Проект Закону України

«Про внесення змін до деяких Законів України
за результатами парламентських слухань
«Суспільство, засоби масової інформації, влада:
свобода слова і цензура в Україні»

 

Верховна Рада України п о с т а н о в л я є:

 

І. Внести до Законів України такі зміни та доповнення:

 

1.У Законі України «Про інформацію» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1992, №48, ст.650; ВВР, 2000, №27, ст.213; ВВР, 2002, №29, ст.194):

 

1) доповнити статтею 45-1 наступного змісту:

«Стаття 45-1. Заборона цензури

Цензура в Україні заборонена. Під цензурою розуміється контроль за змістом та тиск у різноманітних протизаконних формах на засоби масової інформації чи журналістів з метою обмеження чи припинення їхньої діяльності, що здійснюється органами державної влади або місцевого самоврядування, державними службовцями або посадовими особами цих органів у формі прямого або опосередкованого впливу на керівників, засновників (співзасновників), журналістів (творчих працівників) засобів масової інформації з метою поширення чи непоширення певної інформації, зокрема замовчування суспільно-значимої інформації, введення заборони на показ або згадування певних осіб, заборони критикувати органи влади або окремих осіб.

Цензура, яка застосовується до журналістів, є формою перешкоджання законній професійній діяльності журналістів, що тягне за собою кримінальну відпові­дальність відповідно до Кримінального кодексу України».

2) абзац 7 статті 47 після слів «поширення певної інформації» доповнити словами, «у тому числі політична цензура;»;

3) доповнити статтею 47-1 наступного змісту:

«Стаття 47-1. Звільнення від відповідальності

Ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суд­жень. До оціночних суджень відносяться висловлювання, які не містять фак­тич­них даних (критика, оцінка дій тощо), а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири тощо). Оціночні судження не підлягають спростуванню.

Особа звільняється від відповідальності за розголошення конфіденційної чи іншої інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що право громад­ськості отримати цю інформацію переважало права інших осіб, в тому числі дер­жави, щодо нерозголошення такої інформації.

Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів визначаються законами «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агент­ства» та «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів.»;

4) у статті 49:

слова «та державним органам» вилучити;

доповнити частиною другою наступного змісту:

«Органи державної влади, місцевого самоврядування не можуть подавати позови про захист честі, гідності та ділової репутації, а також вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадову особу органу державної влади чи місцевого самоврядування права подати позов про захист честі та гід­ності від власного імені, якщо вона доведе, що оприлюднені відомості безпосередньо стосуються її та прямо порушують її права.»;

 

2. У статті 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформа­ції та соціальний захист журналістів» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., №50, ст. 302; 2002 р., №2, ст. 5, №29, ст.200):

1) частину 4 викласти у наступній редакції:

«При вирішенні питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд призначає відшкодування лише в тому випадку, коли інші засоби (спростування, вибачення тощо) не дозволяють відновити порушені права особи. При визначенні розміру відшкодування суд враховує використання досудових можливостей врегу­лю­вання спору, оприлюднення спростування, наявність умислу журналіста чи засобу масової інформації, аудиторію засобу масової інформації, а також можливий нега­тивний ефект, який може мати винесене судом рішення на стан свободи слова. Розмір відшкодування має бути пропорційним завданій шкоді.»;

2) доповнити частиною 5 наступного змісту:

«Журналіст та засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення відомостей, що не відповідають дійсності, у тому випадку, коли такі відомості становлять громадський інтерес, а журналіст діяв добросовісно, здійснивши їх перевірку.»;

 

3. У статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993 р., №13, ст. 113; 1994, №28,
ст. 241, ст. 242; 1995 р., №13, ст. 85, №30, ст. 229; 1996 р., №52, ст. 302; 1997, №33, ст.207; 1999, №25, ст.211, №44, ст.386, №52, ст. 470; 2000, №29,
ст. 229, №38, ст.317; 2002, №6, ст.43, №23, ст.163, №32, ст.223):

1) підпункт «ж» пункту 1 викласти в наступній редакції:

«ж) із позовних заяв про розгляд питань захисту честі та гідності:

із позовних заяв немайнового характеру:

1 неоподатковуваний мінімум доходів громадян;

із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян:

1 відсоток ціни позову, але не менше 1 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову від 100 до 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян:

5 відсотків ціни позову;

із позовних заяв про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з ціною позову понад 10 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян:

10 відсотків ціни позову».

 

4. Доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради Української РСР (ВВР), 1984, додаток до №51, ст.1122) статтею 212-3 наступного змісту:

«Стаття 212-3. Порушення права на інформацію

Неправомірна відмова в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, або надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли така інформація має бути надана на запит фізичної або юридичної особи відповідно до Закону України «Про інформацію», –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від двадцяти п'яти до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, –

тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.»

 

Голова Верховної Ради України