"> Інститут політики
 "ПРОЗОРА ПОЛІТИКА" №19 (24)
 аналітичний огляд суспільно-політичного життя

   18 - 25 травня 2004 року


     ЗМІСТ:

    Олександр ДЕРГАЧОВ
     Горізонти єдиного економічного простору


    Олександр ПАЛІЙ
     США і президентські вибори в Україні


    Сергій МАКЕЄВ
     Політика як мистецтво не задавати «правильних» запитань


    Микола ТОМЕНКО
     Влада цілеспрямовано формує думку суспільства
     про неминучість фальсифікації результатів виборів Президента


    
     Проблема виведення українських миротворців із Іраку


    Олександр ПАНІБРАТОВ
     Що ми знаємо про бюджетні доходи?


 

Олександр Дергачов,
політолог,
головний редактор видання “Прозора політика”

 Горізонти Єдиного економічного простору

Україна пережила чергову Ялту. Цього разу ділову і драматичну. Самміт чотирьох президентів, які вирішили об’єднати свої країни в оригінальне утворення з розпливчастими, точніше, – з неузгодженими контурами, був результативним. Результативним не в сенсі конкретних досягнень, але у виявленні проблем на шляху поглиблення співпраці і різниці у підходах партнерів до їх вирішення. Керівники Білорусі, Казахстану, Росії та України чимало говорили про швидке і успішне просування у реалізації ідеї єдиного економічного простору. Леонід Кучма проголосив завершення організаційного етапу, усі четверо виказували рішучість не зупинятись на досягнутому.

Але насправді ситуація навколо проекту ускладнюється. Фактично, в Ялті президенти увійшли до більш щільних шарів зближення. Якщо це далося взнаки вже на стадії обговорення подальших кроків, стає очевидним, що на творців ЄЕП чекають серйозні випробування. Власне спостерігається цілком природний процес. У Москві вигадали черговий механізм реінтеграції найбільш важливої частини пострадянського простору заради забезпечення своїх інтересів. І Лукашенко, і Назарбаєв не могли не приєднатися до ініціативи Путіна. Водночас, вони безумовно побачили в ЄЕП і свій інтерес. Врешті, їм не звикати до ведення з Росією подвійної гри.

Ситуація з Україною інша, проте, її не можна вважати цілком відмінною. Залежність від Росії, попри те, що вона всіма державницькими силами завжди вважалася чинником ризику, в останній період посилювалась. Влада ніколи не опікувалась її зменшенням. Натомість намагалась не забувати про власні інтереси і тримати дистанцію. Наразі, послаблена внаслідок внутрішньополітичної боротьби, втративши впевненість напередодні президентських виборів, вона змушена йти на тіснішу співпрацю. Не було б кризи українського політичного режиму, не з’явився б і ЄЕП. Цей проект, – спеціально “під Україну”. Інакше навіщо Євразійське економічне співтовариство і вся система двосторонніх угод з Союзом Білорусії та Росії включно.

Дещо окрема позиція України на фоні єдності трьох інших учасників проекту виявилась ще при перших обговореннях. Тільки вона ратифікувала рамкову угоду про створення ЄЕП із застереженням і згадала про власну Конституцію, яка забороняє передавати частину суверенітету будь-яким наднаціональним органам. Однак, було б невірним вважати, що нас просто тягнуть до об’єднання. Наша держава має в ньому свій конкретний інтерес. Про нього, власне, весь час говорив у Ялті Леонід Кучма, – це зона вільної торгівлі без виключень. Якщо твердо триматися на цій позиції, то не виникне проблем ані з Конституцією, ані з співпрацею з Європейським Союзом.

Особливості українського бачення завдань в межах ЄЕП позначалися вже на першому етапі розробки проекту. Тільки Україна ратифікувала “Угоду про створення Єдиного економічного простору” із застереженнями, зазначивши, що Конституція держави забороняє делегування частини суверенітету будь-якому наднаціональному органу. Леонід Кучма, намагаючись дотримуватися цієї лінії, опинився в Ялті під певним тиском своїх колег.

Олександр Лукашенко закликає вже зараз домовитись про реалізацію проекту “в повному обсязі всіма учасниками” заради перетворення “четвірки” у реально діюче міжнародне об’єднання. В іншому випадку, вважає він, матимемо ще один варіант СНД. “Формування зони вільної торгівлі, митного союзу, свобода руху товарів, робочої сили, послуг, капіталів – не самоціль, а засіб для зміцнення інтеграції”, – сміливо декларував Президент країни, яка у себе досі нічого подібного не впроваджувала і зберігає планову економіку радянського типу майже недоторканою. Нурсултан Назарбаєв намагався зробити внесок у теорію міжнародних економічних відносин і довести, що зона вільної торгівлі, – це й є митний союз. Вони, очевидно, імпровізували, підігруючи Володимиру Путіну. Сама російська делегація підготувалася більш ретельно.

Ще напередодні самміту, під час візиту Віктора Януковича до Москви, росіяни несподівано погодились вже найближчим часом підписати протокол про скасування обмежень у форматі зони вільної торгівлі і заявили, що втрати російського бюджету будуть компенсовані “за рахунок ефекту від дії Єдиного економічного простору”. Сам російський президент у Криму наполегливо роз’яснював, що не може бути жодних спекуляцій навколо наднаціонального органу і що в рамках створення ЄЕП “Ми не збираємося плодити непотрібних адміністративних структур, і поки плануємо створити тільки один регулювальний орган. Він так і називається”.

Проте, недарма президенти говорили про початок нового етапу в створенні ЄЕП. На ньому вже доводиться рахувати. А національний інтерес, особливо, якщо він може бути обчислений у валюті, це дуже вперта річ. В Ялті інтереси України та Росії зіштовхнулися і стало зрозумілим, що узгодити їх непросто.

Леонід Кучма запропонував підписувати документи, виходячи з їх пріоритетності. Це відповідає раніше узгодженому розумінню враховувати готовність кожної держави до просування на шляху інтеграції. “Наша позиція залишається незмінною: завершення процесу створення повномасштабної зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень – це першочергове завдання в контексті формування Єдиного економічного простору”. Президент України також підкреслив, що саме реалізація цього першого етапу у формуванні ЄЕП стане тим “лакмусовим папірцем, що покаже щиру готовність і бажання сторін йти далі за політичні декларації у напрямку якісного поглиблення економічного співробітництва”.

Москва не погоджуються з таким підходом. Один з представників російського уряду розкритикував такий підхід, коли деякі з країн-учасниць намагаються “висмикнути з усього зводу документів 10-15 нормативних актів, які представляють для них найбільший інтерес, і проштовхнути їх для якнайшвидшого узгодження”. Він висловився за те, щоб прийняти всі документи пакетом – “свого роду економічну конституцію ЄЕП”. Водночас, Росія готова вести гру на основі українських пропозицій. Сутність такої гри поступово стає зрозумілою: розширене трактування загальноприйнятої моделі зони вільної торгівлі, напрацювання та затвердження пакету документів, які “в пакеті” призведуть до перемішування різних етапів побудови ЕЄП.

При цьому стає очевидним, що росіянам важко поєднати економічні інтереси з амбітними геополітичними планами. Угода про вільну торгівлю з Україною існує вже понад 10 років. Вона не виконувалась, оскільки вартує Росії десь 800 млн дол. на рік. Експортні ціни на енергоносії, які перш за все цікавлять Україну, наші партнери регулюють засобами, які безпосередньо не регулюються режимом вільної торгівлі. Те, що під час самміту стало відомо, що обіцяне скасування виключень не змінить ситуацію на енергоринку і що в проект російського бюджету не закладені втрати від впровадження зони вільної торгівлі з Україною, важить набагато більше ялтинських декларацій президентів. Попри відсутність прямого зв’язку, стрибок цін на пальне може серйозно знизити рівень підтримки населенням ідеї інтеграції з Росією.

У Москві розраховують, що деякі суттєві елементи митного союзу можуть бути запроваджені вже в 2006-2007 роках. Те, про що домовились в Ялті, – узгодити до осіннього самміту в Астані близько 80 документів, можна вважати компромісом. Але вірніше, – перенесенням наявних багатоманітних проблем у кулуари, де будуть працювати “групи високого рівня”, а надто прискіпливі спостерігачі будуть відсутні.

Проте, очевидно, що деякі з цих проблем Україні належить вирішувати самостійно. І, перш за все, вирішувати для самої себе. Серед них, на мою думку, є фундаментальні. На етапі напрацювання нормативних документів необхідне чітке усвідомлення, якою мірою та у якому напрямі співпраця у форматі “четвірки” впливатиме на модель національного розвитку. Справа не обмежується рівнем демократії у партнерів. Як можна жити за однією “Економічною конституцією” з нереформованою Білоруссю? На яких засадах і за якими зразками буде гармонізуватися законодавство? Згадок про європейські норми, про модель ЄС в документах ЄЕП немає. На скільки років доведеться загальмувати процес вступу до Всесвітньої торгової організації, що й так затягнувся, заради того, щоб зробити це разом з державами, які туди не поспішають? Нарешті, як бути з нашими міжнародними зобов’язаннями та іншими зовнішньополітичними планами та інтересами? Чи є кому ці проблеми розв’язувати, чи буде для цього час до президентських виборів?

 

 Олександр Палій,
експерт Інституту політики

 США і президентські вибори в Україні

 Серія візитів діючих і відставних політичних діячів США до України ще раз підтвердила, що попри те, що основні інтереси цієї країни нині сконцентровані в Іраку і на Близькому Сході, Україна все ж залишається у фокусі уваги Вашингтону.

Це пояснюється цілою низкою обставин. Відомий західний дослідник, директор програм Фонду Карнегі по Росії і Євразії Андерс Ослунд інтереси США щодо України згрупував по двох аспектах: по-перше, чи стане Україна демократичною державою, і, по-друге, чи інтегрується вона із Заходом (А. Ослунд “Що слід робити Сполученим Штатам в Україні” “In The National Interest”, 20 травня 2004 р.).

Слід відзначити, що прихильність до захисту демократії і прав людини є однією з головних сутнісних ознак ідеології і політичної практики не лише США, а й усього Заходу. Посилення уваги США до демократії у країнах – потенційних важливих партнерах США відбувається, насамперед, через те, що на початку ХХІ століття зменшується загроза глобального протистояння наддержав, і, таким чином, зменшується вага стратегічних геополітичних пріоритетів.

З огляду на існування чинника “демократичної солідарності” країна з авторитарним чи тоталітарним політичним режимом не розглядається Сполученими Штатами як надійний партнер тією ж мірою, що й демократичні країни. Крім того, в демократичних державах політика перебуває під впливом громадської думки. У свою чергу, громадська думка не може змінюватися так радикально й швидко, як суб’єктивні підходи осіб, що керують зовнішньою політикою в країнах з авторитарним чи тоталітарним політичним режимом. Механічний підрахунок доводить, що найбільш надійними союзниками для США є демократичні держави, а найменш надійними – тоталітарні чи авторитарні (як-от Саудівська Аравія).

США неодноразово наголошували, що розглядають поширення демократії як поширення стабільності, в тому числі й міжнародної. У демократичних країнах, як правило, внутрішні проблеми вирішуються в межах демократичних процедур, тобто без насильства, що сприяє більшій стабільності. Як відзначають деякі дослідники, демократичний лад держав сприяє зниженню зовнішнього авантюризму та агресивності (так з 416 війн, що відбулися на Землі з 1816 по 1980 роки, лише 12 відбувалися між демократичними державами). Таким чином, переважання демократичних держав сприяє зменшенню конфліктності та збільшенню міжнародної солідарності.

У свою чергу, Сполучені Штати, які є найбільш конкурентноздатною економікою світу, не зацікавлені в масштабних міжнародних потрясіннях, які могли б поставити під сумнів їхнє лідерство. Тому не дивно, що США підтримують розвиток демократії в Україні.

Слід наголосити, що демократизація відповідає й національним інтересам самої України, оскільки історичним досвідом неспростовно доведено, що демократія є найбільш економічно й політично ефективним ладом. З іншого боку, США зацікавлені в інтеграції України до спільноти країн Заходу. Це зумовлено геополітичними пріоритетами США, зокрема, побоюваннями, що поглинання України Росією створить ґрунт для відновлення геополітичних амбіцій Росії, відновить геополітичне протистояння в Центрально-Східній Європі та знову загрожуватиме Заходу.

Відзначимо, що й цей інтерес – недопущення поглинання України іншою державою – цілковито відповідає основному національному інтересові України. Адже самозбереження є найбільшим життєвим інтересом будь-якої держави. Тому, США на наступних виборах в Україні будуть підтримувати дві позиції: демократизація України та можливе її наближення до західних інституцій.

Очевидно, що обидві ці цілі можуть бути реалізовані поза залежністю від проекції на конкретну особу майбутнього Президента України. Обидві цілі загалом відповідають національним інтересам України. Демократія сприятиме прискоренню модернізації економіки України, підвищить стандарти життя громадян та соціального розвитку держави. Вступ до євроатлантичної спільноти (НАТО і ЄС) обрано всіма державами Центрально-Східної Європи. Україні, як і цим державам, таке наближення дасть більшу стабільність, безпеку тощо.

Таким чином, будь-який майбутній Президент України, що буде здатний захищати національні інтереси України (насамперед інтерес збереження незалежності України, її територіальної цілісності та підтримання стабільності), а також щодо демократичної легітимності якого не виникатиме запитань у Заходу, в цілому буде відповідати інтересам США.

Колишній радник президента США з питань національної безпеки Збігнев Бжезинський у своєму інтерв’ю заявив, що “Дуже важливо створити максимальні можливості для українських людей зробити свій особистий вибір, незалежно від того, що подобається іншим країнам. У мене є свої особисті уподобання щодо того, кого б я хотів бачити українським президентом. У США в цілому є свої ідеї з цього приводу. Так само, як ці ідеї є і в Росії. Але не стільки важлива точка зору інших країн, а те, щоб українські громадяни мали можливість зробити свій власний вибір”.

Достатньо конкретно щодо пріоритетів США під час виборів в Україні висловилася колишній держсекретар США Мадлен Олбрайт під час свого візиту у квітні, заявивши, що для США головний пріоритет полягає в демократичності виборчої кампанії. Про необхідність проведення демократичних виборів висловився і колишній президент США, батько дыючого президента Джордж Буш-старший. Стівен Пайфер, заступник держсекретаря США, під час візиту до Києва заявив, що США привітають обрання будь-кого, “чи то Віктора Януковича, чи то Віктора Ющенка, чи когось третього, у разі, якщо він буде обраний на вільних виборах”.

Нинішньому представникові від влади Віктору Януковичу досі вдавалося уникати прямої участі в антидемократичних діях. Щодо подій у Мукачевому Прем’єр зайняв відсторонену позицію. У подіях під час минулорічного форуму “Нашої України” в Донецьку брали участь окремі члени команди Віктора Януковича, однак участь самого Прем’єра в тих подіях лишається нез’ясованою. Характер його передвиборчої риторики і діяльності на посаді глави уряду не зміг перетворити його на кандидата, неприйнятного для США і Заходу в цілому.

Відсутність проблем з демократичною легітимацією обраного на наступних виборах Президента України буде для США і Заходу необхідною передумовою ідеологічного характеру для налагодження нормального діалогу з новообраним Президентом України та керівництвом України загалом. Тому, враховуючи геополітичне значення України, керівництво США, вочевидь, продовжить свою політику щодо українських виборів, яка полягає в наголошуванні на всіх рівнях на необхідності проведення демократичних, вільних виборів.

Для США буде неприйнятним лише один варіант – висунення в якості кандидата від влади нинішнього Президента Леоніда Кучми. Збереження Леоніда Кучми в якості Президента України продовжило б існування дискредитованої, слабо дієздатної в справі захисту національних інтересів України влади, зусилля якої будуть сконцентровані не на вирішення задач, співмірних з потенціалом України, але, натомість, будуть спрямовані на вирішення проблеми гарантій особистої безпеки керівництву країни після його відходу.

Таке керівництво України знову було б “шкутильгаючою качкою”, зробивши такою і всю країну. Це, вочевидь, продовжило б негативні тенденції, які відбувалися у внутрішній і зовнішній політиці України останнім часом. Тому, найімовірніше, що політика США стосовно українських кандидатів буде полягати у “розкладанні яєць по різних кошиках”. Тобто, існування в Україні основних можливих сценаріїв – чи то перемога кандидата від демократичної опозиції, чи то перемога представника від влади, чи іншого кандидата – в цілому відповідатиме інтересам США, в разі, якщо вибори відбудуться без порушень демократичних норм.

Тож США, як найбільш потужний представник Заходу, вочевидь, маючи певні проекції щодо можливої персоналії наступного Президента України, наголошують саме на необхідності дотримання демократичних процедур. Проведення демократичних виборів в Україні означатиме існування в України впевненої влади, що функціонуватиме без проблем, пов’язаних з її внутрішньою та міжнародною легітимацією. Демократично обраний Президент, вочевидь, буде діяти в національних інтересах України, які по ключових питаннях безпеки і стабільності є когерентними з національними інтересами США та інтересами Заходу загалом.

 

 

Сергій Макеєв,
доктор соціології

 Політика як мистецтво не задавати «правильних» запитань

 У багатьох областях людської діяльності, наприклад, у науці, бізнесі, техніці, навчанні й вихованні, а так само, як хотілося б думати, і в політиці, успіх справи багато в чому залежить від правильно поставленого запитання. Адже запитання – це завжди вибір напрямку наступних дій та міркувань. І тому не без підстав говорять, що вірно задане питання свідчить про розуміння суті явища тим, хто питає, а це, як переконує досвід, є ледь не половиною успіху.

Однак те, що має місце як правило у звичайному житті, ніяк не приживається в нашій українській політиці. Здоровий глузд, що претендує захопити весь простір міжособистісних й соціальних комунікацій, не знаходить собі місця в політичній сфері. Спостереження за тим, що говорять й роблять політики та державні посадовці, дозволяють констатувати: в Україні політика зовсім не виступає мистецтвом можливого – у формулюванні, що поширене в експертних й журналістських колах , – вона, безумовно, стала тут мистецтвом не задавати «правильних» запитань. Та ж сама думка в негативній формі звучить так: наша політика – це мистецтво задавати «неправильні» запитання.

Більш того, уміння та навички ставити «неправильні» запитання стає умовою політичної та державної кар’єри окремих індивідів, умовою, якщо хочете, їхнього політичного виживання. Інакше кажучи, хочете бути успішним у політиці – питайте про будь-що, за винятком того, що розкриває зміст процесів та явищ, і ніколи не червонійте та не соромтеся за такий собі стиль політичної поведінки. Дурником у нашій політиці виглядає аж ніяк не той, хто відповідає на питання, що не мають відношення до суті справи, але той, хто намагається щось прояснити, представляючи свої сумніви й коливання у вигляді точних фраз питального характеру. Саме останній спосіб порушувати справу називають у нас «дурним», а порада «не задавати дурних питань» розшифровується однозначно: ну куди ви претеся зі своєю правдою й істиною, знайте своє місце.

Найблискучіший зразок відповідей на зовсім фантастичні питання представили Міністр внутрішніх справ та один із заступників Служби безпеки України майже два тижні тому на слуханнях у Верховній Раді з приводу подій у Мукачевому. У відведений йому час М.Білоконь непохитно відповідав на запитання: як захистити честь мундира в тій некрасивій ситуації, що трапилася в районному центрі Закарпатської області? Не будемо заглиблюватися в область здогадів, що у принципі, мабуть, не можна перевірити, стосовно того, чи сам він його собі сформулював, або ж в готовому вигляді одержав від Президента України. Але в парламенті він відповідав винятково на це питання, а Президент його відповідь, мабуть, прийняв, не виявивши ані схвалення, ані осудження.

З повідомлення Міністра внутрішніх справ ми довідалися багато повчального: міліція діяла в рамках закону й тому постраждала від народних депутатів «Нашої України», що розперезалися, затримано декількох учасників погромів виборчих дільниць, міліція не зобов’язана охороняти протоколи й бюлетені з виборчих дільниць. Останнє особливо примітно видає тільки трішечки приховану логіку дій мукачівської міліції і в скороченій реконструкції виглядає так: як відомо, не охороняють же співробітники внутрішніх справ розлучення приватних осіб (пристрасті там киплять часом зовсім нежартівливі), а вибори – чим це не «політичне розлучення» СДПУ(о) та «Нашої України». Загалом, все повідомлення вибудовувалося виключно на «неправильних» питаннях. Тим часом, цікаво було б з’ясувати, наприклад, чи знайомі органам внутрішніх справ ті особи, що від відкриття виборчих дільниць до їхнього закриття терлися в приміщеннях, а потім блокували підходи до них; хто, до речі, той сміливець з органів внутрішніх справ чи з органів державної влади, який віддав наказ зняти охорону з будинку міськвиконкому, після чого «невідомі» викрали частину протоколів й бюлетенів; яка саме частина документації зникла і т. ін. Міністр, таким чином, поводився у Верховній Раді так, начебто «неправильні» питання не плямують честь мундира. Переконання, вельми політично функціональне, воно дозволяє спокійно продовжувати нелегку службу.

Заступник глави СБУ не відстав від свого колеги, заявивши: події, які відбулися в Мукачевому, не представляють загрози національній безпеці країни. З цим варто, також, коротенько розібратися. Однією з конституційних підвалин держави Україна є право громадян вільно вибирати собі владу. Вони проголосували, виборчі комісії підрахували один раз і видали протоколи представникам «Нашої України». Потім підрахували другий раз і видали протоколи територіальній виборчій комісії. Результати виявилися різними. Потім з’явилися «невідомі» і винесли частину бюлетенів, так що перевірити правильність підрахунків не представляється, здається, можливим.

А представник СБУ усім нам в очі заявляє: нахабне попрання одного з ключових положень Конституції (не суть важливо, чи то у вигляді ймовірної фальсифікації, чи то у вигляді неможливості перевірити правильність оголошених результатів шляхом крадіжки частини бюлетенів) не загрожує національній безпеці. Тобто він вважає, що в Мукачевому ніхто не зазіхнув на Конституцію, а самі вибори є особистою справою жителів райцентру. В цій ситуації важко утриматися від припущення, що він про себе думає, начебто ставити «правильні» питання й означає створювати загрозу «національній безпеці», яка розуміється ним, а значить й Службою безпеки, досить специфічно.

На минулому тижні глава Закарпатської обласної державної адміністрації І.Різак доповів Президентові України про те, що прийнято 7 (сім) судових рішень, що підтверджують правильність обрання міського голови Мукачевого. Що стосується виборів, то для тієї особи, яка намагається детально обміркувати справу, найпростіше задатися декількома питаннями: «чи є сумніви в правильності оголошених результатів?», «якщо сумніви є, то як ми можемо їх розвіяти?». А після цього влаштувати перерахунок голосів, а не доручати судовим органам приймати рішення, що відносяться до компетенції громадян. Але на захист цих самих громадян не підняли голос ані силові відомства, ані Конституційний Суд, ані сам гарант Конституції.

У світлі сказаного очевидно, що існує ще одна ознака прогресу демократії в Україні: демократії тим більше, чим вищий попит на ставлення «правильних» запитань.

 

 

Микола ТОМЕНКО,
директор Інституту політики,
народний депутат України

 Влада цілеспрямовано формує думку суспільства
про неминучість фальсифікації результатів виборів Президента

 Така, на перший погляд абсолютно непрогнозована теза однозначно випливає навіть з поверхневого аналізу висловлювань у засобах масової інформації, результатів різноманітних соціологічних опитувань та виступів деяких державних діячів. Тобто, виникає ситуація, коли влада цілеспрямовано готує суспільство до того, що вибори Президента в цьому році будуть “найбруднішими”, нечесними, непрозорими, а їх результати будуть однозначно фальсифіковано.

На підтвердження такої думки достатньо подивитися на наступні цифри останніх соціологічних опитувань, які були оприлюднені у багатьох засобах масової інформації.Згідно з результатами згаданих опитувань, більше третини потенційних виборців вважають, що результати виборів будуть однозначно фальсифіковано. А понад половину респондентів висловились про те, що вибори будуть недемократичними, непрозорими та нечесними!

Слід зазначити, що таких результатів опитувань не було за всю “виборчу” історію сучасної України. А висновок у цій ситуації напрошується один. Нинішня влада повністю усвідомлює те, що вона не в змозі виграти чергові президентські вибори. І саме тому, сьогодні, вона готує “запасний” сценарій у разі свого програшу. Його суть полягає у маніпулюванні громадською думкою, нав’язуванні суспільству ідеї про безумовну і неминучу фальсифікацію результатів виборів, а відповідно і проголошення їх недійсними. На мій погляд, влада усвідомлює, що це для неї єдиний шанс залишитися у керма держави.

Звичайно, можна говорити про те, що влада такою маніпуляцією буде намагатися, насправді, реалізувати “простий” сценарій. Тобто, за допомогою фальсифікації результатів виборів забезпечити перемогу свого кандидата. Однак, вона усвідомлює, що в такому разі, одразу після реалізації такого сценарію, вона, безумовно, перетвориться на об’єкт критики міжнародної спільноти, демократичних інституцій, втратить залишки довіри в українському суспільстві. Саме тому владою готується до реалізації вже згаданий “запасний” сценарій.

Суть його полягає в наступному. Влада програє вибори. Однак, їх результати оголошуються фальсифікованими та приймається рішення про недійсність виборів Президента. Таким чином, фактично скасовується перемога опозиційного кандидата. А результатом реалізації цього сценарію буде можливість чинного Президента Л. Кучми, так би мовити, “наводити порядок у країні” та й надалі керувати державою.

Такий песимістичний сценарій підтверджується ще й моніторингом засоби масової інформації на предмет згадування у їхніх інформаційних повідомленнях прізвищ опозиційних лідерів. Не зважаючи на тотальну заборону згадування у засобах масової інформації у позитивному ключі прізвищ, наприклад, Ющенка, Мороза, Тимошенко; ми натомість постійно споживаємо інформацію про них лише як про авторів застосування “брудних” технологій тощо.

Така кампанія влади вже дала результат. Як вже відзначалося, майже половина суспільства переконана, що результати виборів будуть фальсифіковані!

Очевидно, що сьогодні для опозиційних та центристських демократичних сил вкрай важливо спільно виробити правила поведінки під час проведення виборчої кампанії та підрахунку голосів. Виробити чіткі спільні заходи реагування у разі фальсифікації результатів виборів.

В іншому випадку, можна буде говорити про те, що демократичні сили не зможуть переконати суспільство і владу в можливості забезпечення правового та демократичного характеру президентських виборів. В такому разі, потрібно буде констатувати про крах ідеї виборів Президента як демократичного інструменту зміни правлячої еліти та побудови правової, соціальної та європейської країни.

 

 

Проблема виведення українських миротворців із Іраку

 Минулий тиждень робота у парламенті позначилась “іракською” проблемою. Народні депутати намагались проголосувати за прийняття постанови щодо виведення українських миротворців з Іраку. У середу кулуари Верховної Ради перенеслись під її стіни – журналісти чекали на результати закритих слухань, що відбувались у парламенті. Перед депутатами звітували представники силових відомств – Міністр оборони України Євген Марчук, Перший заступник Міністра закордонних справ України Володимир Єльченко, глава Ради національної безпеки i оборони Володимир Радченко. Але навіть після цього жоден із запропонованих проектів постанов не набрав необхідної кількості голосів.

 

Проекти постанов, які були винесені на голосування
у Верховній Раді України 19 травня 2004 року

№ п/п

Ким була внесена постанова

Що пропонувалось даною постановою

Скільки набрала голосів

1.

Олександром Турчиновим (фракція БЮТ) та іншими

звернення до Президента з пропозицією відкликати миротворців із Іраку

137

2.

Петром Симоненком (фракція КПУ) та іншими

рішення про виведення миротворців

137

3.

Юрієм Соломатіним (фракція КПУ)

рішення про виведення миротворців

132

4.

Олегом Зарубінським (фракції НДП-ПППУ) та іншими

вивести миротворців із Іраку до 1 вересня, якщо влада там не перейде до цивільної адміністрації

116

5.

Миколою Томенком (фракція “Наша Україна”)

звернення до Президента з пропозицією відкликати миротворців із Іраку

160

 Дискусія щодо доцільності, терміну і механізмів виведення українських миротворців з Іраку, триває. 20 травня, після закритих слухань у парламенті, народні депутати Микола Томенко та Юрій Кармазін внесли до Верховної Ради ще один проект постанови, який, на думку авторів, можна назвати компромісним. Ним, зокрема, передбачається:

– Звернутися до Президента України з пропозицією розпочати з 1 червня 2004 року до моменту передачі влади у Республіці Ірак цивільній адміністрації поетапне виведення миротворчого контингенту України, що був направлений для участі у міжнародній миротворчій операції у Республіці Ірак.

– Кабінету Міністрів України виділити кошти з Державного бюджету України для поетапного виведення миротворчого контингенту України, що був направлений для участі у міжнародній миротворчій операції у Республіці Ірак.

– Міністерству закордонних справ України звернутися до країн-учасниць миротворчої операції у Республіці Ірак з проханням забезпечити безпеку миротворчого контингенту України під час його поетапного виведення з Республіки Ірак.

– Рекомендувати Міністерству закордонних справ України після передачі влади у Республіці Ірак цивільній адміністрації з’ясувати зацікавленість іракської сторони у перебуванні на її території миротворчого контингенту України.

 

Для того, щоб дізнатись, як різні політичні сили оцінюють “іракську” проблему, і які шляхи її вирішення вони бачать, ми звернулись до народних депутатів із двома питаннями:

 

1. Які можуть бути механізми вирішення конфлікту в парламенті з приводу виводу українських військ з Іраку?

2. Очевидно, що до президентських виборів в Україні дискусії на “іракську” тему не припиняться. Як саме, на Вашу думку, різні політичні сили використовуватимуть тему війни в Іраку під час передвиборчих перегонів?

 

Олександр Задорожній,
представник Президента України у Верховній Раді:

1. Парламент проголосував. Відповідної кількості голосів немає. Комуністи блокують – хіба це вам не знайоме? Нам зараз піти на те, щоб голосувати, так? Це шлях у нікуди. Тут треба голосувати згідно з регламентом і все. І визнавати, що голосів недостатньо. Так само, як і ми визнаємо.

2. Все буде залежати від розвитку подій в Іраку. Бо так чи інакше, на сьогоднішній день, і вчорашнє слухання це показало, присутність миротворчого контингенту виправдано. І виправдано і з гуманітарної точки зору, і з військової точки зору, і зі всіх інших точок зору. І з точки зору самих учасників контингенту. На прямому зв’язку з командиром бригади ми вчора були. І на ряд відповідей, які виникли у керівників фракцій, керівник бригади відповів. Тому, яким чином будуть розвиватися події, це буде залежати від того, коли буде створена адміністрація, це буде залежати від того, наскільки ефективною буде цивільна адміністрація. Яким чином це питання буде використовуватися в наших президентських виборах – не очевидно. Те, що питання Іраку негативно використовується для кандидата Буша в його виборах, – факт.

 

Олександр Мороз,
лідер Соціалістичної партії України:

1. Треба не блокувати роботу парламенту з боку більшості. Бо в опозиції сьогодні немає інших аргументів. Наприклад, я вношу пропозицію від фракції – включити до порядку дня інформацію уряду про управління державними частками майна. Це не моє бажання, це обов’язок конституційний парламенту – слухати це питання. Це передбачено в самій Конституції, це передбачено законами про приватизацію, про Фонд державного майна, й іншими документами. Ми вже десятки разів ставимо на погоджувальній раді, голова цікавиться, хто буде підтримувати включення цього питання – немає підтримки. То хто блокує?

Ви звернули увагу: сьогоднішня ситуація – в Конституції записано, що депутат не може суміщати свій статус із іншими посадами. Депутат написав заяву, що він призначений у виконавчі органи на відповідну посаду, він написав заяву, щоб забрали в нього депутатський мандат. І що ми бачимо? Більшість не голосує за те, що записано в Конституції. То хіба вони обіцяли людям під час виборів, що вони будуть суперечити Конституції, що будуть порушувати Конституцію? Тоді навіщо посилатись на те, що вийшли десяток депутатів на трибуну, вимагаючи, аби їхні конституційні права були захищені?

Я сподіваюсь, що ми знайдемо компроміс хоча б на предмет того, аби включити до порядку дня те, що зобов’язана розглядати Верховна Рада. На наступному сесійному тижні розглянеться питання по суті. Це зняло б всі проблеми.

Друга пропозиція – написати лист від усіх голів фракцій, щоб уже не підставляти тих депутатів, які бояться голосувати.

Такі пропозиції можуть стати свого роду компромісом.

2. Я би хотів, щоб до початку президентської кампанії війська були виведені, аби не було спекуляцій на цю тему. Але мене тут цікавить інше – мене цікавить життя наших людей і можливість терактів на території України. При нашій техногенній ситуації, при тому, що наші основні фонди застарілі, не оновлюються уже більше десятка років, і сьогодні ризикувати – в ім’я чого питається? Американці хочуть знайти вихід, як далі не продовжувати цю авантюру. Керрі говорить, що “як тільки я стану президентом, ми виведемо”. Буш втратив половину рейтингу і шукає, яким чином можна подолати цю кризу в середині Сполучених Штатів. А ми сидимо там, бо рятуємо шкуру одного чоловіка. Ну це ж соромно.

 

Олександр Кузьмук,
член фракції "Трудова Україна", екс-міністр оборони України:

1. Деякі пропозиції є. І вони досить слушні. Вони висловлені як представниками більшості, так і представниками опозиції. З приводу Іраку є деякі варіанти. Один із них – знов-таки запропонувати народним депутатам прийняти звернення до ООН. Це пропозиція Мороза. Пропозиція Симоненка – повернутися до питання відкликання. Але мені здається, що сама слушна пропозиція – це звернутись до депутатів з пропозицією винести на наступну сесію ці питання – Криворіжсталь, Ірак.

2. Я би хотів, щоб це питання не входило в площину президентських виборів, хоча цього неможливо уникнути. Всюди потрібен тверезий і прагматичний розрахунок, – що нам дала наша участь, як будуть події розгортатись надалі, і як Україні з честю завершити свою місію. Бачення моє є. Я його висловив на фракції “Трудова Україна”. “Трудова Україна” підтримала і завершила це листом до Президента від фракції з двома пропозиціями Президенту. Перша пропозиція – це визначитись щодо терміну нашого перебування – місяць, два, півроку, рік. І друге – ні в якому разі не змінювати статус наших військ. Він – миротворчий. Ми не будемо брати участь у військових діях.

 

Георгій Крючков,
Голова парламентського Комітету з питань національної безпеки і оборони України, 
член фракції Комуністичної партії України:

1. Буш приїде і поїде. І воно перейде в таку, як то кажуть, в’яло текучу фазу. До наступного, якщо не дай Боже, знову буде якась біда.

Тут компромісів немає. Треба чітко заявити, що Україна буде виводити. Це вже всі сказали, крім України. Я не розумію, чому цього не робить влада в Україні. Треба заявити, що буде виведено. Заявити, що ми переглянемо це питання після 30 червня, як буде передана влада, тим більше, що прийняте рішення Ради нацбезпеки. Ось що потрібно. І тоді воно вгамується.

2. Та скільки ж можна цих спекуляцій на цю тему? До якого ж ще рівня можна дійти? Буде на цьому рівні триматися ще деякий час.

 

Андрій Шкіль,
член фракції Блоку Юлії Тимошенко:

1. Механізм вирішення проблеми дуже простий. У даній ситуації парламент не може прийняти рішення про відкликання військ. Парламент приймає рішення про їх туди скерування, а Президент приймає рішення про відкликання. Це правова колізія, яка утворилась у даній ситуації. Тобто на сьогоднішній день можна вийти із цього протистояння законодавства в єдиний спосіб – це визначити терміни, коли ці війська можуть бути виведені з Іраку, погодити це з учасниками коаліції і звернутися до Президента. Відверто кажучи, у мене рука не піднімається голосувати за те, щоб звертатися до Президента. Але, напевно, доведеться здійснити таким чином.

2. Я думаю, що комуністи вже почали передвиборчу кампанію. Їхні дії можна фактично чітко характеризувати як елементи “розкрутки” власного кандидата на президентських виборах, покращання іміджу і таке інше. Тобто президентська кампанія в аспекті іракського питання вже давно почалась.

 

Микола Катеринчук,
член фракції Блоку Віктора Ющенка "Наша Україна":

1. Іншого виходу, як негайний вивід українських військ із Іраку, немає. Ми ж розуміємо, коли адміністрація Буша брехала всьому світу, що там є ядерна зброя, що там є зброя масового враження, хімічна, бактеріологічна, коли був злочинний режим Саддама Хусейна, який міг використати у будь-який момент це все, і практично країна мала терористичний напрямок розвитку, то цілком природно, що світова спільнота повинна була відреагувати. Єдине – вона повинна робити це в рамках ООН. Я думаю, що були помилки зроблені всіма, хто підтримав коаліцію, що не була залучена думка ООН з цього приводу. Зараз це прерогатива Президента.

Я позицію висловив вже давно, коли не голосував за посилку військ, як і більшість моїх колег із “Нашої України”, так і зараз, коли голосую за вивід цих військ із Іраку, і підтримую постанови і Томенка, і Симоненка. І вважаю, що на сьогоднішній день та риторика, яку взяли комуністи по відношенню до “Нашої України”, не є конструктивною, тому що їм потрібно не “Нашу Україну” агітувати, яка дає 70 голосів зі 100. А більше вона не може дати, тому що у нас демократична фракція, і ми не можемо наказати депутату голосувати чи не голосувати, це його особиста повинна бути думка. Крім того будь-який тиск – це є незаконна дія, а ми є політики нової формації, ми – демократичні. Риторика комуністів повинна бути у бік пропрезидентських сил – і до Кучми, і до тих фракцій, які голосували і підтримували це. Але ми бачимо, що комуністи це роблять за вказівкою, я думаю, Москви.

2. Я думаю, що комуністи будуть використовувати цю тему, але, мабуть, вона не вплине на загальну ситуацію людей думаючих, які вірять не в те, що вони бачать по телеканалах. А я не радив би зараз дивитись телебачення, бо там ллється практично брехня і по фінансовому становищу в країні, і по економічним заслугам уряду. Але більшість людей розумні, і вони за десять років уже навчились відрізняти щирих людей від нещирих, людей, які думають тільки про свою кишеню, від тих, хто думає про долю України та долю кожного українця, та його добробут, то я думаю, що вони зроблять правильний вибір в бік Віктора Ющенка.

Розмовляла Олена Куранда, експерт Інституту політики

 

 

Олександр Панібратов,
кандидат економічних наук

 Що ми знаємо про бюджетні доходи?

 Відповідно до статей 97 і 116 Конституції України 28 квітня 2004 року Кабінет Міністрів подав Верховній Раді України щорічний звіт про виконання Закону України “Про Державний бюджет України на 2003 рік”. Аналізувати виконання як Державного, так і консолідованого бюджетів надзвичайно складно з декількох причин. По-перше, бюджети складаються з двох частин: загального фонду та спеціального фонду, які по-різному формуються, по-різному контролюються і по-різному впливають на використання бюджетних ресурсів окремими їх розпорядниками.

По-друге, у звіті наведені дві “планові” бюджетні цифри на 2003 рік: доходи і видатки, затверджені Верховною Радою, та доходи і видатки, зазначені як “план з урахуванням внесених змін на 2003 рік”. Пояснень, хто, коли і на яких підставах вносив зміни до Державного бюджету України на 2003 рік, не надається, тому для аналізу будемо користуватися величинами доходів і видатків, затверджених Верховною Радою.

По-третє, Пояснювальна (аналітична) записка Кабінету Міністрів до Звіту не є аналітичною за змістом. Цей переобтяжений подробицями текстовий переказ табличного матеріалу начебто навмисне зроблений для приховування дійсних бюджетних проблем, які, само собою, існують і про які потрібно говорити. У Пояснювальній робиться також спроба “виправлення” окремих показників економічного розвитку за 2003 рік у порівнянні з раніше оприлюдненими даними. Так, реальне зростання валового внутрішнього продукту, за даними Звіту, склало 9,4 відсотка при зазначених у посланні Президента України до Верховної Ради 9,3 відсотка. Більш вражаючим є “коригування” індексу споживчих цін (інфляції) з 8,2 відсотка до 5,2(!) відсотка. Пояснень не надається.

 

Аналіз виконання доходної частини бюджету

За звітом, до зведеного бюджету України у 2003 році надійшло 75 млрд285,8 млн грн, що становить 28,5% ВВП. Для перехідної економіки України це значний відсоток. Разом з Пенсійним та іншими позабюджетними фондами частка ВВП, яка перерозподіляється централізовано, сягає 40 відсотків, що вже занадто багато.

До Державного бюджету надійшло 52 млрд 708,4 млн грн, до місцевих – 22 млрд 577,4 млн грн доходів. Частка доходів місцевих бюджетів у консолідованому бюджеті складає 29,99%, тоді як Бюджетний кодекс вимагає не менше 40%. Уряд користується цифрою доходів місцевих бюджетів з урахування трансфертів з Державного бюджету, які сягли у минулому році 11 млрд 729,1 млн грн, і стверджує, що вимога Бюджетного кодексу щодо частки місцевих бюджетів у консолідованому виконується. По-перше, сама частка трансфертів надто велика – вона перевищує половину доходів місцевих бюджетів. По-друге, трансферти – це все-таки кошти центрального уряду, тому вони стримують ініціативу і породжують утриманські настрої місцевої влади, посилюють її залежність від центру, врешті-решт не сприяють розвитку місцевого самоврядування і громадянського суспільства. Взагалі співвідношення місцевих і Державного бюджетів як 40:60 слід визнати недостатнім. Виходячи з інтересів розвитку економіки і суспільства, цифри ці слід було б рокірувати. Тим більше, що і структура, і адміністрування місцевих бюджетів кращі, ніж Державного. Так, неподаткові надходження до місцевих бюджетів складають 10,8%, тоді як до Державного – 29,95%. Частка спеціального фонду у складі Державного бюджету склала 24.3%, тоді як у місцевих – 18,4%. Верховній Раді України варто було б врахувати це при розгляді бюджетної резолюції на 2005 рік і здійснити кроки у напрямі децентралізації бюджетної політики.

У минулому році виконані всі показники доходів бюджетів, і це безумовне досягнення для України. Проте уряд надто оптимістично оцінює результати своєї роботи і недостатньо звертає увагу на проблеми. В умовах сьогоднішньої України всі обрахунки потрібно проводити у подвійних цифрах: номінальних і реальних, з урахуванням інфляції. Проте уряд цього не робить, навпаки, як було показано вище, здійснює спробу приховати дійсну величину зростання індексу споживчих цін у минулому році.

Останнім часом об’єктом особливої уваги став податок на додану вартість. Це не випадково. Частка надходжень до Державного бюджету від податку на додану вартість зменшилася з 49,1%, у 1997 році до 22,9% у минулому. В 2003 році до Державного бюджету надійшло 12,6 млрд грн ПДВ, з них з вироблених в Україні товарів – 3,1 млрд грн і з ввезених на територію України товарів – 9,6 млрд грн. Як зазначає у своїх висновках по Звіту Рахункова палата, податок на додану вартість втратив роль бюджетоутворюючого податку, не відповідає сучасним економічним реаліям і створює умови для численних зловживань.

У звіті про виконання доходної частини значиться 10 млрд 320,8 млн грн бюджетного відшкодування ПДВ. Ця сума надходить до бюджету за загальними правилами і формально є його складовою. Тому, як і будь-які бюджетні надходження, ці кошти повинні контролюватись як за доходами, так і за видатками. Проте вони повністю випадають із-під контролю і є лише об’єктом «володіння» податкової адміністрації, яка, за соціологічними опитуваннями, належить до найбільш корумпованих державних служб. Державна податкова адміністрація не оприлюднює дані про загальну суму відшкодування ПДВ у 2003 році, яка, за оцінками Рахункової палати, сягнула 25 млрд грн (крім 10,3 млрд грн касового відшкодування, 15,2 млрд грн віднесені на майбутні платежі цього податку). Передбачається, що проблеми з ПДВ будуть ускладнюватися: якщо у минулому році експорт товарів та послуг зріс на 28,5%, то за 4 місяці поточного – на 40,2%. За один рік і 4 місяці експорт зріс на 80%! Не випадково, певне, аналітики заговорили про фіктивний експорт. У такому випадку податок на додану вартість дійсно стає загрозою для фінансової стабільності України. Нагальним стає питання легалізації операцій з відшкодування ПДВ. Верховній Раді України потрібно визначитися щодо доцільності цього податку взагалі.

Дивно, але Кабінет Міністрів замовчує у звіті і таку надзвичайно гостру проблему, як податкові пільги. Загальний обсяг пільг з оподаткування у 2003 році сягнув 71 млрд 302,7 млн грн, що майже дорівнює сумі доходів бюджетів усіх рівнів. Найсуттєвішими знову ж таки є пільги з ПДВ, які за останні 7 років зросли у 3,9 рази і становили у 2003 році 62,0 млрд грн.

Значний «вклад» у збільшення податкових пільг вносять спеціальні економічні зони та території пріоритетного розвитку. Від’ємне сальдо між сумами платежів до бюджетів і наданням податкових пільг у минулому мали половина спеціальних економічних зон та територій пріоритетного розвитку. Найбільших масштабів пільговий режим набув у спеціальній економічній зоні «Донецьк» і територіях пріоритетного розвитку Донецької області. Суб’єктами цих територій у минулому році отримано 78% загального обсягу таких пільг.

Застарілим є питання стягнення податкового боргу, який на 1 січня 2004 року, за даними податківців, становив 14 млрд 130,9 млн грн (без пені та штрафних санкцій). За минулий рік він зріс на 2 млрд 834,5 млн грн, що у 3,4 рази більше, ніж у 2002 році. Обсяг списаного податку на додану вартість становив 1 млрд 293,6 млн грн, що у чотири рази більше 2002 року, боргу з податку на прибуток підприємств – 917,4 млн грн, або у 5,7 разів більше попереднього року. Несплату податків стимулює норма Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», відповідно до якої до безнадійного податкового боргу віднесено борг, стосовно якого минув строк давності (1095 днів). Основними боржниками перед бюджетами є НАК «Нафтогаз України» та НАЕК «Енергоатом» (6,3 млрд грн та 1,5 млрд грн відповідно).

Звітні дані засвідчують, що уряд не працює з боржниками за кредитами, отриманими під державні гарантії. За 2003 рік сума заборгованості перед Державним бюджетом за такими кредитами збільшилась на 1,1 млрд грн – з 8,2 млрд до 9,3 млрд. Кабінет Міністрів не виконав вимог статті 17 Закону України «Про Державний бюджет України на 2003 рік» щодо встановлення порядку продажу Міністерством фінансів на відкритих аукціонах права вимоги за простроченою більше ніж на 3 роки заборгованістю перед державою за кредитами, залученими державою або під державні гарантії.

Як бачимо, резерви для збільшення доходів Державного бюджету досить багато, проте уряд з незрозумілих міркувань їх не використовує.

При тому, що багато бюджетних грошей десь «гуляють», Кабінет Міністрів зараховує до доходів бюджетів немало коштів, які за своєю економічною природою не є бюджетними. Йдеться, перш за все, про власні надходження бюджетних організацій, які у доходах Державного бюджету склали 5 млрд 836,4 млн грн, у доходах місцевих бюджетів – 1 млрд 914,6 млн грн. Власне, якщо підходити з точки зору чистоти формування бюджетів, то слід зробити висновок про штучне завищення бюджетнихдоходів на 7 млрд 751 млн грн. Не витримує ніякої критики і такий рядок бюджетних доходів, як благодійні внески, гранти та дарунки, отримані бюджетними установами – 455,9 млн грн у доходах Державного бюджету. Ця категорія доходів повинна бути спрямована на фінансування розвитку громадських організацій та на благодійні цілі.

Аналіз бюджетних видатків проведемо у наступному матеріалі.

 

Відповідальний за випуск:

 

Роман ДМИТРУК

 

е-mail: mail@tomenko.kiev.ua

http://www.tomenko.kiev.ua

При використанні та передруці матеріалів цього видання
посилання обов’язкове.

© Інститут політики, 2004

 


Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.