1. Результати голосування засвідчують значну недовіру суспільства до нинішньої політики влади, яку від повного фіаско врятували лише мажоритарні вибори. Це ще раз підтверджує політологічну аксіому, що в недемократичній неправовій країні мажоритарні вибори є основою для маніпулювання та зловживання владою.

2. Українська політична еліта повинна створити прецедент відповідальності державних посадових осіб за відсутність виборчої підтримки, а отже за власну суспільно-політичну нелегітимність. З огляду на це, Президент України у відповідності до Кон-ституції, за поданням вже нового Кабінету Міністрів, повинен замінити голів обласних та районних державних адміністрацій, де блок “За єдину Україну!” зазнав поразки. Нові призначення повинні здійснюватися від найпопулярніших політичних партій та бло-ків, що були підтримані у регіоні. Цілком зрозуміло, що і лідери блоку – Прем’єр-міністр та глава Адміністрації Президента не можуть продовжувати обіймати свої по-сади. Це свідчитиме, що Президент України та правляча політична еліта загалом готові рахуватися з думкою власного народу.

3. Структурні зміни у партійній системі можливі лише за умов відповідних висновків та рішень після виборчої кампанії. Політичні партії та блоки, що були проігноровані виборцями фактично втратили статус загальнонаціональних політичних партій і можуть діяти далі як звичайні об’єднання громадян (як відомо, 19 політичних партій та блоків не подолали навіть 1%). Відповідно, лідери цих 19 структур та ще 8, що не спромоглися перейти 4%-ий бар’єр, у відповідності до традицій світової політичної культури повинні на позачергових з’їздах скласти повноваження голів партій. Все це дасть можли-вість говорити про серйозну еволюцію у розвитку української багатопартійності.

4. Якщо розглядати парламентські вибори в контексті президентських, то можна твердити, що суспільною підтримкою заручилися лише два реальні претенденти – Віктор Ющенко та Петро Симоненко. Володимир Литвин та Віктор Медведчук, як можливі кандидати від нинішньої правлячої еліти, не пройшли випробування нинішніми вибо-рами. Це означає, що Леонід Кучма досі не вирішив проблему власного прохідного кандидата на посаду Президента України.

5. Результати виборів в черговий раз яскраво засвідчили неспроможність розіграти карту протистояння Східної і Західної України. Як бачимо, підсумки голосування не дають підстав говорити про якісь регіональні чи територіальні лінії розколу України. Так, блок Віктора Ющенка “Наша Україна” переміг не лишу у Києві та на Заході країни, а й в областях Північної та в більшості областях Центральної України. Блок “За єдину Україну!” переміг на Сході – в Донецькій області, Комуністична партія України – в усіх областях Південної України, Соціалістична партія України – в Полтавській області. Отож, спроби багатьох російських політиків та певних політичних сил України будувати власну стратегію на протиставленні “проросійської” Східної та “проамериканської” Західної Україн, вкотре провалилися.

6. Українські аналітики, технологи та соціологи виявили набагато більшу адекватність та підготовленість на нинішніх виборах у порівнянні зі своїми російськими чи іншими зарубіжними колегами. Можна прогнозувати, що на президентських, а особливо наступних парламентських, виборах присутність зарубіжних технологів буде скоріше виключенням, аніж нормою.

7. Сучасна політична журналістика не витримала випробовування виборчою кампанією, а загальна ситуація в ЗМІ продемонструвала необхідність радикального реформування українського інформаційного поля. Спроба багатьох відомих журналістів через участь у парламентській кампанії привернути увагу до проблем свободи слова виявилася неуспішною. Водночас, нині складаються передумови для появи нової політичної журналістики в Україні та закладання основ цивілізованого інформаційного суспільства.

8. Українські громадяни, не дивлячись на фантастичні маніпулювання та дезінформування виборців, змогли реально оцінити всіх учасників виборчих перегонів і прийняти адекватні рішення. Це означає, що суспільство за десять років незалежності змогло знайти механізми не лише соціально-економічного, а й інформаційного самовиживання в державі, де відсутня свобода слова.