в бік парламентської моделі форми державного правління.

Другий передбачає максимальну мобілізацію адміністративного та правоохоронного ресурсів з метою утвердження моделі сильної президентської республіки. Найрадикальнішою альтернативою першому варіанту було б дострокове припинення повноважень парламенту або відставка Уряду, парламентські вибори за новим законом і внесення змін до Основного Закону України.

Третій варіант перебігу політичних подій передбачатиме тимчасову псевдостабільність, а отже, перманентну політичну кризу, наслідком якої будуть певні кадрові зміни в центральних органах державної влади та активізація суспільно-політичного життя. За такого варіанту питання щодо розв’язання політичного протистояння найімовірніше буде відкладене до передвиборчої кампанії, яка відбудеться в передбачений законодавством термін.

Додатки

ПОСТАНОВА

Верховної Ради України

Про інформацію народних депутатів України

Головатого С. П., Шишкіна В. І., Жира О. О.,

Генерального прокурора України Потебенька М. О.,

голови Державної митної служби України Соловкова Ю. П.,

голови Служби безпеки України Деркача Л. В.,

Міністра внутрішніх справ України Кравченка Ю. Ф.

Заслухавши інформацію народних депутатів України Головатого С. П., Шишкіна В. І., Жира О. О., Генерального прокурора України Потебенька М. О., голови Державної митної служби України Соловкова Ю. П., голови Служби безпеки України Деркача Л. В., Міністра внутрішніх справ України Кравченка Ю. Ф., Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Рекомендувати Президенту України терміново звільнити з займаних
посад:

голову Служби безпеки України Деркача Л. В.;

голову Державної митної служби України Соловкова Ю. П.

2. З метою створення правових умов для діяльності тимчасових слідчих комісій згідно із статтею 89 Конституції України невідкладно розглянути Закон України “Про тимчасові слідчі та спеціальні комісії Верховної Ради України”.

3. Національній телевізійній компанії України здійснити повну трансляцію пленарних засідань Верховної Ради України, що відбулися 12 грудня 2000 року.

Голова Верховної Ради України І. ПЛЮЩ

м. Київ, 14 грудня 2000 року

Про інформацію Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради
з розслідування обставин зникнення журналіста Г. Гонгадзе.

Заслухавши інформацію Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради з розслідування обставин зникнення журналіста Г. Гонгадзе, а також інформацію Генерального прокурора України Потебенька М. О. і Міністра внутрішніх справ України Кравченка Ю. Ф.,
Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

1. Рекомендувати Президенту України звільнити з займаної посади Міністра внутрішніх справ України Кравченка Ю. Ф.

2. Заслухати звіт Генерального прокурора України з питання контролю Генеральної прокуратури за діяльністю силових міністрів і відомств.

3. Зобов’язати Генерального прокурора України забезпечити проведення об’єктивної комплексної експертизи матеріалів, пов’язаних із справою зникнення журналіста Георгія Гонгадзе.

Голова Верховної Ради України І. ПЛЮЩ