Дванадцятий уряд УКРАЇНИ:
призначення і повноваження

Історична довідка

Уряд Анатолія Кінаха було відправлено у відставку Указом Президента від 16 листопада 2002 року. Як зазначається в Указі Президента України «Про відставку Кабінету Міністрів України» (№1050/2002), припинення повноважень Уряду викликано «у зв’язку з необхідністю реалізації проголошеного курсу на реформування політичної системи в державі, забезпечення з цією метою конструктивної взаємодії і співпраці з Верховною Радою України у створенні відповідального і ефективно діючого Уряду України».

Таким чином, Президент погодився на те, що Уряд має складати повноваження не лише перед новообраним Президентом (як у Конституції), а й перед новообраною Верховною Радою. Якщо у подальшому не буде внесено змін до Конституції України, Президент зможе відправляти уряди у відставку з даним формулюванням лише тоді, коли у парламенті будуть сформовані пропрезидентські варіанти більшості, але утримуватися від цього у випадку формування антипрезидентської більшості. Створений Президентом прецедент може застосовуватись не лише відразу після парламенських виборів, а й протягом усього терміну повноважень чергового парламенту, якщо його внутрішня структура в той чи інший спосіб зміниться (міжфракційні переходи, створення нових і розпуск старих фракцій та депутатських груп або просто формування нових парламентських коаліцій).

Восени 2002 року вперше в українській історії склалася ситуація, коли протягом місяця до звільнення Анатолія Кінаха українським політикумом включно з Президентом України та ЗМІ активно і публічно обговорювались можливі кандидатури на посаду, яка ще не стала вакантною.

Менш ніж за тиждень після відставки А.Кінаха, 21 листопада 2002 року Верховна Рада проголосувала за кандидата, попередньо узгодженого парламентською більшістю та Президентом. За кандидатуру глави Донецької обласної державної адміністрації проголосувало 234 народні депутати. Таким чином, Віктор Федорович Янукович очолив дванадцятий Уряд України.

Уряди суверенної України

Особливості призначення Уряду В.Януковича

Призначення нового Уряду відбувалось у специфічних умовах, наявність яких обумовила нова розстановка політичних сил у Верховній Раді на осі «опозиція – пропрезидентська коаліція». Нестійка рівновага першої сесії Верховної Ради IV-го скликання (обрання спікера 226-ма голосами, розподіл парламентських комітетів на користь опозиції) була зруйнована з початком другої сесії (фіскально-адміністративний тиск на вразливих до нього депутатів з опозиційних фракцій та осінні масові акції протесту). Спроба створити парламенську більшість в умовах такої рівноваги зробила неможливим їхнє мирне співіснування. На цьому етапі для пропрезидентських сил та опозиції стали життєво необхідними резонансні та ефективні політичні ініціативи. Маючи перевагу адміністративного, фінансового та інформаційного ресурсів, а також виходячи з нової стратегії забезпечення власного політичного майбутнього, з ініціативою щодо проведення політичної реформи виступив Президент.

Прогнозовані з моменту останніх парламентських виборів зміни в Кабінеті Міністрів України стали невідворотними відразу після створення парламентської більшості в жовтні 2002 року. Слід зазначити, що саме перерозподіл міністерських посад (під гаслом необхідності запровадження коаліційного Уряду) виявився технологічним системотворчим принципом формування самої парламентської більшості, дев’ять фракцій якої змагалися між собою за більшу лояльність Президента.

Цей крок було зроблено, незважаючи на те, що низка фракцій, які ініціювали та створили більшість у Верховній Раді, мали своїх представників в чинному на той час Уряді: Прем’єр-міністр України А.Кінах представляв ПППУ, Віце-прем’єр з гуманітарних питань В.Семиноженко, Міністр фінансів І.Юшко та Міністр палива та енергетики В.Гайдук репрезентували Партію регіонів, а Міністр освіти В.Кремень – СДПУ(о). Крім того, жодного з Урядовців Кабінету А.Кінаха не можна було запідозрити у недостатній лояльності до політичних партій більшості.

Пункт 3 Положення про Парламентську більшість ясно і чітко зафіксував право суб’єктів більшості «висувати кандидатури на посаду Прем’єр-міністраУкраїни з метою визначення єдиної кандидатури на цю посаду», та «брати участь… у формуванні коаліційного Кабінету Міністрів України». Однак, чинна Конституція України передбачає лише надання Верховною Радою згоди на призначення Прем’єр-міністром кандидатури, запропонованої Президентом України, тому реалізація вказаних вище прав суб’єктів створення парламентської більшості, насправді лежить у площині доброї волі Президента. Зі списку кандидатур на посаду Прем’єр-міністра (Микола Азаров – голова Державної податкової адміністрації України; Олег Дубина – Перший віце-прем’єр-міністр України; Анатолій Кінах – Прем’єр-міністр України; Віктор Янукович – голова Донецької обласної державної адміністрації) Леонід Кучма зупинився на особі Віктора Януковича.

Під час парламентського обговорення та голосування кандидатуру голови Донецької облдержадміністрації одноголосно підтримали представники всіх фракцій та груп, які входять до парламентської більшості. Крім того, за позитивне рішення також проголосували 12 з 16 позафракційних депутатів, один представник фракції блоку Віктора Ющенка «Наша Україна» та один соціаліст.

Загалом процес створення «коаліції більшості» розпочався задовго до дня голосування та актуалізувався, в даному випадку «під Януковича», в угоді, підписаній кандидатом у Прем’єри та лідерами 9 фракцій і груп більшості. Документом передбачалося, що підтримка кандидатури В.Януковича на прем’єрську посаду відбудеться в обмін на чіткі гарантії сформувати новий Кабінет Міністрів з представників парламентської більшості. Розподіл посад у Кабміні мав відбуватися на основі пропорційного представництва депутатських фракцій, що входять до складу «постійно діючої парламентської більшості».

Хід та результати голосування не стали несподіванкою, ще раз підтвердивши статус-кво внутрішньопарламентського розподілу політичних сил. Підсумовуючи особливості призначення Уряду В.Януковича, слід звернути увагу на те, що:

по-перше, голосування фракцій більшості за В.Януковича не було б таким одностайним, якби не жорстка позиція Президента України. З іншого боку, саме така постановка питання з боку глави держави підштовхувала опозиційні фракції до того, щоб проігнорувати дану кандидатуру. Тобто парламентська більшість, як і раніше, була функціональна лише під тиском Президента;

по-друге, як основний наслідок голосування передбачалось створення нового Уряду на базі фракцій сьогоднішньої парламентської більшості, з їх пропорційним представленням в Кабінеті Міністрів, однак, фактично, зважаючи на «вимушеність» голосування саме за кандидатуру В.Януковича, формування Уряду стало можливим лише під контролем Президента. Тобто Президент, а не Прем’єр-міністр знову став найнеобхіднішою політичною фігурою і для більшості, і для самого Уряду;

по-третє, за чинним українським законодавством, члени Уряду не можуть бути одно­часно членами парламенту. Саме тому, аби більшість не втратила мінімально необхідної кількості депутатів, до Кабінету В.Януковича залучалися лише депутати, обрані за вибор­чими списками блоку «За єдину Україну!» та СДПУ(о). Тож амбіції депутатських груп і фракцій більшості, сформованих з депутатів-мажоритарників, не могли бути задоволені через призначення їхніх членів до Уряду;

по-четверте, формою часткової компенсації для мажоритарників стали посади в різноманітних наглядових радах, у тому числі фінансово-економічних установ з часткою державної власності. Інший механізм участі – перерозподіл на їхню користь парламентських комітетів, насамперед, за рахунок опозиції. Такий підхід радикальних кадрових зімн сповідує, перш за все, адміністрація Президента, яка не полишає намірів відколоти від опозиції хоча б поодиноких депутатів (за умови збереження за ними комітетських посад);

по-п’яте, позапарламентським наслідком голосування за кандидатуру В.Януковича рано чи пізно стане посилення непублічної конкуренції донецького і київського фінансово-політичних угруповань в українській владі.

Специфіка формування Кабінету В.Януковича

Головною відмінністю формування нового Уряду став так званий «коаліційний» принцип, зведений у сучасних українських умовах до квотного розподілу посад не лише у самому Уряді та інших органах виконавчої влади, але й поза нею у контексті політичної реформи, проголошеної Президентом.

На відміну від Віктора Ющенка, який мав карт-бланш при формуванні Уряду, та Анатолія Кінаха, який погоджувався на кадрові пропозиції адміністрації Президента, Віктор Янукович став заручником політичних домовленостей між парламентською більшістю та Президентом. Майбутні Урядовці відбиралися від пропрезидентських фракцій та груп не лише на основі їх професійних чи етичних якостей, а, перш за все, згідно з нинішньою партійно-фракційною приналежністю, лояльністю до Президента, а не Прем’єр-міністра, та у відповідності до розрахованих за спеціальною формулою квот (система балів за кожну посаду).

Саме специфіка широкого формату політичних домовленостей Президента і парламентської більшості включила до квотного розподілу не лише міністерські посади, а й посади голів Державної податкової адміністрації, Національного банку, Фонду державного майна, а також комітетів Верховної Ради, якими керували представники опозиції, посаду представника Уряду у Верховній Раді тощо. Отже, теперішній варіант політичної коаліції парламентських сил з Президентом, ґрунтується, насамперед, на кадрових домовленостях, що виходять далеко за межі виконавчої гілки влади.

Якщо ж аналізувати безпосередній розподіл посад в Уряді згідно з квотним розподілом, то виглядає він наступним чином:

Посада в Уряді	Квота	Склад Уряду
Прем’єр-міністр України	Фракція «Регіони України» (Пропозиція Президента України)	В. Янукович
Перший віце-прем’єр-міністр, Міністр фінансів	Група «Європейський вибір» (Партія регіонів)	М.Азаров
Віце-прем’єр-міністр	Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної)	В.Гайдук
Віце-прем’єр-міністр	Фракція Партій ППУ та «Трудова Україна»	Д.Табачник
Віце-прем’єр-міністр	Фракція Аграрної партії України	І.Кириленко
Міністр аграрної політики	Фракція Аграрної партії України	С.Рижук
Міністр внутрішніх справ	Квота Президента України	Ю.Смирнов
Міністр оборони	Квота Президента України	В.Шкідченко
Міністр охорони здоров’я	Група «Народовладдя»	А.Підаєв
Міністр праці та соціальної політики	Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної)	М.Папієв
Міністр юстиції	Квота Президента України	О.Лавринович
Міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи	Група «Народовладдя»	Г.Рева
Міністр закордонних справ	Квота Президента України	А.Зленко
Міністр економіки та з питань європейської інтеграції	Фракція Партії промисловців та підприємців України та партії «Трудова Україна»	В.Хорош-ковський
Міністр культури і мистецтв	Фракція Народно-демократичної партії	Ю.Богуцький
Міністр екології і природних ресурсів	Фракція Народно-демократичної партії	В.Шевчук
Міністр транспорту	Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної)	Г.Кірпа
Міністр палива і енергетики	Група «Демократичні ініціативи»	С.Єрмілов
Міністр освіти і науки	Фракція Соціал-демократичної партії України (об’єднаної)	В.Кремень
Міністр промислової політики	Фракція Партії промисловців та підприємців України та партії «Трудова Україна»	А.М’ялиця
Урядовий секретар	Квота Президента України	В. Яцуба

Звертає на себе увагу й те, що новоутворений «коаліційний» Кабінет Міністрів у політичному сенсі мало чим відрізняється від попереднього Уряду, оскільки всі більш-менш важливі урядові портфелі дістались Партії регіонів, СДПУ(о) та «Трудовій Україні». Значимість та впливовість посад, які дістались іншим учасникам більшості, включаючиАграрну партію України та НДП, а також «Народовладдя» та «Демократичні ініціативи», помітно менші. Депутатська група «Народний вибір» не отримала квоти на жодного члена Уряду.

Крім того, у багатьох випадках реально йшлося не про висунення фракціями кандидатів на урядові посади, а про надання ними згоди щодо підтримки президентських кандидатів, які «йшли» за їхньою фракційною квотою (наприклад, В.Гайдук та позапартійний Г.Кірпа отримали посади за квотою СДПУ(о)). Все це дає підстави припускати можливість існування домовленостей про обмін квот на якісь інші корпоративні чи кадрові переваги в майбутньому, наприклад, посади голів обласних держадміністрацій.

Фактично мова йде про поділ владного пирога між трьома фінансово-політичними угрупованнями регіонального походження, формалізованими нині в іпостасі парламентських фракцій Соціал-демократичної партії України (об’єднаної) (Київ), «Регіони України» (Донеччина) та більшої частини фракції Партії промисловців та підприємців України та партії «Трудова Україна» (Дніпропетровщина). Один з лідерів цієї фракції, голова ПППУ та екс-Прем’єр-міністр А.Кінах не отримав жодної посади, так само як і колишній Перший віце-прем’єр-міністр О.Дубина, якого вважає своїм неформальним лідером інше регіональне угруповання – депутатська група «Народний вибір». Харківська політична еліта, зосереджена в парламентській фракції НДП, задовольнилася маловпливовими посадами міністрів культури та екології і природних ресурсів.

Проте є серед неформальних лідерів парламентських груп і протилежний приклад – М.Азаров. Без перебільшення ті дві стратегічні посади, що їх одночасно обійняв колишній керівник ДПА за квотою групи «Європейський вибір» – Перший віце-прем’єр-міністр та Міністр фінансів, дозволяють зосередити в одних руках надпотужний фінансово-фіскальний апарат, контролюючи на законних підставах податкову та митну службу. Формально М.Азарова, як колишнього голову Партії регіонів відносять до «донецької групи», але поза всяким сумнівом його політичну поведінку визначає, перш за все, лояльність до Леоніда Кучми.

Серед іншого у формуванні Уряду Президент Л.Кучма виявився одночасно «гарантом» самого процесу та активним гравцем, провівши в Кабмін за власною квотою не лише силових міністрів та Міністра закордонних справ, а й Міністра юстиції Олександра Лавриновича. Крім того, за В. Яцубою збережено посаду Урядового секретаря, незважаючи на наявність альтернативної кандидатури у нового Прем’єр-міністра. Цілком можливо, що під час подальшого перерозподілу посад згідно з визначеними квотами, позиція Президента може істотно скорегувати плани діючої більшості у Верховній Раді четвертого скликання.

Найцікавішою ж прикметою так званих «коаліційних квот» є те, що вони практично нічого не говорять виборцям про партійне позиціонування Уряду.

Партійно-політичне представництво

Кадровий склад та повноваження Уряду В.Януковича

За традицією кожен наступний Уряд в Україні прийнято називати новим. Проте, аналіз персонального складу Уряду В.Януковича свідчить про неповну відповідність даного твердження, оскільки з 20 новопризначених членів Уряду лише семеро, включаючи Прем’єр-міністра, зайняли Урядові посади вперше. Шість членів Уряду починали урядову діяльність в Кабінеті Анотолія Кінаха, четверо – Віктора Ющенка, троє – Валерія Пустовойтенка. Слід зазначити, що половина складу попереднього Уряду перейшла до Кабінету Віктора Януковича, залишившись на своїх попередніх посадах (виключення становлять В.Гайдук та І.Кириленко, які отримали посади віце-прем’єрів).

Залишились на своїх посадах Міністр культури і мистецтв Юрій Богуцький, Міністр закордонних справ Анатолій Зленко, Міністр транспорту Георгій Кірпа, Міністр освіти і науки Василь Кремінь, Міністр юстиції Олександр Лавринович, Міністр промислової політики Анатолій М’ялиця, Міністр аграрної політики Сергій Рижук, Міністр внутрішніх справ Юрій Смирнов та Міністр оборони Володимир Шкідченко.

Ті ж Урядові вакансії, що залишались, були заповнені відповідно до попередніх домовленостей про квоти між фракціями більшості та Президентом. Таким чином в Уряді з’явились: Віце-прем’єр-міністр Дмитро Табачник, Міністр охорони здоров’я Андрій Підаєв, Міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв, Міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Григорій Рева, Міністр економіки та з питань європейської інтеграції Валерій Хорошковський, Міністр екології і природних ресурсів Василь Шевчук та Міністр палива і енергетики Сергій Єрмілов.

Стосовно професійних якостей нового Кабінету Міністрів слід зауважити, що лише чверть нинішніх Урядовців була обрана до Верховної Ради останнього скликання. Помітна частина міністрів – Д.Табачник, В.Хорошковський, Ю.Богуцький, В.Кремень та С.Рижук має досвід державної служби в адміністрації Президента України. Сам Прем’єр-міністр В.Янукович, а також новопризначений Міністр охорони здоров’я А.Підаєв потрапили до Уряду із структур виконавчої влади регіонального рівня, а М.Азаров та Г.Рева – національного.

Порівняльна таблиця персональний складу Уряду В.Януковича

Посада в Уряді	Склад Уряду А.Кінаха (на час призначення)	Склад Уряду А.Кінаха (на час звільнення)	Склад Уряду В.Януковича
Прем’єр-міністр України	А.Кінах	А.Кінах	В. Янукович
Перший віце-прем’єр-міністр	О.Дубина	О.Дубина	М.Азаров
Віце-прем’єр-міністр	В.Роговий	В.Роговий	В.Гайдук
Віце-прем’єр-міністр	В.Семиноженко	В.Семиноженко	Д.Табачник
Віце-прем’єр-міністр	Л.Козаченко	Л.Козаченко	І.Кириленко
Міністр аграрної політики	І.Кириленко	С.Рижук	С.Рижук
Міністр внутрішніх справ	Ю.Смирнов	Ю.Смирнов	Ю.Смирнов
Міністр оборони	О.Кузьмук	В.Шкідченко	В.Шкідченко
Міністр фінансів	І.Мітюков	І.Юшко	М.Азаров
Міністр охорони здоров’я	В.Москаленко	В.Москаленко	А.Підаєв
Міністр праці та соціальної політики	І.Сахань	І.Сахань	М.Папієв
Міністр юстиції	С.Станік	О.Лавринович	О.Лавринович
Міністр з питань надзви­чай­них ситуацій та у справах за­хисту населення від на­слід­ків Чорнобильської катастрофи	В.Дурдинець	В.Дурдинець	Г.Рева
Міністр закордонних справ	А.Зленко	А.Зленко	А.Зленко
Міністр економіки та з пи­тань європейської інтеграції	В.Роговий	О.Шлапак	В.Хорош-ковський
Міністр культури і мистецтв	Ю.Богуцький	Ю.Богуцький	Ю.Богуцький
Міністр екології і природних ресурсів	С.Курикін	С.Курикін	В.Шевчук
Міністр транспорту	В.Пустовойтенко	Г.Кірпа	Г.Кірпа
Міністр палива і енергетики	С.Сташевський	В.Гайдук	С.Єрмілов
Міністр освіти і науки	В.Кремень	В.Кремень	В.Кремень
Міністр промислової полі­тики	В.Гуреєв	А.М’ялиця	А.М’ялиця
Урядовий секретар	В. Яцуба	В. Яцуба	В. Яцуба

Як уже зазначалося, колишній голова Державної податкової адміністрації Микола Азаров виявився єдиним з урядовців, хто зайняв одразу дві посади – Першого віце-прем’єра та Міністра фінансів. Цей факт свідчив про перерозподіл повноважень між главою Уряду, Першим віце-прем’єром та трьома віце-прем’єрами.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 13 грудня, на Прем’єра покладені координація і контроль за діяльністю Держкомітету екпортного контролю і Державної судової адміністрації. Глава Уряду також уповноважений курувати діяльністю Національ­ного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відправлених у відставку, і питаннями конверсії колишніх військових об’єктів.

Разом з тим Прем’єр-міністр звільнений від керівництва процесом розробки і реалізації державної регіональної політики, ці повноваження покладено на Першого віце-прем’єра М.Азарова, який крім того контролює проведення адміністративної реформи.

Він також наділений повноваженнями, які раніше належали Віце-прем’єрові з питань економіки і частково Прем’єр-міністра. Одночасно паливно-енергетичний комплекс, яким раніше керував Перший віце-прем’єр, тепер перебуває у віданні Віце-прем’єра з питань ПЕК, промислової політики й екології.

Відповідно до постанови, М.Азаров організує роботу з формування і реалізації держав­ної внутрішньої і зовнішньої економічної політики, а також державної політики з питань інтеграції України в Європейський Союз. Він курує формування і реалізацію державної бюджетної, податкової, цінової політики, а також сферу державного матеріального резерву. У його компетенції – організація розробки і здійснення заходів, спрямованих на удосконалення системи функціонування банківських і небанківських фінансових установ, розвиток ринку капіталу та його інфраструктури.

Перший віце-прем’єр організовує розробку і здійснення заходів, спрямованих на розви­ток економічних реформ, забезпечує планування, прогнозування економічного розвитку країни, активізацію зовнішньоекономічних зв’язків та інвестиційних процесів. Він відповідає за формування і реалізацію державної регуляторної політики з питань розвитку конкуренції на внутрішньому товарному ринку, демонополізації і розвитку підприємництва, а також вносить на розгляд Кабінету Міністрів пропозиції про визначення стратегії і тактики розвитку макроекономічних процесів.

Відповідно до Урядової постанови Перший віце-прем’єр очолює Міністерство фінансів. Він також курує діяльність Мінекономіки, Головного контрольно-ревізійного управління, Держказначейства (через Мінфін), Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку, Держпідприємництва, Держкомстату, Антимонопольного комітету, Головдержслужби, Націо­нального депозитарію, що раніше перебували у віданні Віце-прем’єра з питань еконо­мічної політики. Його повноваження поширюються також на Фонд Держмайна, Держав­ну митну службу, Державну податкову адміністрацію, що раніше формально знаходилися у компетенції Прем’єра.

Замість Віце-прем’єра з питань економічної політики Перший віце-прем’єр координує разом з Віце-прем’єром по гуманітарній політиці діяльність Пенсійного фонду.

Крім того, він уповноважений забезпечувати зв’язок Уряду з Нацбанком, Ощадбанком, Укрексімбанком та іншими комерційними банками, Євросоюзом і міжнародними фінансо­вими організаціями, Торгово-промисловою палатою, фондовими і валютними біржами, НАСК «Оранта», а також взаємодію органів виконавчої влади з органами місцевого самоврядування та їхніх добровільних об’єднань.

Такий докладний опис повноважень Першого віце-прем’єра необхідний для того, аби показати його справжню роль у новому Уряді. За обсягами реальної влади він не поступається самому Прем’єр-міністрові. Тож, якщо раніше експерти Інституту політики говорили про паралельне існування в Україні двох урядів – Кабінету Міністрів та адміністрації Президента, сьогодні доводиться констатувати небезпеку появи двох реальних урядів у самому Кабінеті Міністрів.

Крім системи кураторства віце-прем’єрів над міністерствами та відомствами створено й систему відомчого кураторства над регіонами України. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів від 2 грудня 2002 року міністерства та інші центральні органи виконавчої влади закріплені за адміністративно-територіальними одиницями.

Координація роботи центральних та регіональних органів виконавчої влади

Склад Уряду	Центральні органи виконавчої влади	Регіональні органи виконавчої влади
Перший віце-прем’єр-	Міністерство фінансів	АР Крим
міністр М.Азаров	Міністерство юстиції	Львівська ОДА
	Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції	Харківська ОДА
	Антимонопольний комітет	Запорізька ОДА
	Державний комітет статистики	Чернігівська ОДА
	Державний комітет з підприємництва	Севастопольська МДА
Віце-прем’єр-міністр	Міністерство палива та енергетики	Донецька ОДА
В.Гайдук	Міністерство промислової політики	Миколаївська ОДА
	Міністерство транспорту	Одеська ОДА
	Міністерство надзвичайних ситуацій	Закарпатська ОДА
	Державний комітет з енергозбереження	Тернопільська ОДА
	Державний комітет з будівництва	Кіровоградська ОДА
	Державний комітет господарства	Луганська ОДА
Віце-прем’єр-міністр	Міністерство освіти	Волинська ОДА
Д.Табачник	Міністерство здоров’я та Державний комітет спорту	Дніпропетровська ОДА
	Державна туристична адміністрація та Державний комітет технічного регулювання	Івано-Франківська ОДА
	Міністерство праці	Київська ОДА
	Міністерство культури	Київська МДА
	Державний комітет сім’ї та молоді	Херсонська ОДА
	Пенсійний фонд	Сумська ОДА
Віце-прем’єр-міністр	Міністерство аграрної політики	Полтавська ОДА
І.Кириленко	Міністерство екології і природніх ресурсів	Житомирська ОДА
	Державний комітет земельних ресурсів	Вінницька ОДА
	Державний комітет лісового господарства	Рівненська ОДА
	Державний комітет резерву	Хмельницька ОДА
	Державний комітет водного господарства	Черкаська ОДА
	Державний комітет з нагляду за охороною праці	Чернівецька ОДА

Проте, у М.Азарова, В.Гайдука, Д.Табачника та І.Кириленка є і парламентські обов’язки. Згаданим розпорядженням Уряду від 2 грудня 2002 року керівники Кабінету Міністрів закріплені за депутатськими фракціями (групами) та комітетами Верховної Ради:

Склад Уряду	Фракції (групи) ВРУ	Комітети ВРУ
Перший віце-прем’єр-міністр М.Азаров	Регіони України», «Європейський вибір», «Народовладдя», КПУ	З питань бюджету, З питань економічної діяльності, З питань боротьби з організованою злочинністю, З питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, З питань європейської інтеграції, Спеціальна контрольна комісія з питань приватизації
Віце-прем’єр-міністр В.Гайдук	«Наша Україна», СДПУ(о), «Демократичні ініціативи», «Народний вибір»	З питань промполітики, З питань паливно-енергетичного комплексу, З питань будівництва, транспорту і зв’язку, З питань екологічної політики
Віце-прем’єр-міністр Д.Табачник	Партій промисловців і підприємців України та «Трудова Україна», НДП	З питань держбудівництва, З питань закордонних справ, З питань правової політики, З питань національної безпеки і оборони, З питань соціальної політики і праці, З питань охорони здоров’я, З питань молодіжної політики, З питань науки й освіти, З питань культури й духовності, З питань свободи слова й інформації, З прав людини, З питань національних меншин, З питань прав пенсіонерів, ветеранів й інвалідів.
Віце-прем’єр-міністр І.Кириленко	АПУ, СПУ, Блок Юлії Тимошенко, позафракційні	З аграрної політики
Урядовий секретар В. Яцуба		З питань регламенту, Керівник Апарату ВР, Представник Президента у ВР

Парламентське забезпечення Урядової діяльності

У цьому зв’язку цікаво виглядали плани більшості відносно перерозподілу керівництва парламентськими комітетами. Так, згідно з внутрішніми домовленостями парламентської більшості, керівництво комітетами мало бути перерозподілене виключно між їхніми представниками або депутатами з опозиції, які перейшло до більшості.

 

Проект розподілу посад голів парламентських комітетів між фракціями більшості

Комітети ВР України	Голова комітету	Квота	Кандидатура	Членство в комітеті
З питань правової політики	В.Онопенко, БЮТ	Позафрак-ційний	В. Онопенко	З питань правової політики
З питань державного будівництва та місцевого самоврядування	А. Матвієнко, БЮТ	Позафрак-ційний	А. Мокроусов	З питань держав­ного будівництва та місцевого само-врядування
З питань соціальної політики та праці	В. Хара, КПУ	Фракція «Регіони України»	В. Хара	З питань соціальної політики та праці
З питань охорони здоров’я, материнства і дитинства	М. Поліщук, «Наша Україна»	Фракція «Регіони України»	Т. Бахтеєва	З питань охорони здоров’я, мате­ринства і дитинства
З питань молодіжної політики, фізкультури, спорту і туризму	К. Самойлик, КПУ	Фракція СДПУ(о)	В. Рябіка	З питань моло­діжної політики, фізкультури, спорту і туризму
З питань науки й освіти	С. Ніколаєнко, СПУ	Позафрак-ційний	П. Толочко	З питань науки й освіти
З питань культури і духовності	Л. Танюк, «Наша Україна»	Фракція

Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс ---------------- Рейтинг кандидатів у Президенти України ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45) ---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44) ---------------- Інші новини ----------------

© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.