Політична ситуація напередодні виборів 2002 року

Новий виборчий закон, який вступив у силу з моменту підписання Президентом України 30 жовтня 2002 року, зберіг виборчу систему минулих парламентських виборів, де половина депутатського корпусу обирається в мажоритарних округах, а інша половина – за партійними списками. Новий закон значною мірою зорієнтований на збереження існуючої в нинішньому парламенті розстановки політичних сил і консервації політичних відносин у державі.

За таких умов важко не помітити певних переваг у конкурентній боротьбі тих політичних сил, які вже сьогодні представлені в парламенті власними партійними фракціями або депутатськими групами. Резонно також виникало питання щодо законності дій ЗМІ та політичних партій, які до офіційного оголошення старту виборчої кампанії розміщували політичну рекламу партій і виборчих блоків.

Важливою особливістю нинішньої кампанії стало те, що значна частина політичних сил для ефективнішої участі у виборчій кампанії внутрішньо структурується вже не в рамках окремих політичних партій. Політики перейшли до формування міжпартійних блоків і укрупнення політичних партій.

Головною стратегічною особливістю виборчої кампанії 2002 року будуть передвиборчі мотивації як різних груп електорату, так і різних політиків. Адже, тепер, голосуючи за якусь партію чи виборчий блок, виборець так чи інакше ототожнює їх з лідером списку, якого у свою чергу розглядає, як імовірного претендента на президентську посаду в 2004 році. Одночасно і найвірогідніші лідери майбутньої президентської кампанії розглядають нинішні вибори як підготовчий етап і можливість зайняти найвигідніші позиції напередодні головної баталії.

Можна констатувати, що в Україні стартували швидше «передпрезидентські» вибори, аніж парламентські, бо на них майбутні кандидати в президенти апробовуватимуть свої передвиборчі програми і гасла.

Не виключено, що традиційні уявлення про регіональні особливості українського електорату можуть бути дещо підірвані результатами парламентських виборів 2002 року. Це може бути пов’язано з трьома чинниками.

Перший – просування національно-демократичних партій на Схід за рахунок соціальної складової іміджу лідера блоку «Наша Україна» Віктора Ющенка. Другий – поява консолідованої політичної структури, нової «партії влади» на базі НДП–«Трудової України»–Партії регіонів–АПУ–ПППУ, що отримала назву «За єдину Україну!», спрямованої, попри присутність аграріїв, теж переважно на індустріальний Схід. Третій – часткова переорієнтація протестного електорату Центральної, Північної та Південної України на опозиційніші за КПУ, але теж соціально забарвлені блоки Юлії Тимошенко і Олександра Мороза. Така імовірна електоральна перебудова відбудеться не лише за рахунок втрати КПУ свого твердого електорату, але й за рахунок тих, хто на попередніх виборах голосував за партії, які так і не потрапили до парламенту, або, потрапивши туди, згодом втратили позиції.

Адміністративний ресурс, ймовірно, проявлятиметься у вигляді тиску на окремі групи виборців, підкупу через різноманітну соціальну чи благодійну допомогу, у спробах різних форм фальсифікації результатів голосування. Особливо вразливими для фальсифікації будуть окремі локалізовані групи громадян (у військових частинах, в’язницях, колоніях, лікар­нях). Крім того, залишається небезпека прямих фальсифікацій за рахунок підкупу та тиску на членів виборчих комісій, друкування додаткових бюлетенів, використання похибок у реєстрації громадян тощо. Традиційно впливатимуть на результати виборів й різні можливості доступу до ЗМІ учасниками виборчого процесу. До сьогодні суспільство продовжує сумніватися в демократичності виборчих перегонів та реальності чесного підрахунку голосів Центральною виборчою комісією.

Ймовірні результати парламентських виборів 2002 року

На виборах 2002 року боротьбу за перше місце у парламенті вестимуть блок Віктора Ющенка «Наша Україна» та Комуністична партія України. Про це свідчать результати усіх загальнонаціональних опитувань. Напередодні початку парламентської виборчої кампанії настрої громадян суттєво не змінилися, і за право сформувати власну фракцію ведуть боротьбу вісім основних суб’єктів виборчого права. Лідирують у цій боротьбі блок «Наша Україна» та КПУ, за які сьогодні готові віддати свої голоси відповідно 19-23% та 16-20% виборців.

Головна конкуренція за третє місце відбуватиметься між пропрезидентськими партіями – блоком «За єдину Україну!» (до нього входять партії «Трудова Україна», Народно-демократична партія, Аграрна партія, Партія регіонів та Партія промисловців та підприємців України) та Соціал-демократичної партією України (об’єднаною). Рейтинг їхньої підтримки нині становить 4-8%. Однак, зважаючи на те, що блок «За єдину Україну!» володіє значно більшим адміністративним ресурсом, одночасно не поступаючись СДПУ(о) у фінансовому і інформаційному плані, а також враховуючи результат попередніх виборів 1998 року, коли Народно-демократична партія випередила соціал-демократів об’єднаних, можна передбачити в майбутньому певний відрив блоку «За єдину Україну!».

Достатньо високі шанси сформувати власні фракції у парламенті мають Партія зелених та соціалісти – відповідно 4-6% та 3-6%. А от очолюваний Юлією Тимошенко блок та Прогресивна соціалістична партія потраплять до парламенту лише за умов активної виборчої діяльності та ефективного використання ЗМІ. Нині їхній рейтинг становить лише відповідно 2-5% та 3-5%.

Можливою несподіванкою виборів стане проходження 4% бар’єру блоком «Жінки за майбутнє». Парламентська доля цього об’єднання визначатиметься подальшим ходом виборчої кампанії.

У мажоритарній частині виборів кандидати від політичних партій і виборчих блоків складуть значно більшу конкуренцію безпартійним кандидатам, ніж на виборах 1998 року. Причому, навіть декларуючи свою безпартійність і політичну незаангажованість, знач­на частина обраних депутатів-мажоритарників уже в стінах парламенту з великою ймовірністю визначиться на користь фракції пропрезидентського блоку «За єдину Україну!». Саме така тенденція проявилася на минулих виборах, коли багато бізнесменів-депутатів одразу ж записалися до фракції «партії влади» НДП. Сьогодні ж, враховуючи соціально-економічний стан в державі та морально-психологічний клімат у суспільстві, значення адміністративного і фінансового ресурсів у виборах в мажоритарних округах значно зросте.

Якщо у Західній Україні переважні шанси мають єдині узгоджені кандидати від блоку «Наша Україна», то на решті території місцева влада змушена буде підтримувати пропрезидентськи налаштованих кандидатів, з умовою, що вони, будучи обраними, поповнять лави фракції блоку «За єдину Україну». До того ж, навіть нині кістяк фракцій «Трудової України» і Партії регіонів складають депутати-мажоритарники з непоганими шансами на повторну перемогу.

Виходячи з того, що, на нашу думку, у парламентських виборах візьмуть участь до
30 пар­тій та виборчих блоків (у 1998 році – 30), а 4-х відсотковий бар’єр зможуть подолати, як і минулого разу, не більше 8, можна спрогнозувати імовірний склад Верховної Ради-2002.

Якщо кількість виборців, які візьмуть участь у майбутньому голосуванні, буде середньою арифметичною від явки попередніх парламенських 1998 року і першого туру президентських виборів 1999 року, то виборчі дільниці відвідають 26 526 661 осіб. Існує висока ймовірність того, що сума голосів, поданих за списки, які не зможуть подолати бар’єру, хоча і розсіється серед меншої кількості суб’єктів виборів, буде приблизно дорівнюватиме тій, яка була на попередніх парламентських виборах. За умови збереження такої конфігурації виборча квота (кількість голосів, необхідних для обрання одного кандидата з виборчого списоку), обчислена за методом Томаса Хейра, дорівнюватиме 78 тисячам виборців. Таким чином, враховуючи перерозподіл мандатів за рахунок голосів за списки, які не подолали виборчого бар’єру, кількість мандатів, які партія чи блок отримають за виборчими списками, визначається шляхом ділення кількості голосів, відданих за партію, на виборчу квоту. Іншими словами, коефіцієнт перерозподілу мандатів становитиме не менше 1,5.

Отже, якби вибори Верховної Ради відбувалися сьогодні, і результати партій дорівнювали б їхнім мінімальним або максимальним рейтингам, то партійно-політичний  склад Верховної Ради виглядав би наступним чином.

 

Імовірна структура майбутньої Верховної Ради за ознакою партійності

Назва партії / блоку	Пропорційна частина				Кількість мажори­тарних депутатів	Загальна кількість депутатів
	Міні­мальний рейтинг	Кількість депутатів	Макси­мальний рейтинг	Кількість депутатів
«Наша Україна»	19%	65	23%	78	41-49	106-127
Комуністична партія України	16%	54	20%	68	20-30	74-98
«За єдину Україну!»	4%	14	8%	27	50-60	64-87
СДПУ(о)	4%	14	8%	27	6-12	20-39
Партія зелених України	4%	14	6%	20	—	14-20
Всеукраїнське партійне об’єд­нання «Жінки за майбутнє»	3%	—	5%	17	—	17
Соціалістична партія України	3%	—	6%	20	5	5-25
Форум національного порятунку	2%	—	5%	17	5	5-22
Прогресивно-соціалістична партія України	3%	—	5%	17	2	2-19
«Демократичний союз»	2%	—	2%	—	8	8
«Єдність»	1%	—	2%	—	6	6

 

Таким чином, стійка ідеологічна більшість у наступному парламенті не може бути створена. Не може бути створена і виразно пропрезидентська більшість, так само як і виразно опозиційна. Тобто, мова вкотре може йти лише про ситуацію нестійкої політичної рівноваги, адже ситуативна коаліційна більшість навряд чи зможе гарантувати створення і діяльність сильного коаліційного уряду. Проте, це лише картина на старті виборчої кампанії і Експертна рада Інституту політики не виключає, що імовірні зміни у рейтингах партій та блоків, а також кристалізація політичних інтересів виборчих суб’єктів у мажоритарних округах, можуть суттєво змінити уявлення про майбутню конфігурацію українського парламенту.