БІОГРАФІЧНІ ДОВІДКИ МІНІСТРІВ ХІІ УРЯДУ УКРАЇНИ

Прем’єр-міністр України Віктор Федорович ЯНУКОВИЧ

Народився 9 липня 1950 р. в м. Єнакієве Донецької області в родині робітника, українець. Освіта – вища, закінчив Донецький політехнічний інститут (нині Донецький державний технічний університет), за фахом інженер-механік; Українську академію зовнішньої торгівлі, магістр міжнародного права. Доктор економічних наук, професор, дійсний член Академії економічних наук України, керівник Донецького наукового центру та член Президії Національної академії наук України.

Трудову діяльність розпочав у 1969 р., працював газівником Єнакіївського металургійного заводу, автослюсарем, механіком автопідприємства. Протягом 20 років працював на керівних посадах – був Генеральним директором виробничих об’єднань – «Донбастрансремонт», «Укрвуглепромтранс» та Донецького обласного територіального об’єднання автомобільного транспорту.

У серпні 1996 р. В.Ф. Януковича призначено заступником голови, а у вересні – першим заступником голови Донецької обласної держадміністрації.

З 14 березня 1997 р. по листопад 2002 року перебував на посаді голови Донецької обласної державної адміністрації, був депутатом Донецької обласної ради. З травня 1999 по травень 2001 р. – голова Донецької обласної ради за сумісництвом.

21 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1051/2002, згідно з яким Віктор Федорович Янукович обійняв посаду Прем’єр-міністра України.

Кавалер орденів «За заслуги» трьох ступенів, заслужений працівник транспорту України, відзначений іншими державними нагородами.

Перший віце-прем’єр-міністр України, Міністр фінансів України
Микола Янович АЗАРОВ

Народився 17 грудня 1947 р. (м. Калуга, Росія). Закінчив Московський державний університет, за фахом геолог-геофізик. Захистив докторську дисертацію на тему «Шахтна геофізика». Доктор геолого-мінералогічних наук, професор, член-кореспондент НАНУ.

1971-1976 рр. – начальник дільниці, головний інженер тресту «Тулашахтоосушення» комбінату «Тулавугілля».

1976-1984 рр. – завідуючий лабораторією, завідуючий відділом Підмосковного науково-дослідного і проектно-конструкторського вугільного інституту.

1984-1995 рр. – заступник директора, директор Українського державного науково-дослідного і проектно-конструкторського інституту гірничої геології, геомеханіки та маркшейдерської справи.

Вересень 1995 р. – жовтень 1997 р. народний депутат України другого скликання, голова Комітету з питань бюджету.

З 1 жовтня 1997 р. голова Державної податкової адміністрації.

26 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1068/2002, згідно з яким Миколу Яновича Азарова призначено Першим віце-прем’єр-міністром України, Міністром фінансів України.

Член Координаційного комітету боротьби з корупцією і організованою злочинністю при Президенті України; член Вищої економічної ради Президента України; член Міжвідомчої комісії з питань регулювання ринку продовольства, цін і доходів сільськогосподарських товаровиробників; член Координаційної ради з питань політики фінансового сектору; член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування.

Заслужений економіст України, почесний працівник податкової служби, кавалер Орденів «За заслуги» ІІ та ІІІ ступенів, Ордена Святого Рівноапостольного князя Володимира.

Автор і співавтор понад 110 наукових праць, співавтор книг: «Геологические модели золоторудных месторождений Украинского щита и Донбасса», «Все про податки».

Віце-прем’єр-міністр України
Віталій Анатолійович ГАЙДУК

Народився 19 липня 1957 р. в с. Хлібодарівка на Донеччині. Закінчив Донецький політехнічний інститут (1980 р.) за спеціальністю «Економіка і організація машинобудівної промисловості», за фахом інженер-економіст. Захистив кандидатську дисертацію на тему «Організація управління планування і регулювання економікою». Академік Академії економічних наук України. Пройшов виробничу ланку від інженера до директора підприємства «Зуївський енергомеханічний завод».

1994-2000 рр. – заступник керівника Донецької обласної ради, заступник голови Донецької облдержадміністрації з питань роботи промисловості, транспорту і зв’язку.

2000 р. – перший заступник Міністра палива та енергетики України.

2001 р. – Міністр палива та енергетики України.

26 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1072/2002, згідно з яким Віталія Анатолійовича Гайдука призначено Віце-прем’єр-міністром України.

Заслужений енергетик СНД, нагороджений знаками «Шахтарська слава» І, ІІ і ІІІ ступенів.

Співавтор монографії «Проблемы и перспективы развития лизинга в Украине» (2000 р.).

Віце-прем’єр-міністр України з питань гуманітарної політики
Дмитро Володимирович ТАБАЧНИК

Народився 26 листопада 1963 р. у м. Києві. Закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Доктор історичних наук, професор, член-кореспондент АПрНУ.

1986 р. – аспірант Інституту історії України АНУ.

1989 р. – захистив кандидатську дисертацію на тему «Масові репресії в Україні в другій половині 30-х – на початку 40-х рр.».

1991 р. – захистив докторську дисертацію на тему «Феномен тоталітарно-репресивного суспільства в Україні в 20-х – наприкінці 50-х рр.».

Трудову діяльність розпочинав копіювальником, реставратором Центрального державного архіву кінофонофотодокументів України, працював молодшим науковим працівником Інституту історії України АНУ; завідуючий відділом Київського міського комітету ЛКСМУ/МДС.

1991-1992 рр. – старший консультант, головний консультант Секретаріату ВР України.

1992-1993 рр. – керівник прес-служби Кабінету Міністрів України.

Березень-вересень 1993 р. – прес-секретар Уряду України, начальник Головного управління інформації, преси та зв’язків з громадськістю КМУ.

Вересень 1993 – серпень 1994 рр. – перший заступник Голови Державного комітету України у справах видавництв, поліграфії та книгорозповсюдження.

1990-1994 рр. – депутат Київради.

1994 р. – керівник виборчої кампанії кандидата в Президенти України Л.Кучми.

Липень 1994-1996 рр. – глава Адміністрації Президента України, член Конституційної Комісії від Президента України.

1994-1997 рр. – голова Комісії з державних нагород України при Президентові України.

1995-1997 рр. – співголова Ради роботи з кадрами при Президентові України, голова Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України.

1996-1997 рр. – член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України.

Вересень 1997 – травень 1998 рр. – радник Президента України. Член Ради національної безпеки при Президентові України.

1995-2000 рр. – член Комісії з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України; член Комітету законодавчих ініціатив при Президентові України; професор кафедри політології Української академія державного управління при Президентові України. Член Державної комісії з питань реорганізації в галузі науки.

1999 р. – заступник керівника виборчого штабу Л.Кучми на виборах Президента України.

Депутат Верховної Ради України ІІІ і IV скликання, член Комітету з правової політики (з червня 2000 р.), член групи «Трудова Україна» (з липня 2000 р.); член Комітету з питань бюджету (липень 1998 – червень 2000 рр.).

Головний науковий працівник Інституту національних відносин і політології НАНУ (з червня 1997 р.); член Ради з питань реклами при Кабінеті Міністрів України (з квітня 1998 р.); член редколегій журналів: «Політика і час», «Український часопис міжнародного права», «Президент», «Пам’ятки України», газети «Бульвар»; президент товариства «Україна – Іспанія» (з грудня 1993 р.); член політвиконкому партії «Трудова Україна» (з листопада 2000 р.).

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за серію монографій «Українська фалеристика та боністика». Автор та співавтор понад 200 наукових праць, монографій, книг: «За стандартними звинуваченнями» (1990 р.), «Чорні роки історії» (1990 р.), «Олексій Кириченко: штрихи до політичного портрету» (1991 р.), «Останній з могікан застою» (1992 р.), «Масові репресії в Україні» (1992 р.), «Репресоване відродження» (1993 р.), «Україна на порозі ХХІ століття» (1995 р.), «Україна на шляху в світ» (1996 р.), «Україна: альтернативи поступу. Критика історичного досвіду» (1996 р.), «Нагороди України: Історія, факти, документи» (1996 р., в 3-х т.). Лауреат премії Спілки журналістів України «Золоте перо» , премії ім. М.Островського.

26 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1066/2002, згідно з яким Дмитра Володимировича Табачника призначено Віце-прем’єр-міністром України.

Віце-прем’єр-міністр України з питань агропромислового комплексу
Іван Григорович КИРИЛЕНКО

Народився 2 жовтня 1956 р. у с. Берестове Бердянського району Запорізької області. Закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (1978 р.) та Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1991 р.).

Студентом працював механізатором-комбайнером у колгоспі ім. Шевченка Бердянського району.

З 1977 р. – в РК ЛКСМУ.

1978-1981 рр. – 2-й секретар, 1-й секретар, Солонянського РК ЛКСМУ.

1981-1985 рр. – секретар, 2-й секретар, Дніпропетровського ОК ЛКСМУ.

1985-1987 рр. – заступник голови, голова., колгосп ім. Петровського Солонянського району.

1987-1988 рр. – заступник завідуючого відділу сільського господарства і харчової промисловості, Дніпропетровського обласного комітету КПУ.

1988-1990 рр. – перший секретар Магдалинівського РК КПУ.

1990-1991 рр. – завідуючий відділом сільського господарства та харчової промисловості Дніпропетровського обласного комітету КПУ.

1991-1992 рр. – заступник начальника, начальник відділу сільськогосподарської продукції, АТ «Дніпропетровська товарно-фондова біржа».

1992-1994 рр. – секретар Дніпропетровської облдержадміністрації.

З липня 1994 р. – заступник голови Дніпропетровської облради, серпень 1995 – жовтень 1996 рр. – 1-й заст. голови Дніпропетровської облдержадміністрації.

Міністр аграрної політики України (з 10 січня 2000 р.); член Урядового комітету з реформування аграрного сектору та з питань екології (з 17 лютого 2000 р.); член Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (з травня 1999 р.); заступник голови Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина»; член Національної ради з узгодження діяльності загальнодержавних і регіональних органів та місцевого самоврядування (з грудня 2000 р.).

Народний депутат України ІІ, ІІІ і IV скликань. Член Комітету з питань АПК, земельних ресурсів і соціального розвитку села, голова Комітету з питань молодіжної політики, фізичної культури і спорту (липень 1998 – лютий 2000 рр.).

26 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1070/2002, згідно з яким Івана Григоровича Кириленка призначено Віце-прем’єр-міністром України.

Заслужений працівник сільського господарства України, кавалер Ордена «Знак Пошани».

Міністр аграрної політики України
Сергій Миколайович РИЖУК

Народився 20 січня 1950 р. в смт. Чуднів Житомирської області. Освіта – вища, у 1973 р. закінчив Житомирський сільськогосподарський інститут.

1967-1986 рр. – робота на сільськогосподарських підприємствах Житомирської області.

1986-1996 рр. – робота на виборних та керівних посадах у Міністерстві сільського господарства України.

1996-1997 рр. – помічник Президента України.

1997-2000 рр. – заступник міністра агропромислового комплексу України.

2000-2001 рр. – заступник міністра аграрної політики України.

З липня 2001 р. – Державний секретар Міністерства аграрної політики України.

З серпня 2001 р. – член Комісії з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів.

19 квітня 2002 р. призначений Міністром аграрної політики України.

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1084/2002, згідно з яким Сергій МиколайовичРижук залишилися на посаді Міністра аграрної політики України.

Міністр внутрішніх справ України
Юрій Олександрович СМИРНОВ

Народився 17 серпня 1948 р. у м. Буй (Костромська обл., Росія). Освіта – вища, у 1970 р. закінчив Харківський юридичний інститут, «Правознавство».

1964-1965 рр. – робітник, Будівельно-монтажний поїзд №364 Північнокавказької залізниці.

1965-1966 рр. – верстатник заводу будівельних матеріалів і деталей тресту «Промбудматеріали», м. Ставрополь.

1966-1970 рр. – студент Харківського юридичного інституту.

1970 р. – слідчий відділу внутрішніх справ Київського райвиконкому м. Харкова.

1970-1971 рр. – служба в армії.

1971-1972 рр. – слідчий, Відділ внутрішніх справ Комінтернівського райвиконкому м. Харкова.

1972-1975 рр. – інспектор, старший інспектор інспекції з особового складу.

1975-1985 рр. – начальник відділення, заступник начальника відділу кадрів, УВС Харківського облвиконкому.

1985-1988 рр. – начальник відділу внутрішніх справ Жовтневого райвиконкому м. Харкова.

1988-1992 рр. – начальник Управління карного розшуку.

1992-1994 рр. – заступник начальника УВС – начальник слідчого управління УВС Харківської області.

1994-1997 рр. – начальник управління МВС України в Луганській області.

1997-2000 рр. – заступник Міністра у південно-східному регіоні – начальник управління МВС у Дніпропетровській області МВС України.

2000-2001 рр. – заступник Міністра – начальник Головного управління МВС України в м. Києві. Член Координаційного комітету боротьби з корупцією та організованою злочинністю (з квітня 2001 р.);член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна – дітям» (з жовтня 2001 р.).

Нагрудні знаки: «Відмінник міліції» (1975 р.), «За відмінну службу в МВС» (1980 р.), «За відзнаку на службі» II ст. (1982 р.), «Шахтарська слава» III (1995 р.), II (1996 р.), I ст. (1997 р., Міністерство вугільної промисловості України), Почесний знак МВС України (1995 р.), «За відзнаку в службі» I ст. (2000 р.). Медалі: «50 років радянської міліції» (1967 р.), «За бездоганну службу» III ст. (1981 р.), II ст. (1986 р.), медаль Жукова (1998 р.), «За заслуги» III ст. (1999 р., Укр. спілка ветеранів Афганістану). Орден «За заслуги» ІІІ (грудень 1996 р.), II ст. (серпень, 1998 р.). Відзнака «Хрест слави» (1998 р.).

26 березня 2001 р. призначений Міністром внутрішніх справ України.

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1098/2002, згідно з яким Юрій Олександрович Смирнов залишився на посаді Міністра внутрішніх справ України.

Міністр оборони України
Володимир Петрович ШКІДЧЕНКО

Народився 1 січня 1948 р. в м. Чита. Освіта – Московський фізико-технічний інститут (1966-1970 рр.); Одеське вище артилерійське командне училище ім. М.Фрунзе (1972 р.); Військова академія ім. М.Фрунзе (1979 р.); Військова академія Генерального штабу ЗС СРСР (1988 р.).

Військову службу почав у Одеському вищому артилерійському командному училищі, яке закінчив у 1972 р.

1972 р. – командир вогневого взводу.

1972-1973 рр. – командир артилерійської батареї, Київській військовий округ.

1973-1975 рр. – начальник штабу – заступник командира.

1975-1976 рр. – командир артилерійського дивізіону, Група радянських військ в НДР.

1976-1979 рр. – слухач, Військова академія ім. М.Фрунзе.

1979-1983 рр. – заступник командира мотострілецького полку.

1983-1985 рр. – командир укріпленого р-ну.

1985-1986 рр. – начальник штабу – заступник командира навчальної танкової дивізії, Далекосхідний Військовий округ.

1986-1988 рр. – слухач, Військова академія Генерального штабу ЗС СРСР ім. К.Ворошилова.

1988-1991 рр. – командир дивізії Центральної групи військ; командир дивізії Закавказького військового округу.

1991-1992 рр. – 1-й заступник командувача армії, Закавказький Військовий округ.

1992-1993 рр. – командувач 6-ї гвардійської танкової армії Одеського військового округу.

1993 р. – перший заступник начальника Головного штабу ЗС України.

1993-1998 рр. – командувач військ Одеського Військовий округ.

1998 р. – командувач військ, Південне опер. командування.

1998-2001 рр. – начальник Генерального штабу ЗС України – перший заступник Міністра оборони України.

Член Ради національної безпеки і оборони України (2000 р.), Член Комісії з державних нагород та геральдики при Президентові України (1998 р.).

Вiдзнаки: Орден «Знак Пошани» (травень 1981 р.). «Орден Богдана Хмельницького» ІІІ ст. (грудень 1996 р.), II ст. (грудень 1999 р.). Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 травня 1981 р. нагороджений орденом «Знак Пошани». Указами Президента України від 4 грудня 1996 р. та 3 грудня 1999 р. нагороджений орденами «Богдана Хмельницького» III і II ст. Наказом Міністра оборони України від 5 травня 1999 р. нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «Ветеран військової служби».

12 листопада 2001 р. призначений Міністром оборони України.

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ, згідно з яким Володимир Петрович Шкідченко залишилися на посаді Міністра оборони України.

Міністр охорони здоров’я України
Андрій Володимирович ПІДАЄВ

Народився 4 вересня 1961 р. в м. Сімферополі. Освіта – вища, у 1984 р. закінчив Кримський медичний інститут, ординатура при кафедрі внутрішніх хвороб Кримського медичного інституту. Доктор медичних наук, професор. Автор 36 наукових праць.

1984-1991 рр. – дільничний терапевт поліклініки №2, терапевт лікарні №7, клінічний ординатор факультету післядипломної підготовки лікарів при Кримському медичному інституті за фахом «внутрішні хвороби», лікар ультразвукової діагностики.

1991-1995 рр. – головний лікар Кримського республіканського діагностичного центру.

З 1995 р. – Міністр охорони здоров’я АРК. Голова колегії Міністерства охорони здоров’я АРК. Член ученої ради Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгіївського.

Відзнаки: Почесна грамота КМ України (липень 2001 р.).

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1107/2002, згідно з яким Андрій Володимирович Підаєв обійняв посаду Міністра охорони здоров’я України.

Міністр праці та соціальної політики України
Михайло Миколайович ПАПІЄВ

Народився 1 жовтня 1960 р. у м. Запорожжі. Освіта – вища, у 1994 р. закінчив Чернівецький державний університет ім. Ю. Федьковича.

1977-1981 і 1983-1984 рр. – студент Чернівецького державного університету.

1984-1989 рр. – інженер-метролог, завідувач лабораторією, представник держриймання ВО «Электронмаш».

1989-1993 рр. – голова виробничого кооперативу «Альянс».

1993-1997 рр. – генеральний директор ПО «Альянс» асоціації з виробництва легкових і спеціалізованих автомобілів «Таврія».

1997 р. – генеральний директор НВО «Полімермаш».

1997-2000 рр. – заступник голови Чернівецької обласної держадміністрації.

2000-2002 рр. – секретар Чернівецького обкому СДПУ(о) на звільненій основі.

Член партії СДПУ(о) з 1997 р. З 1998 р. – член Політради партії.

Народний депутат Верховної Ради України IV скликання, член Комітету з питань екологічної політики, природокористування і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Верховної Ради України; заступник голови фракції СДПУ(о) у Верховній Раді України; уповноважений представник фракції СДПУ(о) у Верховній Раді України.

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1090/2002, згідно з яким Михайло Миколайович Папієв обійняв посаду Міністра праці та соціальної політики України.

Міністр юстиції України
Олександр Володимирович ЛАВРИНОВИЧ

Народився 28 червня 1956 р. в м. Овруч Житомирської області. Освіта – вища, у 1978 р. закінчив фізичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, фізик; у 1998 р. закінчив Національну юридичну академію України ім. Я.Мудрого, юрист. Аспірантура Київського політехнічного інституту (1984-1987 рр.). Кандидат технічних наук (1988 р.), кандидатська дисертація «Інтенсифікація обробки надтвердої кераміки лазерним випромінюванням». Кандидат юридичних наук (2001 р.), кандидатська дисертація «Виборче законодавство України та проблеми його вдосконалення».

1978-1992 рр. – інженер, молодший науковий працівник, науковий працівник, старший науковий працівник Інституту надтвердих матеріалів Академії наук України.

1981-1984 рр. – служба в армії.

1989-1998 рр. – заступник голови НРУ.

1990-1992 рр. – старший викладач факультету хімії машинобудування Київського політехнічного інституту.

1990-1994 рр. – займав відповідальні посади в Центральній виборчій комісії України.

З 1990 р. – член Центрвиборчкому.

З 1991 – заступник голови, виконуючий обов’язки (листопад 1992 – листопад 1993 рр.) голови Центрвиборчкому.

З 1991 р. – на професійній політичній роботі.

1992 р. – член Колегії з питань науково-технічної політики Державної думи України.

1993 р. – стажування в Конгресі США та міжнародній фундації виборчих систем; 1994 р. – в Інституті Брукінса (м. Вашингтон).

1994-1998 рр. – народний депутат України, заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики і судово-правової реформи.

2001-2002 рр. – Державний секретар Міністерства юстиції України.

З 7 травня 2002 р. – Міністр юстиції України.

Народний депутат України ІІ та ІІІ скликань. Заступник голови Комітету з питань правової політики і судово-правової реформи, секретар Комітету з питань правової реформи, секретар Комітету з питань правової політики.

Орден «За заслуги» III ст. (11.2001).

Автор понад 20 наукових праць і статей та понад 30 законопроектів. Автор (співавтор) 12 винаходів, 4 монографій, 48 наукових праць в галузі лазерної технології, понад 10 наукових праць в галузі конституційного права. Автор і співавтор близько 50 законопроектів, автор концепції Конституційного договору і виборчих законів, співавтор Конституції України.

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1100/2002, згідно з яким Олександр ВолодимировичЛавринович залишився на посаді Міністра юстиції України.

Міністр України з питань надзвичайних ситуацій
та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи
Григорій Васильович РЕВА

Народився 2 лютого 1947 р. на Житомирщині. Закінчив Вищу інженерну пожежно-технічну школу МВС СРСР. Кандидат технічних наук. Генерал-лейтенант внутрішньої служби.

Працював пожежником, начальником караулу, заступником начальника відділу Головного управління пожежної охорони МВС СРСР, начальником відділу Головного управління Державної пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України.

З 1998 р. – начальник Головного управління Державної пожежної охорони МВС України.

З червня 2002 р. – начальник Державного департаменту пожежної безпеки МВС України.

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1088/2002, згідно з яким Григорія Васильовича Реву призначено Міністром України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Міністр закордонних справ України
Анатолій Максимович ЗЛЕНКО

Народився 2 червня 1938 р. м. Ставище Київської області. Освіта – вища, у 1967 р. закінчив Київський національний університет ім. Т.Шевченка.

1959 р. – гірничий майстер на шахті «Максимiвка–Полога», трест «Кадiїввугiлля», м. Кадiївка.

1967-1973 рр. – аташе, другий секретар вiддiлу мiжнародних органiзацiй МЗС України.

1979 р. – радник відділу міжнародних організацій у справах ЮНЕСКО МЗС України.

1973 р. – співробітник Секретаріату ЮНЕСКО в Парижі.

1983-1987 рр. – Постійний Представник України при ЮНЕСКО.

1987-1990 рр. – заступник, перший заступник Міністра закордонних справ України.

1990-1994 рр. – Міністр закордонних справ України.

1994-1997 рр. – Постійний Представник України при ООН.

1997 р. – Надзвичайний i Повноважний Посол України у Французькій Республіці, Постійний Представник України при ЮНЕСКО.

1998 р. – Надзвичайний i Повноважний Посол України у Португальській Республіці за сумісництвом.

Вiдзнаки: Орден «За заслуги» II ст. (1999 р.), III ст. (1997 р.), Почесна грамота Президії Верховної Ради України (1988 р.). Орден Почесного Легіону Французької Республіки, Орден «За заслуги» Португальської Республіки, Орден Бернардо О’Хiггiнса ступеня, «Великий Хрест» Чилійської Республіки (2001 р.).

Має ранг Надзвичайного i Повноважного Посла України.

2 жовтня 2000 р. призначений Мiнiстром закордонних справ України. Член Ради нацiональної безпеки i оборони України.

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1104/2002, згідно з яким Анатолій МаксимовичЗленко залишився на посаді Міністра закордонних справ України.

Міністр економіки та з питань європейської інтеграції України
Валерій Іванович ХОРОШКОВСЬКИЙ

Народився 1 січня 1969 р. в м. Києві. Освіта – вища, у 1994 р. закінчив юридичний факультет Київського університету ім. Т.Шевченка, юрист. Кандидат економічних наук; кандидатська дисертація «Відтворення валового внутрішнього продукту в умовах перехідної економіки України».

1986-1987 рр. – учень токаря заводу «Арсенал», водій Київського зоопарку.

1987-1989 рр. – служба в армії.

1989-1994 рр. – студент Київського університету ім. Т.Шевченка.

1994-1997 рр. – директор малого виробничо-комерційного підприємства «Венеда Лтд»; президент фірми. «БОВІ»; президент концерну «Меркс інтернейшнл».

1997-1998 рр. – помічник Прем’єр-міністра України.

1998-1999 рр. – радник Прем’єр-міністра України на громадських засадах.

1999-2002 рр. – голова наглядової ради АКБ «Укрсоцбанк».

2002 р. – заступник глави адміністрації Президента України – керівник Головного управління з питань внутрішньої політики.

Депутат Верховної Ради України ІІІ скликання, заступник голови Комітету з питань бюджету. Член фракції НДП (з травня 1998 р.). Секретар Комітету з питань бюджету (з липня 1998 р.). Член колегії Державної податкової адміністрації України. Член Ради НБУ (з 9 жовтня 2000 р.).

Член НДП (з 1996 р.), член Політради (з лютого 1996 р.) і політвиконкому НДП (з червня 1997 р.). Член Державної комісії з питань економічного і соціального розвитку (з грудня 2001 р.).

Автор книг: «Український шлях. Начерки: Геополітичне становище України та її національні інтереси» (1997 р., співав.), «После СССР: Украина – новый рубеж» (1998 р.).

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1086/2002, згідно з яким Валерій ІвановичХорошковський обійняв посаду Міністра економіки та з питань європейської інтеграції України.

Міністр культури і мистецтв України
Юрій Петрович БОГУЦЬКИЙ

Народився 24 вересня 1952 р. у с. Миколаївка Великолепетиського району Херсонської області. Освіта – Київський державний інститут культури (1971-1975 рр.), режисер театрального колективу, «Культосвітня робота». Кандидатська дисертація «Культурогенез як філософсько-історичний феномен» (Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв). Професор, заслужений діяч мистецтв України (1997 р.).

1969-1971 рр. – учень, Херсонське училище культури.

1971-1975 рр. – студент, Київський державний інститут культури.

1975-1977 рр. – режисер, Палац культури текстильників, м. Херсон.

1977-1979 рр. – заступник завідуючого відділу пропаганди та культурно-масової роботи Херсонського ОК ЛКСМУ.

1979-1984 рр. – заступник завідуючого відділу пропаганди та культурно-масової роботи ЦК ЛКСМУ.

1984-1988 рр. – інструктор відділу культури Київського МК КПУ.

1988-1991 рр. – секретар, 2-й секретар Ленінського РК КПУ м. Києва.

1991-1992 рр. – заступник Міністра культури України.

Лютий 1992-1994 рр. – помічник Президента України з питань духовного відродження.

1994-1995 рр. – в. о. професора кафедри теорії та практики культури Інституту підвищення кваліфікації працівників культури, м. Київ.

1994-1995 рр. – заступник голови ради Фонду сприяння розвитку мистецтв України, м. Київ.

Вересень 1995 – серпень 1997 рр. – радник, серепнь 1997-1999 рр. – помічник Прем’єр-міністра України.

1999 р. – керівник Управління з гуманітарних питань адміністрації Президента України.

4серпня – 7 грудня 1999 р. – Міністр культури і мистецтв України.

Грудень 1999 – січень 2000 рр. – заступник глави – керівник Головного управління аналізу та прогнозування внутрішньополітичних питань адміністрації Президента України.

Член Ради з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій (жовтень 1999 – березень 2000 рр.); член Комісії з питань відтворення видатних пам’яток історії та культури при Президентові України (грудень 1995 – листопад 2001 рр.), секретар (травень 1999 – квітень .2000 рр.); член Ради з питань мовної політики при Президентові України (лютий 1997 – листопад 2001 рр.). Державний службовець I рангу (січень 2000 р.).

Член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України (з березня 2000 р.); член Комісії державних нагород та геральдики (з квітня 2000 р.); заступник голови Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (з квітня 2000 р.); член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна – дітям» (з березня 1997 р.).

Орден «За заслуги» III ст. (серпень 2002 р.). Почесна грамота Кабінету Міністрів України (вересень 2002 р.).

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1094/2002, згідно з яким Юрій Петрович Богуцький залишився на посаді Міністра культури і мистецтв України.

Міністр екології і природних ресурсів
Василь Якович ШЕВЧУК

Народився 19 січня 1954 р. у с. Андрієвичі Ємільчинського району Житомирської області. Освіта – Київський інститут народного господарства, обліково-економічний факультет. За фахом – економіст. Доктор економічних наук. Автор монографії «Умови ефективного інвестування в будівництві» (1991 р.).

1989-1991 рр. – керівник Центру економічних досліджень і прогнозування Київського інженерно-будівельного інституту.

1992 р. – старший консультант економічної служби Президента України.

1993 р. – заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища України.

1995-1997 рр. – перший заступник Міністра охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.

1997-1998 рр. – перший заступник Міністра економіки України.

1998-2000 рр. – Міністр охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, член Ради з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій.

2000 р. – керівник апарату Ради національної безпеки і оборони.

Член Комісії з питань аграрної та земельної реформи при Президентові України; член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО; член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки.

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1080/2002, згідно з яким Василь ЯковичШевчук обійняв посаду Міністра екології та природних ресурсів України.

Міністр транспорту України
Георгій Миколайович КІРПА

Народився 20 липня 1946 р. у с. Клубівка Ізяславського району Хмельницької області. Освіта – вища, у 1970 р. закінчив Харківський інститут інженерів залізничного транспорту. Спеціальність – експлуатація залізниць. Кандидат технічних наук.

1964-1965 рр. – слюсар Клембовского цукрового заводу.

1965-1970 рр. – студент Харківського інституту інженерів залізничного транспорту.

1970 р. – черговий по станції Чоп Львівської залізниці.

1970-1971 рр. – служба в Збройних Силах.

1971-1972 рр. – інженер станції Чоп Львівської залізниці.

1972 р. – головний інженер станції Чоп Львівської залізниці.

1972-1977 рр. – начальник станції Чоп Львівської залізниці.

1977-1978 рр. – начальник відділу руху – заступник начальника Ужгородського відділу Львівської залізниці.

1978-1979 рр. – заступник начальника Ужгородського відділу Львівської залізниці.

1979-1982 рр. – начальник Рівненського відділення Львівської залізниці.

1982-1985 рр. – начальник Ужгородського відділу Львівської залізниці.

1985-1993 рр. – перший заступник начальника Львівської залізниці.

1993-2000 рр. – начальник Львівської залізниці.

2000 р. – генеральний директор Укрзалізниці.

З 2000 р. – Міністр транспорту України, генеральний директор Укрзалізниці.

Нагороди: Орден «Дружби Народів» (1985 р.), Орден «За заслуги III ст.», Орден «Ярослава Мудрого ІІ ст.», «Герой України» (2002 р.), «Заслужений працівник залізничного транспорту» (1995 р.).

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1096/2002, згідно з яким Георгій МиколайовичКірпа залишився на посаді Міністра транспорту України.

Міністр палива і енергетики України
Сергій Федорович ЄРМІЛОВ

Народився 16 листопада 1958 р. у с.Магоджон Новоросійського району Актюбінської області, Казахстан. Освіта: Київський політехнічний інститут (1982 р.), інженер-механік; Національна академія управління (1999 р.), магістр фінансового менеджменту.

З 1975 р. – транспортний робітник тресту «Киівміськбуд-2», студент Київського політехнічного інституту.

1982-1984 рр. – служба в армії.

1984-1989 рр. – машиніст-обхідник, на інженерських посадах в Дирекції будівництва Кримської АЕС.

1989-1992 рр. – на ПГЕС «Тенгіз» ВО «Союзтрансенерго».

1992-1996 рр. – інженер 1 категорії, в.о. начальника виробничо-технічного відділу, заступник головного інженера – начальник виробничо-технічного відділу, в.о. головного інженера Дирекції будівництва Кримської ТЕС.

1996-1997 рр. – директор дочірнього підприємства «Східна кримська енергетична компанія». 1997-1999 рр. – в.о. голови правління – директора Державної акціонерної енергопостачальної компанії «Крименерго».

Червень 1999 – січень 2000 рр. – перший заступник Міністра енергетики України.

Березень 2000 – липень 2000 рр. – радник Прем’єр-міністра України. Державний службовець 2-го рангу (серепнь 1999 р.).

13 липня 2000 – 6 березня 2001 рр. – Міністр палива та енергетики України.

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1105/2002, згідно з яким Сергія Федоровича Єрмілова призначено Міністром палива та енергетики України.

Міністр освіти і науки України
Василь Григорович КРЕМЕНЬ

Народився 25 червня 1947 р. у с.Любитове Кролевецького району Сумської області. Освіта – Київський університет ім. Т.Шевченка, факультет філософії (1971 р.). Доктор філософських наук (1991 р.), професор, академік Національної Академії Наук України (відділення історії, філософії і права, філософія, 2000 р.), академік Академії Педагогічних Наук України (1995 р.), член Академії політичних наук України, зарубіжний член Російської академії соціальних наук, зарубіжний член Російської академії освіти. Кандидатська дисертація «Критика В.І.Леніним лівоопортуністичних збочень питань теорії соціалістичної революції і сучасність» (1976 р.); докторська дисертація «Проблема співвідношення колективності і індивідуальності в історії соціалістичної думки і сучасність» (1991 р.).

Трудову біографію розпочав слюсарем Конотопського автопарку Сумської області.

1966-1979 рр. – студент, аспірант, викладач, старший викладач, заступник декана філософського факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка.

1966 р. – інструктор відділу науки і навчальних закладів, помічник завідуючого відділом, завідуючий сектором партійних наукових і навчальних закладів ідеологічного відділу ЦК КПРС.

1979-1986 рр. – інструктор, консультант, завідуючий сектором вищих навчальних закладів відділу науки і навчальних закладів ЦК КПУ.

1991-1992 рр. – провідний науковий працівник, заступник директора Інституту соціально-політичних досліджень РАН (м. Москва).

1992-1994 рр. – заступник директора та завідуючий відділом методології прийняття соціально-політичних рішень Національного інституту стратегічних досліджень.

1994-1998 рр. – керівник Служби з питань гуманітарної політики, керівник Управління внутрішньої політики, заступник глави – керівник Управління внутрішньої політики адміністрації Президента України.

1998-1999 рр. – народний депутат України III-го скликання, голова підкомітету з питань фахової освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.

Президент Академії педагогічних наук України, член президії НАН України, член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, президент товариства «Знання» України, віце-президент Української академії політичних наук, заступник голови Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки. Член урядового комітету соціального та гуманітарного розвитку (2000 р.).

Заступник голови СДПУ(о) (1998 р.); член правління СДПУ(о). Президент АПНУ (1997 р.); віце-президент Української академії політичних наук; член Національної комісії України у справах ЮНЕСКО (1995 р.); президент товариства «Знання» України (1998 р. ); член Президії НАНУ (1998 р.); член Президії ВАК України (2000 р.); член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України (2000 р.); член Національної ради з питань молодіжної політики при Президентові України (1999 р.); заступник голови Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки (2000 р.); член Комісії з організації діяльності технологічних парків та інноваційних структур інших типів (2001 р.).

Член Державної комісії з питань реорганізації в галузі науки (з серпня 1995 р.); член Ради роботи з кадрами при Президентові України (липень 1995 – липень 1998 р.); член Ради з питань інтелектуальної власності та трансферу технологій (1999-2000 рр.).

Заслужений діяч науки і техніки України (травень 1997 р.). Лауреат Міжнародної премії ім. Г.Сковороди (1997 р.). Автор близько 200 наукових праць з проблем розвитку суспільства, філософії, педагогіки.

30 грудня 1999 р. був призначений Міністром освіти і науки України.

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1082/2002, згідно з яким Василь Григорович Кремень залишився на посаді Міністра освіти і науки України.

Міністр промислової політики України
Анатолій Костянтинович М’ЯЛИЦЯ

Народився 23 жовтня 1940 р. у Читинській області, Росія. Освіта: Харківський авіаційний інститут, інженер-механік. Кандидатська дисертація «Технологічна підготовка авіаційного виробництва при залежному утворенні розмірів деталей з використанням інженерних комп’ютерних засобів» (Національний аерокосмічний університет ім. М.Є.Жуковського, 2001 р.).

З 1957 р. – слюсар Харківського авіаційного заводу, авіаційний механік.

1960-1966 рр. – студент Харківського авіаційного інституту.

З 1966 р. – інженер льотно-випробувальної станції.

З 1967 р. – слюсар, майстер, начальник цеху, заступник головного інженера, заступник генерального директора об’єднання з виробництва Харківського авіаційного заводу.

З 1985 р. – генеральний директор Харківського авіаційного виробничого об’єднання ім. Ленінського комсомолу.

Січень 1990 – серепнь 1991 рр. – 1-й секретар Харківського ОК КПУ.

1991-2002 рр. – генеральний директор Харківського державного авіаційного виробничого підприємства.

1999 р. – довірена особа кандидата у Президенти України Л.Кучми у територіальному виборчому окрузі.

Лауреат Державної премії СРСР. Заслужений машинобудівник України (вересень 1997 р.). Герой України (з врученням ордена Держави, 30 грудня 1999 р.).

30 листопада 2002 р. Президент України Леонід Кучма підписав Указ №1092/2002, згідно з яким Анатолій Костянтинович М’ялиця залишився на посаді Міністра промислової політики України.

Державний Секретар Кабінету Міністрів України
Володимир Григорович ЯЦУБА

Народився 1 липня 1947 р. у м. Дніпропетровську. Освіта: Дніпро­пет­ровський металургійний інститут, інженер-металург. Кандидат наук з державного управління, кандидатська дисертація «Кадрове забезпечення державного управління (організаційно-правовий аспект)» (Українська академія державного управління при Президентові України, 1999 р.).

З 1972 р. – майстер, старший майстер, 1-й заступник начальника цеху.

З 1980 р. – секретар парткому заводу ім. Комінтерну.

З 1987 р. – інспектор КПУ, інструктор ЦК КПРС.

З грудня 1988 р. – 1-й секретар Дніпропетровського МК КПУ.

З 1991 р. – заступник директора з реконструкції, начальник лабораторії заводу ім. Комінтерну.

Вересень 1994 – березень 1995 рр. – керівник Управління з питань територій адміністрації Президента України.

Березень 1995 – грудень 1998 рр. – перший заступник глави адміністрації Президента України.

Грудень 1998 – січень 2000 рр. – перший заступник Міністра Кабінету Міністрів України.

Січень 2000 – травень 2001 рр. – перший заступник Урядового секретаря КМ України.

З травня 2001 р. – державний секретар Кабінету Міністрів України.

Депутат Верховної Ради України І скликання, член Комісії з питань діяльності рад народних депутатів, розвитку місцевого самоврядування (з червня 1990 р.). Група «За соціальну справедливість».

Член Ради роботи з кадрами при Президентові України (липень 1995 – березень 2000 рр.); заступник голови Комісії з державних нагород України при Президентові України (лютий 1997 – квітень 2000 рр.); член Координаційної ради з питань місцевого самоврядування (травень 1997 – грудень 2000 рр.); член Державної комісії з проведення в Україні адміністративної реформи (з серпня 1997 р.); член Координаційної ради з питань внутрішньої політики (з вересня 1998 р.); член правління Фонду сприяння місцевому самоврядуванню України (з липня 1998 р.); член наглядової ради Національного фонду соціального захисту матерів і дітей «Україна – дітям» (з березня 1997 р.).

Ордени «За заслуги» ІІІ ст. (липень 1997 р.), ІІ ст. (грудень 2000 р.). Почесна грамота КМ України (липень 2000 р.).