Український парламент:
від політичної більшості до ситуативних «більшостей»

Парламентська більшість була створена на засадах об’єднання нелівих політичних сил у парламенті на тлі досягнення ситуативного консенсусу та внаслідок збігу інтересів різних фінансово-промислових груп та адміністративної складової політичної еліти. Грунтом для її створення було прагнення вказаних сил не допустити економічного краху, передумови якого визріли в Україні наприкінці 90-х років. Своїм основним завданням представники парламентської більшості проголошували налагодження конструктивної співпраці всіх гілок влади та солідарної відповідальності Президента, Верховної Ради та Уряду в проведенні соціально-економічних реформ.

18 січня 2001 року в цілому за законопроект «Про внесення змін до Конституції України за результатами всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» проголосували 163 із 391 зареєстрованого депутата. Ініціаторам імплементаційного процесу для внесення змін у Конституцію в січні 2001 року не вистачало 137 голосів.

Напередодні відставки Уряду В.Ющенка парламентська більшість досить виразно розкололася на пропрезидентську і непрезидентську частини.

У зв’язку зі зняттям Ю.Тимошенко з посади Віце-прем’єр-міністра України, переходом фракції «Батьківщина» в опозицію «до діючого режиму» про існування політичної більшості в українському парламенті говорити стало дедалі важче.

Усталена тенденція до зміни структури парламентської більшості внаслідок створення нових парламентських фракцій, постійних переходів депутатів з однієї до іншої депутатських груп та фракцій торкнулася практично всіх правоцентристських та центристських депутатських груп і фракцій.

№		Кількість членів
п/п	Назва фракції, групи	станом на 18.01.2001 р.	станом на 01.01.2002 р.
1.	Фракція Комуністичної партії України	111	113
2.	Група «Трудова Україна»	47	38
3.	Група «Відродження регіонів» (змінила назву на «Демократичний союз»)	36	15
4.	Фракція Соціал-демократичної партії України  (об’єднаної)	33	32
5.	Фракція «Батьківщина»	31	24
6.	Група «Солідарність»	23	21
7.	Фракція Українського народного руху	22	22
8.	Фракція Народно-демократичної партії	20	15
9.	Фракція Партії зелених України	17	15
10.	Фракція Народного руху України	17	14
11.	Фракція Соціалістичної партії України «Лівий центр»	16	18
12.	Фракція партії «Реформи і порядок» –  «Реформи-Конгрес»	15	15
13.	Фракція «Яблуко»	14	15
14.	Фракція «Регіони України»	–	23
15.	Фракція «Єдність»	–	19
16.	Не входять до складу фракцій	43	49

Таким чином на 1 січня 2002 року до складу фракції Компартії України входило 113 народних депутатів, фракції «Трудова Україна» – 38, СДПУ(о) – 32, «Бать­ків­щи­на» – 24, «Регіони України» – 23, Українського народного руху – 22, «Солідарність» – 21, «Єдність» – 19, Соцпартії – 18, НДП – 15, «Демсоюза» – 15, «Реформи-Конгрес» – 15, «Яблуко» – 15, Партії зелених України – 15, Народного руху України – 14.

Однак були приклади періодичної активізації ситуативної нелівої парламентської більшості. Особливо це було продемонстровано під час ухвалення Земельного Кодексу.

Виключний за своїм характером варіант ситуативної більшості було продемонстровано під час голосування лівих та неолігархічних правих і центристських фракцій парламенту за відставку з посади Першого заступника Голови Верховної Ради лідера СДПУ(о) Віктора Медведчука.

За відставку В.Медведчука проголосували 234 депутати, і лише 50 присутніх у залі депутатів проголосували проти. Це рішення українського парламенту ініціювали депутати, які входять до фракцій партій-засновників блоку «Наша Україна» та блоку «Єдність».

Відставка Віктора Медведчука – яскравого представника олігархічного бізнесу, зв’язаного із структурами іншого впливового бізнесмена – Григорія Суркіса – стала несподіванкою для нього самого. Річ у тім, що поряд із фракціями, результати голосування яких легко було передбачити (КПУ, СПУ, фракції, що увійшли до блоку «Наша Україна»), низка позафракційних депутатів, значною мірою контрольованих Адміністрацією Президента, також проголосувала за відставку В.Медведчука. Саме ці голоси виявилися вирішальними, що дало політологам можливість стверджувати, що таким чином Адміністрація Президента «розчищає» поле, на якому використовуватиметься адміністративний ресурс, насамперед для блоку «За єдину Україну!». Відставка В.Медведчука напередодні виборчої кампанії поставила СДПУ(о) в нове для неї амплуа пропрезидентської, але вже менш провладної політичної партії.