"> Інститут політики
 "ПРОЗОРА ПОЛІТИКА" №12 (17)
 аналітичний огляд суспільно-політичного життя

   23 - 30 березня 2004 року


     ЗМІСТ:

    Сергій МАКЕЄВ
     Перспективи української демократії в контексті закону
     про пропорційні вибори у Верховну Раду


    Олександр ДЕРГАЧОВ
     Вибори в законі


    Олександр ПАЛІЙ
     Тріумф правих у Грузії: партія Саакашвілі долає 60-відсотковий бар’єр


 

Сергій Макеєв,
доктор соціології

Перспективи української демократії в контексті
закону про пропорційні вибори у Верховну Раду

Закон про пропорційні вибори в український парламент не вперше з’являється на українській політичній сцені. Ще восени 2001 року, перед березневими 2002 року виборами у вищий законодавчий орган, народні депутати зробили поспіль п’ять спроб установити норму, відповідно до якої саме партії та блоки партій є єдиними учасниками виборчої кампанії. П’ять разів вони кваліфікованою більшістю приймали закон. І рівно стільки ж разів – п’ять – Президент України Л.Кучма накладав на нього вето. Подолати його конституційною більшістю народні обранці минулого скликання не змогли. Чи не захотіли, оскільки це був би уже відкритий бунт на державному кораблі.

Варто визнати: Президент був мудріший та прозорливіший багатьох своїх прихильників. Якби закон був прийнятий тоді, то хіба удалося б сформувати таку слухняну, безініціативну, маніпульовану позапарламентськими силами, насамперед адміністрацією Президента, більшість у Верховній Раді? І хіба вдалося б відкрито попирати закон й здоровий глузд під час виборів міського голови Мукачевого й деяких інших міст (у Мукачеві відкрито склався союз обласної влади й криміналітету, а хвилює це лише інтернет-видання: Верховна Рада відмовчується; минулого тижня за день до виборів суд під сміховинним приводом знімає єдиного кандидата від опозиції у Ромнах, що на Сумщині)?. І чи можна було б використовувати фіскальні й прокурорські органи для розправ з інакомислячими чи ж для залякування їх? І прийшло б кому в голову у таких масштабах відроджувати радянські практики примусового обговорення загальнодержавних проблем та осуду трудовими колективами тих, хто має альтернативну точку зору? І багато чого іншого було б сьогодні нездійсненним та неможливим, якби закон про пропорційні вибори був прийнятий наприкінці 2001 року. Ми жили б сьогодні у чистішій політичній атмосфері.

Але 25 березня 2004 року Закон усе-таки прийнятий. Здійснилася, нарешті, вистраждана мрія одного з найавторитетніших вітчизняних політиків – О.Мороза. Немає ніяких сумнівів, що Президент України його підпише. За однієї тільки причини: це добра воля Президента в обмін на підтримку конституційної реформи фракціями Комуністичної й Соціалістичної партій. Такі собі політичні трансферти, які доводять, що в нашій демократії немає нічого неможливого. Оскільки реформу зривати не можна, остільки її варто лише прискорювати. Ініціатор політичної реформи, він же Президент України Л.Кучма, не вступить у протиріччя із самим собою і тому завізує документ. Шостого вето, здається, не буде. Що, звичайно ж, відкриває деякі перспективи перед українською демократією. У найзагальнішому плані таких перспектив дві: оптимістична й песимістична.

Почнемо з перспективи оптимістичної. 26 березня на сторінках «Української правди» її окреслив В.Малинкович. Думка його тим цінніша, що про практичну демократію він на особистому досвіді знає, мабуть, більше за будь-кого в Україні. Додамо до неї ще кілька аргументів. Отже, пропорційний закон краще мажоритарного не в принципі. Просто той торг із виборцями, що влаштовували три чверті наших мажоритарщиків у 2002 році (усі вони сьогодні у фракціях й групах більшості, хоча обиралися, переважно, як самовисуванці), інакше як розбещенням цивільної моралі й не назвати. От тільки найостанніший приклад. О.Васильєв, обраний 7 березня цього року у 61 виборчому окрузі Донецької області, обіцяє виборцям провести газопровід у кілька населених пунктів, відремонтувати систему водопостачання й каналізації в ряді інших, модернізувати водонапірну башту в третіх й т. ін.

Зауважте, не місцева влада, яку громадяни також обирають та якій сплачують податки, а глава обласної податкової адміністрації особисто обіцяє все це зробити. Кожен мажоритарщик подібними діями ніби переконував своїх виборців: усе вирішується й надалі буде вирішуватися не на місцях, а в центрі, у Києві. Саме там накопичуються й розподіляються фінансові ресурси. І саме звідтіля найзручніше впливати на ваше місцеве життя. Справа не тільки в тім, що мажоритарщик прямо чи опосередковано «викуповував» свій мандат. Він як ніхто іншій був зацікавлений у консервації централізованого розподілу ресурсів й обмежених прав та можливостей місцевого самоврядування. Могутні одномандатники й безправні території – таке положення справ їх цілком влаштовувало. Новий Закон подібну порочну практику викорінює.

В.Малинкович прогнозує також, що пропорційний закон приведе до зміни влади в Україні. На минулих виборах у Верховну Раду опозиційні партії та блоки по партійних списках одержали майже 60% голосів. Якщо конституційна реформа відбудеться, а настрої громадян не зміняться, то в 2006 році ті, хто сьогодні знаходяться в опозиції, одержать можливість формувати Кабінет Міністрів, тобто вищу виконавчу владу в країні з розширеним обсягом повноважень. Відбудеться легітимна, демократична передача влади новій «політичній команді». Виборцям залишається сподіватися, що вона стане працювати краще за попередню. Але навіть якщо цього не відбудеться, залишається механізм, що дозволяє громадянам на наступних виборах оголосити вотум недовіри тим, кого підтримали на минулих. У будь-якому випадку політичний подих нації стане чистішим, рівнішим, глибшим.

Однак, існує й інша, песимістична, версія демократичної перспективи в Україні. На «Українській правді» вона озвучена Ю.Тимошенко. Її думка тим цінніша, що Ю.Тимошенко зблизька спостерігає нашу вищу бюрократію, на особистому досвіді знає, що вони думають насправді й що говорять в обличчя, як вони здатні діяти та як виправдовувати свої дії. Отже, влада в особі її персональних представників підступна, нещира, вона не здатна до демократичної еволюції. Немає ніяких підстав довіряти їй чи покладатися на її обіцянки. До того ж, приборкування мажоритарщиків начебто вдалося, але глухе невдоволення публічним ігноруванням їхньої позиції явно має місце. Не варто приймати обраних в одномандатних округах за людей без усякої гідності, як би вони її не розуміли. За багатьма ознаками єдність більшості не те, щоб уявна, вона – тендітна. Принаймні політичний рецидив цілком можливий.

Подальший сценарій приблизно такий. Після того, як фракції комуністів (лідер фракції П.Симоненко) та соціалістів (лідер фракції О.Мороз) забезпечать легітимність конституційної реформи, більшість, взявши тимчасову паузу (а не виключено, що й відразу ж) перегляне своє ставлення до пропорційного закону у варіанті, що О.Мороз захистив 25 березня. Його не те щоб скасують, а, скоріше, модифікують. Як запевняє Юлія Володимирівна, напоготові вже законопроект С.Гавриша, що за виглядом – чисто пропорційний закон, а за суттю – повна мажоритарка. Одномандатники радіють, тому що відомщені, статус-кво відновлюється й нинішній політичний режим неабияк зміцнюється. Останнє ж означає повну невизначеність демократичної перспективи в Україні. Звідси випливає, що захистити перспективи демократії в Україні в даних конкретних умовах можна єдиним способом: не допустити конституційної реформи.

Якщо існують дві полярні точки зору, то істина, всупереч розхожій думці, аж ніяк не по середині. Вона – скраю. А от на якому саме кожний повинний вирішувати майже самостійно.

 

 

Олександр Дергачов,
політолог,
головний редактор видання “Прозора політика”

Вибори в законі

“До елементів справедливості, які є суттєво необхідними для повного вираження гідності, притаманної людській особистості і рівних та невід’ємних прав всіх людей, належать вільні вибори. Воля народу, виражена вільно і чесно, є основою влади і законності будь-якого уряду. Держави поважають право своїх громадян брати участь в управлінні країною безпосередньо чи через представників, обраних ними вільно в ході чесного виборчого процесу”.Так трактується значення та зміст однієї з ключових демократичних норм Організацією з безпеки і співробітництва в Європі, яка традиційно опікується якістю виборів і налаштована приділити особливу увагу президентським виборам в Україні.

Кожен може переконатись у тому, що в Україні, яка є членом ОБСЄ і мала б не тільки дотримуватись такого підходу, а й активно обстоювати його впровадження серед своїх партнерів по СНД, ГУУАМ і Єдиному економічному просторові, – все інакше. В нас, схоже, увага до виборів має іншу природу та інші виміри. Вибори завжди були для нашої влади головним болем. Починаючи з 1994 року, їй доводилось постійно вдосконалювати тактику спотворення народного волевиявлення. Відбувалось постійне нарощування адміністративного ресурсу, дедалі жорсткішим ставав контроль за засобами масової інформації, відпрацьовувались складні, у тому числі брудні, виборчі технології. Але на минулих виборах до Верховної Ради непопулярна влада ледь зберегла свої позиції за рахунок мажоритарників. А на президентських виборах цієї осені її шанси на перемогу закономірно оцінюються як незначні. Фактично їй залишається робити ставку на масовані маніпуляції і жорстке ухилення від чесного змагання.

То ж не дивно, що в країні задовго до виборів розгорнулась боротьба навколо виборів. Згадаймо, скільки за останні два роки було спроб змінити передбачений Конституцією календар виборів, вивести чинного Президента на третій термін, скільки обговорювалось сценаріїв відміни виборів, або їх проведення в “особливому режимі”. Нарешті, дякуючи діям опозиції, було зірвано план перетворення президентських виборів на фарс, передавши право обирати парламентаріям. Але після цього почався якісно новий етап. Намір влади знецінити президентські вибори через конституційну реформу був підтриманий комуністами і соціалістами. Цей варіант, на відміну від всіх попередніх, має перспективу реалізації.

Нова політична ситуація і нові правила політичної гри, які можуть скластися вже за два-три тижні, заслуговують на спеціальну увагу. Але деякі результати саме процесу реформування ми маємо вже зараз. Зокрема, це парадоксальне зниження уваги до нових законів про вибори. Серйозно ними опікуються тільки вже згадані соціалісти та комуністи. Влада фактично розглядає їх як вимушену і не надто велику плату за голоси лівої опозиції. Права опозиція, здається, вважає їх невартими уваги на фоні “спроби державного перевороту”.

Насправді, твереза оцінка розвитку ситуації мала б призвести до істотної зміни акцентів. Вдосконалення системи виборів, включно з тією її частиною, яка стосується формування влади в регіонах і на місцях, є найбільш важливим і на сьогодні єдиним реальним проявом політичної реформи. І саме в цій частині, – реформи демократичного спрямування. Основна вада суспільно-політичного розвитку останнього десятиліття, – неможливість формування влади у відповідності до реальної, неспотвореної волі громадян, брак політичної відповідальності, змагальності.

Країні потрібні чесні і відкриті вибори на всіх рівнях, вона потребує не просто “гарного результату”, а нової політичної традиції і європейської культури оновлення влади через вільне волевиявлення. А, таким чином, значення осінніх виборів не вичерпується тим, що має з’явитися новий президент і що ним може стати представник опозиції.

Ухваленням нових виборчих законів фактично розпочинається новий етап боротьби за вільні і чесні вибори. Я далекий від того, щоб відкидати песимістичні оцінки, які зводяться до того, що влада змінить правила виборів ще раз на свій розсуд після внесення потрібних їй змін до Конституції. Але все ж пропоную оптимістичний прогноз: відтепер в Україні слід очікувати порушень набагато більш досконалих законів про вибори.

Фактично влада пішла на певне обмеження можливостей застосування адміністративного ресурсу і надала опозиції більше можливостей відстоювати свої права. Більше того, ті вражаючі уяву дії владних структур, які мали і мають місце останнім часом на виборах на Донеччині, у Ромнах, в Мукачево не можна вважати повномасштабною репетицією до виборів майбутніх. Скоріше йдеться про вирішення поточних проблем і підготовку плацдарму. Адже деякі, у тому числі улюблені, прийоми надалі застосовувати буде набагато важче.

Очевидно, що за наших політичних реалій ніякі закони не забезпечать вільних і чесних виборів і, зокрема рівних можливостей для їх учасників. Але з’являється нове співвідношення цих можливостей, що потребує корегування виборчої стратегії. Звичайно, головною новиною є перехід до пропорційних виборів у єдиному загальнодержавному виборчому окрузі за закритими виборчими списками кандидатів партій і блоків. Уявіть собі склад депутатського корпусу сформований ще два роки тому за цим принципом, де Банкова мала б тільки 100-110 надійних “центристських” багнетів і надто обмежені можливості впливу на лівих. І це з урахуванням зниження прохідного бар’єру до 3%.

Але сьогодні на порядку денному вибори президентські. І дуже важливо оцінити, що тут реально змінюється і які ресурси впливу на виборців та кандидатів зберігаються у влади. Слід віддати належне тим, хто працював над нової редакцією Закону про вибори Президента України. Ними значною мірою враховані не тільки рекомендації міжнародних інституцій за результатами моніторингу виборів 1999 року, напрацювання громадських організацій та незалежних аналітичних центрів, а й значний практичний досвід. Цей Закон багато в чому є методичною розробкою з боротьби проти адміністративного втручання.

Для нормальної держави це було б дещо дивним, але закон передбачливо забороняє втручання органів державної влади і місцевого самоврядування у виборчий процес, застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця. Значним досягненням слід вважати ліквідацію закритих виборчих дільниць у місцях дислокації військових частин. Суттєво обмежуються можливості застосування улюбленого і радикального засобу боротьби, – зняття кандидата з виборів. Під серйозним питанням опиняється дієвість таких прийомів, як маніпуляції зі списками виборців, вкидання бюлетенів, масове голосування на кількох дільницях, підміна урн.

Дуже корисними і навіть дотепними видаються такі положення Закону: виборчий процес здійснюється на засадах… неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до кандидатів, партій (блоків). Забороняється збирати підписи в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в закладах, установах та організаціях. Участь органів державної виконавчої влади, виконавчих органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у збиранні підписів виборців на підтримку кандидатів на пост Президента України забороняється. Встановлення обмежень щодо порядку збирання підписів, не передбачених цією статтею, забороняється. Якщо наші громадяни виявлять хоча б мінімальну свідомість та сміливість, штучних переваг для зручних владі кандидатів поменшає.

Набагато складнішою виглядає ситуація з рівним доступом кандидатів до засобів масової інформації. Адже загалом монополія на загальнонаціональні ЗМІ зберігається і певна рівність буде досяжна лише в вузьких межах агітаційної кампанії. Можна прогнозувати й появу значної кількості несправжніх кандидатів зі спеціальними функціями. Зниження кількості необхідних підписів на підтримку кандидата, необтяжлива для потужних кланів грошова застава, сприятимуть такій тактиці. Тож матимемо засмічені найманими представниками виборчі комісії, безліч пустих агітаційних паперів і відповідне завантаження ефірного часу. Наших громадян чекає новий семестр політичного лікнепу з дуже складною програмою. Проте, сам навчальний заклад на ім’я Україна, здається стає більш професійним. І що б нас не очікувало до виборів, саме вони будуть основною подією, до якої належить готуватися.

 

Олександр Палій,
експерт Інституту політики

Тріумф правих у Грузії:
партія Саакашвілі долає 60-відсотковий бар’єр

Після підрахунку 70% голосів, поданих на парламентських виборах у Грузії, 7-відсотоковий прохідний бар’єр подолали три сили – партія “Національний рух – демократи”, (65.60% голосів, лідери – Михайло Саакашвілі та Ніно Бурджанадзе), партія “Відродження”, очолювана главою Аджарської автономії Асланом Абашидзе з 8,24% голосів виборців та опозиційний блок “Нові праві – промисловці”, який набрав 7.18% голосів (лідери Давид Гамкрелідзе і Гогі Топадзе).

Всього в Грузії, за попередніми даними ЦВК, взяли участь близько 1 мільйона 437 тисяч виборців, або 65% від кількості попередньо зареєстрованих виборців. Досі у виборах не змогли взяти участь мешканці Кодорської ущелини, через неможливість доставити туди бюлетені через погану погоду, однак їхні голоси (усього 1,5 тисяч виборців) практично не вплинуть на результати голосування.

Як заявила за підсумками виборів ОБСЄ, парламентські вибори в Грузії є прогресом у порівнянні з попередніми виборами. “Грузинська влада за останні кілька місяців використала можливість привести виборчий процес у країні до європейських стандартів демократичних виборів”, – говориться в документі. За словами глави Місії спостерігачів ОБСЄ, спеціального координатора діючого голови ОБСЄ Брюса Джорджа, “контраст із парламентськими виборами листопада 2003 року дуже значний”, а “члени Місії спостерігачів ОБСЄ натхненні великим демократизмом і відкритістю, що були притаманні виборам у парламент Грузії”. “Вибори в Грузії були далекі від досконалості, але організовані були краще, ніж ми спостерігали раніш”, – заявив на прес-конференції в Тбілісі глава Місії спостерігачів Парламентської асамблеї Ради Європи Матіас Йорш. Він також відзначив, що “процес голосування в Аджарській Автономії поклав тінь на весь процес виборів по території Грузії”, а “в Аджарії вибори були далекі від загальноприйнятих норм, але необхідно відзначити, що голосування в Автономії 28 березня пройшло краще, ніж раніш”.

Найбільш важливим підсумком голосування стало те, що у самій Аджарії партії Саакашвілі і Абашидзе отримали майже однакову кількість голосів, а в столиці Аджарії – Батумі – перемогла партія Саакашвілі. За попередніми даними, із приблизно 45 тисяч батумських виборців, за “Національний рух – демократи” проголосували 21,6 тисяч чоловік, тоді як “Відродження” Аслана Абашидзе підтримало тільки 16,5 тисяч чоловік. Між тим ЦВК Грузії заявив про тиск з боку місцевої влади Аджарії на виборців та членів комісій, а також на голосування в незакритих виборчих урнах. На загальнонаціональному рівні (за винятком Аджарії) партія Абашидзе набрала менше 1% голосів.

Отже, можна прогнозувати, що перемога партії Саакашвілі, зокрема її очевидний успіх в Аджарії, серйозно посилить позиції центрального уряду Грузії у діалозі з місцевою владою Аджарії. Очевидно, що нинішні парламентські вибори є важливим кроком з відновлення керованості Аджарією центральним урядом. Якщо ж таку керованість буде відновлено (за умов відсторонення від влади лідера Аджарії Аслана Абашидзе чи без такого відсторонення), то це означатиме, що всі сили грузинського уряду буде мобілізовано на повернення Абхазії і на завершення відновлення територіальної цілісності країни.

Слід наголосити, що на виборах у Грузії майже сто відсотків голосів виборців отримали праві партії. І парія Михайла Саакашвілі, і об’єднання “нових правих” і “промисловців” (так звана “права опозиція”), яка за результатами остаточного підрахунку голосів теж може подолати 7%-бар’єр, є виразно правими партіями.

Що стосується блоку “Нові праві – промисловці”, то обидві його партії представлені в першу чергу великим бізнесом і, відповідно, робили акцент у передвиборній кампанії на лібералізацію податків, працевлаштування населення і захист прав громадян. “Права опозиція” у своїх передвиборних роликах активно використовувала дії нової влади, обіцяючи позбавити від репресій бізнесменів та політиків, які перебували у фаворі під час правління президента Шеварнадзе.

Так звана “права опозиція”, якщо вона потрапить до парламенту, буде досить зручною для нового керівництва країни. “Права опозиція” сповідує в цілому ті ж цінності, що й нинішнє керівництво Грузії. Наявність такої опозиції дозволить інкорпорувати до складу влади політиків та бізнесменів, позиції яких зміцнилися за часів президента Шеварднадзе, і демонстративний конфлікт яких з новою владою не потрібен ні самим цим політичним силам, ні економіці країни.

Разом із тим і партія “Відродження” керівника Аджарії так само представляє консервативні сили. Слід взяти до уваги хоча б те, що сам Аслан Абашидзе, якого в Тбілісі називають “феодалом”, є нащадком Аджарських князів, які правили цією територією з 15 століття.

Таким чином, традиційні національні цінності, разом із економічним лібералізмом залишаються найбільш актуальними для грузинського суспільства.

Традиціоналізм грузинського суспільства, а також наявність яскравих харизматичних лідерів у правому таборі, насамперед президента Михайла Саакашвілі, зумовили тріумф правих партій.

Крім того, значний успіх партії Саакашвілі свідчить про те, що населення продовжує підтримувати курс президента, в умовах очевидності для суспільства його енергійних зусиль, спрямованих на наведення порядку як у боротьбі з корупцією, так і в боротьбі з “поміркованим” сепаратизмом аджарського керівництва.



[1] Детальніше з результатами виборів можна ознайомитися на сайті www.izbirkom.ru.

 

Відповідальний за випуск:

 

Роман ДМИТРУК

 

е-mail: mail@tomenko.kiev.ua

http://www.tomenko.kiev.ua

При використанні та передруці матеріалів цього видання
посилання обов’язкове.

© Інститут політики, 2004

 


Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.