"> Інститут політики
 "ПРОЗОРА ПОЛІТИКА" №20 (25)
 аналітичний огляд суспільно-політичного життя

   25 травня - 1 червня 2004 року


     ЗМІСТ:

    Олександр ПАЛІЙ
     Підсумки виборів в Одесі


    Олександр ДЕРГАЧОВ
     Політична реформа як суспільна потреба


    Сергій МАКЕЄВ
     Реклама в Україні в оцінці експертів


 

Олександр Палій,
експерт Інституту політики

 Підсумки виборів в Одесі

Окружна виборча комісія повідомила, що на виборах народного депутата замість вибулого Сергія Ківалова, який став головою Центрвиборчкому, в Одесі переміг Антон Кіссе, який працює заступником губернатора Одеської області.

За результатами підрахунку голосів, за А.Кіссе, якого підтримував голова державної адміністрації Одеської області Сергій Гриневецький, проголосувало 10 530 виборців. Друге місце посів Володимир Рондін, за яким стояв мер міста Руслан Боделан, – 7 838 голосів. У Михайла Бродського, якого підтримує “Наша Україна”, – 4 843 голоси. Усього у виборах, за даними окружної виборчої комісії, взяв участь 34 681 виборець, 2 024 з яких не підтримали жодного кандидата. Недійсними визнано 2 179 бюлетенів. Загалом 136 округ Одеси нараховує 77 дільниць, там проживає близько 145 тисяч виборців. На виборах була низька явка виборців – близько 24%, що пояснюється відсутністю гострої боротьби по лінії опозиція–влада та активної залученості до подій центральної влади. Й мовірно, що на явку виборців вплинув і дощ.

Найголовніші результати виборів полягають у наступному:

– центральна влада прагнула цими виборами, насамперед, покращити свій імідж та імідж Центральної виборчої комісії, хоча б якоюсь мірою загладити негативне враження, яке склалося і в українському суспільстві, і за кордоном щодо виборчих процедур та механізмів у сьогоднішній Україні. Зусилля влади були спрямовані на цих виборах насамперед на те, щоб максимально підвищити легітимацію і довіру до офіційних результатів президентських виборів, які будуть оголошені після 31 жовтня;

– виборці підтримали кандидата-господарника, що не має скандального іміджу та достатньо поміркованого у своїх поглядах та висловлюваннях;

– вибори продемонстрували відсутність у правої та лівої опозиції, а також у будь-якої сили загалом, серйозної ідеологічної підтримки серед мешканців 136-го округу. Виборці на виборах у мажоритарному окрузі голосували за особистість, а не за кандидата від політичної сили, хоча вочевидь, певна кількість голосів виборців, поданих за М.Бродського, була надана саме з огляду на його підтримку “Нашою Україною”;

– кандидат-бізнесмен В.Рондін виявився значно менш популярним за переможця, який сприймався більше як адміністратор-господарник;

– провладні кандидати змушені були використовувати опозиційну риторику, щоб здобути прихильність виборців;

– на виборах фактично був мало присутній конфлікт по лінії опозиція-влада, через близькість всіх основних кандидатів тією чи іншою мірою до різних владних кіл;

– вибори продемонстрували незначний вплив виборчих технологій на загальний результат виборів в Одесі. Відносно ефективне застосування технологій мало місце головним чином з боку А.Кіссе, В.Рондіна і М.Бродського, однак “скандальні” версії виборчих технологій не дали бажаного результату;

– в Одесі була продемонстрована налаштованість виборців розглядати кандидатів на посаду народного депутата з точки зору людських, професійних якостей, однак національність кандидата в багатоетнічному місті не зіграла значної ролі;

– політична культура Одеси і України загалом в цілому сприйняла “феодальну” схему наслідування виборчих округів родичами, громадськість не висловила скільки-небудь помітних протестів проти такої форми політичного процесу;

– спроба С.Ківалова і Центральної виборчої комісії загалом “відбілити” свій імідж через зняття Т.Ківалової виявилася малоефективною, оскільки намагання представити Т.Ківалову як реальну кандидатку в Одесі виглядали малопереконливими через низьку її популярність. Для загальнонаціональної аудиторії ця ситуація, ймовірно, спеціально розіграна з метою підвищення довіри до ЦВК, виявилася незначним та мало актуальним інформаційним приводом;

– на виборців, вочевидь, справив враження чинник фотогенічності кандидатів;

– вибори продемонстрували можливість ефективного впливу на їхній результат через застосування напівлегальних методів (мобілізація студентів, що мешкають на території округу, керівництвом вузів, голосування за “відкріпними”) в умовах, якщо на виборах у мажоритарних округах відсутні явні лідери та демонструється низька явка виборців.

Загалом же відсутність позасистемного опозиційного кандидата, який би справді загрожував інтересам влади, значно знизили напругу боротьби. Вибори в Одесі, на відміну від виборів у Мукачевому, продемонстрували відсутність серйозних ставок і, як наслідок, відсутність гострої інтриги. У перемозі конкретних кандидатів були зацікавлені, насамперед, вони самі і значно меншою мірою – політичні сили, які їх підтримували. Через цю та інші наведені вище особливості, вибори в Одесі не стали настільки цікавими, як у Мукачевому. Водночас, вони не стали й такими позаправовими. Справді, іноді демократія буває нудною. Однак, одесити, принаймні, будуть знати, що вони отримали саме те, за що проголосували, на відміну від мукачевців.

Водночас, слід відзначити, що відносна демократичність виборів була не відстояна одеситами, а “скинута з панського плеча”. Сьогодні одеситам дозволили проголосувати за умов відносної демократії, через те, що владі й без цих виборів чимало турбот. Однак, немає жодних гарантій, що подібне відбудеться наступного разу.

 

 

 

Олександр Дергачов,
політолог,
головний редактор видання «Прозора політика»

  Політична реформа як суспільна потреба

 Треба віддати належне і Президенту, і окремим підрозділам парламентської більшості, і опозиційним силам, – про реформу не забули. Більше того, нові її варіанти планується розглядати, зважаючи на вимоги Конституції, а до її змісту звертаються, щоб врахувати побажання тих, хто не задовольнився славнозвісним “проектом Медведчука-Симоненка”. Найбільш активні в просуванні реформи ті, хто, як і раніше, прив’язують її до президентських виборів як таких. Дедалі більш виразними стають спроби шантажувати незгодних поспішати загрозою програшу на виборах і сформувати атмосферу “останнього шансу”. Але не надто переконливі й ті, хто розглядає перспективу реформування в контексті “гарних” результатів виборів.

Політична реформа є постійно актуальною для України проблемою. У певних модифікаціях вона проголошувалась неодноразово і ніколи не призводила до якісно значущих результатів. Успіх чергової спроби можливий лише за умов врахування причин минулих невдач. Причини, за яких сьогодні загострилось питання про політичну реформу, безпосередньо пов’язані з наслідками розбудови держави, як вона здійснювалась в останні роки. Характерно, що зміни основних виконавців не відбулося, так само як і помітної еволюції в їх ціннісних орієнтирах, ідейно-політичних уподобаннях та безпосередніх інтересах.

Головною причиною невдачі у формуванні ефективного сучасного урядування є нещирість намірів здійснити демократичні перетворення, брак реальної зацікавленості в цьому носіїв влади. Попередні ініціативи щодо політичних реформ мали декларативний характер і слугували прикриттям розбудові авторитарного режиму. Наразі спостерігаємо чергову спробу трансформувати політичну систему, не зачіпаючи її основ і залишаючи абсолютно недемократичну практику.

Реальне реформування потребує радикальної переорієнтації діяльності виконавчої гілки влади, передовсім силових та контролюючих структур, а також – Адміністрації Президента. Політичні сили, які не є органічними носіями демократичних цінностей і не здатні дотримуватись демократичних засобів та механізмів політичної дії мали б самоусунутись, або бути усуненими від здійснення реформ, а, таким чином, від влади. Все це сьогодні є неможливим, тож неможливим є й здійснення повномасштабної реформи. Основним результатом одинадцятирічного суспільно-політичного розвитку стало утворення системи, яка, по-перше, не здатна на самореформування (демократичну еволюцію) і, по-друге, орієнтована на протидію спробам заохотити чи змусити до реформ.

Цілком очевидно, що Президент міг би легко зняти сумніви щодо щирості і серйозності намірів здійснити реформу, переконливо продемонструвати налаштованість на оптимізацію відносин між гілками влади одним кроком – обмеженням фактичних повноважень та сфери активності власної адміністрації, поверненням її до статусу канцелярії. Теж саме стосується принципу добору керівників і спрямованості дій обласних та районних державних адміністрацій, стилю роботи виконавчої влади щодо виконання міжнародних зобов’язань у сфері політики і права, ситуації в засобах масової інформації.

Без дієвої правової демократії будь-яка форма правління не виявить своїх кращих властивостей. Досвід європейських країн свідчить, що й президентська, й парламентсько-президентська республіки ґрунтуються на принципах цивілізованої політичної конкуренції, високій політичній культурі еліти та громадянських якостях населення. Реальна демократія забезпечує якісне урядування, а не навпаки. >Рівень демократії, – це той покажчик, за яким ми маємо найменше досягнень за роки незалежності і особливо відчутно відстаємо від Європи. Реформування має розглядатись виключно як дійсна демократизація.

Проблема передовсім полягає не у розробці нової програми реформ, а у визначені їх дійсної мети та залученні інших, незадіяних раніше ресурсів і нових засобів реформування. Реальне реформування триватиме кілька років, адже воно можливе лише як результат оновлення політичної еліти, рішучої політичної перемоги над кланово-олігархічними та бюрократичними силами, їх ставлениками у публічній політиці. Новий етап розвитку інтриги навколо внесення змін до Конституції слід оцінювати тільки зважаючи на вищеозначене. Ті, хто дійсно прагне реформувати владу і суспільно-політичну систему країни загалом, мають вибудувати стратегію поетапних дій.

Сьогодні очевидно, що президентські вибори, навіть у випадку перемоги демократичних сил, не вирішать всіх проблем, а лише створять якісно нові умови політичного розвитку. Реальна перебудова влади та її відносин із суспільством потребуватиме часу і не минеться без гострої політичної боротьби. Україні потрібен не тільки новий Президент, а й новий парламент, нова регіональна влада, нова політична еліта. Тих, хто сподіваються лише на рокіровку основних сил, що протистоять одна одній сьогодні, чекає суворе розчарування. Країна може отримати більш чесну, але не обов’язково достатньо дієздатну, владу і набагато гіршу, призвичаєну до брудних дій, опозицію і, таким чином, – нестабільність і продовження протистояння з неясною перспективою. Звичайно, не слід виключати перехід на конструктивні позиції частини політичних сил, що складають сьогоднішню формальну більшість. Але для цього зміни господаря на Банковій буде недостатньо. Для проведення перетворень і забезпечення стабільного поступу потрібен широкий консенсус. Його досягнення потребує не менш переконливої більшості, ніж внесення змін до Основного Закону, при чьому більшості добровільної і переконаної.

Країна багато втратила і продовжує втрачати від зволікання з політичною реформою. Проте її “розклад” не може складатися довільно, чи накладатися на календар виборів. Коли Президент Леонід Кучма стверджує, що після виборів будь-який переможець відмовиться від обіцянок провести реформу, то він виходить з практики, яка склалася за його власного правління. Насправді, реформа не має ставитись у принципову залежність від виборів. Вибори позначать лише етап в її проведенні. Про завдання цього та інших етапів, послідовність дій, взаємні та спільні зобов’язання всі прибічники реформи мають домовитися вже зараз.

Чинна Конституція є достатньо досконалим інструментом, на підставі якого країна може розбудовувати справжню демократію, за умов її дотримання всіма учасниками процесу і, насамперед, владою. Вона жодним чином не перешкоджає продемонструвати вищу політичну культуру. Країна останнім часом перетворилася на заручницю нецивілізованих звичок вищого керівництва, нездатного дотримуватися принципу верховенства права. Саме тому, в рамках політичної реформи ми змушені підтримувати такі спеціальні заходи, як імперативний мандат, радикальний варіант пропорційної моделі виборів до Верховної Ради, розраховуючи, що це дозволить обмежити втручання виконавчої влади та тіньових структур на законодавців.

Очевидно, що в цьому та багатьох інших випадках вади політичної практики викривляють проекти реформування. Надто складно розраховувати на те, що за таких обставин вдасться уникнути ситуації, зазначеної у висновку Європейської Комісії “За Демократію через Право” (“Венеціанської Комісії”) від 13 грудня 2003 року, у якому вітаються зусилля, спрямовані на реформування системи влади для наближення української системи до європейських демократичних стандартів, але констатується, що “ті конкретні рішення, які було обрано в усіх проектах змін до Конституції, не досягають цієї мети та пропонують інші зміни до Конституції, що можуть виявитися кроком назад”.

Справжня реформа потребує встановлення ефективного діалогу між політичними силами, зокрема, між владою та опозицією, відкритого обговорення конституційних змін, включаючи належне інформування громадськості, а особливо, – плюралістичні політичні дебати на національних теле- та радіоканалах. Нарешті, необхідно допомогти всім, хто сьогодні змушений підкорятися та порушувати і закони, і моральні норми, повернути собі людську гідність та підготуватись до зміни суспільно-політичної ситуації, відірвати професійні та політичні перспективи від долі режиму. Для цього потрібна загальна зміна атмосфери в державі, регіонах, колективах. Тоді реформа досягне необхідної глибини, широкої підтримки і слугуватиме суспільству, а не політичному бомонду.

 

 

 

Сергій Макеєв,
доктор соціології

  Реклама в Україні в оцінці експертів

 Жити в сучасних суспільствах – значить знаходитися в постійному контакті з рекламою. Вона всюдисуща, від неї практично не укритися. Можна, зрозуміло, виключити телевізор та радіо, а також утриматися від мандрів у просторі Інтернет. Проте цього буде замало й, виходячи з будинку у великому місті, ви неодмінно дістанете з поштової скриньки стос пропозицій товарів і послуг, а на вулиці ваш погляд ненавмисно, але зупиниться на рекламних щитах, що пропонують відпочити, заглянути за покупками, випити й закурити, а також багато чого іншого. Наші люди не зовсім звичні до подібної нав’язливої присутності та, навіть, агресивності, тому нерідко доводиться чути скарги від співрозмовників на втому від реклами, а найбільш радикальні з них говорять про роздратування, яке у них викликає реклама окремих товарів.

І все-таки недоброзичливцям прийдеться упокоритися: реклами і в майбутньому не буде ставати менше. Однак із нею треба навчитися мирно співіснувати, а при нагоді й слушно користуватися нею. Кінець-кінцем, реклама, мабуть, єдиний у світі товар, доступний усім без винятку. У цьому смислі вона гранично демократична егалітарна. З цієї обставини в недосвідчених у житті головах легко може народитися ілюзія граничної приступності й самих рекламованих товарів, що, мабуть, далеко не так. І, не зважаючи на це, варто навчитися перетворювати рекламу на друга й порадника, не довіряючи себе їй цілком, без останку. Утім, останнє і не відбувається.

Фахівці, які працюють у рекламній сфері, або мають із нею справу в силу службових обов’язків, схильні скоріше переоцінювати вплив реклами на людей, чим недооцінювати його. Але і факт впливу не можна заперечувати, адже товари дійсно розкуповуються, а цільові групи – групи споживачів конкретного товару або різновиду товарів – розширюються. При цьому в Україні рекламна справа – відносно молода форма діяльності, тут багато чого знаходиться в стадії становлення, проб та помилок, освоєння запозиченого й нагромадження власного досвіду. Кращий спосіб прояснити ситуацію з рекламою в країні – це звернутися до тих, хто робить рекламу, а також регулює й контролює рекламну діяльність.

Громадська організація «Демократичне коло» на замовлення Інституту політики з 15 по 25 травня 2004 року провела експертне опитування 23 фахівців у сфері виробництва й розміщення реклами, експертів аналітичних центрів, наукових і громадських організацій, а також державних службовців. Список складався методом «сніжної грудки», коли 5 спочатку визначених експертів називали прізвища декількох інших. Основні отримані результати зводяться до наступного.

Експерти зійшлися в думці, що реклама здатна формувати та змінювати поведінку людей. Причому 45% експертів вважають вплив реклами як значний, а ще 40% – як середній. Фактично вони визнають, що реклама діє як могутній «соціалізатор», прищеплюючи настанови, смаки, способи орієнтації у світі речей, продуктів та послуг. До того ж існують шари населення, що сприймають рекламу некритично, як інформацію надійну й достовірну. У наявності таких шарів не сумніваються 65% опитаних експертів. Як і в усьому світі найчуттєвіші до реклами в Україні домогосподарки (30% опитаних експертів), діти (20%) і пенсіонери (20%), тобто так звані вимушені споживачі практично всієї реклами, а не тільки адресованих власне їм рекламних повідомлень.

 

Реклама за своєю природою наступальна, вона – завойовник по натурі. На запитання про те, чи є агресивною реклама в Україні ствердно відповіли більшість експертів (55%). Але, на їхню думку, елементи насильства, жорстокості, приниження людської гідності присутні в рекламі епізодично (60%), або ж відсутні цілком – так вважають 25% експертів. У той же час реклама насичена елементами еротики. На їхню надмірність указали 35% експертів, а 55% вважають, що їхня присутність є помірною. Експерти не зійшлися в думці щодо характеру впливу на найуразливішу частину рекламної аудиторії – на дітей. 30% думають, начебто сучасна реклама впливає негативно, 25% – що позитивно, а ще 35% не змогли точно установити характер впливу.

Набагато більш одностайні вони були у визначенні ступеня дефіциту соціальної реклами в Україні, тобто реклами здорового способу життя, охорони навколишнього середовища, боротьби з поширенням Сніду, проти зловживання палінням та алкоголем. 95% експертів указали на її недостатність. Водночас вони відзначали потребу в розширенні ринку соціальної реклами за рахунок таких тем та сюжетів, як подолання бідності, безпека життя, поширення лібералізму й толерантності, підвищення народжуваності, соціального захисту від безробіття, розвиток добродійності.

У цілому державні органи налагодили контроль за розповсюдженням реклами. Тільки Національна рада з телебачення та радіомовлення не справляється, на думку експертів, із здійсненням контролю – як незадовільну її роботу оцінили 50% опитаних (задовільно – 20%). Добре і задовільно працюють Держспоживстандарт (50% експертів) і Антимонопольний комітет (50% експертів), місцеві державні організації (35%), органи місцевого самоврядування (35%).

 

Рекламний ринок в Україні буде, безсумнівно, розвиватися. Поряд з удосконалюванням правового регулювання рекламної діяльності стане формуватися й її етика. Експерти підкреслювали важливість як першого, так і другого, покладаючи на розвиток саморегулювання функцію точного дотримання існуючих законів про рекламу.

 

Відповідальний за випуск:

 

Роман ДМИТРУК

 

е-mail: mail@tomenko.kiev.ua

http://www.tomenko.kiev.ua

При використанні та передруці матеріалів цього видання
посилання обов’язкове.

© Інститут політики, 2004

 


Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.