"> Інститут політики
 "ПРОЗОРА ПОЛІТИКА" №9 (14)
 аналітичний огляд суспільно-політичного життя

   2 - 9 березня 2004 року


     ЗМІСТ:

    Олександр ДЕРГАЧОВ
     В дійсності і насправді


    Сергій МАКЕЄВ
     Беззахисний та недоторканний Кабінет міністрів


    Микола ТОМЕНКО
     Перевірки ЗМІ як засіб перешкоджання законній діяльності журналістів
     у період виборчої кампанії 2004 року


    Олена Куранда
     Довибори в Донецьку, або чи є у Донецька вибір?


 

Олександр Дергачов,
політолог,
головний редактор видання “Прозора політика”

В дійсності і насправді

Політичний горизонт в країні швидко змінюється. При цьому ми маємо шанс встановити рідкісне досягнення у відмінностях оцінок того, що відбувається і що можливе у перспективі. Спровокувало це явище ухвалення у першому читанні Закону про вибори народних депутатів на пропорційній основі. Але, звичайно, йдеться про речі набагато більш масштабні. Згаданий закон вважається осердям суперечностей між владою та опозицією. Запеклі баталії навколо нього точилися ще напередодні виборів до Верховної Ради 2002 року і п'ять разів припинялись президентським вето.

Сьогодні вже влада шукає в опозиційних сил підтримки цього невигідного їй закону, чим породжує серйозні підозри щодо власних реальних намірів і провокує дискусії з класичного питання: що таке "добре" і що таке "погано" для України і українців.   

Найбільш критично і водночас песимістично налаштовані представники "Нашої України". Вони вважають дії лівих, що голосували разом з більшістю, зрадою. Юлія Тимошенко так само заявила, що “Прийнятий закон про пропорційні вибори - банальний хабар, запропонований опозиційним силам у якості гарантії підтримки ними антиконституційного заколоту”. При цьому праві опозиціонери стверджують, що підігравати владі у її варіанті політичної реформи - означає подовжувати життя авторитарному режиму і надавати йому шанс пережити не тільки президентські, а й  майбутні парламентські вибори. Нашоукраїнці застерігають лівих, що їх "кинуть" і після внесення змін до конституції заблокують реальну дію законів, ухвалення яких є передумовою формування конституційної більшості. Їх стратегія полягає у тому, щоб спочатку змінити керівників, потім - проводити реформу.

Інша послідовна опозиційна сила, - Соціалістична партія, - вважає, що "Наша Україна" знаходиться у полоні ілюзій щодо можливості перемогти на президентських виборах. Вони виходять з того, що влада готова заради самозбереження до найбрутальніших дій, зокрема до зняття чи усунення небезпечних кандидатів, масових фальсифікацій, зриву виборів і таке інше. Соціалісти попереджають, що влада просто не дасть виграти Ющенко восени і буде діяти настільки брутально, наскільки буде потрібно для того, щоб "протиснути" свого єдиного кандидата. Протидіяти цьому вони пропонують шляхом використання нових вдосконалених законів і переносом акцентів на майбутні парламентські вибори. 

Новий закон про пропорційні вибори має виконати важливу, хоча й побічну функцію, - обмежити можливості спотворення владою результатів народного волевиявлення. Так само, потребує обов'язкового корегування чинний Закон про вибори Президента України. В обох випадках мають суттєво розширитись можливості самих учасників виборчого процесу, натомість функції основного інструменту авторитарного режиму - системи президентських адміністрацій, - скоротитись. Крім того, найближчим часом мають бути ухвалені закони "Про вибори до місцевих органів влади", "Про реєстр виборців" і постанова "Про процедуру розгляду змін до закону про Конституцію". Якщо все це буде здійснено професійно і максимально публічно, матимемо набагато кращі правові умови та політичні можливості проведення чесних і прозорих виборів.

Але існують і більш серйозні відмінності у стратегії боротьби за владу різних опозиційних сил. Ставка "Нашої України" на одного популярного лідера є не тільки надто ризикованою, але й недостатньо обгрунтованою. Адже це об'єднання в його сьогоднішньому стані реально дуже далеке від того, щоб самому досягти перемоги і ефективно нею скористатися. Так само й ліві не можуть претендувати на загальнонаціональний мандат довіри.    

Що може стати предметом і сюжетом взаємодії двох флангів опозиційних сил в нових умовах? Виглядає так, що Ющенко поспішає. І його тактика цілком відповідає суспільним настроям щодо скорішої зміни влади. Ставка лівої опозиції на парламентські вибори виглядає більш надійною, адже краще убезпечена від протидії влади і грунтується не тільки на загальних очікуваннях, а й з усталеними уподобаннями громадян. Але при цьому оновлення влади фактично віддаляється ще на рік та п'ять місяців, - термін що розділяє президентські та парламентські вибори.

У лівих прагнення реалізувати програмні завдання щодо переходу до парламентської (парламентсько-президентської) форми правління підсилюються ще й тим, що шансів на президентське крісло їх лідери не мають. Якщо ще хтось не зрозумів, чому раптом в оточенні Леоніда Кучми  виникла потреба якнайшвидше внести зміни до Конституції і радикально перерозподілити владні повноваження на користь Верховної Ради та уряду, якщо когось турбує питання про причини приєднання лівих у цій справі до більшості, то найбільш проста і переконлива відповідь: - ці сили не мають реальних шансів на перемогу. Цей вид спорту - президентські перегони, вони не бажають бачити в "олімпійській програмі". Натомість у цей ранг передбачається перевести "перегони парламентські".

"Наша Україна" цілком закономірно залишається наодинці у прагненні виграти повноцінні президентські вибори і скористатися велетенськими повноваженнями, які чинний президент наполегливо накопичував і просто колекціонував протягом десяти років. Парадоксально, але їм мабуть не слід було так активно виступати проти третього терміну Леоніда Даниловича і так методично лякати владу рейтингом Віктора Андрійовича. Дилема Кучма або Ющенко на наступні п'ять років призвела б до зовсім іншого розташування політичних сил і окреслила б інші сценарії боротьби.

Сьогодні маємо зовсім іншу ситуацію. Тож доводиться констатувати, що нове порозуміння між окремими опозиційними силами можливе на основі прискорення реалізації планів зміни влади, конкретизації завдань на президентський і парламентський етапи цього процесу і вивчення можливостей скорочення відстані між ними. Очевидно що тут можливі два варіанти. Перший, - покладатись на те, що президент від опозиції навіть зі слабкими повноваженнями сприятиме значним змінам у розподілі депутатів між фракціями, поверненню ситуації, що була відразу після минулих парламентських виборів і формуванню нової більшості. Другий, - проведення дострокових виборів до Верховної Ради, приводів для яких, у тому числі зовсім не штучних, буде достатньо.

Суперечності в таборі опозиції вочевидь не обмежують її потенціалу. Скоріше набір можливостей у неї зростає. Чи є резерви у влади? Позицію більшості щодо нової ситуації визначити непросто. Коли координатор парламентської більшості Степан Гавришстверджує, що "Переміг не чий-небудь конкретний законопроект, переміг компроміс і воля широкої коаліції провести політичну реформу", то цьому мало хто повірить. І справа не обмежується тим, що ліві приєдналися до більшості з власних міркувань. Дійсно, має місце взаємне використання. Влада використовує лівих, ліві використовують владу. Компроміс між ними зовсім несхожий на консенсус. Скромні досягнення кандидата від комуністів на недільних довиборах до Верховної Ради на червоній Донеччині є гарною ілюстрацією.  

Влада вимушена вести боротьбу на кількох фронтах, один з яких є внутрішнім. В цьому вигляді вона напевно не збережеться. Фундамент чинної системи влади потрібно буде суттєво перебудовувати у будь-якому випадку.

Чому під час голосування за пропорційний закон деякі з фракцій більшості не виявили достатньої дисциплінованості? Чи обмежується справа невдоволенням мажоритарників? НДП не додала 5 голосів, ППУ та "Трудова Україна" - 6, " Групи "Демократичні ініціативи"  та "Народовладдя"  -  по 8, нарешті, "Регіони України" - 14. Чи не йдеться про наявність сумнівів щодо доцільності політичної реформи? Чи не стане прихований спротив донеччан на заваді збиранню 300 голосів? Можливо вже час аналізувати можливості того, що Віктор Янукович розпочне свою гру, не чекаючи історичного рішення про призначення єдиного кандидата-спадкоємця.

 

 

Сергій Макеєв,
доктор соціології

Беззахисний та недоторканний Кабінет Міністрів

 

Саме такий у нас Кабінет Міністрів: він водночас і беззахисний, і недоторканний. Недоторканність означає, насамперед, нечутливість одночасно і до оцінок, і до критики «знизу». Вона забезпечується більшістю у Верховній Раді. Громадянам України було продемонстровано, що таке парламентсько-президентська республіка з нібито відповідальним урядом, та як буде працювати парламентсько-урядова коаліція у виконанні нинішньої більшості. Якщо максимально спрощувати, то схема виглядає так: якнайшвидше голосувати за все, що запропонує уряд. Сумніви й коливання тут не допускаються, адже крок убік відразу ж прирівнюється до втечі з коаліції.

 

У такому режимі приймали бюджет 2004 року. Той самий, у якому закладено стільки безглуздостей та прямих зазіхань на рівень життя людей. Нагадаю тільки історію з ліками, зерном й пресою, подорожчання яких із самого початку було закладено в цей нещасливий і «самий соціальний бюджет в історії незалежної України» (так його презентували у Верховній Раді). Версія про некомпетентність уряду відпадає, начебто, сама собою, оскільки більш «ученого» за всю суверенну історію, мабуть, і не було. Так, з 19 членів Кабінету тільки 6 не мають учених ступенів і звань, а І. Кириленко й О. Лавринович здобули навіть два вчені ступеня. Тобто 2/3 урядовців проводили наукові дослідження, а їхні результати Вища атестаційна комісія визнала такими, що заслуговують на присудження наукового ступеня. Тільки для прикладу: доктора економічних наук В. Янукович та І. Кириленко (відповідає за ситуацію з зерном), доктор геолого-мінералогічних наук М. Азаров (фінанси), доктор історичних наук Д. Табачник (гуманітарна сфера), доктор філософських наук, академік НАН України В. Кремень (наука й освіта), доктор медичних наук А. Підаєв (хто б ще міг схвалити підвищення цін на ліки).

 

До того ж через місяць після прийняття бюджету надійшло більше 1000 (більше однієї тисячі!) виправлень до головного фінансового документа країни. Тільки професіонали найвищої проби здатні на таке. От і довелося втрутитися Президенту України для того, щоб поправити парламентсько-урядову коаліцію та відрегулювати ситуацію хоча б з ліками. Оскільки в компетентності докторів наук сумніватися якось незручно, то серед причин, що пояснюють, як таке стало можливим, найімовірнішими представляються дві. По-перше, навіщо, питається, відпрацьовувати документ, прислухатися до заперечень опонентів чи до думки бюджетного комітету парламенту, якщо, будучи більшістю, а значить, будучи самодостатньою, парламентсько-урядова коаліція будь-який документ у стані перетворити на закон. І ніхто цьому не перешкодить. Й число «дивних» документів, затверджених Верховною Радою, стало загрозливо зростати. Це видається прямим наслідком «синдрому недоторканності» нинішнього Кабінету Міністрів.

 

По-друге, можна припускати, що погано складений документ (бюджет 2004 року) просунуто для того, щоб Президент України не дрімав. Кінець-кінцем, оскільки він є гарантом геть чисто всього, то він і є тією єдиною контролюючою інстанцією, що здатна якщо й не вилікувати від «синдрому недоторканності», то значно пом’якшити його соціальні наслідки. До того ж всього «погані» документи виконують двояку функцію. Вони, насамперед, підтримують Президента України в гарній робочій формі. Він уже знає, що за цією парламентсько-урядовою коаліцією потрібно пильно наглядати. Найостанніший приклад пов’язаний з горезвісним Законом про податок на додану вартість. На минулому тижні Президент наклав на нього вето і при всьому чесному народові назвав податок криміналізованим, що в тому ж світлі представляє й сам закон.

 

Принагідно нам розповіли й про конфлікт усередині виконавчої влади: Міністерство фінансів закон нахвалювало, а Державна податкова адміністрація сильно лаяла. Тобто Ю. Кравченко та С. Медведчук (найпевніше не обійшлося тут без В. Медведчука) проти М. Азарова, негласно підтримуваного В. Януковичем. Рефері політичного бою найдужчих у країні (без перебільшення, «політичних супертяжів»), яким здатний бути виключно Президент України, присудив перемогу Ю. Кравченку та С. Медведчуку. Мабуть, і відставка Міністра палива та енергетики С. Єрмілова в середині минулого тижня також є відлунням цієї перемоги. У виконавчій владі, як ми тепер знаємо, відновлена система стримувань і противаг, а в енергетиці варто очікувати новацій, адже не всі ще обленерго приватизовані. Уряду, таким чином, багато чого дозволено, але не все.

 

Коротше, закон велено переписати. Телеканали показали як В. Янукович виправдовувався (у підсумковій програмі Інтера в неділю, наприклад): раз податок на ПДВ (воістину так і було сказано – податок на податок на додану вартість!) неправильний, то ми, згідно з волею Президента України, станемо виправляти недоліки. До речі, Прем’єр-міністр не вперше привселюдно говорить про те, що помилки варто визнавати й виправляти. Дійсно, не помиляється той, хто нічого не робить. От тільки треба бути радикальним вільнодумцем, щоб закладене в бюджет підвищення цін на ліки, зерно, пресу вважати помилкою. Крім того, визнання недоліків у роботі свідчить, що самі недоліки множаться й стосуються вони зовсім не дрібниць.

 

Чи знають виготовлювачі «поганих» паперів й виробники недоліків, чи не знають, але їхня продукція виконує і більш витончену функцію. Завантаження – дещо перефразовуючи улюблену примовку глави уряду – «порожняка» помилками дозволяє самим «вантажникам» відкрито демонструвати лояльність й покору. Утім, те ж саме можна означити й нейтральнішою назвою: дисципліна державних службовців. З іншого боку, недоброякісні папери є формою грубих політичних лестощів. Якщо вам указують на недоробки, диктують що та як необхідно робити, а ви з вдячністю усе приймаєте, то тим самим визнаєте велику мудрість, прозорливість і далекоглядність того, хто все це вам говорить. Він авторитетніше, «вище», він поза підозрами й обговореннями. Таке положення цього та будь-якого уряду в президентській республіці Україна.

 

Як і годиться, уряд беззахисний перед Президентом України. Гарантії недоторканності надані тільки В. Януковичу. Він, за словами Президента, точно буде працювати до президентських виборів. Але за 15 місяців роботи на посаді Прем’єр-міністра в уряді з’явилося два нових міністри, причому тільки один – по зв’язках з Верховною Радою – за ініціативою голови уряду. Повернення в ранг Міністра В. Довженко явно не його рук справа. Глава уряду не клопотав, принаймні привселюдно, про відставку жодного міністра. Найбільше, на що він зважувався, – це коментарі й роз’яснення. Тим часом, з 17 членів його Кабінету зразка листопада 2002 року (склад затверджений 30 листопада) змінилося шестеро (понад третину, причому Міністр Кабінету Міністрів, який оголосив про своє повернення в парламент, стане сьомим). У таких умовах про довгострокове планування й методичну роботу уряду марно й мріяти.

 

Але найцікавіше зовсім не це. Серед відставлених усі ті, хто займався економікою: Міністр економіки та європейської інтеграції, Міністр аграрної політики, Міністр промислової політики, Віце-прем’єр з енергетики, Міністр палива та енергетики. Більшість звільнені за недоліки в роботі (В. Хорошковський, В. Гайдук, С. Єрмілов). А громадянам навіюють, що економіка розвивається в Україні небаченими в СНД та у всій Європі темпами. Маємо, отже, таке собі «українське диво»: економічні міністри працюють як-небудь, проте економіка – винятковий молодець. Тобто міністри як би окремо, а економіка… теж окремо. Можна й узагальнити: уряд сам по собі, а керування країною само по собі.

 

Однак, не варто засмучуватися щодо беззахисності. З нею в результаті політичної реформи буде, швидше за все, покінчено. Владу Президента над урядом планується помітно зменшити. Але поки що цей і такий уряд потребує Вищого Контролера й Судді.

 

Микола Томенко,
директор Інституту політики

Перевірки ЗМІ як засіб перешкоджання законній діяльності журналістів
у період виборчої кампанії 2004 року

В Україні фіксується дедалі більше випадків тиску на ЗМІ з використанням перевірок з боку державних контролюючих органів.

Слід наголосити, що попри те, що ЗМІ, які не контролюються владою, становлять незначну меншість від кількості усіх ЗМІ України, вістря перевірок, які призводить навіть до припинення діяльності ЗМІ, спрямоване саме проти не контрольованих владою ЗМІ.

Такі перевірки вже призвели до закриття або створення серйозних перешкод у діяльності низки ЗМІ. Останніми найбільш гучними випадками  тиску на ЗМІ з використанням таких засобів стало припинення виходу в ефір Радіо "Рокс" і Радіо "Континент".

Припинення  виходу в ефір Радіо "Рокс" у січні 2004 року відбулося у зв‘язку з рішенням  місцевого відділення санепідемстанції про те, що антена й передавач знаходиться в неналежному місці. З жовтня 1999-го року радіостанція вела пряму трансляцію пленарних засідань Верховної Ради України, транслювала програми виробництва київського "Громадського радіо" тощо.

Припинення виходу в ефір Радіо "Континент" 3 березня 2004 року відбулося внаслідок дій "Укрчастотнагляду", представники якого у присутності представників Держкомзв`язку та центрального апарату МВС вимкнули передавач радіостанції і конфіскували техніку, всупереч законам України, що забороняють такі дії.

Формальною підставою таких дій слугував лист Голови Національної Ради з питань телебачення і радіомовлення до Голови Держкомзв‘язку від 2001 року.

Однак, такий лист, відповідно до законодавства, не міг бути підставою для вимкнення радіостанції з ефіру ні в 2001, ні в 2004 році, оскільки рішення про вимкнення радіостанції з ефіру може ухвалити лише суд на підставі звернення всієї Національної Ради, а не її голови. 

Ймовірною причиною того, що незаконні дії по цьому листу були вжиті через  три роки після його виходу було те, що 1 березня 2004 року було оголошено про угоду радіостанції “Континент” з радіостанцією “Свобода” про інформаційну співпрацю.

Особливою небезпекою тиску на ЗМІ з використанням перевірок контролюючих органів є те, що  часто такі перевірки мають характер формально легальних процедур. Однак вибіркове застосування законодавства, що його використовує влада, не лише створює перешкоди для роботи ЗМІ, але й  дискредитує закон.

ЗМІ в Україні зіштовхуються з перешкоджанням своїй законній діяльності з боку посадових осіб центральних органів виконавчої влади, державних адміністра­цій, органів місцевого самоврядування, органів внутрішніх справ, служби безпеки, податкової інспекції, пожежних та сані­тарних служб тощо. Залежність системи судової влади в Україні від виконавчої влади та її корумпованість і вразливість до незаконних методів тиску у багатьох випадках робить неефективним для засобів масової інформації звернення до судових органів у разі порушення прав ЗМІ.

Серйозною проблемою для функціонування засобів масової інформації в Україні стала надмірна зарегульованість бізнес-діяльності в Україні, створена для полегшення контролю влади за суб’єктами господарювання, і, зокрема, ЗМІ.

Жодного з державних службовців досі не бу­ло покарано за створення перешкод діяльності журналістів. Це дозволяє говорити про санкціонування творення перешкод фун­к­ціонування окремих ЗМІ з вищих щаблів влади в Україні. 

Метою таких дій органів влади є дискримінація окремих засобів масової інформації та унеможливлення публічного контролю за діяльністю влади, перешкоджання у здійсненні вільного волевиявлення громадян України на виборах.

Слід очікувати, що тиск на ЗМІ з використанням перевірок контролюючих органів різко посилиться під час виборчої кампанії, що зашкодить законній діяльності ЗМІ та реалізації права громадян на вільне отримання інформації. Одним з варіантів вирішення цієї проблеми могло б стати запровадження мораторію на перевірки ЗМІ з боку контролюючих органів.

Попри те, що віце-прем‘єр Уряду, голова Держкомтелерадіо, парламентсько-урядова коаліція загалом на словах підтримують ідею запровадження такого мораторію, на практиці вони продовжують санкціонувати тиск на незалежні ЗМІ з використанням контролюючих органів.

Так, поставлений на голосування у Верховній Раді 4 березня 2004 року проект Постанови Верховної Ради України про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у передвиборний період 2004 року, який би унеможливив використання перевірок з боку державних контролюючих органів в якості засобу тиску на ЗМІ, підтримали лише 206 народних депутатів, переважно – представники парламентської опозиції.  "ЗА" проголосували фракції "Нашої України", КПУ, майже всі депутати СПУ, БЮТ, троє депутатів з фракції "Народовладдя" та троє з фракції Аграрної партії. Не підтримали проект постанови всі члени фракцій СДПУ (о), Регіони України, НДП, , партій ППУ та "Трудова Україна", "Народний вибір", група "Демократичні ініціативи", а також більшість членів фракцій "Народовладдя" та Аграрної партії України.

 

Результати голосування у Верховній Раді України щодо проекту Постанови Верховної Ради України про забезпечення безперешкодної діяльності засобів масової інформації у передвиборний період 2004 року

ЗА:

 

Позафракційні

Кількість депутатів: 18

  1. Артеменко Ю.А.
  1. Зінченко О.О.
  1. Кеменяш О.М.
  1. Литвин В.М.
  1. Мартинюк А.І.
  1. Слабенко С.І.
  1. Фіалковський В.О.

 

Фракція  "Наша Україна"

Кількість депутатів: 100

  1. Альошин В.Б.
  1. Асадчев В.М.
  1. Атрошенко В.А.
  1. Балога В.І.
  1. Безсмертний Р.П.
  1. Беспалий Б.Я.
  1. Білозір О.В.
  1. Бойко Ю.А.
  1. Бондар В.Н.
  1. Бондаренко В.Д.
  1. Васюник І.В.
  1. Гаврилюк І.Я.
  1. Гірник Є.О.
  1. Григорович Л.С.
  1. Гринів І.О.
  1. Гудима О.М.
  1. Гуменюк О.І.
  1. Гурвіц Е.Й.
  1. Джемілєв М. .
  1. Джоджик Я.І.
  1. Драч І.Ф.
  1. Єхануров Ю.І.
  1. Жванія Д.В.
  1. Жебрівський П.І.
  1. Жовтяк Є.Д.
  1. Жулинський М.Г.
  1. Загрева Б.Ю.
  1. Заєць І.О.
  1. Зварич Р.М.
  1. Зімін О.П.
  1. Іванчо І.В.
  1. Івченко О.Г.
  1. Ігнатенко П.М.
  1. Капустін В.В.
  1. Кармазін Ю.А.
  1. Катеринчук М.Д.
  1. Качур П.С.
  1. Кендзьор Я.М.
  1. Кириленко В.А.
  1. Ключковський Ю.Б.
  1. Коваль В.С.
  1. Король В.М.
  1. Косів М.В.
  1. Костенко Ю.І.
  1. Костинюк Б.І.
  1. Круць М.Ф.
  1. Кульчинський М.Г.
  1. Лебедівський В.А.
  1. Манчуленко Г.М.
  1. Мартиненко М.В.
  1. Мовчан П.М.
  1. Мойсик В.Р.
  1. Морозов О.В.
  1. Одайник М.М.
  1. Олексіюк С.С.
  1. Олійник П.М.
  1. Оробець Ю.М.
  1. Осташ І.І.
  1. Павленко Ю.О.
  1. Пинзеник В.М.
  1. Плющ І.С.
  1. Поліщук М.Є.
  1. Полянчич М.М.
  1. Порошенко П.О.
  1. Рибачук О.Б.
  1. Сабашук П.П.
  1. Скомаровський В.В.
  1. Слободян О.В.
  1. Соболєв С.В.
  1. Сокирко М.В.
  1. Стецьків Т.С.
  1. Стойко І.М.
  1. Стретович В.М.
  1. Танюк Л.С.
  1. Тарасюк Б.І.
  1. Тарасюк І.Г.
  1. Терьохін С.А.
  1. Ткач Р.В.
  1. Томенко М.В.
  1. Томич І.Ф.
  1. Третьяков О.Ю.
  1. Трофименко В.В.
  1. Тягнибок О.Я.
  1. Удовенко Г.Й.
  1. Устенко О.А.
  1. Філенко В.П.
  1. Цехмістренко В.Г.
  1. Червоненко Є.А.
  1. Червоній В.М.
  1. Черновецький Л.М.
  1. Черняк В.К.
  1. Чечель М.Й.
  1. Чорноволенко О.В.
  1. Чубаров Р.А.
  1. Шандра В.М.
  1. Ширко Ю.В.
  1. Юхновський І.Р.
  1. Ющенко В.А.
  1. Ющенко П.А.
  1. Яворівський В.О.

 

Фракція комуністів

Кількість депутатів: 59

  1. Александровська А.О.
  1. Алексєєв І.В.
  1. Анастасієв В.О.
  1. Анісімов В.О.
  1. Аніщук В.В.
  1. Бабурін О.В.
  1. Бондарчук О.В.
  1. Борщевський В.В.
  1. Буждиган П.П.
  1. Буйко Г.В.
  1. Герасимов І.О.
  1. Гінзбург О.П.
  1. Гмиря С.П.
  1. Голуб О.В.
  1. Грач Л.І.
  1. Грачев О.О.
  1. Гуренко С.І.
  1. Доманський А.І.
  1. Дорогунцов С.І.
  1. Катушева З.Г.
  1. Заклунна-Мироненко В.Г.
  1. Крючков Г.К.
  1. Кравченко М.В.
  1. Лещенко В.О.
  1. Кухарчук М.А.
  1. Маркуш М.А.
  1. Лобода М.В.
  1. Матвєєв В.Г.
  1. Масенко О.М.
  1. Мигович І.І.
  1. Матвєєв В.Й.
  1. Мішура В.Д.
  1. Мироненко В.А.
  1. Наливайко А.М.
  1. Мороз А.М.
  1. Носенко М.П.
  1. Новак В.М.
  1. Оржаховський А.В.
  1. Олійник Б.І.
  1. Петренко В.С.
  1. Парубок О.Н.
  1. Полііт А.А.
  1. Петров В.Б.
  1. Пузаков В.Т.
  1. Пономаренко Г.Г.
  1. Родіонов М.К.
  1. Пхиденко С.С.
  1. Симоненко П.М.
  1. Самойлик К.С.
  1. Сінченко С.Г.
  1. Сімонов В.Д.
  1. Соломатін Ю.П.
  1. Сіренко В.Ф.
  1. Цибенко П.С.
  1. Ткаченко О.М.
  1. Чичканов С.В.
  1. Челноков С.Д.
  1. Шульга М.О.

 

Фракція Блоку Юлії Тимошенко

Кількість депутатів: 18

  1. Білорус О.Г.
  1. Волинець М.Я.
  1. Головатий С.П.
  1. Зубов В.С.
  1. Кирильчук Є.І.
  1. Левцун В.І.
  1. Сас С.В.
  1. Семинога А.І.
  1. Ситник К.М.
  1. Таран В.В.
  1. Тимошенко Ю.В.
  1. Турчинов О.В.
  1. Хмара С.І.
  1. Шкіль А.В.

 

Фракція Соціалістичної партії України

Кількість депутатів: 20

  1. Баранівський О.П.
  1. Бокий І.С.
  1. Бульба С.С.
  1. Вернигора Л.М.
  1. Вінський Й.В.
  1. Гармаш Г.Ф.
  1. Грязєв А.Д.
  1. Карнаух М.В.
  1. Луценко Ю.В.
  1. Малиновський О.П.
  1. Мельник М.Є.
  1. Мельничук М.В.
  1. Мороз О.О.
  1. Ніколаєнко С.М.
  1. Рудьковський М.М.
  1. Семенюк В.П.
  1. Співачук В.Л.
  1. Сподаренко І.В.
  1. Шибко В.Я.

 

 

Фракція Аграрної партії України

Кількість депутатів: 16

  1. Мартиновський В.П.
  1. Терещук С.М.
  1. Шевченко О.О.

 

Група "Народовладдя"
Кількість депутатів: 22

1.        Толочко П.П.

2.        Правденко С.М.

3.        Козаченко О.О.

 

 

НЕ ПІДТРИМАЛИ:

 

Фракція Соціал-демократичної партії України (о)

Кількість депутатів: 38

  1. Абдуллін О.Р.
  1. Андресюк Б.П.
  1. Блохін О.В.
  1. Борзов В.П.
  1. Воюш В.Д.
  1. Гайдош І.Ф.
  1. Горбатов В.М.
  1. Грановський О.Г.
  1. Дубицький В.В.
  1. Євдокимов В.О.
  1. Заєць В.В.
  1. Заплатинський В.М.
  1. Злочевський М.В.
  1. Калетнік Г.М.
  1. Кравчук Л.М.
  1. Кузьменко П.П.
  1. Лісін М.П.
  1. Лукашук О.Г.
  1. Льовін А.І.
  1. Мазуренко В.І.
  1. Немировський О.А.
  1. Писаренко А.Г.
  1. Писарчук П.І.
  1. Плужников І.О.
  1. Подобєдов С.М.
  1. Прошкуратова Т.С.
  1. Руденко Г.Б.
  1. Рябіка В.Л.
  1. Сацюк В.М.
  1. Сігал Є.Я.
  1. Суркіс Г.М.
  1. Сухий Я.М.
  1. Франчук А.Р.
  1. Франчук І.А.
  1. Царенко О.М.
  1. Шепетін В.Л.
  1. Шурма І.М.
  1. Шуфрич Н.І.

 

Фракція Аграрної партії України

Кількість депутатів: 16

  1. Борзих О.І.
  1. Ващук К.Т.
  1. Гладій М.В.
  1. Єремеєв І.М.
  1. Калінчук В.А.
  1. Козловський А.М.
  1. Рішняк І.М.
  1. Плютинський В.А.
  1. Слаута В.А.
  1. Самоплавський В.І.
  1. Шершун М.Х.
  1. Сятиня М.Л.
  1. Шпак В.Ф.

 

 

Фракція Народно-демократичної партії

Кількість депутатів: 14

  1. Заічко В.О.
  1. Зарубінський О.О.
  1. Каденюк Л.К.
  1. Кафарський В.І.
  1. Крук Ю.Б.
  1. Мовчан В.П.
  1. Олуйко В.М.
  1. Павлюк М.П.
  1. Петров О.В.
  1. Пустовойтенко В.П.
  1. Супрун Л.П.
  1. Толстоухов А.В.
  1. Шведенко М.М.
  1. Шевчук С.В.

 

Фракція "Регіони України"

Кількість депутатів: 67

  1. Авраменко В.Ф.
  1. Акопян В.Г.
  1. Антемюк В.Д.
  1. Антоньєва Г.П.
  1. Байсаров Л.В.
  1. Бастрига І.М.
  1. Бахтеєва Т.Д.
  1. Беспалов О.П.
  1. Богатирьова Р.В.
  1. Бойко В.С.
  1. Бондаренко Г.І.
  1. Бронніков В.К.
  1. Бубка С.Н.
  1. Веревський А.М.
  1. Вернидубов І.В.
  1. Горбаль В.М.
  1. Горлов Г.В.
  1. Димінський П.П.
  1. Жеваго К.В.
  1. Звягільський Ю.Л.
  1. Зубанов В.О.
  1. Ісаєв Л.О.
  1. Кальніченко І.В.
  1. Кириченко Л.Ф.
  1. Клімов Л.М.
  1. Клюєв А.П.
  1. Колоніарі О.П.
  1. Комар М.С.
  1. Коновалюк В.І.
  1. Корсаков О.Я.
  1. Круглов М.П.
  1. Курас І.Ф.
  1. Ландик В.І.
  1. Лапін Є.В.
  1. Ларін С.М.
  1. Лєщинський О.О.
  1. Майстришин В.Я.
  1. Макеєнко В.В.
  1. Матвієнко П.В.
  1. Матвієнков С.А.
  1. Матвійчук Е.Л.
  1. Мусіяка В.Л.
  1. Наконечний В.Л.
  1. Насалик І.С.
  1. Панасовський О.Г.
  1. Пеклушенко О.М.
  1. Пєхота В.Ю.
  1. Поліщук К.А.
  1. Потапов В.І.
  1. Ратушняк С.М.
  1. Рибак В.В.
  1. Римарук О.І.

Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.