Громадська думка та настрої населення України

Вибори до Верховної Ради, акції протесту «Повстань, Україно!», створення парламентської більшості, відставка Уряду А.Кінаха й затвердження Верховною Радою кандидатури В.Януковича на посаду Прем’єр-міністра, трагедії у Скнилові та на шахтах Донбасу, різке погіршення відносин із США з приводу можливого продажу системи «Кольчуга» Іракові, санкції міжнародної організації з протидії відмиванню брудних грошей (FATF) проти України – ці та інші події фіксували в історії політичний образ країни 2002 року. Вони ж впливали на громадські настрої і формували громадську думку.

Реакції громадян, їхнє ставлення до подій та оцінки того, що відбувалося, на замовлення Інституту політики вивчала громадська організація «Українське демократичне коло» в ході двох загальнонаціональних репрезентативних опитувань: а) 4-13 жовтня 2002 року (опитано 1000 осіб віком від 18 років, можлива похибка вибірки не перевищує 4%); б) 29 листопада – 9 грудня 2002 року (опитано 2000 осіб віком від 18 років, можлива похибка вибірки не перевищує 3%).

Оцінка 2002 року, очікування від року 2003

В опитуванні наприкінці року громадяни мали сказати, яким був минулий рік для них особисто, їхньої сім’ї, а також для України в цілому. На думку респондентів, Україна в цілому і вони, її громадяни, живуть різним життям. Причому для громадян та їхніх сімей 2002 рік був кращим, ніж для країни в цілому. Для 22% опитаних та їхніх сімей він був «хорошим», для половини «ані хорошим, ані поганим», а для 26% – «поганим». Водночас, лише 7% вважають, що 2002 рік був «хорошим» для України, а 44% – «поганим».

Таблиця 1.

Оцінка 2002 року в цілому,
(%)

	Хороший	Ані хороший, ані поганий	Поганий	Важко відповісти
Якщо говорити в цілому, яким був 2002 рік для Вас особисто?	22,3	49,9	25,8	2,0
А яким цей рік був для Вашої сім’ї?	22,1	48,7	25,9	3,3
Яким, на Вашу думку, був 2002 рік для України?	7,0	36,5	44,2	12,3

Реальність є такою, що життя окремих людей в Україні 2002 року складалося краще, ніж життя країни. Інакше кажучи, життя країни не становить простої суми життів окремих громадян. Країна та її громадяни, фактично, живуть за різними логіками і з різними наслідками. Тобто можна бути індивідуально успішним, а Україна в цілому потерпатиме.

Визнання громадянами відмінностей у тому, як складається їхнє життя та життя країни, припускає ще один сенс. Вони, здається, переконані, що вищі менеджери держави не є ефективними в тому, що стосується загального блага. Принаймні в цій своїй роботі вони менш компетентні, ніж громадяни в їхньому повсякденному житті.

Разом із тим, кожен рік сприймається людьми через події, що відбуваються з ними особисто (один із респондентів назвав народження власного сина найважливішою подією для України), членами їхньої сім’ї, з іншими співвітчизниками. На думку громадян, у загальній картині 2002 року переважають темні, важкі барви (див. Табл. 2).

 

Таблиця 2.

Яка подія 2002 року, на Ваш погляд,
 є найважливішою для України?

(%)

(відкрите запитання, фіксувались усі відповіді респондента)
Трагедія в Скнилові (катастрофа літака СУ 27 на Львівському авіашоу)	19,3
Вибори до Верховної Ради України	18,1
Міжнародний скандал із приводу можливого продажу Україною радарних систем «Кольчуга» Іракові	11,4
Захоплення заручників у театральному центрі на Дубровці у Москві («Норд Ост»)	8,7
Осінні акції опозиції «Повстань, Україно!»	7,8
Порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми Апеляційним судом м. Києва	5,6
Призначення Віктора Януковича Прем’єр-міністром України	3,3
Відставка Уряду Анатолія Кінаха	3,2
Призначення Віктора Медведчука главою адміністрації Президента України	1,3
Формування більшості у Верховній Раді України	1,2
Трагедії у шахтах	1,1
Підвищення пенсії, заробітної плати	1,0
Обрання Володимира Литвина Головою Верховної Ради України	1,0
Немає такої події	16,0
Важко відповісти	19,4

Подією року громадяни визнали катастрофу літака на Львівському авіашоу (19%). Два роки поспіль трагедії з літаками: збитим ракетою російським над Чорним морем, і вітчизняним, що звалився на глядачів, перетворивши свято на трагедію. Небезпека в повітрі (вже в січні цього, 2003 року в Ірані розбивається АН-140), і небезпека з повітря (згадаймо й будинок в Броварах, вражений учбовою ракетою) – ось, що останніми роками стало частиною досвіду українців.

Подією №2 минулого року названо вибори до Верховної Ради (18%). Вони для громадян незалежної України не стали ще рядовою, прохідною подією. Вони все ще сприймаються як значуща подія, що підтверджує: від виборця дещо залежить. І за партійними списками виборці проголосували згідно з власними уявленнями про те, кому варто довіряти місце у законодавчому органі.

Кожний дев’ятий подією №3 вважає міжнародний скандал із приводу можливого продажу Іракові радарних систем «Кольчуга» (11%). Фактично це «висока» оцінка вищого політичного менеджменту країни. Авіакатастрофа і міжнародний скандал, на думку громадян, й призвели до того, що рік минулий був для України «поганим».

І попри все люди залишаються оптимістами. Оптимістів, принаймні, у три рази більше, ніж песимістів. 40% опитаних сподіваються, що наступний рік буде для них особисто кращим, тоді як 13% готуються до гіршого. Кожен третій (32%) вважає, що він буде кращим й для України в цілому. Погіршення ж очікує кожний п’ятий (20%). Очікувати кращого – це притаманно нормальній людині. Однак й розчаровуватися у своїх сподіваннях громадянам України не звикати (див. Табл. 3).

Таблиця 3.

Очікування від року 2003,

(%)

	Кращим	Таким самим	Гіршим	Важко відповісти
Якщо говорити в цілому, яким буде 2003 рік для Вас особисто?	40,3	29,6	13,4	16,7
А яким буде цей рік для Вашої сім’ї?	41,3	29,3	12,1	17,2
А яким, на Вашу думку, 2003 рік буде для України?	32,3	28,1	19,7	19,9

Ставлення до акцій протесту «Повстань, Україно!»

Виступи політичної опозиції під гаслом «Повстань, Україно!» по різному оцінювалися політиками, громадськими діячами, а також засобами масової інформації. Ставлення до неї пересічних громадян також було неоднозначним.

Таблиця 4.

Як Ви особисто ставитеся до акції «Повстань, Україно!»: Ви її цілком підтримуєте, скоріше підтримуєте, скоріше не підтримуєте чи зовсім не підтримуєте?

(%)

Цілком підтримую	31
Скоріше підтримую	16
Скоріше не підтримую	12
Зовсім не підтримую	20
Нічого не чув про цю акцію	14
Важко відповісти	6
Відмова відповідати	1

Практично половина опитаних (47%) тою чи іншою мірою підтримала акції протесту політичної опозиції «Повстань, Україно!», а третина (32%) – ні. Слід зазначити, що кількість тих, хто підтримує акції протесту опозиції залишається стабільною – у 2001 році 47% населення України позитивно ставилося до акції «Україна без Кучми» (опитування 25-квітня – 5 травня 2001 року). Як відомо, політична опозиція у Верховній Раді порушувала питання про припинення повноважень Леоніда Кучми та дострокові вибори Президента України. Опитування показало, що такі вимоги спираються на домінуючі настрої українців. Принаймні більше половини громадян України (59%) підтримували тезу щодо припинення повноважень Леоніда Кучми та дострокові вибори Президента України. Таку вимогу не підтримували біля третини опитаних (29%).

Політична цензура в Україні

Передвиборча кампанія 2002 року велася за умов нерівного доступу різних політичних сил до засобів масової інформації. Одні з них постійно були присутні на шпальтах газет та в електронних медіа. Інші або замовчувалися, або відверто дискредитувалися. Тому після виборів питання свободи слова та політичної цензури в України стало предметом дискусії між політиками, журналістами, експертами. Її результатом стала поляризація думок та оцінок: те, що для одних було незаперечним підтвердженням існування цензури, інші трактували як здійснення певної редакційної політики. Проте і в першому, і в другому випадках фактично визнається сам факт маніпулювання ЗМІ, а отже – спроб маніпулювати настроями та оцінками громадян. Респондентам пропонувалося визначитися щодо існування політичної цензури, якщо вона трактується наступним чином:

Таблиця 5.

Скажіть, будь ласка, якою мірою
Ви згодні з таким твердженням:
«В Україні в програмах новин на телебаченні
та в пресі існує політична цензура,
тобто одних людей та одні події показують 
та розповідають про них, а інші або
не показують і замовчують 
повністю, або ж говорять тільки погане»,

(%)

Цілком згодні	43
Скоріше згодні	25
Скоріше не згодні	7
Зовсім не згодні	11
Важко відповісти	12
Відмова відповідати	1

 

Громадяни не сумніваються в існуванні політичної цензури: із твердженням про те, що цензурі підлягають телебачення та преса, погодилася переважна більшість опитаних (68%), не погодилося з цим 18% опитаних. Водночас понад двох третин тих, хто визнає існування цензури, вважають, що вона присутня в програмах новин загальнонаціональних телеканалів: 71% погодився з існуванням політичної цензури на каналах «УТ-1» та «Інтер», 68% – на каналі «1+1».

Ті, хто визнали наявність політичної цензури, відповідали й на інші запитання щодо неї. Їх, зокрема, запитували, хто займається політичною цензурою в Україні. На думку громадян, усі запропоновані для визначення інстанції тією чи іншою мірою беруть участь у цензуруванні, чи самоцензуруванні, як це відбувається із журналістами. 55% опитаних вважає, що цензурою займається адміністрація Президента України: саме вона є найактивнішим учасником цього процесу. 24% переконані, що не уникають цього власники телеканалів і газет, 22% – Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення, 20% – керівництво телеканалів і газет. Проте керівництво цим процесом, на думку громадян, зосереджено в адміністрації Президента України (див. Табл. 6).

Таблиця 6.

Як Ви вважаєте, хто керує здійсненням 
політичної цензури в Україні?

(%)

Адміністрація Президента України	56
Верховна Рада України	7
Національна рада України з питань телебачення та радіомовлення	6
Кабінет Міністрів України	5
Керівництво телеканалів, газет	4
Власники телеканалів, газет	3
Журналісти	1
Інше	2
Важко відповісти	16
Відмова відповідати	1

Ставлення до політиків та електоральні настрої

Ставлення до політиків може з’ясовуватися за допомогою низки показників і різноманітних рейтингів – рівня симпатій, довіри, оцінок діяльності тощо. Нами під час опитувань застосовувалось декілька показників, один із яких – «політик року». У відкритому запитанні «політик року» нами конкретизувався як людина, що діяла краще за інших і зробила більше за інших для блага країни та для людей. Отже, політиком 2002 року кожний п’ятий громадянин України (19,9%) назвав Віктора Ющенка. Близько 6% опитаних так номінували Петра Симоненка та Юлію Тимошенко.

У населення України у 2002 році найбільшу довіру викликав Віктор Ющенко. Так, наприкінці листопада – на початку грудня рівень довіри вимірювався нами за допомогою одинадцятибальної шкали – від –5 до +5 (із фіксованим нулем). За результатами відповідей респондентів розраховувався індекс довіри. Індекс (середньозважене) розраховувався у континуумі від –5 до +5. Тобто максимальне значення індексу може бути +5 (коли б 100% опитаних відповіли «Повністю довіряю»), а мінімальне значення індексу –5 (коли б 100% опитаних відповіли «Зовсім не довіряю»), інші значення індексу є проміжними. Значення розрахованих індексів наводяться у Таблиці 7.

 

Таблиця 7.

Зараз я буду називати імена політичних діячів.
Скажіть, будь ласка, якою мірою Ви довіряєте кожному з них.
Скористайтеся шкалою, у якій «мінус 5» означає 
повну недовіру, а «плюс 5» – повну довіру,

(індекс)

Віктор Ющенко	0,99
Анатолій Кінах	0,13
Віктор Янукович	–0,36
Олександр Мороз	–0,39
Cергій Тігіпко	–0,57
Володимир Литвин	–0,72
Микола Азаров	–0,73
Петро Симоненко	–0,75
Юлія Тимошенко	–0,78
Віктор Медведчук	–1,00
Леонід Кучма	–2,10

Найвищий рейтинг довіри, як добре видно з Таблиці, має Віктор Ющенко (індекс довіри дорівнює 0,99). Позитивний індекс довіри є ще тільки у Анатолія Кінаха (0,13). Українському політикумові, на думку громадян, явно бракує авторитетних публічних політиків. А.Кінах, друга особа виконавчої гілки, не встиг зарекомендувати себе гучними успіхами, не намітив й самостійної політичної лінії. Доброзичливість громадян, здається, має у цьому випадку усталене джерело: він не зробив нічого поганого для добробуту людей.

Рейтинги довіри є досить важливими показниками ставлення до політиків. Але цей показник не придатний для висновків щодо готовності голосувати за цього політика на виборах. Партіям в Україні довіряє не більше 7% громадян. Проте ми знаємо, як виважено й із знанням справи голосували за партійні списки у березні 2002 року. Не довіряти, проте голосувати – це не протиріччя, це норма політичного сьогодення в Україні. До того ж, схожа ситуація і в інших країнах. Водночас, можна упевнено стверджувати, що найконцентрованішим показником ставлення до політиків національного рівня є готовність виборців віддати свій голос за них на виборах президента країни.

Таблиця 8.

Якби вибори Президента України відбувалися наступної неділі,
за кого з цих політиків Ви проголосували б?

(%)

Віктор Ющенко	28,1
Петро Симоненко	10,8
Юлія Тимошенко	7,1
Анатолій Кінах	5,3
Віктор Медведчук	4,7
Олександр Мороз	4,7
Віктор Янукович	4,0
Леонід Кучма	3,4
Володимир Литвин	1,8
Cергій Тігіпко	1,5
Микола Азаров	0,7
Проголосую проти усіх	7,3
Не братиму участі у виборах	5,1
Важко відповісти	13,6
Відмова відповідати	1,8

 

Отримані дані достатньо чітко окреслюють перше та друге місця президентського електорального рейтингу. Якщо звернутися до усіх результатів досліджень 2002 року, які оприлюднювалися різними дослідницькими структурами після завершення виборів до Верховної Ради України, то вони у загальних рисах демонструють досить однакову електоральну картинку.

Лідерство В.Ющенка фіксується в усіх опитуваннях. Причому його рейтинг залишається стабільним і за різними опитуваннями розміщується в діапазоні 22-28%. Равною мірою як й друге місце лідера комуністів П.Симоненка. Кандидат від, скажімо так, парламентської більшості (чи, у радикальнішому формулюванні, кандидат від Президента України Л.Кучми) на початок 2003 року не має шансів виходу до другого туру. Серед можливих кандидатів фігурують Віктор Янукович, Віктор Медведчук, а також Анатолій Кінах, Володимир Литвин та Сергій Тігіпко. Проте вже на початку 2003 року список можливих кандидатів почав звужуватись. Про відсутність намірів брати участь у президентських виборах заявили В.Литвин та С.Тігіпко.

Таким чином, 2002 рік був для громадян України звичайним, пересічним роком: не так уж й багато таких, кому він приніс задоволення, життєвий та фінансовий успіх. Трохи більше було таких, хто скоріше втрачав, ніж набував.