Висновки

2002 рік пройшов під знаком перегляду результатів парламентських виборів,  консолідації основних політико-олігархічних угруповань перед загрозою дострокових президентських виборів та проголошеної Президентом реформи політичної системи. Політична реформа у виконанні Леоніда Кучми крім декларованих цінностей включає в себе:

1)    формування парламентської більшості на основі депутатів-мажоритарників з одночасним тиском на них регіональної та центральної виконавчої влади;

2)    формування парламентською більшістю нового Уряду на базі пропрезидентських фракцій та груп із застосуванням квотного принципу;

3)    «протискання» президентськими фаворитами власних кандидатів на посади у виконавчій владі за рахунок квот слабших учасників пропрезидентської коаліції;

4)    включення до пакету перерозподілу посад, які не входять не лише до складу Уряду, але й до системи виконавчої влади в цілому (Національний банк, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення, Фонд держмайна, Державна податкова адміністрація тощо);

5)    перерозподіл на користь більшості всіх без виключення парламентських посад;

6)    перекладення всієї повноти відповідальності на фактично призначену ним парламентську більшість та Уряд;

7)    зміни лише в організації політичної влади, не зачіпаючи відносини між суспільством та державою;

8)    проведення політичної реформи явочним порядком з відкладенням її юридичного оформлення на перспективу.

Основними політичними підсумками 2002 року стали:

–   вдале для Президента використання «одноразової більшості» задля обрання керівництва Верховної Ради та призначення нового Уряду при фактичному провалі спроби формування стабільної пропрезидентської парламентської більшості;

–   демонстрація здатності виконавчої влади та правоохоронних структур тиснути на депутатів та мобілізувати їх для виконання цілей влади;

–   утримання за Президентом політичної ініціативи та статусу найбільш впливового політичного гравця в країні протягом 2002 року при неясних шансах продовження свого політичного майбутнього під час та після наступних президентських виборів;

–   перенесення на 2003 рік чергового переформатування парламентської більшості, пов’язаного з наступною президентською кампанією;

–   відносна стабільність складу політичних фракцій, створених на основі ідеологічно цілісних політичних структур або структур, об’єднаних на основі несуперечливих економічних інтересів;

–   ситуативне зближення позицій фракцій опозиції у протистоянні з пропрезидентськими силами і адміністрацією Президента та збереження за опозицією можливості впливу на законотворчий процес через комітети Верховної Ради;

–   відкладання суспільно-політичних конфліктів на 2003 рік з певною вірогідністю дострокових президентських виборів.