Основні зовнішньополітичні події в 2000 році

Україна в світі

2 лютого (середа)	– Україну в числі 45 країн позбавили права голосу в Генеральній Асамблеї ООН за несплату членських внесків.
4 квітня (вівторок)	– ПАРЄ прийняла Рекомендацію щодо реформи інститутів влади в Україні. Якщо результати референдуму будуть впроваджуватися в неконституційній формі або Конституція буде змінюватися за неконституційними правилами, Асамблея рекомендувала призупинити членство України в Раді Європи.
1 липня (субота)	– Експерти ООН оприлюднили перелік традиційних щорічних статистичних оцінок “людського розвитку”, в якому Україна посіла 78-е місце, поступившись деяким країнам СНД, в яких порушуються права людини, зокрема, Білорусі (57-е місце), Росії (62-е місце), Грузії (70-е місце). В перелік параметрів автори доповіді включили 7 прав, які повинні бути гарантовані в демократичному суспільстві: свобода від дискримінації, зубожіння, свобода в розвитку i реалізації свого потенціалу, свобода від страху, свобода від несправедливості та від порушень закону, свобода думки, а також свобода мати гідне працевлаштування i не зазнавати експлуатації. Параметри, що стосуються прав людини, були додані до тих, що традиційно використовуються – показників економічного розвитку країн, тривалості життя, рівня освіти, соціальних можливостей жінок, рівня працевлаштування, злочинності, розвитку охорони здоров'я, а також екологічної ситуації та становища зi злочинністю.
15 серпня (вівторок)	– Обсяги іноземних інвестицій в економіку України за перше півріччя 2000 року порівняно з першим півріччям 1999 року виросли на 58,6% i становили 420,1 млн. дол. за даними Державного комітету статистики. При цьому з країн СНД i Балтії за січень-червень надійшло 5,3 млн. дол. (1,2% всіх інвестицій), з інших країн світу – 414,8 млн. дол. (98,8%). Найбільші обсяги інвестицій внесені нерезидентами з США – 629,3 млн. дол. (17,5%), Кіпру – 337,9 млн. дол. (9,4%), Нідерландів – 329,9 млн. дол. (9,2%), Росії – 284,2 млн. дол. (7,9%), Великобританії – 271,9 млн. дол. (7,6%), Німеччини – 226,8 млн. дол. (6,3%), Кореї – 171,2 млн. дол. (4,8%), Швейцарії – 151,7 млн. дол. (4,2%), Вiрджинських островів – 151,5 млн. дол. (4,2%).
16 серпня (середа)	– Європейський банк реконструкції та розвитку відновив фінансування України за другою кредитною лінією, спрямованою на розвиток малого і середнього бізнесу, в розмірі 88 млн. дол. Угоду між ЄБРР і Нацбанком України про відкриття цієї кредитної лінії було підписано в травні 1998 року і ратифіковано в лютому 2000 року.
24 серпня (четвер)	– Україна зайняла 7-е місце в списку найбільш могутніх світових експортерів зброї за результатами торгівлі в 1999 році, продавши озброєнь на суму 429 млн. дол., за даними нового щорічного дослідження Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру SIPRI Yearbook 2000. Згідно з дослідженням, очолюють список експортерів зброї Сполучені Штати Америки (10 442 млн. дол.), Росія (3 125 млн. дол.), Франція (1 701 млн. дол.), Німеччина (1 334 млн. дол.), Великобританія (1 078 млн. дол.) та Італія (533 млн. дол.). За даними інституту, в минулому році Україні вдалося випередити Нідерланди, але вона пропустила вперед Італію.
20 вересня (середа)	– Рада директорів Світового банку (СБ) схвалила нову “Стратегію допомоги Україні”, яка розрахована на 2001-2003 роки і передбачає надання Україні позик на суму до 1,8 млрд. дол. і здійснення цілого ряду некредитних заходів. Головним способом надання цієї допомоги буде ряд позик у рамках Програмної системної позики. Основою їх надання буде загальне спостереження протягом 3 років за успіхами в досягненні узгоджених показників в сфері поліпшення управління.
14 жовтня (субота)	– Президентський законопроект щодо імплементації підсумків всеукраїнського референдуму “не може бути прийнятий у тій формі, в якій він є”, вважає Венеціанська комісія. Про це говориться у заключній частині висновку Венеціанської комісії відносно імплементації результатів референдуму в Україні, що був прийнятий на 44-м пленарному засіданні комісії 13-14 жовтня.
2 листопада (четвер)	– Україна змістилася на сімнадцять позицій вниз і зайняла 133 місце серед 155 країн світу за індексом економічної свободи. Рейтинг підготували американська організація “Heritage Foundation” разом із газетою “The Wall Street Journal”, що характеризують положення справ в українській економіці епітетом “переважно невільна”. Падіння України на 17 пунктів “Heritage Foundation” пояснює торговою політикою Уряду, податковим тиском і втручанням держави в економіку. Хоча у звіті говориться про досягнення нового Уряду на ниві адміністративних реформ і приватизації, рівень іноземних інвестицій залишається низьким, а енергетичний сектор перебуває у кризі. “Heritage Foundation” відзначає й інші “досягнення” України: високий рівень тіньового сектору, зарегульованість економіки, низький рівень захисту прав власності та “дуже високу інфляцію в період із 1993 по 1999 рік”. Сам рейтинг опубліковано вже всьоме. Рівень свободи оцінюють за 50 економічними показниками.
16 листопада (четвер)	– За визначенням американської організації “Дім свободи” (Freedom House), Україна є державою з частково вільною пресою, але знаходиться близько до категорії країн, де преса повністю залежна.
7 грудня (четвер)	– Європейський банк реконструкції та розвитку ухвалив запропонований план надання позики у 215 млн. дол. українському агентству “Енергоатом” на добудову двох реакторів, відомих як Хмельницький-2 і Рiвненський-4. Однак, правління ЄБРР наголосило, що даний план вступить у силу, якщо буде виконано чотири вимоги: ЄБРР має отримати підтвердження, що Чорнобильську АЕС закрито назавжди; банк вимагає гарантії, що “Енергоатом” має належні повноваження i ресурси щодо забезпечення західних стандартів безпеки; МВФ має продовжити програму розширеного кредитування України, i має бути підтвердження від інших інститутів щодо своїх зобов'язань про надання коштів на цей проект.
14 грудня (четвер)	– У Парижі комітет Парламентської Асамблеї Ради Європи провів засідання, присвячене проблемі свободи слова в Україні. В ньому взяли участь усі члени комітету з питань культури та освіти Парламентської Асамблеї Ради Європи, а також — двоє представників від України: Олександр Зінченко і Віталій Абліцов. Комітет висловив глибоку стурбованість ситуацією зі станом мас-медіа в Україні. Особливе занепокоєння викликав розвиток подій довкола зникнення журналіста Георгія Гонгадзе. Парламентарії Ради Європи закликали Україну пришвидшити розслідування справи зниклого українського журналіста i заявили, що вирішення цієї справи буде тестом свободи слова в Україні.

 

Відносини з Заходом

1-2 березня (середа-четвер)	– У Києві відбулося засідання комісії Україна-НАТО на рівні послів, у роботі якого взяли участь представники 19 країн-членів Альянсу і Генеральний секретар НАТО Джордж РОБЕРТСОН.
5 червня (понеділок)	– Президент України Л. Кучма та Президент США У. Клінтон в ході зустрічі в Києві підтвердили свої зобов'язання забезпечувати поступальний розвиток та поглиблювати стратегічне партнерство між Україною та США у XXI столітті. Президент Л. Кучма наголосив на відданості України демократичним та ринково-економічним перетворенням. Президенти погодились, що ці перетворення є суттєвою базою для реалізації європейських прагнень України. Президент У. Клінтон високо оцінив керівну роль Президента Л. Кучми та його нового Уряду в досягненні швидкого прогресу реформ, відзначаючи важливість прискореної реалізації реформ, що посилюватиме здатність США підтримувати зусилля України у покращанні співробітництва з МВФ та іншими міжнародними фінансовими інституціями. Президент Л. Кучма підтвердив європейський вибір України та мету набути статусу асоційованого, а згодом і повноправного члена у Європейському Союзі, визнаючи важливість продовження реформ, необхідних для досягнення цієї мети. Президенти наголосили на важливості особливого партнерства України з НАТО та домовились працювати на поглиблення співробітництва України з Атлантичним Альянсом. Вони висловили підтримку військовій співпраці в рамках КФОР, де американські та українські солдати несуть мир та безпеку в Косово.
8 червня (четвер)	– У Брюсселі (Бельгія) відбулося засідання Комісії Україна-НАТО (КУН) на рівні міністрів оборони. Міністри привітали позитивний розвиток особливого партнерства між Україною та НАТО, висловили задоволення станом співробітництва Україна-НАТО у складі КФОР, а також привітали рішення щодо розгортання Українсько-Польського батальйону у складі сил КФОР.
15 вересня (п’ятниця)	– У Парижі за участі Президента головуючої в ЄС Франції Ж. Ширака, Генерального Секретаря Ради міністрів ЄС, Верховного Представника з питань Спільної зовнішньої політики безпеки ЄС Х. Солани, Президента Європейської Комісії Р. Проді та Президента України Л. Кучми відбувся Четвертий самміт Україна – Європейський Союз. Керівництво Євросоюзу підтвердило свою рішучу підтримку радикальних реформ, що здійснюються в Україні. Було окреслено коло проблем у ході реформування української економіки, на вирішення яких спрямовуватиметься допомога Європейського Союзу. Сторони погодились з необхідністю активізації співробітництва у контексті розширення ЄС, зокрема, якнайскорішої імплементації УПС, включаючи створення передбаченої Угодою зони вільної торгівлі між Україною та ЄС. За результатами Четвертого самміту Україна-ЄС, Ж. Ширак, Х. Солана, Р. Проді та Л. Кучма прийняли Спільну заяву, у якій відзначили, що подальший розвиток стратегічного партнерства між Україною та ЄС стане значним внеском у забезпечення миру, стабільності та економічного процвітання в Європі.
29 вересня (п’ятниця)	– Посли США i Канади в Україні Стiвен ПАЙФЕР i Дерек ФРЕЙЗЕР, керівники українських філій ЄБРР i МБРР Ендрю СIТОН та Грегорi ЕДЖЕЙЧАК вважають дії Президента України антиреформаторськими. Про це говориться в листі, надісланому від їхнього імені Л. КУЧМI. У листі, зокрема, зазначається, що “вони стурбовані рішенням Президента не продовжувати просування реформування міжбюджетних відносин, про які йде мова в проекті бюджету на 2001 рік”.
24 жовтня (п’ятниця)	– Рада директорiв ЄС прийняла рішення про визнання України країною з ринковою економікою.
10 листопада (п’ятниця)	– Основною метою візиту Президента Єврокомісії Романо Проді до Києва було продовження діалогу Україна-ЄС, практична реалізація стратегічно важливих домовленостей, досягнутих під час Паризького самміту Україна-ЄС, пошук шляхів подальшого поглиблення стратегічного партнерства між Україною та Європейським Союзом. Президент Європейської комісії Романо Проді заявив, що Європейський Союз зробить усе, щоб Україна була повноправним учасником процесу збільшення транспортування газу в Європу. Романо Проді також повідомив, що під час зустрічі обговорювалися питання добудови компенсуючих потужностей Рівненської та Хмельницької АЕС.
24 листопада (п’ятниця)	– Комісія Україна–НАТО, по закінченні засідання на рівні міністрів оборони, привітала успіх у виконанні Україною планів подальшої реструктуризації її збройних сил, зокрема, указ Президента України щодо перегляду концепції національної безпеки та оборони та розвитку механізмів встановлення цивільного контролю над оборонною галуззю. Міністри також привітали результати засідання на найвищому рівні Спільної робочої групи з питань оборонної реформи, зокрема, рішення щодо ширшого застосування Процесу планування та огляду сил ПЗМ з метою підтримання намірів України щодо реформування збройних сил, а також розвиток конкретних заходів військової співпраці з такими структурами безпеки, як Прикордонні війська, Міністерство внутрішніх справ та Міністерство з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
14 грудня (четвер)	– Делегація України на чолі з Міністром закордонних справ України А. Зленком, перебуваючи в Брюсселі, взяла участь у черговому засіданні Комісії Україна-НАТО на рівні міністрів закордонних справ. “Україна налаштована на поглиблення партнерства з НАТО настільки, наскільки це відповідатиме як її національним інтересам, так й інтересам європейської безпеки”. За словами Міністра, Україна зацікавлена у розвитку партнерства з Альянсом та у подальшій кристалізації суті та характеру своїх відносин з НАТО. Було затверджено робочий план імплементації Хартії на 2001 рік та обговорено пріоритети двосторонньої співпраці в контексті Державної програми співробітництва України з НАТО на 2001-2004 роки.

 

Українсько-російські відносини

8 лютого (субота)	– Переговори України та Росії щодо статусу Азовського моря завершилися безрезультатно. Основа суперечки — нафтогазовий шельф.
16 березня (четвер)	– У Києві на засіданні змішаної українсько-російської комісії з проблем Чорноморського флоту підписано 7 міжурядових і міжвідомчих угод, що стосуються функціонування та перебування на території України Чорноморського флоту Росії.
1 червня (четвер)	– Постанову “Про боргові зобов'язання держави перед громадянами України, яким відновлено грошові заощадження, розміщені в період до 2 січня 1992 року в установах Ощадного банку” ухвалила Верховна Рада України. За постанову проголосували 265 депутатів, проти – 76 з 408 депутатів, зареєстрованих у залі. Згідно із постановою, Кабінету Міністрів доручено порушити перед Російською Федерацією питання про врегулювання взаємовідносин з питань щодо розподілу між державами зобов'язань колишнього Ощадного банку СРСР перед громадянами i повернення Україні 84,3 млрд. руб., що були станом на 1 січня 1991 року акумульовані в Ощадбанку СРСР i є власністю громадян України.
16 жовтня (понеділок)	– У Сочі відбулася робоча зустріч Президента України Л. Кучми з Президентом РФ В. ПУТІНИМ. Президент Російської Федерації зацікавився пропозицією Леоніда КУЧМИ щодо участі Росії у приватизації української газотранспортної системи. Він зазначив, що варіант про спільне використання газопроводу на території України буде обговорено, i нагадав, що Західна Європа пропонує Росії взяти участь у проекті щодо збільшення поставок газу з Росії. Якщо російська сторона домовиться з українською про використання газопроводу на території України, то до цього проекту долучиться й Україна. Крім того, В. ПУТIН сказав, що Росія готова пропустити весь обсяг туркменського газу через свою територію для України. Президенти України і Росії також знайшли консенсус у питанні реструктуризації українських боргів за енергоносії перед РФ. Про це В. ПУТIН повідомив журналістам після зустрічі глав двох держав. За його словами, борги України перед Російською Федерацією за енергоносії буде оформлено в державний борг України перед РФ, i відтепер ці борги не будуть боргами одних господарських суб’єктів перед іншими. В. ПУТIН також відзначив, що розуміє, що Україна не зможе повністю платити за енергоносії лише грішми. За словами В. ПУТIНА, Л. КУЧМА також дав згоду на припинення Україною “невиправданого реекспорту російського газу”.
1 грудня (п’ятниця)	– Російсько-українські переговори в рамках самміту СНД у Мінську Президент РФ Володимир ПУТIН вважає “проривними в усіх відносинах”. На думку президента Росії, досягнуті українсько-російські домовленості “виходять далеко за рамки енергетики” i “вигідні не лише Україні”. Він зазначив, що Росії “довелося погодитися з деякими доводами української сторони, але й українська сторона пішла Росії назустріч”.
8 грудня (п’ятниця)	– Російська і українська делегації на переговорах по визначенню правового статусу Азовського моря і Керченської протоки “знаходяться на етапі узгодження концептуальних підходів”. Україна виходить з необхідності визначити державний кордон по периметру цих територій, включаючи морський. Російська сторона виступає, зокрема, за закріплення за Росією і Україною прибережних зон відповідальності. Акваторією, що залишилася, зокрема, Керченською протокою, пропонується управляти спільно. На думку Росії, діяльність в цьому районі могла б регулюватися двосторонніми угодами. Росія також виступає за “виділення на морському дні в Азовському морі районів суверенних прав по надрокористуванню” тієї або іншої сторони при збереженні загального використання товщі води і поверхні моря.

 

Відносини з країнами СНД

22 червня (четвер)	– Лідери країн Співдружності Незалежних Держав на самміті у Москві обговорили і схвалили співпрацю у сфері боротьби з міжнародним тероризмом. Україна підписала рішення про створення антитерористичного центру держав–учасниць СНД із застереженням, що воно не суперечитиме національному законодавству і інтересам держави. Угода не була підписана Туркменистаном. Створення військ спеціального призначення СНД не планується, однак, передбачається розробити правову базу для проведення операцій силами спеціального призначення країн СНД. Штаб-квартира антитерористичного центру буде розташована у центрі російської столиці.
18 серпня (п’ятниця)	– Глави держав СНД – учасники неформального самміту в Ялті прийняли заяву щодо підготовки й проведення Самміту та Асамблеї Тисячоліття ООН, а також впливу процесів глобалізації та інтеграції на країни Співдружності. У заяві підкреслюється, що країни СНД як невід’ємна частина міжнародного співтовариства відкриті для широкої конструктивної взаємодії з усіма державами в пошуках адекватної відповіді на виклики часу. Глави країн СНД підкреслюють, що без колективних зусиль неможливо справитися з серйозними ризиками, що загрожують основним цілям i принципам Статуту ООН. Крім того, президенти, які підписали заяву, висловлюють надію, щоб у підсумковому документі Самміту Тисячоліття знайшли відображення принципи різносторонності, рівноправності й солідарності в розв’язанні загальносвітових проблем, інтересів i потреб усіх основних груп, включаючи країни з перехідною економікою.
24 серпня (четвер)	– Питання, пов’язані з економічною та гуманітарною співпрацею в рамках ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдавія) розглядалися в Тбілісі на зустрічі координаторів країн-учасниць цієї регіональної організації.
5 жовтня (четвер)	– Основною темою українсько-туркменських переговорів, які відбулися в рамках робочого візиту Президента України до Туркменистану, стали питання поставок газу і цін на нього. Президент України Леонід КУЧМА i Президент Туркменистану Сапармурат НIЯЗОВ підписали договір про поставки туркменського газу в Україну на 2000-2001 роки, згідно з яким нинішнього року в Україну з Туркменистану буде поставлено 5 млрд. м куб. газу, на- ступного – 30 млрд. м куб. газу. Президенти домовились, що за 40% газу, що поставляється в 2000 році, Україна розраховуватиметься валютою за ціною 38 дол. за 1 тис. м куб., а за 60% – товарами та інвестиційними проектами.
12 жовтня (середа)	– В ході українсько-узбецьких переговорів на найвищому рівні у Ташкенті Президент Узбекистану Іслам Карімов запропонував Україні взяти в концесію на “безпрецедентних умовах тендеру” деякі газо- і нафтоносні території Узбекистану, зокрема в Каракалпакії (на кордоні Туркменистану і Узбекистану). Згідно з цією пропозицією концесіонер, у разі виявлення нафти і газу, буде отримувати 50% здобутої сировини. Крім того, на спільній прес-конференції Президентів України і Узбекистану, Іслам Карімов підкреслив, що Узбекистан ніколи не буде ставити неприйнятні для України умови не тільки при транспортуванні нафти, але і в інших питаннях. Зокрема, Узбекистан збирається повністю виконати договір про постачання в Україну бавовни, незважаючи на небагатий через засуху врожай поточного року. Україна і Узбекистан підписали угоду про продовження до 31 грудня 2001 року терміну дії домовленості від 4 серпня 1998 року про сприяння у вирішенні питання отримання громадянства депортованими особами, що виявили бажання повернутися з Узбекистану в Україну. На сьогодні, за інформацією Меджлісу кримськотатарського народу, в Узбекистані залишається близько 90 тис. кримських татар, які планують в найближчі 5 років емігрувати на постійне проживання до Республіки Крим.
1 грудня (п’ятниця)	– Учасники засідання Ради глав урядів країн СНД підписали протоколи про правила ліцензіювання імпорту державами-учасниками угоди про створення зони вільної торгівлі; правила визначення країн походження товарів; а також протокол до угоди про розмір державного мита i порядок його стягнення при розгляді господарських спорів між суб'єктами господарювання різних держав. Україна підписала 13 із 20 документів, винесених на розгляд засідання Ради глав урядів країн–учасниць СНД, 4 з них – із застереженнями. На засіданні було ухвалено остаточне рішення про початок повномасштабних дій Антитерористичного центру СНД. На засіданні Ради глав держав СНД також вирішено продовжити перебування російських миротворців в Абхазії. У зустрічі не брав участі Президент Туркменистану Сапармурат Ніязов.

 

Відносини з країнами Центрально-Східної Європи та Чорноморського регіону

1 вересня (п’ятниця)	– Прем’єр-міністр України В. Ющенко взяв участь в 10-му Економічному форумі “Крініца-2000” (Польща). На зустрічі було обговорено питання двостороннього співробітництва, в тому числі, в галузі диверсифiкацiї джерел постачання нафти i газу. При цьому, сторони підтвердили свою зацікавленість у реалізації спільного проекту з будівництва нафтопроводу Одеса–Броди–Гданськ.
12 жовтня (четвер)	– Економічний план дій Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС) на наступне сторіччя спрямований на створення зони вільної торгівлі в регіоні ЧЕС, – зазначив Генеральний секретар ЧЕС Валерій ЧЕЧЕЛАШВІЛІ у виступі перед членами Комітету з правових та політичних питань Парламентської асамблеї ЧЕС у Києві. Комітет ПАЧЕС обговорив проект економічного порядку денного ЧЕС, який має бути затверджено на засіданні ПАЧЕС 29 листопада 2000 року в Єревані (Вірменія). Документ передбачає, зокрема, такі великі спільні проекти, як прикордонне співробітництво, субрегіональні проекти, проекти та програми ЄС, участь ЧЕС у впровадженні в життя Пакту стабільності для Південно-Східної Європи та інших аналогічних ініціатив. Серед проектів ЧЕС – створення Інноваційного центру ЧЕС, Центру ЧЕС з проблем чистої води, створення асоціації між країнами–членами ЧЕС та країнами, які мають великі порти в Приазов'ї.  У порядок денний засідання ПА ЧЕС внесено також питання активізації співробітництва у різних сферах економіки країн-членів Асамблеї – в енергетиці, зокрема об'єднання енергетичних мереж, проекти в галузі нафти та газу; транспорту і зв'язку; торгівлі; іноземних інвестицій; фінансах та банківській справі; малих та середніх підприємств; інформаційних технологій.
27 жовтня (п’ятниця)	– Прем’єр-міністри України i Республіки Польща Віктор ЮЩЕНКО та Єжи БУЗЕК на переговорах у рамках офіційного візиту глави українського Уряду до Польщі домовились створити робочу групу з вироблення спільної позиції в питанні будівництва газопроводу в обхід України.
24 листопада (п’ятниця)	– 22-24 листопада відбувся офіційний візит Президента України Л. Кучми до Турецької Республіки. Президенти двох країн обговорили питання розвитку політичного діалогу між двома державами, активізації та поглиблення всього спектру торговельно-економічного співробітництва, співпраці двох країн у рамках міжнародних організацій, у тому числі ООН, ОБСЄ, ОЧЕС. За підсумками переговорів було підписано низку двосторонніх документів, зокрема, міжурядову угоду про оперативне інформування про ядерні аварії та обмін інформацією про ядерні об'єкти, а також про взаємний захист інформації і матеріалів, обмін якими здійснюється у процесі співробітництва у галузі оборонної промисловості.

 

Огляд головних тенденцій
української зовнішньої політики у 2000 році

Робота України в Раді Безпеки ООН засвідчила готовність і спроможність України впливати на результати складного переговорного процесу з нагальних проблем сучасного міжнародного життя, зокрема тих, що стосуються африканського континенту, становища на Балканах, грузино-абхазького конфлікту. Делегація України брала участь в обговоренні всіх питань порядку денного, які виносилися на розгляд РБ, активно залучалася до розробки резолюцій та заяв Голови РБ. У лютому під головуванням Аргентини РБ схвалила чотири важливі резолюції: щодо розгортання широкомасштабної миротворчої операції ООН на території Демократичної Республіки Конго (ДРК); про подовження мандату Місії ООН в Сьєрра-Леоне із значним збільшенням її військового компоненту. У жовтні Україна направила до складу Місії ООН у Демократичній Республіці Конго 300 військовослужбовців і військових фахівців. Крім того, в розпорядження тимчасових сил ООН у Лівані поступив 3-ій окремий інженерний батальйон України чисельністю 650 чоловік.

Найбільш важливим для України з погляду її зовнішньоекономічних інтересів було налагодження конструктивних відносин з МВФ. За програмою розширеного кредитування Україна отримала лише 965 млн. дол. із обіцяних Міжнародним валютним фондом 2,5 млрд. дол. Головна причина відмови у співпраці – різне тлумачення МВФ і Україною низки взятих на себе зобов’язань. Лише 19 грудня 2000 року Рада директорів МВФ прийняла рiшення вiдновити кредитування України за програмою розширеного фiнансування EFF, яка була призупинена у вереснi 1999 року.

У відносинах із Радою Європи Україні на початку року вдалося послабити напруженість, завдяки скасуванню українським парламентом смертної кари, але увага ПАРЄ пізніше почала спрямовуватись на питання захисту прав людини в Україні та дотримання принципів свободи слова у зв’язку із проведенням всеукраїнського референдуму у квітні та справою
Г. Гонгадзе, що загострилася наприкінці року.

 

У відносинах з ЄС питання розвитку співпраці обговорювалися на пленарному засіданні Ради з питань співробітництва Україна–ЄС наприкінці травня 2000 року в Брюсселі. Українську делегацію очолив Прем’єр В. Ющенко. Сторони обговорили актуальні питання розвитку відносин між Україною та ЄС, розглянули хід виконання Угоди про партнерство та співробітництво. Важливою складовою діяльності Уряду України є реалізація Стратегії інтеграції України до ЄС, затвердженої 11 червня 1998 року. Європейський Союз запевнив, що розгляне питання про надання Україні статусу країни з ринковою економікою в антидемпінгових розслідуваннях. Відповідне рішення було прийняте у жовтні 2000 року.

На Четвертому самміті Україна–ЄС, який відбувся у вересні в Парижі за участю Президента України Л. Кучми, керівники України та Європейського Союзу обговорили широкий спектр питань двостороннього співробітництва, включаючи хід реалізації Угоди про партнерство та співробітництво (УПС), розвиток співпраці у сфері політичного діалогу, співпраці у сфері торгівлі, інвестицій, юстиції та внутрішніх справ тощо. Сторони проаналізували розвиток двосторонніх взаємовідносин протягом останнього часу, зокрема, у контексті прийнятої Європейською Радою у грудні минулого року Спільної стратегії ЄС щодо України та української Програми інтеграції України до ЄС. Було окреслено коло проблем у ході реформування української економіки, на вирішення яких спрямовуватиметься допомога Європейського Союзу. Керівництво ЄС підтвердило готовність виконувати зобов'язання, які випливають в результаті закриття ЧАЕС.

 

У відносинах з НАТО певним кроком уперед було проведення на початку березня робочої сесії НАТО у Києві. Представницьку делегацію на рівні послів з усіх 19 країн Альянсу очолив Генеральний секретар НАТО Дж. Робертсон. І хоча на порядку денному не стояло питання про вступ України в НАТО, проведена зустріч засвідчила про розвиток взаємин стратегічного партнерства. Для України співробітництво з НАТО особливо важливе з огляду на допомогу, яку може надати Альянс у проведенні військової реформи в Україні.

Наприкінці травня 2000 року в м. Флоренція (Італія) відбулося засідання Комісії Україна-НАТО (КУН) та Ради Євро-Атлантичного партнерства (РЄАП) на рівні міністрів закордонних справ. Під час засідання Комісії Україна-НАТО було розглянуто питання розвитку співробітництва Україна-НАТО, стану безпеки в євроатлантичному регіоні. Особливий наголос Міністр закордонних справ України Б. Тарасюк зробив на активній позиції України щодо розв'язання ще існуючих в Європі конфліктів, насамперед, в Косово, Придністров'ї, Нагірному Карабасі, Абхазії. На засіданні Ради Євро-Атлантичного партнерства були розглянуті питання ефективного використання механізмів РЄАП та програми “Партнерство заради миру” для врегулювання криз та запобігання конфліктам.

У грудні чергове засідання КУН на рівні міністрів закордонних справ відбулося у Брюсселі, на якому українським Міністром А. Зленком було заявлено, що Україна налаштована на поглиблене партнерство із НАТО наскільки це відповідатиме її національним інтересам та інтересам європейської безпеки.

В червні на Чорному морі відбулися масштабні багатонаціональні військово-морські навчання “Спільний партнер – 2000”, фінансовані країнами НАТО, а в липні на Яворівському полігоні були проведені командно-штабні миротворчі навчання “Щит миру – 2000” за програмою “Партнерство заради миру”.

З іншого боку, попри гучні заяви та декларації щодо зміцнення партнерства, країни Заходу все ж не спромоглися надати перевагу проекту українського транспортного літака АН-70, на що вплинули внутрішньополітичні міркування західноєвропейських країн.

 

Двосторонні відносини

США. Україна є однією з чотирьох країн світу (разом з Колумбією, Нігерією та Індонезією), яким США приділяли особливу увагу й допомогу з огляду на важливість кожної з цих країн для стабільності та прогресу в регіоні, а також тому, що ці держави переживають зараз критичний етап на шляху до демократії. США вважають, що Україна є ключовою державою в побудові безпечної та єдиної Європи. Україна, незважаючи на потенційну можливість міжетнічних конфліктів, підтримує в себе громадянський мир. Під час візиту українського Прем’єра Віктора Ющенка до США у травні 2000 року Мадлен Олбрайт заявляла, що США здійснюватимуть “конструктивну” політику в питанні про поновлення кредитування за програмою розширеного фінансування, що в кінцевому рахунку і позначилося на позитивному для України вирішенні цього складного питання. Віктор Ющенко став першим українським Прем'єром, який мав зустріч з Президентом США у Вашингтоні.

5 червня 2000 року Київ втретє відвідав Президент США У. Клінтон для проведення переговорів з українським керівництвом. Саме тоді було вперше оголошено дату закриття Чорнобильскої АЕС. США запевнили українське керівництво у сприянні вирішенню питань, пов’язаних із закриттям ЧАЕС, а також пообіцяли підтримувати Україну в її прагненнях до вступу в Світову організацію торгівлі.

Наприкінці листопада новий керівник зовнішньополітичного відомства України А. Зленко під час зустрічі з держсекретарем США М. Олбрайт отримав запевнення у незмінності курсу США на зміцнення відносин стратегічного партнерства з Україною. Вона підтвердила, що США зацікавлені у розбудові сильної, заможної й демократичної України та у співпраці з нею у вирішенні ряду питань міжнародного життя.

 

Західна Європа. На рівні двосторонніх відносин з окремими західноєвропейськими країнами важливим був перший в історії українсько-австрійських відносин державний візит федерального президента Республіки Австрія Томаса Клестіля в Україну в травні 2000 року, а також візит українського Прем’єра Віктора Ющенка до Бельгії 22 травня. У червні в Парижі відбулось перше засідання Українсько-французького форуму, принципове рішення про створення якого було прийнято президентами України Л. Кучмою та Франції Ж. Шираком.

Втім найбільш успішно просувалися українсько-німецькі відносини. 12 липня 2000 року в Лейпцiгу відбулася зустрiч Президента України Леонiда Кучми та федерального канцлера Нiмеччини Герхарда Шрьодера в рамках україно-нiмецьких полiтичних консультацiй на найвищому рiвнi. У центрi переговорiв – питання iмплементацiї угоди про партнерство i спiвробiтництво мiж Україною та Європейським Союзом, безпеки в Європi, вступу України до Свiтової органiзацiї торгiвлi, торговельно-економiчних вiдносин, боротьби з органiзованою злочинністю тощо. У серпні з робочим візитом Німеччину відвідав Прем’єр-міністр України В. Ющенко.

Особливу увагу української громадськості привернув державний візит Президента України Л. Кучми до Португалії 24-27 жовтня 2000 року. За підсумками візиту були підписані Угода про дружбу та співробітництво між Україною і Португальською Республікою, а також низка міжурядових та міжвідомчих угод про співробітництво у торговельно-економічній, культурній, освітянській та інших сферах.

 

Відносини з країнами Центрально-Східної Європи були дещо затьмарені введенням візового режиму з боку Чехії та Словаччини, які здійснили цей крок в очікуванні свого вступу до ЄС з його жорсткими імміграційними вимогами. Але найбільш знаменною подією була традиційна зустріч президентів ряду європейських держав у м. Секешфегервар (Угорщина) 27 квітня 2000 року, за участю і українського Президента Л. Кучми.

Розвиток співробітництва з центральноєвропейськими країнами важливий для нашої держави, оскільки це зменшує небезпеку виникнення нових розподільчих ліній в Європі та сприяє налагодженню взаємовигідних відносин в межах великого регіону. Особливе значення для України має відновлення судноплавства по річці Дунай, яка з’єднує різні частини Європи в єдиний геоекономічний простір. З початку припинення судноплавства, викликаного військовими діями в Югославії, збитки Українського Дунайського пароплавства становлять понад 106,4 млн. дол. Більш як на половину скоротили роботу порти Рені, Ізмаїл, Килія, Усть-Дунайськ. На верхній ділянці Дунаю, від Угорщини і вище, заблоковано 97 українських плавзасобів.

Найефективніше розвивалися відносини України з Польщею. 25 травня 2000 року Президент Л. Кучма взяв участь у польсько-українському економічному форумі. Польща не пiдтримувала проектiв, полiтично спрямованих проти України, зокрема, будiвництво газопроводу Ямал-Словаччина, який Росiя планує будувати в обхiд України. З іншого боку Польща пiдтримує будiвництво нафтопроводу Одеса–Броди–Гданьськ, важливого для України з огляду на вирішення питання диверсифікації джерел енергопостачання.

У жовтні для вирішення цих питань здійснив офіційний візит у Польщу Прем’єр-міністр України В. Ющенко. Як відзначив Прем'єр, Україна розумiє, що, враховуючи стан європейського енергоринку з урахуванням останньої кризи, “ключовим виходом з ситуацiї є новi моделi оптового енергоринку Європи”. Вiн погодився, що ця проблема розв'язується шляхом виробництва i видобування газу, нафти i нафтопродуктiв з “нових альтернативних джерел, у тому числi й видобування у перспективних регiонах”, якими, на його думку, є Каспiйський регiон i регiони Центральної Азiї. Iнтеграцiя України в Європу пролягає через Польщу, зауважив Прем'єр-мiнiстр.

В цьому ж контексті були проведені українсько-польські переговори на рівні Президентів обох країн в Одесі в грудні 2000 року. Президент Польщi Александр Кваснєвський пiдтримав пропозицiю польського уряду про необхiднiсть проведення багатосторонньої зустрiчi у Варшавi чiльних представникiв Європейського Союзу, делегацiй Росiї, України, Словаччини, Польщi та iнших зацiкавлених держав з метою обговорення питань, якi стосуються будiвництва трансєвропейських газо- i нафтових мереж.

 

У відносинах з Росією перша половина року не відзначалася серйозними подіями, що було пов’язано із приходом до влади та зміцненням внутрішніх позицій нового президента Російської Федерації В. Путіна. В березні відбулося підписання низки додаткових угод з питань діяльності Чорноморського флоту РФ на території України. Але, водночас, Росією у квітні були призупинені в односторонньому порядку українсько-російські переговори щодо делімітації сухопутного кордону між обома країнами. Травневі переговори щодо визначення правового статусу Азовського моря та Керченської протоки, проведені у Москві, не призвели до відчутного поступу в позиціях обох сторін. Лише у грудні, після ряду зустрічей на вищому рівні, Росія і Україна погодили свої позиції в цьому питанні.

Перша зустріч Президентів обох країн відбулася у Києві 16 квітня 2000 року під час візиту новообраного голови РФ В. Путіна. Ключовим питанням взаємовідносин України і Росії протягом усього 2000 року була українська заборгованість за російський газ. Численні переговори на експертному і міжурядовому рівнях так і не призвели до погодження позицій. Лише на зустрічі Президентів обох країн у Сочі 16 жовтня 2000 року вдалося знайти більш або менш взаємоприйнятний варіант вирішення проблеми. Президент РФ зацiкавився українською пропозицiєю щодо участі Росiї у приватизацiї української газотранспортної системи. Крiм того, В. Путін погодився, щоб Росiя пропустила весь обсяг туркменського газу через свою територiю для України. Президенти України i Росiї також знайшли консенсус у питаннi реструктуризацiї українських боргiв за енергоносiї перед РФ.

Для остаточного вирішення українсько-російських енергетичних питань 17 листопада Прем'єр-мiнiстр України Вiктор Ющенко вирушив з робочим вiзитом до Москви. Ключовими питаннями переговорiв в рамках вiзиту стали питання транспортування росiйського газу до Європи в 2000-2001 роках, пiдписання угоди щодо безпеки транзиту енергоносiїв, угоди про транзит електроенергiї, угоди про реструктуризацiю українського боргу перед Росiєю. Український Уряд зобов'язався вжити заходiв для уникнення несанкцiонованого вiдбору росiйського газу, який транспортується через територiю України. Крiм того, росiйська сторона поставила умову – пiдвищення Україною вивiзного мита на експорт газу. В свою чергу росiйська сторона зобов'язується забезпечити транзит через територiю України i сприяти поставкам туркменського газу в Україну. Під час грудневого візиту Президента Л. Кучми до Москви були підписані дві угоди про співпрацю обох країн у газовій сфері.

 

СНД. Протягом 2000 року відбулося три самміти лідерів країн Співдружності, на яких вирішувалися спільні питання. В цілому, попри надзвичайну організаційну активність СНД, виявилася тенденція до перетворення Співдружності у суто формальну організацію. Відносини між країнами СНД або переходять переважно на двосторонній рівень, або починають розвиватися у межах інших регіональних організацій – Євразійської економічної співдружності або ГУУАМ. Україні так і не вдалося надати реальних рис ідеї створення зони вільної торгівлі СНД, оскільки вона суперечила позиції інших країн СНД, насамперед, Росії.

Значним успіхом української дипломатії можна вважати прорив в українсько-туркменських відносинах. Робочий візит українського Президента Л. Кучми до Туркменистану 4-5 жовтня 2000 року закінчився підписанням важливої угоди про поставки туркменського газу в Україну на 2000-2001 років.

 

ГУУАМ. У 2000 році намітився досить істотний поступ у просуванні ідеї регіонального співробітництва країн Чорноморсько-Каспійського регіону в межах ГУУАМ. Насамперед, це виявилося у певному міжнародному визнанні ГУУАМ. У квітні Конгрес i Сенат США схвалили iнiцiативу про видiлення країнам ГУУАМ (Грузiя, Україна, Узбекистан, Азербайджан i Молдова) та Вiрменiї фiнансової допомоги в розмiрi 37 млн. дол. для проведення заходiв зi змiцнення кордонiв. Таким чином, законодавча влада США офiцiйно визнала iснування ГУУАМ як полiтичної органiзацiї.

Проведені 24 травня 2000 року консультації країн ГУУАМ у Флоренції (Італія) відзначили, що країни угруповання стають прихильнішими до більш активної регіональної взаємодії та до надання їй ще більшої практичної спрямованості. У спільному комюніке, ухваленому за підсумками зустрічі, наголошено – партнерство держав ГУУАМ “створює сприятливі умови для розвитку всебічної співпраці, яка охоплює політичні, торговельно-економічні та культурні відносини, рівно як і взаємодію у боротьбі із загрозами та ризиками безпеці”. Учасники зустрічі у згаданому комюніке підтвердили відданість своїх країн розвитку транспортного коридору Європа–Кавказ–Азія, підтримали проект розвитку культурних і гуманітарних зв'язків між країнами ГУУАМ, висловилися за зміцнення співпраці в рамках міжнародних організацій.

Питання, пов’язані з економічною та гуманітарною співпрацею в рамках ГУУАМ, розглядалися у серпні в Тбілісі на зустрічі координаторів країн-учасниць, зокрема, питання можливого запровадження на просторі ГУУАМ зони вільної економічної торгівлі. Ініціатором введення зон вільної торгівлі на просторі ГУУАМ виступила Україна. Під час зустрічі керівників країн ГУУАМ на Самміті Тисячоліття ООН у Нью-Йорку 6 вересня було погоджено питання щодо необхідності перетворення ГУУАМ у повноправну міжнародну організацію. Про популярність ідеї ГУУАМ свідчить також і повідомлення про можливість приєднання до нього Болгарії та Румунії.

26 листопада у Відні відбулося засідання Групи ГУУАМ на рівні міністрів закордонних справ. У центрі уваги були питання, пов'язані з проведенням наступного самміту ГУУАМ у Києві в березні 2001 року. Київський самміт має стати важливим кроком на шляху інституціоналізації ГУУАМ, підвищення ефективності його діяльності, насамперед, в економічній, транспортній та гуманітарній галузях.

У відносинах з ключовими країнами ГУУАМ Україна спромоглася зробити досить важливі кроки, що власне і сприяло поступу в реалізації ідеї ГУУАМ, яка для нашої держави може бути істотним механізмом підсилення власного геополітичного впливу в цьому регіоні.

 

Китай. У відносинах з Китаєм найбільш вагомою подією був візит голови Постiйного комiтету Всекитайських зборiв народних представникiв Лi Пена в червні 2000 року до Києва, під час якого сторони обговорили питання двостороннього спiвробiтництва в торговельно-економiчнiй сферi. Китай є найбiльшим торговельним партнером України в Азiатсько-Тихоокеанському регiонi й посiдає друге мiсце (пiсля Росiї) за обсягом споживання українського експорту. Проте потенцiал зовнiшньоекономiчних зв'язкiв мiж Україною та Китаєм ще не можна назвати реалiзованим. Зокрема, йдеться про взаємодiю в галузi енергетики, у вiйськово-промисловому комплексi та спiльному виробництвi українського лiтака АН-70.

 

 

В цілому, побіжний огляд основних подій та тенденцій в українській зовнішній політиці свідчить про певне просування на різних напрямках. У відносинах з європейськими країнами значного поступу досягти не вдалося. У відносинах з Росією вдалося зберегти певний баланс відносин і вирішити ціною значних поступок найбільш важливі енергетичні проблеми.

 

Загальна Оцінка української зовнішньої політики за 2000 рік

 

Сьогодні в Україні і на рівні владних структур, і на рівні експертів усе більшого поширення набуває ідея перегляду “Основних напрямків зовнішньої політики”, концептуального документа, прийнятого Верховної Радою ще в липні 1993 року. Головними аргументами при цьому називаються зміни міжнародної ситуації, виконання основних зовнішньополітичних задач, сформульованих після проголошення незалежності. Так само висуваються вимоги надати більшої певності пріоритетам зовнішньої політики, переглянути концепції позаблоковості та багатовекторності. Проте, очевидно, що ні суспільство, ні політична еліта в Україні ще не готові до реального уточнення національних інтересів та місця й ролі країни в міжнародних справах.

Україна в цивілізаційному і культурному відношеннях є і європейською, і євразійською державою. Її зовнішньополітичні пріоритети – Росія і Захід обумовлені як зовнішніми, так внутрішніми чинниками. Неорганічна суперечлива двовекторність її зовнішньої політики, що протягом декількох років є предметом гострих дискусій і критики, має більш фундаментального двійника – бірегіональність, за очевидних розбіжностей між двома регіонами. Точніше, мова йде про Велику і Східну Європу та про складну динаміку посткомуністичних перетворень, що формують нову геополітичну реальність. Очевидна особлива роль у цих процесах Росії. Зовнішня політика двох держав і українсько-російські відносини багато в чому визначають як характер і темпи перетворень на сході європейського континенту, так і можливості досягнення стабільності й оптимальних умов загальноєвропейської співпраці.

Україна залишається чи не єдиною державою континенту, яка ще не знайшла органічного місця у системі міжнародних відносин, не набула виразних характеристик як їхній суб’єкт. Це становить проблему не лише для самої України, а й для її стратегічних партнерів. Українська позаблоковість дорівнює утриманню від повноцінної, синхронної участі у загальноєвропейських процесах. Фактично вона є ознакою своєрідної, такої що існує для однієї України, біполярності. Для України важливе практичне значення має усвідомлення обмеженої сумісності стратегій, що їх сповідують у міжнародних справах, і, перш за все, у галузі безпеки, її основні партнери.

Протягом останнього року динаміка відносин із західними партнерами явно знизилася. Реального руху до європейських стандартів організації суспільства і функціонування держави не відбувається. Очікування реальних реформ стало майже демонстративним. Кількість відмов Європейського Союзу щодо занесення України до “листа очікування” вступу перейшла у якість – на Паризькому самміті сторони домовилися взяти паузу в обговоренні перспектив української інтеграції. Київ був фактично змушений погодитися з необхідністю зосередитися на виконанні “домашнього завдання”, повній реалізації Угоди про партнерство і співробітництво. Достатньо чітко позначилася і межа в процесі “зближення” України з НАТО. Колишня геополітична ейфорія, багато в чому обопільна, замінюється більш реалістичним і прагматичним підходом. У Брюсселі дедалі більше ставляться до Україні не як до гіпотетичної противаги Росії, а як до країни, що ніколи офіційно не заявляла про бажання вступити до Альянсу і яка, до того ж, має дуже обмежені досягнення в проведенні військової реформи, конверсії, розвитку інститутів цивільного контролю над силовими структурами.

Проте, діяльність влади дає привід говорити про наявність більш серйозних перешкод поглибленню співробітництва з Заходом, ніж повільність у здійсненні політичних і економічних реформ. Можна припустити, що розбалансована українська двовекторність може одержати своєрідний стабілізатор у вигляді українського ізоляціонізму.

Ослаблення західного вектору обмежує перспективи зміцнення становища України в системі міжнародних відносин і створює загрозу євразійського або, точніше, проросійського перекосу. Росія довгий час утримувалася або була не до кінця готовою сформулювати чіткі довгострокові цілі своєї політики щодо України. Вона сама дотепер залишається актором із неусталеними принципами і пріоритетами зовнішньої політики. Певність існує лише щодо її неготовності та небажання приєднатися до процесів, що формують євроатлантичне співтовариство, і прагнення зберегти позиції самостійного центру сили, геополітичної альтернативи Заходу.

Прагматизація міжнародної діяльності, що проявилася за Путіна, у випадку “ближнього зарубіжжя” полягає в підвищенні ефективності прямих дій Москви. Безумовно, виграшною картою тут є проблема енергоносіїв, що цілеспрямовано використовується як на європейському, так і на українському напрямках. Це вже породило нову складну задачу для України – захист своїх економічних і геополітичних інтересів як транзитної країни. Геополітичний підтекст розвитку обхідних щодо України трубопроводів, на думку багатьох експертів, полягає саме в тому, щоб максимально знизити економічну принадність українського транзиту для європейців і більш жорстко прив'язати останніх до контрольованого російсько-білоруського маршруту. У такий спосіб підвищується енергетична залежність Європи від РФ, а, з іншого боку, Україна остаточно потрапляє до числа сателітів Москви.

На цьому фоні у другій половині 2000 року інтеграційно-дезінтеграційні процеси на пострадянському просторі одержали новий імпульс: В. Путін і Л. Кучма проявили паралельну і, до певної міри, конкуруючу активність у Центральній Азії. Росія перетворила Митний союз в Євразійське економічне співтовариство (ЄЕС) і реорганізувала, нехай і в урізаному вигляді, субрегіональну організацію колективної безпеки. Все це поглибило відносну ізольованість України. Водночас, центральноазійські ініціативи Кучми, – домовленості по газу з Туркменистаном, економічні й політичні угоди з Узбекистаном, – мали певну антиросійську складову. Це породило додаткові питання у відносинах між Києвом і Москвою. Очевидно, що ЄЕС та ГУУАМ не заміняють двосторонніх відносин між найбільшими пострадянськими країнами і не повинні їх ускладнювати. Проблема українських боргів так само вже не могла чекати як і питання постачання енергоносіїв.

Якісні зрушення в україно-російських відносинах накопичувалися приховано. Після багаторічного кволого і малорезультативного діалогу Кучма–Єльцин об'єктивно накопичилося багато проблем. Паралельно поступово приходило реалістичне розуміння перспектив у відносинах із Заходом, накопичувався вантаж невдач у “великій зовнішній політиці”. Зараз Москва почала послідовно використовувати свої переваги сильного у відносинах з Україною. Київ був змушений пристосовуватися до нової ситуації. Заміна Бориса Тарасюка на Анатолія Зленка на посаді Міністра закордонних справ фактично стала і наслідком, і інструментом зміни балансу уваги до двох векторів української зовнішньої політики. Офіційна інтерпретація у вустах Кучми звучить так: “переведення зовнішньополітичної діяльності у суто прагматичне русло”. “Потрібно, нарешті, знайти ефективний алгоритм відносин з Росією…”. Важливі деталі в інтерпретації Зленка: “… треба більше зосередитися на тих країнах, від яких залежить розв’язання наших внутрішніх проблем…”, “нам треба вирівнювати відносини з нашими сусідами і особливо з Росією”.

Зустріч українського і російського президентів у Сочі 16 жовтня безумовно додала україно-російським відносинам нової якості, що отримала підтвердження і розвиток при подальших контактах. Міркування ментально-ідеологічного характеру остаточно залишені для непрофесійних внутрішніх дискусій; обидві сторони готові до конкретного торгу. Україна домоглася деякого полегшення умов відшкодування боргу і зберегла певні пільги з оплати імпорту енергоносіїв. При цьому, вона погодилася з “одержавленням” боргу і, фактично, надала Росії більш жорсткі механізми впливу. Це за миттєвої паритетності загрожує довгостроковими стратегічними втратами.

Втім, це є правдивим лише в національному вимірі, який зовсім не є єдино можливим і навіть основним. На персональному рівні діє інша логіка: на фоні посилення критики з боку західних партнерів, Леонід Кучма може розраховувати на розуміння і підтримку Сходу. Наявні так само й ознаки розширення взаємного використання досвіду розбудови і зміцнення влади. Обопільне рішення усунути всіх посередників у торгівлі енергоносіями, – явна ознака синхронізації наступу на окремих національних олігархів, зміцнення контролю за основними фінансовими потоками. Разом з іншими схожими діями, що спрямовані на посилення ролі центральної бюрократії, ролі силовиків, концентрацію адміністративного ресурсу, оволодіння технологіями керованої бюрократії, це означає розвиток у двох країнах подібних політичних режимів уже не загалом, а й у ряді важливих деталей. Все це не сумісно із завданням інтеграції в Європу і вкорінює Україну саме в євразійському геополітичному просторі.

Новий етап в україно-російських відносинах свідчить про обмеженість прямого впливу на них європейських і євроатлантичних чинників. Обидві сторони, уточнюючи свої національні інтереси і реальні можливості, не форсують нарощування своєї участі в процесах інтернаціоналізації. Самоцінність двосторонніх відносин очевидно зростає. Проте, це у даному випадку ознака маштабу, але не якості. Посткомуністичні трансформації на цьому напрямку частково забуксували, частково, підпорядковуючись реаліям внутрішнього розвитку двох країн, набули іншого, раніше не передбачуваного змісту. Цей етап відносин, вже цілком чітко окреслений діями двох сторін, відзначений безумовним прагматизмом. Прагматизмом сильного з боку Росії і прагматизмом слабкого з боку України.

 

Що б ні заявлялося на офіційному рівні, українська зовнішня політика зазнає змін. Невідповідності між деклараціями і реальними діями стали більш очевидними. В основі цих змін – більш жорсткий і цілеспрямований захист інтересів правлячої верхівки від зовнішнього втручання (від впливу Заходу); більш прагматичний, деідеологізований, але геополітично прив'язаний до пострадянського простору пошук зовнішньої підтримки не стільки самої держави, скільки політичного режиму.