"> Інститут політики
 "ПРОЗОРА ПОЛІТИКА" №34 (39)
 аналітичний огляд суспільно-політичного життя

   28 вересня - 5 жовтня 2004 року


     ЗМІСТ:

    Олександр ДЕРГАЧОВ
     Проблеми виборів та проблема вибору


    Сергій МАКЕЄВ
     Забруднене політичне середовище


    Олександр ПАЛІЙ
     Подвійне громадянство:
     українці мають воювати за інші держави та працювати на чужу економіку?


    Микола ТОМЕНКО
     "Донецька" фінансово-політична група планує приватизувати
     видавничо-поліграфічну галузь держави


 

Олександр ДЕРГАЧОВ,
політолог, головний редактор видання "Прозора політика"

 Проблеми виборів та проблема вибору

Вибори гранично ускладнили політичну ситуацію. Їх перебіг цілком відповідає особливостям нинішнього етапу суспільного розвитку – загостренню боротьби між авторитарною і демократичною тенденціями. Зростання рейтингу Віктора Ющенка та втрата підтримки комуністами, а також непомітність для суспільства технічних кандидатів у президенти пояснюється очевидністю цього для більшості громадян. Але й тих, хто оцінює претендентів на найвищу посаду ґрунтуючись на телевізійній картинці ще чимало.

Влада наполегливо, не обмежуючи себе у засобах, намагається дискредитувати демократичну опозицію, утвердити власну монополію на патріотизм, на визначення і захист національних інтересів. Така політика, помножена на відсутність самокритичності у влади, свідчить про те, що правляча верхівка не передбачає цивілізованого відходу від управління країною, тобто відкидає в принципі проведення чесних і вільних виборів.

Вибори рельєфно позначили глибокі розходження між інтересами вузького кола осіб, які захопили більшу частину національного багатства, ключові позиції у владі, та інтересами основної маси громадян. Потужні фінансово-промислові угруповання, що швидко зросли на непрозорій приватизації і спекуляціях під прикриттям влади, не готові перейти до функціонування у правовому полі та до проведення політики, відповідальної перед суспільством. Більше того, вони прагнуть будь-що зберегти контроль над державними органами заради збереження власності та надприбутків. Для багатьох представників цих сил перебування при владі чи контроль над нею є єдиним надійним засобом уникнути відповідальності за попередні порушення законів. Брудні методи ведення бізнесу закономірно призводять до брудної політики.

Фактично в Україні склався такий політичний режим, який не може бути учасником процесу демократичної зміни влади. Його провідники не звикли до вільної політичної конкуренції. Саме тому ми спостерігаємо намагання спотворити демократичні цінності, цинічне ігнорування норм моралі та здорового глузду. Закони і загальновизнані виборчі процедури можуть перетворитися на фікцію. Нічого схожого на відкритий діалог, оцінку проблем, змагання ідей і програм, так само, як і рівності можливостей, в Україні не існує. Практично вся потуга держави спрямовується на досягнення бажаного владі результату. Дійсно вільне волевиявлення громадян стає неможливим. За цих умов у суспільстві закономірно виникає реакція у відповідь. Самим громадянам доведеться доводити, що вибори в Україні можуть вплинути на формування влади. Але для цього доведеться здолати потік дезінформації, спокуси обіцянок і прямого підкупу.  

Криза системи правління, створеної за Леоніда Кучми, залишає обмежений вибір можливостей для його наступників. Але все ж, вони є. Певні шанси дає економічне пожвавлення, а також накопичені урядом напівтіньові ресурси, які почали спішно перерозподілятися. Для Віктора Януковича підвищення виплат пенсіонерам та працівникам бюджетної сфери стало одним з основних засобів розширення підтримки. На фоні багаторічного звикання мільйонів громадян до бідності, це має певний ефект. Те, що ця бідність є головним результатом державної політики достатньо чітко розуміють не всі.

Другим напрямом обробки виборців стало позиціювання кандидата від влади як гаранта стабільності, передбачуваності та порядку. Значні пропагандистські зусилля витрачаються на залякування виборців можливими "революційними заворушеннями", “грузинським варіантом” тощо. При цьому залишається незрозумілим, що мається на увазі під "грузинським варіантом" – фальсифікацію результатів виборів, до якого вдалася влада у Тбілісі,  або рішучий протест ошуканих громадян? Українців закликають не перейматися результатами виборів, цілком покластися на владу, яка краще розуміє, що потрібно країні та взагалі  –  що є добро, а що зло.

Дійсно, цінність малознайомих принципів демократії у масовій свідомості набагато поступається питанням соціально-економічного порядку. Тут спрацьовує і розповсюдженість утриманських настроїв, і звичайний прагматичний пошук "синиці в руці". На цьому тлі те, що уряд згадав про нужденних, дає певний ефект. Не будемо втягуватися в дискусію про рейтинги, але зазначимо, що Віктор Янукович здолав бар'єр низької популярності чинного президента і зміг стати найбільш вдалим публічним представником влади.

Політичний режим вперше змушений змагатися з реальним конкурентом. При цьому він не може скористатися досвідом інших східних сусідів і просто знищити його. Більше того, йому доводиться хоча б формально реагувати на оцінки міжнародної спільноти щодо стану демократії і перебігу виборчої кампанії. То ж йому доводиться шукати можливості не тільки збільшення тиску, а й здійснення певних кроків назустріч очікуванням окремих груп виборців.

Розробка моделі часткового перерозподілу фінансових ресурсів на користь пограбованих громадян, максимальне використання можливостей, що їх створює економічне пожвавлення, окреслюють перспективи часткової модернізації кучмівської владної конструкції. Проголошення пріоритету економічного розвитку, якому не слід “заважати” зайвими дискусіями та політичними перетвореннями, що загрожують стабільності, – це своєрідний "коктейль" з латиноамериканського та російського досвіду. Фактично це є альтернативою європейському шляху національного розвитку.

Поки що такий проект лише проглядається і не виходить за межі винаходу для потреб передвиборчої боротьби. Але він може становити небезпеку на етапі пошуку демократичного загальнонаціонального консенсусу. Розрахунок на пасивну, напівдобровільну згоду значної частини громадян, зменшення протестних настроїв без вирішення принципових проблем держаного розвитку, виштовхування демократичної опозиції на периферію політичного простору та стримування переходу окремих представників владного угруповання на позиції “третьої сили” призведе до гальмування оздоровлення суспільно-політичного життя.

Країніпотрібні інші засади для забезпечення реального поступу. Країнудоведеться об‘єднувати, особливо після таких виборчих перегонів, які влаштувалавлада. І зробитицеможливолише на основі широкої демократичної коаліції, яка стане гарантієюпротиавториторизму і окреслитьможливістьучастівсіхверствнаселення у будівництві нової України. Така модель у загальних рисах конструюєтьсяпід час виборчіхзмагань. По-перше, демократична опозиція проходить важке, алекорисневипробування на міцність. По-друге стає очевидним, наскількиважливим є взаєморозуміннявсіх сил, які виступаютьпротипанування кланів, їхздатність об‘єднатися у вирішальнімоменти. По-третє,політичнийпростіркраїнизвільняєтьсявідпсевдолідерів, штучнихтехнологічнихутворень та іншогоподібного"мотлоху". Нарешті, і цемабуть головне, – відбуваєтьсязростаннянонконформістських  настроївсеред населения, накопиченнягромадянамидосвіду адекватного ставлення до популізму, демагогії, спробтиску і політичногоошукування. Вже зараз зрозуміло, щосуспільтвошвидкопідвищуєздатністьчинитиспротивінформаційно-пропагандистськійобробці, відділяти правду віднапівправди і відвертоїбрехні, компенсуватинестачу інформації.

Біля 70% громадян вважають за необхідне радикально змінити політику, яка пов‘язується з чинним президентом. Це у три з половиною рази перевищує кількість тих, хто вважає за можливе залишити усе як є. Дедалі більше українців чітко розуміє, з ким із кандидатів у президенти слід пов‘язувати бажані зміни.

 

СергійМакеєв
доктор соціології

Забруднене політичне середовище

Минулоготижня Л.Кучма повернувся до найулюбленішої, здається, тезиостанніхмісяцівсвоєїпрезидентськоїкаденції. Наприкінціминулого року він визначив нинішню виборчу кампанію як найбруднішу. Щоправда, потімвінчимало говорив про необхідністьпроведеннячесних та прозорихвиборів. І ось ми знову  почули–найбрудніші. Відомасхильність президента до винесенняжорсткихоцінок. Проте не вартоаніпересічнимгромадянам, аніполітикам, аніекспертамрозглядатиподібнуконстатацію як, хайнавітьжорстку, але все-таки оцінку. Скоріше тут маємо справу не зпершоюемоційноюреакцією, а зглибокимпереконанням, до якоговінпостійноповертається.

Найпростішаверсіямає бути такою. Повернення до тези про найбруднішівиборивідбулосяпідвпливомвересневихподійзосновними претендентами на президентську посаду, а такожвідвраженьвідзагальногоперебігукампанії. Те, щоминулого року багатьмасприймалося як прогноз, нині стало реальністю. Тобто президент мавпевніпідозри, публічновисловивїх.І от маємо: підозрипідтвердилися.

Можливокомусьйкортить, щобподібназаяваЛ.Кучмисприймаласясаме так. Однаквартозаперечити: роль стороннього, незаангажованого футуролога не належить до президентського репертуару, а обсягповноважень у вищого державного посадовця не допускаєвідсторонення, аджевибори належать до невеликого перелікунайважливішихсоціально-політичних справ. Є тут і щеодинпікантниймомент. Добре, президент передбачавтакийсценарійрозвиткуподій, за якимвідбуватиметьсябезпрецедентнезабрудненняполітичногосередеовища. Чому ж, питається, не взято запобіжнихзаходів, чому не прийнятай не введена в діюпрограмазахиступолітичногодовкілля?

Якщо президент Українипередбачавнайбруднішівибори, то відразу ж після свого повернення до своєї тезивінмавбивиправдатися перед громадянами, розповівши, які заходи вінздійснивічому вони не дали позитивного ефекту. Або ж вибачитися перед громадянами за те, щохочайпередбачав, аленічого не зробив для того, щобпередбачення не здійснилися. Нам, виборцям, суверенному джерелувлади в своїйкраїні, відцього не полегшає: ми залишимосязаручникамиситуації, яку не ми створили, яка виникла не знашоїволі. Але з намирозмовляли б як з повноправнимигромадянами. Не поговорили. Сказали, щовибори будуть найбрудніші, відбуласяпросвіта, так бимовити, оті все. Президент, здається, вважає,якщо нам не підказати, то ми самі не здатнінічогозрозуміти.

Бачимо, що проста версіянасиченапевнимполітичнимзмістом. Йогоможнаі не приймати. Івисуватиіншуверсію зіншимзмістом. Хідміркувань президента мігби бути,наприклад, таким.

"Хто тут у нас братиме участь у передвиборчихперегонах? Так, опозиція, хлопцінегіднійогидні, сьогодні у владі, завтра в опозиції, продажні в один бік - на захід, язики не зав'язані, не вгамовуються, не зупиняються, бачатьтільки дурне в країні, плямують все, не маютьнічогополітично святого. Так, з другого боку, моїспадкоємці - гарніхлопці, такісобіпорядніполітичнігігієністи. Перші – забруднювачіполітичногосередовища, другі - їхня жертва, як івсівиборці"

Не можна не погодитися, щополітика цегразодносторонньоювідповідальністю. Опозиція в усьомузвинувачуєвладу, навіть у найстрашнішому, як ми могли переконатися у випадкуізВ.Ющенко, а ранішепереконувалися у справіГ.Гонгадзе. Влада, у своючергу, в усьому, навітьнайстрашнішому (замаху яйцем на життя кандидата в президенти, прем'єр-міністраВ.Януковича),звинувачуєопозицію. Але ж нам виборцям, очевидно, щоспільнеповітряотруюютьпринаймні два угруповання. І саме на виборах нам вирішувати, кому з них віддативладу на наступніп'ятьроків, тобто кого визнатименшимзабруднювачем.

Фактине дозволяють нам прийняти тезу про однобічнувідповідальністьопозиції. Осьлишеодинприклад. Починаючи із 2000 рокукимосьвизвані й бродятьУкраїноюпривідифашизму й націоналізму.А сьогодні у засобахмасовоїкомунікаціїдеякі, начебто "здоровісуспільнісили" (неопозиція), наспереконують, щопривидифашизму ("нашизму" занесором'язливиманонімнимформулюванням) й націоналізмурвутьсядовлади.Усіповиннічути, щонамговорять: у XXI століттіУкраїна є єдиноюдержавою у світі, якійзагрожуєподібнанебезпека. І далі - якщоцестанеться, то вони звідси, з наших плодороднихтереніві нив, можутьпочатиновийпохід по усьомусвітові. І зновунаступить ХХ століття.

Маюпідозру, щоце "гарніхлопці, вони ж порядніполітичнігігієністи" риютьсянаісторичнихсмітникахіжахаютьгромадузнайденимтам.Не вірю, щопредставникипровладноїбільшостіі сам прем'єр-міністрнавчилисяцим словам віднеіснуючих "здоровихпрогресивних сил". Це їхнєзнаряддя у політичнійборотьбі, вони не відчувають до ньогопридноївідрази. А мали б відчувати, на мою думку.

А звідсийтретяверсіяповерненняЛ.Кучми до тези про найбруднішівибори. Щекраще, аніжопозицію, вінзнаєсвоїхспадкоємців тих, кого він сам ізлюбов'юі смаком відбирав, дисциплінуваві кому довіряв. Найздібніші він добре знав на що вони здатні. І це про них вінпереважно думав тоді, коли прогнозувавнайбруднішівибори. Знав іумив руки розбирайтеся, хлопці, без мене, вважайте мене людиною без повноважень, вважайте мене політичнимекспертом, якийвиноситьоцінки, післяякихвинічого не муситиробити, начебтой не чули. Ми люди однієїполітичноїгрупикрові.

Отож, добродії, забудьте про чеснівибори, адже там, де брудно, там не може бути прозоро. Це нам президент України говорить.

 

 

Олександр Палій,
експерт Інституту політики

Подвійне громадянство: українці мають воювати за інші держави
та працювати на чужу економіку?

Пропозиція Віктора Януковича щодо запровадження подвійного громадянства було озвучено на зустрічі з російськими журналістами. Він заявив буквально наступне: "Упевнений, подвійне громадянство буде. Створюються умови для прийняття відповідного закону...багато людей - важкі були умови виїхали з України, але вони хочуть повернутися і мати українське громадянство". За словами Януковича, більшість потенційних "подвійних" громадян  у Росії, частина у Польщі.

Слід відзначити, що існують різні схеми подвійного громадянства, які можуть мати різні формальні ознаки.

Існують моделі ліберальних режимів подвійного громадянства. В деяких країнах не заборонено мати два паспорти, однак на своїй території ці країни визнають лише свій. Така система, зокрема, працює в Ізраїлі. Визнання подвійного громадянства характерне для колишніх імперських держав – Франції і Великої Британії, які мають у колишніх колоніях значні групи населення, лояльних щодо колишньої метрополії. Абсолютна більшість європейських держав, зокрема країн Центрально-Східної Європи та СНД, не визнають подвійного громадянства.

У будь-якому випадку подвійне громадянство передбачає "подвійну лояльність", тобто два паспорти.

Крім того, як правило, громадяни – власники двох паспортів платять усі або більшу частину податків на території тієї країни, де постійно мешкають, а також там же відбувають військову службу.

Єдина суттєва перевага подвійного громадянство – можливість вільно мандрувати між країнами. Однак, ця можливість і без того існує між Росією і Україною.

Ще однією перевагою подвійного громадянства могла б бути можливість отримувати в Україні повноцінну пенсію, зароблену в інших країнах, зокрема в Росії. Однак, насправді для вирішення проблеми нарахування пенсій не обов‘язкове подвійне громадянство. Це питання вирішується в межах міждержавних угод, в разі наявності обопільного бажання.

Механізм виплати пенсій українцям, які заробили їх у Росії, досі повністю не відпрацьований, чим створюються величезні незручності. 

Росія довгий час обумовлювала вирішення цього питання запровадженням подвійного громадянства, Україна як могла відпиралася.

Керівництво України досі розуміло, що оскільки значна кількість громадян їздила на заробітки до Росії, в Україні могли виникнути цілі регіони, заселені "не зовсім своїми" громадянами. З усіма відповідними наслідками.

Приміром, нині Росія фактично окуповує регіони Грузії – Абхазію і Південну Осетію – на підставі захисту "своїх громадян". Громадянство абхазам і південним осетинам почали видавати особливо активно, з порушенням внутрішніх російських процедур, після відновлення Грузією контролю над ще одним регіоном країни – Аджарією, та виникненням загрози повторення цього сценарію в решті сепаратистських анклавів.

Близько року тому Туркменістан раптово припинив дію угоди з Росією про подвійне громадянство і змусив населення обирати між туркменським і російським громадянством. Як відзначав уряд цієї держави, він зробив це через "систематичну діяльність осіб з подвійним громадянством, спрямовану проти державних інтересів Туркменістану". Російські політики і військові навіть всерйоз говорили про війну з Туркменістаном у зв‘язку із скасуванням в у цій країні подвійного громадянства та позбавленням негромадян окремих прав.

Приклад держав СНД з усією очевидністю свідчить про правильність єдиного громадянства для України. В України досить проблем, щоб на рівному місці створювати собі додаткові.

Крім того, наявність подвійного громадянства здатна стимулювати втечу трудових ресурсів з країни. Економіка України вже відчуває брак кадрів різної кваліфікації. Громадянин працездатного віку України за своє життя збільшує ВВП країни в середньому на двісті тисяч доларів.

Якісні й дешеві трудові ресурси – одна з найважливіших переваг України у світовому розподілі праці.  Саме ця перевага  забезпечила нинішнє 12-відсоткове річне зростання ВВП України.

Між тим, нещодавно президент Росії Путін заявив, що Росії не вистачає 50 мільйонів трудових ресурсів, щоб стати великою державою. Без них економіка Росії росте лише на 6-7%, попри небувало високі ціни на нафту. Цікаво, чи не пропонували Януковичу в Москві "припахати" працелюбне населення України на російське великодержавство?

Україні не вигідно, щоб трудові кадри осідали як у Росії, так і в Європі. Натомість, Україні потрібно, щоб вони набиралися досвіду за кордоном та поверталися для роботи на свою країну, із заробленими грошима, частина яких здатна перетворитися на інвестиційний капітал.

Особлива тема – військова служба.

За часів Радянського Союзу гарячі точки були щільно набиті вихідцями з України, які затуляли їх своїми життями.

Сьогоднішні проблеми російських військових значною мірою зумовлені низькою якістю призовного контингенту. У Росії з цього року діє норма, відповідно до якої громадяни країн СНД можуть залучатися до бойових дій у гарячих точках на контрактній основі, з перспективою отримання через три роки служби російського громадянства. Проте, судячи з усього, бажаючих небагато, досі повідомлялося про службу лише трьох громадян України в російських збройних силах.

У разі запровадження подвійного громадянства, Росія матиме змогу залучати до воєнних дій на Кавказі чи в інших місцях осіб з подвійним громадянством, у тому числі з українським.

У Росії й так мали місце факти призову до Чечні громадян інших держав, зокрема Казахстану. Які ж тоді проблеми можуть бути в осіб з подвійним громадянством? У Росії вже кілька років силоміць виловлюють призовників на вулицях і в їхніх квартирах.

Подвійне громадянство може призвести до того, що у Росії полюватимуть не лише за росіянами, але й українцями. Можливо також виникнення тенденції, коли російські призовники вважатимуть за доцільне масово переховуватися в Україні.

Між тим, заступник міністра закордонних справ Валентин Наливайченко заявив, що пропозиція Віктора Януковича є "розумінням того, що просять люди".

Це, безумовно, чудове розуміння. Громадяни справді хочуть вільно подорожувати, і якби їм запропонували 211 паспортів всіх 211 країн, які нині існують на карті світу, напевно, вони б не відмовилися. Тому ідея прем‘єра про референдум з питання подвійного громадянства є настільки ж абсурдною, як і референдум про скасування всіх податків.

Можливо, 45 із 48 мільйонів громадян України не відмовилися б стати Президентами. Однак, це неможливо. Інтереси суспільства вимагають, щоб Президент був лише один.

Те ж саме стосується і громадянства.

 

 

Микола ТОМЕНКО,
народний депутат України,
директор Інституту політики

"Донецька" фінансово-політична група планує приватизувати видавничо-поліграфічну галузь держави

Напередодні виборів Президента України відбувається тотальний розвал видавничо-поліграфічної галузі. Такі зміни почалися з затвердженням 20 липня 2004 р. Постановою Кабінету Міністрів нового складу спостережної ради Державної акціонерної компанії "Українське видавничо-поліграфічне об'єднання". Так, головою спостережної ради призначена довірена особа кандидата на посаду Президенти України та Прем'єр-міністра України Віктора Януковича, народний депутат України – Раїса Богатирьова. Варто зазначити, що Заслужений лікар України Раїса Богатирьова, як свідчить її офіційна біографія, до цього призначення ніколи не була пов'язана з поліграфічно-видавничою справою та не має досвіду подібної діяльності.

Зі зміною керівництва однієї з найпотужніших систем в Україні почалися зміни й високо досвідченого кадрового складу у цій галузі. За останні місяці з роботи звільнено багатьох фахівців,  керівників поліграфічних підприємств. Знято з роботи керівника ВАТ "Поліграфкнига" Самбульського М.В., голову правління ВАТ "Українських науково-дослідницький інститут спеціальних видів друку" Никифорука Б.В., голову правління ВАТ "Закарпаття" Ільницького Є.Є., голову правління ВАТ Тернопільський видавничо-поліграфічний комбінат "Збруч" Куневича Б.М., голову правління ВАТ Харківська книжкова фабрика "Глобус" Єфанова А.В. Попередження про звільнення з роботи отримали голова правління ВАТ видавництво "Київська правда" Ковба І.В., голова  ВАТ видавництво "Полтава" – Микійчук В.П. Натомість, за моєю інформацією, на ці місця призначено переважно представників "донецького бізнесу", які жодного дня не працювали у видавничо-поліграфічній галузі.

На мій погляд, такі кадрові зміни у поліграфічно-видавничій галузі відбуваються з однією метою – підготовкою до приватизації найбільших поліграфічних підприємств України. Саме тому я як Голова Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації звертаюся до Президента України Леоніда Кучми з проханням негайно втрутитися у ситуацію, яка склалася, та зупинити напередодні виборів Президента перерозподіл однієї з найпотужніших галузей держави.

 

Відповідальний за випуск:

 

Роман ДМИТРУК

 

е-mail: mail@tomenko.kiev.ua

http://www.tomenko.kiev.ua

При використанні та передруці матеріалів цього видання
посилання обов’язкове.

© Інститут політики, 2004

 


Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
----------------
Рейтинг кандидатів у Президенти України
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
----------------
Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
----------------
Інші новини
----------------


© Copyright Інститут Політики, 1999-2003.
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.