"> Інститут політики
 "ПРОЗОРА ПОЛІТИКА" №15 (20)
 аналітичний огляд суспільно-політичного життя

   13 -20 квітня 2004 року


     ЗМІСТ:

    Олександр ДЕРГАЧОВ
     Янукович – єдиний кандидат з випробувальним строком


    Сергій МАКЕЄВ
     Шанси стати президентом поки що нерівні


 

Олександр Дергачов,
політолог,
головний редактор видання «Прозора політика»

Янукович – єдиний кандидат
з випробувальним строком

Віктора Януковича кинули в бій. Офіційно, – заради досягнення перемоги від імені влади на чергових виборах. Однак, час і спосіб висунення Прем’єр-міністра в якості єдиного кандидата більшості, свідчить про те, що завдання, на нього покладені, набагато більші. При чьому, деякі з них невідкладні. В комплексі, вони зводяться до забезпечення фінішу президентства (поточного терміну) Леоніда Кучми.

У чисельних коментарях щодо історичної події слушно згадується ключова роль і, водночас, дещо відсторонена позиція Кучми. Очевидно, що невдача з внесенням змін до Конституції зруйнувала його плани. Зараз спеціальної уваги варті ті специфічні проблеми, які йому доведеться вирішувати у найближчі місяці. В його можливостях залишається три основні варіанти завершення президентства:

1)      керувати країною залишок дорогоцінного часу заради перемоги Януковича і ввірити йому роль гаранта власного подальшого спокою;

2)      готувати плацдарм для політичної реінкарнації на високій державній посаді та для збереження тіньових важелів владарювання;

3)      використати величезні владні повноваження заради хоча б часткового нівелювання наслідків власного правління у розрахунку на толерантне ставлення до екс-президента більшості населення і політичних сил.

Перший варіант, до реалізації якого вже зроблено перший крок, породжує чимало суперечностей і сумнівів. Якщо серйозно ставити на Прем’єра, то доведеться вже зараз передати йому значну частку повноважень, зокрема і передовсім, – вертикаль президентської адміністрації. А як тоді бути з Віктором Медведчуком? Скоріше відбудеться концентрація відповідальності, її розповсюдження на політичну сферу, де досі голова уряду був на других ролях.

Другий варіант потребує багатьох складових, яких бракує і які є важко досяжними без змін у системі влади. Головне, невідомо, хто здатен виконати для Президента висококваліфіковану брудну підготовчу роботу. На що здатні в нових умовах Медведчук та Янукович не зовсім ясно. Ще важче уявити, як вони можуть працювати на потрібний результат разом.

Третій варіант – найменш ймовірний, адже передбачає примирення з Віктором Ющенком. Проте, він суміщається з захистом інтересів частини свого оточення, скажімо, дніпропетровської групи, дозволяє уникнути ризиків, пов’язаних з реакцією Заходу на невиконання міжнародних зобов’язань і брутальне порушення демократичних норм. Так само, він міг би задовольнити й представників не надто політизованих регіональних фінансово-економічних угруповань. Нарешті, хоча про це на Банковій думають в останню чергу, відпала б потреба штучно загострювати політичну ситуацію, дестабілізувати країну, а потім докладати зусиль заради уникнення грузинського варіанту.

Доручивши Гавришу оголосити, що Януковича висунули, Президент взяв тайм-аут у вирішенні головних питань і розраховує на вирішення поточних. Фактично, Кучма вже користується результатами політичної реформи в тій її частині, яка була здійснена. Скорочення тривалості виборчої кампанії віддаляє час офіційного висунення кандидатів і залишає додаткові два місяці для роздумів, маневрування, перерозподілу ресурсів у відповідності до нових обставин.

Дійсно, влада у ситуації, коли більш незалежні політичні команди вже визначились зі своїми планами на президентську кампанію, змушена виконувати домашні завдання: стримування відцентрових тенденцій і розвитку песимістичних настроїв, готувати проекти задоволення всіх, хто зараз користується її ресурсами й без реформи, заохотити до узгоджених дій. Старт проекту “Янукович” виглядає не стільки оптимальним, скільки вимушеним, майже спровокованим. Рішення більшості, вірогідно, є кращим за інші, але чи є воно при цьому хоча б задовільним для його виконавців?

Сам іменинник не мав вибору і радіє тому, що отримав. Він став єдиним кандидатом, але не спадкоємцем з відповідними повноваженнями. Цінність цього статусу ще належить виміряти, а от тягар є значним вже зараз. Неофіційний єдиний кандидат з випробувальним терміном. Два з половиною місяці, які відділяють нас від початку виборчої кампанії будуть для Віктора Януковича справжнім випробуванням. І тільки на початку липня буде ясно, чи не використовують його лише як засіб вирішення поточних проблем владної верхівки. Саме на цьому етапі слід чекати різних несподіванок, у тому числі й зміни стратегії владного конгломерату.

Але й в найкращому випадку ключове питання про ставлення “рівновіддалених” від чинного Президента більшовиків до успіхів голови уряду, залишиться відкритим. Очевидно, що відновлення виборчого об’єднання у варіанті “За єдиного Януковича!” не є можливим. На Прем’єр-міністра перекладена відповідальність за проведення політичної реформи і внесення змін до Конституції. При чьому фігурує вимога, – впоратись з цим складним завданням ще до президентських виборів.

Виникає суперечлива, навіть дивна ситуація. Єдиному кандидату від влади від її імені доручається вибороти посаду, вага якої має суттєво зменшитись і при цьому в такий спосіб звільнити його сьогоднішню посаду, яка значно зростає в ціні. Можна вважати, що майже знявши питання про свого кандидата в Президенти, більшість відкрила конкурс на посаду керівника уряду. Ніхто не здатен відмінити чи відкласти до кращих часів конкурентну боротьбу донецьких з іншими фінансово-промисловими угрупованнями. Скоріше варто очікувати її загострення.

Віктора Януковича кинули в бій у складній ситуації. Його економічні аргументи можуть виявитись не надто переконливими. Крім того, він вже надто самовпевнено приписує успіх собі, забуваючи про Президента. Вимоги прозорості наповнення та використання бюджету, зростання масштабів обіцяного так само становлять серйозну проблему. Не відомо, чи зможе він купити персональну популярність за рахунок державних коштів, тобто, по-перше, не символічно, а реально покращити матеріальний стан пенсіонерів, робітників бюджетної сфери, студентів, по-друге, переконати ці категорії виборців, що це – результат успішної політики уряду, а не прозаїчний перерозподіл частки тіньових прибутків, тобто хабар з нагоди голосування.

Брудну роботу “єдиному кандидату” доведеться взяти на себе. Більше того, навряд чи йому вдасться уникнути кроків, які значною мірою погіршать його імідж, який і без того потребує покращання. Все, що йому доведеться робити заради перемоги на виборах, втягуватиме країну в глибокий авториторизм.

Що змінює висунення єдиного кандидата для більшості? Всі, крім Партії регіонів, втрачають можливість повноцінно потренуватись перед виборами до Верховної Ради. На фоні спільних зусиль заради перемоги погіршуються й без того несприятливі умови формування “тривідсоткових партій” для влаштування політичного майбутнього мажоритарників. Кілька лідерів більшості, які мали надію опинитись на місці Януковича, перспективні запасні гравці, яких найбільш солідні з сил більшості розкручують під майбутні проекти, фактично мають відмовитись від тренувань аж на п’ять років, або діяти на власний ризик. Адже розпорошувати й без того невеликий електоральний рейтинг “єдиного кандидата” неприпустимо.

Нова ситуація і нові завдання більшості можуть ускладнити її відносини з урядом. Мотивація її учасників знижується, або стає настільки багатоманітною, що координувати дії буде набагато складніше. А відповідати за взаємодію, звичайно, буде не Гавриш, а віднині й не Медведчук. Віднині Віктор Янукович буде змушений бути справжнім політиком, а таким чином, вийти далеко за межи зручного у часи економічного пожвавлення образу господарника. Більше того, Важко собі уявити, як він буде презентувати власну позицію з таких питань як міжетнічні відносини, розвиток культури, вступ до ЄС та НАТО… Для нього почнется нове життя. Його вперше почнуть прискіпливо оцінювати і порівнювати. Передовсім з Кучмою. Потім з іншими “основними” кандидатами. Нарешті, – з оптимальною моделлю президента держави, яка має фактично перебудовувати і систему влади і економіку і реально повертатися до Європи. Врешті ми так звикли до зміни прем’єрів і нам так важко уявити заміну того, хто їх весь час змін

 

 

Сергій Макеєв,
доктор соціології

Шанси стати президентом поки що нерівні

З 24 грудня минулого року, з дня голосування за проект №4105 щодо внесення змін до Конституції України, представники правлячих еліт та кіл при кожній нагоді підказували собі й заявляли усім громадянам, що вони сильні як ніколи й залишаться сильними за будь-яких умов. І справді вони сильні: не минуло й тижня після удару в спину від їхніх окремих однодумців 8 квітня, як вони визначилися із головним відповідальним за політичну реформу та єдиним претендентом від влади на посаду Президента. На нараді у Л.Кучми лідери фракцій й груп більшості у Верховній Раді свідомо й тверезо вирішили підтримувати В.Януковича. Тобто удар від своїх вони витримали (свої, до речі, сильно не б’ють, вони лише нагадують – зверніть на нас увагу, ми ображені) і не бачать у тимчасовій зупинці на шляху до демократичнішого суспільства нічого фатального, оскільки реформа на часі, її вже не відвернути.

Треба визнати, що їхній вибір не був ані складним, ані важким. Нехтувати рейтингами й зневажати їх можна, зрозуміло, але не в ситуації з виборами Президента України. Іншого кандидата влада сьогодні просто не має. Саме про це свідчать дані чотирьох організацій, які систематично проводять опитування громадської думки й виявляють електоральні уподобання різних верств населення України (представлені в Таблиці 1 відсотки пораховані до усіх опитаних, тобто є меншими за ті, які можливі у випадку підрахунків до тих лише, хто брав участь у виборах).

Таблиця 1.

Відповіді населення на запитання: “За кого з кандидатів у Президенти Ви б проголосували, якби вибори відбулися у наступну (на час опитування) неділю?” (%)*

Імовірні кандидати

“Демократичні ініціативи” та Центр “Соціс”

Київський міжнародний інститут соціології

Центр ім. О.Разумкова

“Демократичне коло”

1 – 10 березня

2004 р. **

23 січня – 1

лютого 2004 р. **

4 – 10 березня

2004 р. **

17 – 23 березня

2004 р. **

Віктор Ющенко

24

22

22

22

Віктор Янукович

12

9

13

13

Петро Симоненко

11

9

12

11

Леонід Кучма

8

Олександр Мороз

7

4

7

6

Юлія Тимошенко

4

3

4

5

Віктор Медведчук

1

3

2

2

Володимир Литвин

1

1

2

2

Наталія Вітренко

2

3

2

Сергій Тігіпко

2

2

3

3

Георгій Кірпа

2

3

2

Проти всіх

6

9

9

5

Не брали б участь у виборах

7

7

8

5

Не визначилися

13

22

14

20

 

*Дані оприлюднені на прес-конференції 26 березня 2004 р. (окрім “Демократичного кола”, дані якого оприлюднені 1 квітня).

** Терміни проведення опитувань.

Прочерк (–) у Таблиці означає, що цього імовірного кандидата не було у запропонованому списку.

 

Між організаціями, які опитували громадян, немає суттєвих відмінностей у визначені рівня підтримки можливих кандидатів на вищу посаду в державі. Тобто отримані результати можна вважати надійними. Вони дозволяють зробити кілька висновків. По-перше, два тури президентських виборів є, здається, нормою й доброю традицією для незалежної України. Не буде ця норма і традиція порушена й в останню неділю жовтня 2004 року: жоден можливий претендент не має шансів перемогти в першому турі. Тобто передвиборчі преференції й настанови громадян розподілені між представниками різних політичних орієнтацій та ідеологій. Так, лідера Прогресивної соціалістичної партії України Н.Вітренко, яка претендує на частину “лівого” електорату, збираються підтримати 2–3%, за комуніста П.Симоненка на момент опитування готові проголосувати 11–12%, за соціаліста О.Мороза – 6–7%, за представника влади В.Януковича – 12–13%, за представників національно-демократичного напряму Ю.Тимошенко – 4–5% і В.Ющенка – 22–24%. Інші можливі представники влади мають рейтинг у межах 2–3% і конкуренції В.Януковичу скласти не можуть. Як бачимо, насправді саме населення визначило єдиного кандидата від влади.

По-друге, ніякої інтриги перший тур не містить. У ньому впевнено перемагають В.Ющенко та В.Янукович і ніхто з тих, хто братиме участь у виборчій кампанії, не здатний таку інтригу привнести. Їхня доля – бути політичними статистами, а єдиний здобуток полягатиме у здійсненій у ході кампанії верифікації рівня підтримки партій, які вони очолюють. Останнє, між тим, важливо перед майбутніми (березень 2006 року) виборами до Верховної Ради, які відбуватимуться на партійній основі та за партійними списками. Висунення єдиного кандидата та відмова партій більшості (Аграрна, НДП, Трудова Україна, Регіони України, Партія промисловців та підприємців) використати президентські вибори для мобілізації виборців на підтримку у недалекому вже майбутньому засвідчує не тільки усвідомлення ними важливості президентської кампанії, а й змушує їх на наступних виборах до парламенту об’єднуватися у блок (інший варіант – формувати “президентську партію” у випадку перемоги свого висуванця). І тому на горло власній “політичній пісні” тяжко наступила тільки СДПУ (о): і власного кандидата не має, і спонукає своїх виборців голосувати за того, хто в разі перемоги у жовтні, через півтора року підтримуватиме саме блок провладних партій, а ніяк не соціал-демократів об’єднаних.

По-третє, інтрига виникає лише у другому турі, а її змістом стане боротьба за “лівий” електорат – за голоси тих, хто у першому турі голосував за лідера КПУ П.Симоненка, тобто приблизно за 20% виборців. І тому у загальнонаціональних засобах масової інформації, на відміну від того, що відбувалося у Росії на минулорічних парламентських виборах, не буде нищівної дискредитації Комуністичної партії. Навпаки, час до другого туру буде використаний для подальшої мобілізації цих виборців. Неважко й передбачити як це робитиметься. Антизахідна орієнтація комуністичного електорату підсилюватиметься акцентом на прозахідних орієнтаціях В.Ющенка, а його (електорату) ідеологічно обґрунтований інтернаціоналізм реанімуватиметься посиланнями на націоналізм В.Ющенка. І ця навіть не гра, а загравання з КПУ та її виборцями взагалі характерна для тих, хто володарює в країні вже понад десять років.

Отже, на сьогоднішній день шанси ще нерівні. Проте вони очевидно такі, що припускають вирівнювання. До того ж, якщо рейтинг В.Ющенка залишається стабільним вже майже два роки, що свідчить про існування у нього стійкого ядра прибічників, то рейтинг В.Януковича зріс за час його перебування на посаді Прем’єр-міністра (з листопада 2002 року) з 2–3% до 12–13% нинішніх. Додатково проілюструємо інформацію про рейтинги даними “Демократичного кола” про довіру В.Ющенку та В.Януковичу за квітень 2003 року та березень 2004 року (опитано по 1000 осіб, похибка вибірки 4%).

Таблиця 2

Якою мірою Ви довіряєте цим політикам? (%)

 

Час опиту­вання

Зовсім не довіряю

Скоріше не довіряю

Важко сказати

Скоріше довіряю

Цілком довіряю

Не знаю такого

Віктор
Ющенко

квітень 2003 р.

23

15

12

28

20

2

березень 2004 р.

31

12

13

21

21

2

Віктор
Янукович

квітень 2003 р.

25

16

24

17

7

11

березень 2004 р.

28

19

18

20

11

4

 

Кампанія з дискредитації В.Ющенка у засобах масової інформації, що інтенсифікувалася з кінця минулого року, дається таки взнаки. На 8 процентних пунктів збільшилася частка тих, хто зовсім не довіряє цьому політику, і на 7% зменшилася частка тих, хто йому “скоріше довіряє. Наприкінці березня поточного року вирівнялися частки довіряючих та недовіряючих лідеру блоку “Наша Україна” – 42 та 43% відповідно.

Дещо суперечливішою виявилася динаміка ставлення до керівника Уряду. Енергійне просування цієї, так би мовити, політичної марки, а про В.Януковича ми чуємо тільки добре в електронних ЗМІ, вочевидь має позитивні наслідки. Він, зокрема, стає більш відомішим, а думка про нього більш визначеною. У березні 2004 року нічого не чули про цього політика 4%, тоді як у квітні 2003 року – 11%. Тоді ж не змогли нічого конкретного сказати про нього 24%, а цього року – 18%. Сьогодні майже кожний третій (31%) тією чи тією мірою йому довіряє, а торік таких було 24%. Проте, водночас, з 41% до 47% зросла частка тих, хто йому не довіряє. Тобто, хоча люди чують тільки хороші новини про Прем’єр-міністра, однак їхня реакція не така вже й однозначна.

Отже очікується безкомпромісна боротьба за вищу посаду у державі. Проте, після подій у Мукачевому стало відомо, хто і з ким саме боротиметься. Головні діючі особи – це настрої й уподобання громадян проти сили, яку мають ті, хто підраховує голоси. У районному центрі Закарпатської області вперше за шестирічну історію проведення опитувань при виході з виборчих дільниць результати опитування радикально неспівпали з оголошеними результатами виборів міського голови. Громадяни сказали інтерв’юерам, що підтримали В.Балогу від “Нашої України” (більше 60%), виборча комісія визнала переможцем Е.Нусера від СДПУ(о).

Шанси, таким чином, не тільки вирівнюються, але й створюються. Здається, прийшла пора попрощатися з ілюзією, що в нашій українській демократії вирішальний вибір робиться громадянами.

 

Відповідальний за випуск:

 

Роман ДМИТРУК

 

е-mail: mail@tomenko.kiev.ua

http://www.tomenko.kiev.ua

При використанні та передруці матеріалів цього видання
посилання обов’язкове.

© Інститут політики, 2004

 


Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.