"> Інститут політики
 "ПРОЗОРА ПОЛІТИКА" №21 (26)
 аналітичний огляд суспільно-політичного життя

   1 - 8 червня 2004 року


     ЗМІСТ:

    Сергій МАКЕЄВ
     Гра в політику: місцевий варіант


    Олександр ДЕРГАЧОВ
     Зовнішньополітична естафета


    Олександр ПАНІБРАТОВ
     Що ми знаємо про бюджетні видатки?


 

Сергій Макеєв,
доктор соціології

Гра в політику: місцевий варіант

 В жодній землі, хоч на заході, хоч на сході, гра в політику не буває простою. А якщо так, то така гра вимагає специфічних навичок, здібностей та особливих властивостей характеру. Більше того, на політичному полі зазвичай діють – якщо говорити тільки про цивілізовані країни, або ж тільки про такі, що прагнуть стати цивілізованими – як загальні правила гри, встановлювані Основним Законом (Конституцією), так і правила, які визначають рамки поведінки на конкретній позиції в цьому самому політичному полі. Інакше кажучи, ступінь свободи дій – в ідеалі, зрозуміло, – звужується загальними й особливими обмежниками. Однак ідеальних типів не буває і наш, український випадок, також відхиляється від нього. От лише кілька спостережень.

Максимальна ступінь свободи дій у полі політики в нас, як і в багатьох інших країнах, притаманна Президентові. Максимальна, але, звичайно, не безмежна, оскільки кордони політичному свавіллю виставляє Конституція. Утім, варто відразу ж зазначити: ступінь свободи дій не буде безмежним тільки тоді, коли з кордонами політичному волюнтаризмові, що виставляються Основним Законом країни, рахуватимуться ті, хто власними тілами й розумами грає в політику. Однак усім відомо, що ігнорування Конституції, зневажливе ставлення до неї здавна культивуються на українському політичному Олімпі, а відтіля транспортуються на грішну землю, у саму гущавину нас, політично сірих й, водночас, суверенів, джерела будь-якої влади. Транспортуються як запрошення йти у цей слід. Прикладів сила-силенна, згадаємо головні.

У наймогутнішу та найдієздатнішу організацію перетворилася за останні десять років Адміністрація Президента України. Вона сьогодні є воістину «першим» урядом: тут багато чого розробляється, абсолютно усе погоджується та приймаються рішення з усіх питань зовнішньої та внутрішньої політики. Доля «другого» уряду з вулиці Інститутської сумна. Він намагається тримати удари й обвинувачення «першого» уряду з вулиці Банкової. Він таємно переживає явні та потаємні приниження, пов’язані з перестановками в Кабінеті Міністрів, до яких глава Кабміну не має, як правило, ніякого відношення: він не повноправний хазяїн у своєму Кабінеті.

Проте Конституція України не передбачає двох урядів, тобто Адміністрації з такими ініціативно, а значить, нелегітимно привласненими повноваженнями. Де-юре вона не може існувати. Але вона існує де-факто, якимось «політичним фантомом», що бродить політико-бюрократичними просторами країни. Одночасно не є секретом джерело його сили й рухливості. У нас нічого не відбувається без Президента, він у курсі всього, без нього не вирішити найменшої проблеми, а геть чисто все нестримно прагне під його патронат, як сьогодні іменують крайнє вираження прихильності, поваги й лояльності до першої особи держави.

Але одній голові з усіма подробицями багатомільйонної країни ніяк не впоратись. Звідси й перетворення допоміжного органа у виконавчий: Президент делегував частину повноважень апаратові в обмін на твердий контроль за усією вертикаллю влади. Ілюстрації до тези про те, що все в Україні замикається на Президента, з’являються майже щодня. Виявилися вони й наприкінці минулого тижня. Кілька десятків депутатів парламенту звернулися до Президента України Л.Кучми з проханням дати їм роз’яснення з приводу громадянства депутата Є.Червоненка (його підозрюють у громадянстві іншої країни, що заборонено законодавством України). Безпосередність підписантів відповідного листа обеззброює – які там державні органи, відразу Президентові! Але на їхнє виправдання варто визнати, що діють вони згідно з усталеною практикою та логікою, адже ніхто з їхньою цидулкою возитися не стане, якщо не буде на те санкції першої особи. А так у звернення є перспективи. Не в останню чергу ще й тому, що воно вельми подібне до політичного доносу.

Інтрига, між іншим, полягає ще й у тому, що Адміністрація «невидима» для Верховної Ради. До неї нема рації звертатися із запитами, оскільки як владна структура вона не існує. З неї запитують, а чиновники відповідають: читайте Конституцію, нас – немає. Голова Комітету із свободи слова та інформації М.Томенко запитував у керуючого справами Адміністрації И.Бакая про походження грошей на відпочинок Президента України та його гостей у Баден-Бадені на початку цього року. Зміст відповіді був простий: ніхто не збирається з вами розмовляти. І така позиція дійсно вкрай зручна для ведення політичної гри, адже тим самим апарат Президента ставить себе поза критикою й запитами. Не стільки тому, що критика не звучить у ЗМІ, але внаслідок повної відсутності реакції на критику. На свободу критикувати виконавча влада відповідає нам переважно свободою не чути. І це певний прогрес, адже раніше за критику вбивали й калічили.

Ще один приклад. 1 червня у Верховній Раді чергового разу слухали силові відомства щодо розслідування подій 18-19 квітня в Мукачевому під час виборів міського голови, підрахунку голосів й першої в історії незалежної України крадіжки бюлетенів та протоколів дільничних комісій. Їхні представники знову умудрилися нічого не сказати. Тобто півтора місяця працюють бригади слідчих і… ніякого результату, нічогісінько. А тим часом допитано 400 з майже 500 членів дільничних комісій (інформація тижневика «Дзеркало тижня»); не витримав усього цього неподобства й склав із себе повноваження нібито обраний мер Мукачевого Е.Нусер; помічники народного депутата В.Філенко продемонстрували відеозапис, на якому голова однієї з дільничних комісій оголошує одні результати, а в остаточному протоколі містяться зовсім інші цифри; два офіцери відділу боротьби з організованою злочинністю Мукачевого одержують підвищення по службі (можливо довгоочікуваного, яке випадково збіглося з «пробуксовкою» розслідування обставин виборів мера районного центру).

Складається враження, що всебічно підготовлені фахівці перебувають у стані розгубленості й не знають, що ж саме необхідно розслідувати. Депутати поцікавилися, чи не із саботажем, бува, ми маємо справу, і чи не час запитати жорсткіше з працівників Генеральної прокуратури. Того ж дня увечері Генеральний прокурор Г.Васильєв скликав прес-конференцію й повідомив, що здійснюється тиск на органи дізнання, а це не дозволено. Іншими словами, безрезультатно морочиться сорок днів це – у порядку речей, а запитувати про причини марної роботи це – натискати. Отут ми маємо справу з ще однією варіацією на тему того, як убезпечити себе від критики: шляхом жорсткої селекції тих, кому дозволено «тиснути».

Спробував було підсобити колегам сержант патрульно-постової служби М.Джумеля, розповівши на тому ж засіданні парламенту про те, як високе начальство в супроводі невстановленої особи вилучало ключі від вхідних дверей та воріт, а також особисто звільняло сержанта від деяких обов’язків з охорони муніципалітету. Реакція МВС була майже блискавичною. У той же вечір ми довідалися, що сержант уже давав свідчення й нічого нового для МВС у Верховній Раді не сказав. А наступного дня нам повідомили, що ще 31 травня був затриманий підозрюваний у здійсненні крадіжки бюлетенів, а його партнер, на жаль, уже помер від запущеної форми туберкульозу (2 червня цю ж інформацію озвучив глава облдержадміністрації І.Різак; однак про це не йшлося на слуханнях: мабуть, просто не встигли вставити в доповідь). Якими могли бути мотиви крадіжки пописаних паперів у безробітного мукачівця, якого супроводжував товариш, який страждав від смертельної недуги? Та якими завгодно, за винятком політичних. Але якщо є підозрюваний, то відповідей на питання про те, хто був той незнайомець, що супроводжував міліцейських начальників, і що відбувалося з вилученими ключами протягом півтора-двох годин, нам уже не дочекатися.

Коли поле політики не обмежує Конституція, тоді провідні гравці самі собі встановлюють правила. У цій ситуації логічно починати не зі змін Конституції, але зі зміни провідних політичних гравців. Якщо ані я, ані він, ані вона, ані народні депутати для них не «народ», а Конституція нібито й не існує, то це означає, що свої тайми вони вже відіграли.

 

  

Олександр Дергачов,
політолог,
головний редактор видання «Прозора політика»

Зовнішньополітична естафета

 31 жовтня міжнародне становище України зміниться. Ця зміна, характер якої залежатиме від результатів президентських виборів, зачепить інтереси наших партнерів і вплине на умови співробітництва. Водночас, це стосуватиметься «рівня комфорту» і набору можливостей для всіх політичних сил, які претендують на участь у великій українській політиці та крупному бізнесі.

Очевидно, що у разі перемоги опозиційного кандидата зміни будуть більшими. Проте, вони будуть значними за будь-яких умов. Це стосується й варіанту перемоги підтримуваного владою спадкоємця і, навіть, збереження посади Леонідом Кучмою. Сама країна стане іншою, і якщо країна використає шанс на оновлення, і якщо втратить цей шанс, то ставлення до неї буде обов’язково зкореговане.

Зростання уваги до України у зв’язку з виборами сьогодні підтверджується чисельними візитами з обов’язковим обговоренням проблем розвитку демократії. Західні держави дійсно зацікавлені не тільки у формальному дотриманні норм чесних і вільних виборів, а й у тому, щоб мати справу з партнером, який реально поділяє спільні цінності. Але специфіка сучасної ситуації полягає у тому, що статус-кво просто не може бути збережене, і якщо не буде використано можливість принципово покращити відносини, то вони неодмінно погіршаться. На це є щонайменше три причини.

Перша. Вже у 2001-2002 роках поступово склалася ситуація очікування кращих часів для розвитку співпраці з Україною. Міжнародна ізоляція Леоніда Кучми була пов’язана далеко не тільки з плівками Мельниченка. Скандали навколо Президента мали серйозне підґрунтя: прояви авторитаризму, корупція, відмивання грошей, невиконання міжнародних зобов’язань. Тоді ж було заблоковано процес зближення з НАТО та Європейським Союзом. Про вибори говорять як про іспит на демократичність. Їх якість вплине на відносини. Але набагато більше значення матимуть результати виборів. Те, чого дійсно чекають ті, хто хоче співпрацювати з Україною, це – зміна влади.

Друга. Резерви української політики двовекторності вичерпані. Якщо чинний політичний режим збережеться, він просто не матиме можливості продовжувати те маневрування і ті невідповідності декларацій та реальних справ, від яких всі втомилися. Та відлига, яка спостерігається останнім часом навколо Леоніда Кучми, пов’язана передовсім з тим, що час очікування спливає і доцільно підготуватися до періоду «після Кучми», наскільки можливо сприяти тому, щоб цей період відкрив нові перспективи.

Третя. Розширення контактів з українським керівництвом навряд чи може радувати його прихильників. Левова частка переговорів та бесід використовується партнерами для обговорення стану демократії та підготовки до виборів. Майже всі вони демонстративно нагадують, що Леонід Данилович запевняв, – втрете балотуватися не збирається. Стратегічні питання обговорюються суто протокольно, без ентузіазму та реальної зацікавленості. Так само питання перспектив не виникне, якщо в Києві не з’явиться цікавий повноважний співрозмовник. У Вашингтоні та європейських столицях вже визначилися, як їм бути з нереформованою Україною. Там вже давно перейшли від романтизму до реалізму, і якщо це буде Україна «єдиного кандидата», ніякі новації не будуть потрібні. Сподівання на краще будуть перенесені на чергові вибори, а байдужість до України перетвориться на норму.

І якщо загальнодержавні інтереси не всіх хвилюють однаково, то про себе дбає кожен. Напередодні виборів основні українські політичні гравці позначають свої геополітичні уподобання, створюючи собі окремий міжнародний імідж, відмінний від іміджу країни. Зазвичай це є нормальним для опозиції, але ми спостерігаємо подібні намагання у виконанні окремих ключових фігур з оточення Леоніда Кучми.

Віктор Медведчук змушений грати ва-банк не тільки на внутрішньому фронті. Власне, в його виконанні маємо класичний варіант, коли зовнішня політика є продовженням внутрішньої. СДПУ(о) фактично вже понад рік веде, і дедалі активніше, власну внутрішню політику: розставляє кадри в центральних структурах влади і на місцях, захоплює контроль над районами, областями, галузями виробництва, нав’язує свій варіант конституційної реформи та стиль поведінки парламентській більшості, цілеспрямовано і від свого імені працює з опозицією, розповсюджує через власні ЗМІ мільйонам українців спотворену картину національного та міжнародного життя, демонструє власне бачення того, якими за формою і результатом мають бути президентські вибори.

Внесок об’єднаних соціал-демократів у зрив програм співпраці з Європейським Союзом, в кризу у відносинах з Радою Європи, в загальне зростання міжнародної ізольованості України є дуже вагомим. І самі вони вже не тільки мають сприйняти як закономірні невдачі у спробах вступити до престижного і респектабельного сьогодні Соцінтерну, а й розуміти, що особливих перспектив у європейській політиці в них немає. Нав’язування такої ситуації всій країні стає складовою їх стратегії. Тим більше, що єдиний вектор, який залишається, тобто російський, дуже зручний для формування лівоцентристського блоку.

На фоні позиції Леоніда Кучми, яку можна характеризувати так: до кінця перебування на посаді інерції двовекторності вистачить, Віктор Пінчук демонструє розуміння, що деградацію відносин із західними партнерами і ризики виборів слід компенсувати на індивідуальному рівні. Маючи гарні зв’язки в Москві, він прагне дистанціюватися від прибічників євразійства та ізоляціонізму. В цьому сенсі організована їм серія візитів знакових фігур, серед яких був і Джордж Буш-старший, має стати доповненням до його дещо несподіваної, але так само знакової, заяви про намір надати приклад відокремлення бізнесу від політики.

Намагання знайти свою двовекторність демонструє Віктор Янукович. Врешті в цьому йому допомагають конкретні обов’язки керівника уряду. Його заяви, географія і результати візитів цілком відповідають завданням спадкоємця. Проте, додати щось від себе він не може. На це не вистачає ані політичної самостійності, ані власних ідей. Уряд пливе за течією, адже не здатен реально зацікавити Захід і гідно реагувати на ініціативи Росії.

Чергові експертні опитування, які проводить Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України демонструють практичні наслідки міжнародної діяльності уряду Януковича. Майже 40% опитаних вважають, що посилюється орієнтація на Росію та СНД, 41%, – що істотних змін не відбувається, 5% помітили посилення ізоляціоністських тенденцій і лише 3,2% відмічають прискорення реалізації європейського вибору України.

Відповіді на питання «Яким чином позначається діяльність уряду В. Януковича на міжнародному становищі України?» розподілилися наступним чином. 45% експертів зазначають, що міжнародне становище України залишається незмінним. Майже 10% вважають, що «умови реалізації інтересів України покращуються, однак поки що – без відчутного прогресу». Однак дуже відчутно збільшилась кількість експертів, що констатують погіршення міжнародного становища, в тому числі й через діяльність нового уряду. Якщо у грудні 2003 року так вважали 16%, то в квітні 2004 – вже 30%.

Водночас, опитування засвідчили подальше віддалення України від цивілізованих норм ухвалення рішень у сфері міжнародної діяльності. Найбільший вплив на зовнішню політику України, на думку експертів, має Адміністрація Президента – 89%. Далі йдуть «сім’я – вузьке коло осіб навколо Президента» – 56% та фінансово-промислові групи – 43%. Вже далі розташувалися Верховна Рада України – 27% та Міністерство закордонних справ і керівництво Кабміну – по 16%. Ще менший вплив визнається за Радою національної безпеки та оборони – 8%.

Залишаються практично відстороненими від формування зовнішньої політики наукове середовище, громадськість. Ця важлива сфера знаходиться не тільки поза впливом суспільства, а й дедалі більше монополізується неконституційними і нелегальними інституціями. Зовнішня політика стає приватною справою кількох привілейованих осіб. Політика в стилі «після нас хоч ЄЕП» для когось зручна як супровід виборів. Але ж на них життя не закінчується.

  

 

Олександр Панібратов,
кандидат економічних наук

 Що ми знаємо про бюджетні видатки?
(Продовження. Початок див. Випуску №19)

 Поле аналізу бюджетних видатків надзвичайно велике, тому обмежимось розглядом трьох питань: загальною оцінкою виконання призначень державного і місцевих бюджетів, виконання видатків зведеного бюджету за функціональним призначенням і видатків окремих головних розпорядників коштів Державного бюджету. Аналіз буде рясніти цифрами, але від цього нікуди дітись.

Номінальні видатки Державного бюджету без урахування трансфертів з Державного бюджету до місцевих бюджетів, але з урахуванням трансфертів з місцевих бюджетів до Державного, склали 44 млрд 390,9 млн грн, або 99,6% до призначень (загальний фонд – 32 млрд 307,1 млн грн або 99,0% при дефіциті 1 млрд 534,8 млн грн, спеціальний фонд – 12 млрд 83,8 млн грн або 101,4% при профіциті 491,6 млн грн).

Номінальні призначення місцевих бюджетів без урахування трансфертів з місцевих бюджетів до Державного, але з урахуванням трансфертів з Державного бюджету до місцевих, виконано у сумі 31 млрд 401,6 млн грн, або 96,1% (загальний фонд – 26 млрд 361,0 млн грн, або 98,2% з профіцитом у 1 млрд 174,6 млн грн і спеціальний фонд – 5 млрд 40,6 млн грн, або 86,6% з дефіцитом 638,2 млн грн). Нагадаємо, що 11 млрд 729,1 млн грн, або 37,4%. видаткової частини місцевих бюджетів склали трансферти з Державного бюджету, що, як говорилося у попередньому матеріалі, свідчить про надмірну централізацію бюджетної системи України. Значний профіцит загального фонду при невиконанні видаткової частини вказує на неритмічність адміністрування місцевих бюджетів і непропорційне навантаження на кінець року.

Номінальні видатки зведеного бюджету виконані у сумі 75 млрд 792,5 млн грн, або 98,1% до призначень. Частка видатків зведеного бюджету у валовому внутрішньому продукті склала 28,69% проти 26,71% у 2002 році. На жаль, уряд ніяк не коментує ці відсотки. Зростання на два відсоткових пункти частки бюджетних видатків у ВВП свідчить про покращання адміністрування надходжень до бюджету, але одночасно вказує на зростання бюджетного навантаження на валовий внутрішній продукт, що для сьогоднішньої української економіки слід визнати негативним фактом.

Виконання як доходної, так і видаткової частин бюджетів усіх рівнів у минулому році було більш збалансованим і більш рівномірним, навіть бюджетні призначення Міністерству культури були виконані на 95,5% замість традиційних 67%. Виконання у цілому було пристойним, але не таким ідеальним, як це подає уряд у своєму звіті. Логіка уряду, як здається, полягає в тому, щоб відшукати у бюджетах позиції із 100-відсотковим виконанням і наголосити саме на них, а не на проблемних місцях бюджетів. Уряд не хоче обговорювати проблему інфляції, не хоче навіть згадувати про неї. І це зрозуміло, адже у звіті уряду про виконання бюджету чорним по білому написано: «Індекс споживчих цін за 2003 рік становив 105,2%, тобто, у межах запланованого». Тоді як за даними Держкомстату інфляція у минулому році становила 8,2%. Уряд не дає ніяких пояснень щодо зміни показника. І саме це найбільше насторожує. Залишається лише гадати, для чого так робиться. Певне, уряд боїться не стільки високої минулорічної інфляції, це вже реальність, скільки очікуваної у цьому році. А підстав для такого побоювання більш ніж достатньо.

Найбільш повну картину використання бюджетних ресурсів дають видатки зведеного бюджету за функціональним призначенням, які розподілилися у минулому році таким чином:

 

Призначення бюджетних видатків

Виконано (млн грн)

% до загальної суми видатків

% до виконання минулого року

 

Загальна сума видатків зведеного бюджету

 75 792,5

 100,0

122,3

1.

Загальнодержавні функції

10 017,9

13,2

116,6

2.

Оборона

5 279,6

7,0

149,3

3.

Громадський порядок, безпека та судова влада

 5 843,7

 7,7

115,9

4.

Економічна діяльність

12 215,5

16,1

169,6

5.

Охорона навколишнього природного середовища

 920,9

1,2

139,2

6.

Житлово-комунальне господарство

1 823,3

2,4

129,5

7.

Охорона здоров’я

9 708,2

12,8

128,8

8.

Духовний та фізичний розвиток

2 052,5

2,7

144,8

9.

Освіта

14 977,7

19,8

122,1

10.

Соціальний захист та соціальне забезпечення

12 953,2

17,1

102,4

 

Привертає увагу надмірне, непропорційне зростання видатків на економічну діяльність. Вони зрівнялись з видатками на соціальний захист та соціальне забезпечення, які збільшились лише на 2,4%. Якщо у нас спостерігається економічне зростання, то чому економіка залишається дотаційною з бюджету? Чому вона повинна розвиватись за рахунок найбільш незахищених верств населення? Тут мимоволі пригадується знаменита стаття 80 Закону «Про Державний бюджет України на 2004 рік», якою призупинено дію більшості пільг для соціально незахищених верств населення та працівників освіти, охорони здоров’я, культури. Економіка повинна сама забезпечити свій розвиток. Чому економіка України повинна бути дотаційною з бюджету, коли лише за перші три місяці поточного року населення країни скоротилося на 104 тис. чол.? Країни, які успішно долали економічні кризи перехідного періоду (Китай, Польща), досягали результатів саме завдяки рішучому скороченню бюджетних видатків на економічну діяльність та державне управління. В Державному бюджеті на 2004 рік видатки на економічну діяльність ще більші.

Соціальні видатки (охорона здоров’я, освіта, духовний та фізичний розвиток, соціальний захист та соціальне забезпечення) дійсно, як каже уряд, склали 52,4% бюджетних видатків. Проте звернемо увагу, що загальна сума видатків на означені цілі склала лише 39 млрд 691,6 млн грн, або лише 15% ВВП. Розраховувати на достойне майбутнє у сучасному світі з такими «інвестиціями у людину» проблематично. У розвинених країнах на охорону здоров’я витрачається 10-12% ВВП, а в Україні – ті ж 12%, тільки нашого убогого бюджету.

У півтора рази проти 2002 року збільшились видатки на оборону, і тут доречно поговорити про ефективність їх використання. Останні події під Мелітополем дають для цього більш ніж вагомі підстави. Президент після цих злощасних вибухів, як завжди, довго відмовчувався, а потім, уже після розгляду питання на засіданні Кабінету Міністрів, висловився з цього приводу дивною, адресованою у простір фразою стороннього, певне, забувши, що саме він є Верховним Командувачем Збройних Сил України, фразою, яку важко згадати, але неможливо й забути. Міністр оборони взагалі сказав майже таке: потрібно 900 млн грн, інакше будемо (будете?) жити в умовах постійних вибухів. Керівникові відомства краще було б проаналізувати використання бюджетних коштів, які виділяються сьогодні, а не вимагати від знедоленого суспільства віддати останню сорочку. У 2003 році Міністерство оборони отримало 4 млрд 267,3 бюджетних гривень. З них було витрачено: на утримання Збройних Сил України – 1 млрд 802,7 млн грн, на тилове забезпечення – 431,1 млн грн, на утримання казармено-житлового фонду – 417,9 млн грн, на будівництво та придбання житла – 285,3 млн грн, лікування особового складу та підтримку санаторно-курортних закладів – 233,4 млн грн, навіть на реформування – 256,1 млн грн. Всього – 3 млрд 426,5 млн. грн, або 80,3%! Але ж військові сили мають певне призначення і виконують певну, необхідну суспільству функцію, тому бюджетні кошти повинні використовуватись з пріоритетом саме на такі цілі. Пріоритети Міністерства виявились такими: матеріально-технічне забезпечення бойової оперативної та фізичної підготовки військ – 7,5 млн грн (!), закупівля озброєнь та військової техніки – 83,5 млн грн, відновлення боєздатності, утримання, експлуатація, ремонт озброєнь, військової техніки та військових об’єктів – 109,8 млн грн, прикладні дослідження у сфері військової оборони – 57,3 млн грн – разом 258,1 млн грн, або 6,0% бюджетних призначень!Були витрати і на забезпечення живучості вибухонебезпечних арсеналів – аж 5,6 млн грн, на утилізацію боєприпасів – 3,0 млн грн (смішно, але призначень було 3,8 млн, 0,8 млн залишились невикористаними!). Така армія не просто висить тяжкими веригами на худенькій шиї суспільства – вона стає небезпечною для суспільства. А Міністр каже: дайте ще 900 млн! Для чого? Президент як Верховний Головнокомандувач більше занепокоєний тим, щоб військовики краще відпочивали і мали більше свят, з його легкої руки у них сьогодні 14 (!) професійних свят, до речі, навіть День військового фінансиста.

Якраз у відомствах, підпорядкованих Президенту, більше всього незрозумілого з бюджетними призначеннями і більше всього порушень з їх використанням. Це не дивно, адже приклад подає Президент. У минулому році при загальних призначеннях Державному управлінню справами 338,6 млн грн було профінансовано 394,9 млн грн. Так, за рядком «організаційне, інформаційно-аналітичне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Адміністрації Президента України» (а ми вважали, що обслуговується діяльність Президента) було витрачено 74,0 млн грн бюджетних коштів при 32,8 млн грн призначених. Для порівняння: таких витрат на забезпечення діяльності Верховної Ради було 27,4 млн грн, Кабінету Міністрів – 30,9 млн грн. Певне, що 32,8 млн грн дійсно були використані на забезпечення діяльності Президента, а решта – 41,2 млн – на забезпечення мукачівських, донецьких, сумських, роменських, одеських, кримських – ім’я їм легіон – подій, на забезпечення темників тощо. Схоже, що поняття бюджетної дисципліни для президентської адміністрації не існує.

Відповідним чином діють і підпорядковані Президенту відомства. До цього часу не переведена на казначейське обслуговування Служба безпеки України. У 2003 році, як і у минулі роки, силовими відомствами незаконно сформовано спеціальні фонди за рахунок надходжень від юридичних і фізичних осіб у вигляді грантів та дарунків, а також коштів на виконання окремих доручень. Генеральною прокуратурою у минулому році проведеновидатків з таких доходів на 20,3 млн грн, Міністерством внутрішніх справ – 208,6 млн грн, Службою безпеки України – 78,6 млн грн, Державною податковою адміністрацією – 121,5 млн грн, Державною митною службою – 22,7 млн грн. Силові відомства зайняли нішу, де при нормальних умовах черпаються благодійні ресурси для допомоги бідним, хворим, інвалідам, для вирішення проблеми безпритульних дітей, бомжування, екологічних проблем тощо. До речі, звернімо увагу, що на охорону довкілля бюджети усіх рівнів у минулому році виділили лише 920,9 млн грн, або 1,2% від ВВП, що для країни, яка переживає найбільшу в світі екологічну катастрофу, надзвичайно мало.

Вище ми торкнулися проблеми неритмічності виконання місцевих бюджетів. Ситуація з ритмічністю виконання Державного бюджету ще гірша. За даними Рахункової палати Верховної Ради України, за 9 місяців 2003 року головними розпорядниками було проведено лише 64,3% видатків. Понад 220 бюджетних програм протягом 9 місяців було виконано менше ніж на половину. У грудні місяці було проведено (саме проведено, а не ефективно використано) 18,1% річних видатків. При цьому 38 із 100 головних розпорядників провели видатки в обсягах, що перевищували 40% призначень.

Тому зовсім недоречними виглядають переможні реляції уряду про надзвичайно успішне виконання Державного бюджету. Завдання державного управління полягає в тому, щоб забезпечити пропорційність суспільного розвитку шляхом відповідного розподілу бюджетних коштів і ресурсів держави в цілому. Бюджетні кошти в Україні, на жаль, витрачаються в основному «від досягнутого», а також в залежності від політичних преференцій та лобістського тиску і з надзвичайно низькою бюджетною дисципліною.

 

Відповідальний за випуск:

 

Роман ДМИТРУК

 

е-mail: mail@tomenko.kiev.ua

http://www.tomenko.kiev.ua

При використанні та передруці матеріалів цього видання
посилання обов’язкове.

© Інститут політики, 2004

 


Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.