Проблема свободи слова в Україні:
підсумки парламентських слухань
Парламентські слухання «Суспільство, ЗМІ, влада: свобода слова та цензура в Україні», що відбулися 4 грудня 2002 року, стали четвертими слуханнями у Верховній Раді, які стосувалися інформаційної сфери. Перші такі слухання було проведено 1997 року, наступні – 1999 та 2001 року. Цьогорічні слухання відрізнялися низкою особливостей, серед яких одна з основних – підвищений інтерес громадськості, викликаний подіями в інформаційній сфері та журналістському середовищі, які спричинили проведення парламентських слухань саме з такої тематики. Також, варто наголосити, що ці слухання проходили на тлі змін суспільної свідомості, які відбулися протягом останніх двох років (антипрезидентські акції та виборча кампанія), що проявилося, зокрема, у критичному ставленні громадськості до пропагандистського наповнення інформаційного простору та зростанні політичної культури населення.
Підвищений інтерес громадськості був зумовлений цілою серією виступів за свободу слова і проти політичної цензури авторитетних журналістів з усієї України, що мали місце восени 2002 року. Ці виступи змусили парламент ухвалити постанову щодо проведення спеціальних парламентських слухань з проблем свободи слова та цензури. Вперше ці слухання в прямому ефірі транслювалися національним радіо і телебаченням України. Природно, що це сприяло більшому розумінню громадськістю ключових проблем зі свободою слова в Україні та природи вимог журналістів.
Ще однією важливою особливістю даних парламентських слухань була відкритість підготовки документів для розгляду парламенту: проектів постанови Верховної Ради і закону про зміни та доповнення до законодавства за наслідками парламентських слухань. Ці проекти розглядалися на громадських слуханнях, проведених за два тижні до парламентських слухань, представниками центральних та регіональних засобів масової інформації, громадських організацій, експертами у галузі інформаційного законодавства. Частина пропозицій щодо змін до законодавства, внесених представниками громадськості, було враховано Комітетом Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації при затвердженні проектів постанови і закону для їх майбутнього винесення на голосування до Верховної Ради.
Слухання були максимально відкритими для участі в них представників ЗМІ. Можливість взяти участь у слуханнях отримали усі керівники ЗМІ, відомі журналісти та такі, що в даний момент в різний спосіб обстоювали своє право на інформацію. За кілька днів до слухань списки запрошених було оприлюднено у провідних Інтернет-виданнях України, з тим, щоб представники ЗМІ, які не встигли донести до Комітету своє бажання взяти участь у слуханнях, змогли це зробити.
Фактично на слуханнях зіштовхнулися два способи аргументації щодо проблем свободи слова в Україні: з боку влади та з боку журналістів, які користуються авторитетом аудиторії завдяки наявності власної позиції. Влада намагалася довести, що проблема політичної цензури поставлена штучно і не хвилює більшу частину суспільства. Аргумент журналістів був наступним: суспільству, завдяки політичній цензурі, влада не дає можливості на право вільного доступу до інформації. Також журналісти наголошували, що навіть якщо лише окремі громадяни (журналісти) усвідомлюють свої права, закріплені в законах України та в міжнародних актах, ратифікованих Україною, ці права мають захищатися.
Влада намагалася апелювати до невизначеності поняття цензури в законодавстві. Була спроба на рівні понятійного апарату втягнутися в дискусії, близькі до наукових, які б нівелювали загальносуспільне звучання проблеми. Згідно з аргументацією представників виконавчої влади, щодо визначення дефініцій цензури, свободи слова тощо є багато різних тлумачень і розумінь, зокрема, цезурою можна вважати і редакційну політику. Тож, через це конституційну норму про заборону цензури поки що не слід застосовувати.
Натомість журналісти стверджували, що цензура, яка прямо заборонена в Конституції України, з точки зору громадянина визначається за подібністю інформаційної політики всіх основних інформаційних ресурсів країни, які в той чи інший спосіб перебувають під контролем влади. Згідно з аргументацією представників ЗМІ, поняття свободи слова не є абстрактним, оскільки воно формалізоване в Конституції як право громадян на вільне отримання, поширення і розповсюдження інформації.
На слуханнях представники влади не намагалася явно заперечувати факти цензури, наведені у повідомленнях журналістів. Ймовірно, це зумовлено тим, що представникам виконавчої влади, зокрема, віце-прем‘єрові Д. Табачнику, заступникові Голови Верховної Ради О. Зінченку та голові Держкомінформу І. Чижу доводилося спілкуватися з компетентною аудиторією.
Варто зауважити, що напередодні слухань було
проведено цілу низку соціологічних та енкспертних опитувань. Так, згідно з
результатами опитування, проведеного незалежною організацією «Українське
демократичне коло» на замовлення Інституту політики 68% опитування громадян
згодні з твердженням, що в українських ЗМІ існує політична цензура. 56%
громадян переконані, що адміністрація Президента керує здійсненям політичної
цензури в Україні. Український центр економічних і політичних досліджень
ім.О. Разумкова опитав 727 журналістів, які працюють у центральних, регіональних,
у тому числі районних, засобах масової інформації. Було задано два питання.
Перше питання: «Чи вірите Ви в так звані темники з адміністрації Президента
України?». 57,8% відповіли ствердно. Друге питання: «Чи сутикалися Ви особисто
з подібними фактами?». Ствердно відповіли 120 журналістів з 727.
Також представники влади намагалися апелювати до тієї тези, що Україна поступово рухається до демократії, і нинішній стан зі свободою слова пояснюється перехідним періодом розвитку суспільства. Натомість журналісти стверджують, що на початку 1990-их років стан зі свободою слова в країні був значно кращим.
Саме різниця у баченні журналістами і представниками влади ситуації зі свободою слова і доводить, що цензура в Україні – це не надумана проблема. Природно, слухань недостатньо для зміни ситуації зі свободою слова в Україні. Але завдяки ним тема залишиться актуальною. Журналісти мусять працювати, щоб виконувати від імені суспільства свою контролюючу функцію, у той час як депутати мають, так само задля інтересів суспільства, ухвалювати необхідні закони, які б гарантували забезпечення свободи слова, а виконавча влада діяла у відповідності до цих законів і не перешкоджала професійній діяльності журналістів та праву громади на доступ до інформації.
|
|
 Оптимізм українців щодо чесності виборів суттєво зріс
---------------- Рейтинг кандидатів у Президенти України
---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №46(51)
---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №45(50)
---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №44(49)
---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №43(48)
---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №42(47)
---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №41(46)
---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №40(45)
---------------- Вийшов електронний щотижневик "Прозора політика" №39(44)
---------------- Інші новини---------------- |
При повному або частковому використанні материалів посилання на Інститут політики обов'язкове.