"> Інститут політики
 "ПРОЗОРА ПОЛІТИКА" №13 (18)
 аналітичний огляд суспільно-політичного життя

   30 березня - 6 квітня 2004 року


     ЗМІСТ:

    Олександр ДЕРГАЧОВ
     Громадський форум, – дивне створіння влади


    Сергій МАКЕЄВ
     Про два “народи” у суверенній Україні


    Микола ТОМЕНКО
     “Громадянський форум” швидкого використання


 

Олександр Дергачов,
політолог,
головний редактор видання “Прозора політика”

Громадський форум, – дивне створіння влади

Всеукраїнський громадський форум, який був скликаний у Києві 2 квітня на підтримку реформи влади, готувався нею досить довго. І очікування. пов’язані з цим заходом, були значними. Якою ж мірою вони виправдались?

Поставимось до пошуку відповіді на це питання методично і системно. Спочатку з’ясуємо, чи був форум загальноукраїнським. Три тисячі учасників географічно представляли всі регіони країни. Але очевидно, що географія тут ні до чого. Україна сьогодні дуже плюралістична, політично та ідеологічно різноманітна держава. Форум в якийсь спосіб зібрав надто дисциплінованих однодумців. Окремі “гострі” виступи цю картину не змінюють. Відомі державні і політичні діячі, які надавали заходу суспільної ваги, представляли лише один, загалом дуже вузький сектор політикуму.

Організатори всіляко намагались уникнути несподіванок і довели справу до абсурду, – відсторонили від участі в форумі комуністів та соціалістів, які підтримують владу у питанні реформи. Можливо це свідчення того, що на місцях, де відбирали делегатів, такої підтримки немає? Представлено було у кращому випадку ті 19% населення, які так чи інакше віддали свої голоси за владні політичні сили. У соціологічних термінах це зветься так: вибірка не репрезентативна. Як наслідок, не відбулося ані змістовного обговорення проблем і завдань суспільно-політичного розвитку, ані переконливого послання політичним гравцям.

Наявні серйозні застереження і щодо того, чи був форум громадським. Формально було заявлено, що на ньомузібралися представники українського громадянського суспільства. Його проведення було ініційовано Спілкою юристів України. Серед основних учасників названі Федерація роботодавців України, Федерація профспілок України, Український союз промисловців і підприємців, Всеукраїнський союз сільськогосподарських підприємств, Молодіжний форум лівих сил, Рада національних суспільств України, Академія педагогічних наук, Академія мистецтв України. Не будемо ставити під сумнів авторитет цих організацій. Але зазначимо, що участь у надто специфічному форумі, виконання функцій привідних ременів, сателітів влади авторитету не додає.

Ще більш показовим є те, що характер заходів на місцях, які передували київському зібранню, не має нічого спільного з громадянським суспільством. Все відбувалося під контролем і за рахунок організаційних зусиль місцевих державних адміністрацій і під орудою Банкової. Тому дуже кумедно виглядала подяка з боку Леоніда Кучми “за запрошення виступити перед такою шанованою аудиторією”.

Штучність, несправжність “всеукраїнського громадського форуму” настільки очевидна, що його не може врятувати від зневажливого ставлення жодна пропагандистська кампанія. Як у 2000-му році під час референдуму, у році минулому, коли відбувалося дійство “всенародного обговорення” пропозицій Президента Леоніда Кучми щодо реформування політичної системи, тобто коли йшлося про зовсім інші варіанти реорганізації влади за ініціативою влади, вимушена фальсифікована активність громадян використовувалась для формальної лігітимізації процесу.

І на сьогоднішньому етапі реформи та “подальшої демократизації” від громадськості вимагалось не формулювання та просування суспільних інтересів, а мовчазна згода з будь-якими, в багатьох випадках несподіваними, адже непослідовними діями влади. Суспільству нав’язується формальна участь у здійсненні окремих демократичних процедур, які мають підмінити самоврядування і реальну громадянську активність. При цьому влада намагається здійснювати селекцію дій населення на правильні (контрольовані) та неправильні (неконтрольовані).

Влада як не була, так і не є зараз налаштованою на конструктивну взаємодію з суспільством, а суспільство все ще не має належного впливу на владу. Рух за дострокову відставку Президента Леоніда Кучми у 2001-2002 роках досить наочно продемонстрував рівень суспільного розвитку країни. Він значною мірою відображав загальнонаціональний інтерес зміни еліти та парадигми розвитку країни, але зовсім не зачепив державні структури. Навіть на діяльність парламенту він вплинув незначною мірою. І справа не в тому, що державний апарат цілком залишився на боці Президента, а в тому, що більшість народних депутатів та чиновництво, у тому числі вище, не виявили жодних намагань, налаштованості на самостійну оцінку подій і здатності діяти як представники національної еліти, а не “номенклатури”, на розрізнення меркантильних розрахунків і громадянського обов’язку. Вони солідаризувались з Президентом головно з корпоративних розрахунків.

Сьогодні спостерігаємо черговий прояв казенної громадської активності за заданим сценарієм. Одностайність учасників форуму аж ніяк не відповідає суспільним настроям. Насправді ставлення українців до реформи скоріше байдуже-негативне. Лише 5% населення достатньо обізнані з її змістом, ще 20% – знайомі з її окремими деталями, 44% – не знаймі взагалі. Вельми показовою є позиція громадян щодо перерозподілу повноважень у трикутнику президент – парламент – уряд. За обмеження повноважень президента висловлюється 31%, проти – 25%, решті важко зорієнтуватися або байдуже. Розширення повноважень Прем’єра та Верховної Ради підтримують 22% та 24%, проти, – 34% та 38% відповідно. У всіх трьох випадках прихильників зменшення повноважень помітно більше, що, очевидно, характеризує загальне ставлення до влади як такої.

Не загальноукраїнський і не громадський форум очевидно не матиме ефекту й в аспекті покращання сприйняття українських реформ міжнародною спільнотою, яка добре розрізняє демакратію реальну і керовану. У зверненні учасників зібрання до Парламентської Асамблеї Ради Європи, зокрема зазначається: “Ми переконані, що авторитет ПАРЄ буде використаний для підтримки процесу реформування політичної системи в Україні з метою досягнення кращих європейських зразків. Становлення України як парламентсько-президентської республіки європейського типу і значне збільшення можливостей суспільства в сфері контролю за діями влади”. Це гарні заклики, але вони не можуть сприйматись з довірою, коли виходять фактично від самої влади, яка в жодному принциповому політичному питанні не спромоглася діяти у відповідності до демократичних норм. І в Європі це добре знають. А на Банковій добре знають, що знають і в Європі. Проте гра продовжується.

У чому ж полягає практичне значення форуму? Слід виокремити два моменти. Перший, який виглядає основним, – чергова атака на демократичну опозицію. Це їй призначено попередження Президента: “Сьогодні я беру на себе сміливість сказати, що потрясінь в Україні не буде. Будь-якій спробі поставити під загрозу правопорядок буде покладено край без зайвих вагань”. Бажання заохотити тимчасових союзників влади і ізолювати правих відобразила Така родзинка президентської промови: “Комуністи на помітну відстань відійшли від своїх колишніх бастіонів”.

Другий момент, який вірогідно є основним, – оприлюднення чернетки політичного звіту Леоніда Кучми про десятирічну діяльність на посту Президента. Звіту, який може бути адресований історикам як посібник для бажаної інтерпретації минулого, а може й виборцям, – у розрахунку на майбутні голоси.

Обидві теми закономірно концентрувались у промові Леоніда Кучми, єдиній справжній складовій форуму. Відчуття наближення певної межі у політичному розвитку країни дається в знаки. Мабуть цим пояснюються ризиковані констатації та аргументи, застосовані тими, хто писав Президенту текст виступу. Наприклад, необхідність політичної реформи обґрунтовується бажанням запобігти авторитаризму, конструктором і уособленням якого Л. Кучма є вже багато років. Президент з необережною відвертістю визнає: “Україна за допомогою цієї реформи здійснює докорінний демонтаж номенклатурного, адміністративно-командного режиму”.

Президент намагався пояснити витоки небаченої бюрократизації, свавілля чиновництва, корупції скоріше як стихійного лиха, а не закономірного наслідку дій або бездіяльності владної верхівки. Водночас, він визнав, що “мало що досі дало наше намагання здійснити адміністративну реформу” і що “бюрократичний апарат не здатен і не буде реформувати сам себе”. Залишилось неясним, чи залишає він цю та інщі проблеми нам у спадок, чи ще предбачає продемонструвати власні можливості.

Можна було очікувати, що форум від імені всього народу висуне Леоніда Даниловича на третій термін. Поки що цього не сталося. Очевидно, спочатку слід визначитись з реформою. Декларації на кшталт, – “небезпечно робити зупинку в демократичному процесі”, пропозиції відкласти обмеження деяких важливих повноважень Президента до 2006 року, оформлення постійного координуючого органу форуму, свідчать про те, що остоточного рішення ще не ухвалено і мобілізована владою громадськість має чекати команди, – що саме й кого саме підтримувати.

 

 

Сергій Макеєв,
доктор соціології

Про два “народи” у суверенній Україні

Невідворотність політичної реформи, здається, усвідомлена вже усіма. На нинішньому сесійному тижні Верховна Рада повинна будь-що-будь прийняти зміни до Конституції. І лише в крайньому, екстраординарному, випадку – на наступному сесійному тижні. А минулого тижня визначився головний невдаха конституційного процесу в суверенній Україні. Ним сам себе визнав Президент України Л.Кучма. Виступаючи минулої п’ятниці на форумі демократичних сил на підтримку реформи, він нагадав, що у “конституційну ніч” 1996 року народні обранці спотворили його варіант Основного Закону. В результаті недолугого втручання баланс влад був радикально порушений на користь Президента і йому довелося діяти на тих “полях”, де він ніколи не мав наміру діяти. Він нагадав також, що, ініціювавши політичну реформу у 2002 році, він згодом відкликав свій законопроект, оскільки депутати знов не могли з ним погодитися. Тобто перша особа держави двічі зазнала невдач у конституційному процесі. Першого разу це не пішло на користь Україні. Проте Президент України переконаний, що цього разу все буде інакше.

Отже, 2 квітня відбувся громадянський форум на підтримку політичної реформи, який підвів підсумки велетенської роботи. У цьогорічному посланні Президента України до Верховної Ради наведено кількісні показники, що ілюструють високий ступінь зацікавленості наших громадян у політичній реформі. Нам повідомляється, що в Міністерство юстиції надійшло більше 800 тисяч індивідуальних звернень й протоколів зборів громадян за місцем проживання та роботи, а також що в обговоренні цілей та завдань реформи взяло участь 9 мільйонів осіб. Нам не повідомляється, чи були там листи й протоколи проти політичної реформи та яка частка таких листів. Нам не повідомляється, що ж власне обговорювали мільйони наших співгромадян. Так, ініціативний проект президента України був відкликаний через кілька місяців після початку дискусії про політреформу, проте його таки обговорювали, хоча й марно. На звільненому заради досягнення компромісу місці (так мотивував свої дії Л. Кучма) з’явилися три нових законопроекти. Важко уявити, що відбувалося на “круглих столах” та зібраннях, чи йшлося про усі проекти, чи то вибирався найкращий. Може пізніше, з часом, хтось згадає у мемуарах й розповість правду. Нарешті, 24 грудня минулого року більшість у Верховній Раді підтримала один. Так вийшло, що форуми громадськості саме під той час були вже проведені практично в усіх областях країни. Зважаючи на подібний розвиток подій, легко дійти висновку: не важливо що обговорювати конкретно, важливо взагалі обговорювати.

Таким чином, після відомих ініціатив Президента України стало ясно, що в країні багато людей небайдужих, таких, кого зачепило за живе, вони заговорили нарешті про дійсно наболіле. Звідси й конституційний процес у нас відбувся всенародний – де ви сьогодні знайдете що-небудь подібне в СНД й навіть у Європі. Але заговорили скоріше в “принципі”: так, дуже не погано було б учинити політичну реформу, що передбачала б перерозподіл влади й забезпечувала невідворотність демократичних перетворень в Україні. З огляду на, очевидно, подібні висловлювання, Л. Кучма у своєму зверненні до парламенту ставить задачу “перетворення України на осередок демократії на теренах СНД”. Зрозуміло, що без політреформи неможливо перетворитися у “демократичний рай” на зазначених теренах.

Висловлювалися й побоювання, що робота Міністерства юстиції на деякий час буде паралізована. Зробимо нескладні й багато в чому умовні підрахунки. Припустимо одна людина в день обробляє 100 листів й протоколів, тобто розкриває, читає, реєструє, фіксує пропозиції та зауваження, підколює, підшиває, складає, доповідає за інстанцією. Якщо робочий день триває 8 годин, то на кожен лист необхідно близько 5 хвилин – не відволікаючись ані на розмови із співробітниками, ані на телефон, ані на сигарету, ані на обід. Якщо Міністерство залучило на подібні роботи 100 осіб, які мають елементарні навички в діловодстві та, до того ж, розбираються в особливостях законотворчості (щоб кваліфіковано реагувати на наявні пропозиції), то для обробки більше 800 тисяч листів їм знадобиться приблизно 80 робочих днів – майже три місяці роботи без вихідних і свят. У таких умовах взагалі могло б ні на що інше не залишитися часу.

Очевидно, утім, що ці цифри підлягають й іншій інтерпретації. Для початку не варто побоюватися за Міністерство юстиції: досвідчені бюрократи знають як дати собі раду, коли раду дати важко. О. Лавриновича дійсно тривалий час не було видно й чутно. Але, з іншого боку, нічого не видно і не чутно про те, як наші законодавці враховують пропозиції громадян. Отут одне з трьох: або такі пропозиції не систематизовані й не передані у відповідні комітети та комісії Верховної Ради, або вони передані, але начисто ігноруються – у депутатів і своїх думок щодо реформи забагато, або пропозиції складаються із виявів загальної підтримки. Усі три версії, по-моєму, мають право на існування, оскільки орієнтовані на єдиний кінцевий результат. Як у добрі, старі, радянські часи з всенародного обговорення зробили “пшик”: люди схвилювалися, подумали, висловили думку, але ніхто приймати її до уваги і не збирався, оскільки це практично не під силу будь-кому. Не в цьому, зрештою, мета подібних обговорень.

Тепер про дев’ять мільйонів добровільних й мобілізованих учасників обговорення (не варто сумніватися, що хтось брав участь в обговоренні цілком щиро). Адже це майже чверть (25%) тих, хто має право голосу в Україні. Якщо врахувати, що це люди переважно суспільно свідомі й активні, котрі регулярно голосують, то ми маємо третину тих, хто звичайно бере участь у виборах. Ті, хто підтримали політичну реформу, а також брали участь в обговоренні на форумах різних рівнів, можуть згодом підтримати й претендента на вищу державну посаду, котрий приступить до виконання своїх функцій у новій структурі розподілу повноважень й відповідальності. Фактично обговорення необхідності політреформи стало формою згуртування прихильників діючої влади та відпрацьовування технологій такого згуртування. Солідарність навколо невідворотності конституційної реформи представляється прообразом солідарності навколо майбутнього “локомотива” реформованої політичної системи, на роль якого претендуватиме кандидат на вищу державну посаду від влади.

Розмова про політичну реформу вийшла досить голосною. На підвищених тонах вона відбувалася й у стінах Верховної Ради, й у засобах масової інформації. Почута вона була й рядовими громадянами. За даними “Українського демократичного кола”, яке на замовлення Інституту політики 17-23 березня 20004 року здійснило репрезентативне опитування 1000 чоловік, 5% населення читали законопроект про зміни в Конституції, 20% читали виклад основних положень, а щось чули й читали 31% опитаних. Водночас з проектом про внесення змін в Основний Закон країни не знайомі 44% громадян України.

Опитування показало також, що в людей є стійке уявлення про те, якими є першочергові завдання реформування політичної системи. Коли в них запитують, чи підтримують вони, наприклад, розширення повноважень Прем’єр-міністра України, то за підтримку висловилися 22% опитаних, а проти – 34% (за розширення повноважень Верховної Ради формувати уряд – 24%, проти – 38%). У той же час, підтримують обмеження повноважень президента 31%, а не підтримують 25% опитаних.

Інакше кажучи, помітно більше людей вітає те, що стосується обмеження владних повноважень, й більше людей не сприймає те, що веде до їх розширення. За подібною установкою легко прочитується підтекст: громадяни України переконані, що в центрі явний надлишок влади, а на місцях її явний дефіцит. Тобто головним нервом політичної реформи повинен бути не перерозподіл влади в центрі, а послідовна й рішуча децентралізація влади в Україні, її роздержавлення – те, що поки знаходиться на далекій периферії політичної реформи.

До того ж 58% опитаних наполягають на проведенні політичної реформи не діючим, а новим, обраним у 2004 році, Президентом України. По суті це заклик до народних депутатів не встановлювати світові рекорди з швидкості зміни Конституції: неспішність тут ефективніша за спритність. До того ж нинішня більшість у парламенті уже досягала великих успіхів у прийнятті документів, у які відразу після їхнього прийняття необхідно вносити зміни й доповнення. От і Л. Кучма, підписавши Закон про вибори до Верховної Ради на пропорційній основі, відразу ж заявив про необхідність внести в нього корективи. Красномовна оцінка якості документа, а також вправності законодавців – робити й відразу ж переробляти, адже з першого разу не виходить. До того ж, нинішні конструктори й дизайнери конституційної реформи не мають досвіду успішного проведення жодної реформи. Скажімо, адміністративна, започаткована ще в середині минулого десятиліття, не рушила ані на крок. Про “реформи заради народу” годі й говорити: втрат тут все ще набагато більше здобутків.

Втім, більша частина нашої політичної еліти орієнтуються не на “народ”, з яким мають справу організатори опитувань громадської думки, а на той, якщо вірити наведеним цифрам, 9-мільйонний “народ”, що в особі своїх 3300 повноважних представників 2 квітня в палаці “Україна” легітимізував конституційну реформу.

 

 

Микола Томенко,
директор Інституту політики

“Громадянський форум” швидкого використання

Тема громадянського форуму, який відбувся минулої п’ятниці, продовжує активно використовуватися провладними ЗМІ.

У контрольованих владою ЗМІ продовжують з’являтися коментарі представників громадських організацій, які брали участь у форумі, з незмінною тезою про підтримку конституційної реформи. “Тема важлива і актуальна” – повідомляють з цього приводу темники, які мені передають журналісти.

Тож, усе це кілька тисячне затратне зібрання мало одну єдину мету – стати не механізмом вироблення ідей покращання ситуації в державі, але, натомість, бути зручним інформаційним приводом для провладних політтехнологів з числа авторів темників.

Організатори “форуму” зарозуміло заявили про його діяльність на перспективу, ледь не на роки. Однак, річ у тім, що інформаційні приводи живуть не довго.

Так званий “громадянський форум” досягнув однієї цілі – успішно дискредитував слова “громадянство” і “форум”.

Цей “форум” насправді був невдалою імітацією зборів громадськості – зібранням державних службовців та керівників бюджетних організацій.

У складі Вищої ради форуму із 42 членів тільки 8 формальних представників громадських організацій, двоє з яких є народними депутатами з більшості, троє – представниками директорату з Української спілки промисловців і підприємців, та по одному представнику від жіночого, національного і профспілкового рухів. Решту місць посідають керівники державних вузів (24 особи), керівники держпідприємств та кілька людей мистецтва.

Не заперечуючи проти подібних акцій, вважаю, що ініціатори заходу ввели громадян в оману. Було б дивним, якби делегати, переважна більшість з яких мають тісні відносини з владою, відмовилися прийти на форум і підтримати законопроект Медведчука–Симоненка. Однак ця акція не має підстав називатися громадянським форумом. Справжній голос громади лишився непочутим. Це схоже на збори партгоспноменклатури, розбавленої кількома представниками культури, які охоче підтримують будь-які ініціативи влади.

Крім того, у результаті проведеної акції дехто знайшов власний зиск. Директори та ректори отримали можливість першими побачити скорочене видання нетлінної книги Президента “Україна – не Росія”, виданої, як і попереднє видання, в Росії, та відновленої газети “Президентський вісник”. Московський видавничий центр “Время” та підприємство “Уральский рабочий” отримали від українського Президента вигідне замовлення на друк тиражу у 150 тисяч примірників, яке не дісталося українським поліграфістам.

Згідно з поінформованими джерелами, Президент України так і не спромігся дочитати 559-сторінкову монографію за власним авторством, тож він матиме змогу вгамувати літературну жагу власним твором, скороченим до 126 сторінок. Мені, як авторові єдиної поки що рецензії на літературний витвір Президента, приємно відзначити, що в скороченому варіанті книги “Україна – не Росія” знято суперечливі моменти, зокрема історичні неточності, а також традиційні для Леоніда Кучми пасажі з “відвертостями” щодо його політичних опонентів.

Дискусія на форумі велася не навколо принципових змістовних аспектів конституційної реформи, але, натомість, навколо міфологічних понять. Проведення конституційної реформи подається як панацея від усіх бід. Слід наголосити, що Леонід Кравчук, який на форумі пішов проти течії і заявив, що поліпшення після проведення конституційної реформи не відбудеться, сам за такий скептицизм може потрапити до темників, з позначкою “Комментарий отсутствует” – тобто із забороною повідомляти про його діяльність.

Слід наголосити, що дедалі частіше в темниках у негативному контексті чи із забороною висвітлювати подається діяльність провладних політичних сил чи представників самої державної влади. Так, в темнику від 31 березня є критика діяльності Верховного Суду України. У цьому ж темнику відзначено: “30 березня оприлюднено низку заяв народного депутата М. Гапочки. Коментар. Відсутній до всієї інформації з даної теми”. У темнику від 26 березня наказується ігнорувати Міністра оборони Є. Марчука: “Триває інформаційний резонанс навколо заяви Є. Марчука про “100 ракет, які невідомо куди поділися”, зроблено низку заяв щодо розкрадання військового майна. Коментар. Відсутній до всієї інформації з даної теми”.

При цьому хочу відзначити, що кількість ЗМІ, які неухильно дотримуються темників, останнім часом суттєво знизилася. Стовідсотково темники виконуються фактично лише в ЗМІ, повністю підконтрольних СДПУ(о). Це, насамперед, найвпливовіші телеканали України – “Інтер”, “1+1”, УТ-1. Решта ЗМІ тою чи іншою мірою саботує виконання темників. Нещодавно в темниках почали з’являтися накази конкретним ЗМІ. Так, у темнику від 26 березня зазначено: В рамках программы “Мы о Вас помним” 27 марта 2004 г. в 15.00 в Днепропетровском экономическом техникуме (пр. Петровского) состоится вручение первых двух автомобилей “Таврия” Героям СССР. Вручение приурочено к 60-летию освобождения Днепропетровской области от немецко-фашистских захватчиков. Пятнадцать ветеранов – Героев Советского Союза, проживающих в Днепропетровской области находятся под постоянной опекой обкома СДПУ(о). Восемь из них являются членами СДПУ(о).Контактное лицо: (пресс-секретарь Г. Гвоздева) Анна Левун.Комментарий: тема важная и актульная для НТКУ, НРКУ, “Интер”, “1+1”.Тобто в темниках з’являються чіткі вказівки до виконання конкретним телеканалам, адже інші телеканали, ймовірно, не так легко примусити до реклами партійних осередків СДПУ(о) та відповідної втрати довіри з боку своїх телеглядачів.

Мета інформаційної кампанії щодо конституційної реформи, що знайшла новий імпульс на форумі, – знову ошукати населення. За задумом влади, мотивація населення має бути наступною: “Влада нічого доброго не робить. Можливо, якщо дати їй можливість провести цю реформу, вона щось почне робити”.

Однак, насправді така аргументація проходить вже слабко. У значної частини населення вироблено іншу стійку, і слід сказати, аргументовану мотивацію: “Влада нічого доброго не робить. Бо вміє робити добре тільки собі, а те, що добре для влади – шкодить народу”.

До кінця квітня можна очікувати надходження регулярних “рекомендацій” щодо висвітлення “наслідків” громадянського форуму шляхом активного цитування позицій окремих учасників форуму, так як це було напередодні зібрання.

У темнику від 31 березня відзначено, що “Делегаты продолжают комментировать Всеукраинский Гражданский форум. Комментарий. Гуленко Олег Михайлович. Председатель областной организации Красного Креста Украины”.

Тема “громадської підтримки” конституційній реформі може бути істотно скоригована вже після 19 квітня (в разі, якщо зміни до Конституції не будуть проголосовані до цього часу). 19 квітня завершується реєстрація кандидатів у депутати по перевиборах до Верховної Ради на окрузі в Одесі. Якщо до цього часу не буде реалізовано конституційну реформу, я не виключаю, що Віктор Медведчук вимушено залишить посаду глави адміністрації Президента і зареєструється кандидатом в депутати в Одесі, з тим щоб шукати собі інший шлях політичного самозбереження.

Яким буде продовження інформаційно-пропагандистської кампанії адміністрації Президента, почитаємо в наступних темниках.

 

Відповідальний за випуск:

 

Роман ДМИТРУК

 

е-mail: mail@tomenko.kiev.ua

http://www.tomenko.kiev.ua

При використанні та передруці матеріалів цього видання
посилання обов’язкове.

© Інститут політики, 2004

 


Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.